Класифікація економіко – мат. моделей

Засобом вивчення закономірностей розвитку економіки та соціальних процесів є економіко-математична модель.

Економіко-математична модель - система формалізованих співвід­ношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що утворюють економічну систему.

Система економіко-математичних моделей економетричного типу служить для опису відносно складних процесів економічного чи соці­ального характеру.

Економетричне моделювання ґрунтується на оброб­ці статистичної інформації ретроспективного характеру, оцінці окремих змінних величин і їх параметрів.

Економіко-математичні моделі можна класифікувати залежно від різ­них ознак.

Серед них відомі факторні, структурні та ком­біновані.

Факторні моделі описують залежність рівня і динаміки певного еко­номічного показника від рівня і динаміки показників-аргументів, тобто факторів, що впливають на нього.

Залежно від виду факторів (зовнішніх або внутрішніх) факторні моде­лі поділяють на екзогенні й ендогенні, а залежно від кількості факторів-часових параметрів - на одно- та багатофакторні. Власне багатофакторними є більшість моделей, у яких розглядають макроекономічні виробни­чі функції, формування попиту на товари і послуги залежно від грошових доходів населення, цін, раціональних норм споживання та ін.

Структурні моделі описують зв'язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле або агрегат.

Такі моделі мають матричну форму і їх застосовують для аналізу та прогнозування міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків.

Найпошире­нішою формою структурно-балансової моделі є міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції. У цій моделі відображені натураль­ні й вартісні зв'язки в національній економіці. Міжгалузевий баланс розробляють у вигляді укрупненої динамічної і розгорнутої натураль­но-вартісної моделі.

Динамічна модель дає змогу передбачити розвиток економіки з урахуванням трьох головних факторів: досягнутого рівня економічного потенціалу, перспективних тенденцій зміни показників ефективності трудових ресурсів, перспективної структури кінцевих по­треб суспільства. Модель натурально-вартісного балансу містить комп­лексну характеристику національної економіки і конкретизує показни­ки, розраховані за допомогою укрупнених динамічних моделей міжга­лузевого балансу.

Комбіновані моделі досліджують характеристики як структурних, так і факторних моделей.

Сітьові моделі мають основним завданням оптимізацію прогнозних рішень за допомогою методів математичного програмування. За їх до­помогою складають оптимальні програми випуску продукції за наявних ресурсів, оптимального завантаження виробництва, раціонального роз­витку окремих регіонів тощо.

У ситуації, коли відомі математичні методи і моделі виявляються над­то спрощеними і не можуть адекватно відобразити економічну реаль­ність, використовують також методи імітаційного моделювання.

Імітаційна модель є формалізованим описом виробничої системи че­рез її елементи та залежності між ними, вона відображає порядок розра­хунку показників, які характеризують ці елементи і залежності.

Імітаційні моделі відображають розвиток економіки як складної сис­теми, наприклад, модель макроекономіки - система національних рахун­ків, модель структури економіки тощо.

Певні види моделей економічного та соціального прогнозування мо­жуть класифікуватися залежно від критерію оптимізації або найкращо­го очікуваного результату. Наприклад, розрізняють економічні моделі, в яких мінімізуються витрати, та моделі, в яких бажано отримати, наприк­лад, максимум продукції.

Моделі за рівнями агрегування показників розвитку національної еко­номіки поділяють на макроекономічні,міжгалузеві, міжрегіональні, галузеві, регіональні. Макроекономічні моделі використовують під час складання економічних прогнозів на макроекономічному рівні. До них належать одно- і багатофакторні моделі економічного зростання, моделі розподілу національного доходу, структурні, міжгалузеві, галузеві, від­творення основних фондів і руху інвестиційних потоків, рівня життя. Міжрегіональні, галузеві і регіональні моделі застосовують у разі про­гнозування відповідно на міжрегіональному, галузевому і регіональному рівнях.

Залежно від номенклатури продукції, сировини розрізняють одно- і багатопродуктові моделі. В однопродуктових визначають одне обме­ження щодо попиту на продукцію, яку виробляє галузь, або одне обме­ження на ресурс. У багатопродуктових моделях розглядають два і більше обмежень за попитом на продукцію галузі в цілому або на споживання ресурсу.

З урахуванням фактору часу моделі можуть бути статичними тадинамічними.

Статичні моделі використовуються, коли обмеження в моделі встановлюються для одного визначеного відрізку часу протягом планового періоду, і при цьому мінімізуються витрати й максимізується кінцевий результат.

Динамічні моделі використовуються, коли обмеження встановлю­ються для кількох відрізків часу також при мінімізації або максимізації ефекту за весь плановий період. Динамічні моделі дають змогу робити висновки про головні риси розвитку економічних систем, які суттєво не залежать від початкових умов. Ці висновки потрібно згодом деталізувати за допомогою інших методів.

За роллю ресурсів у розвитку економіки розрізняють моделі відтво­рення трудових ресурсів, основних фондів, системи фінансів, еконо­мічних ресурсів тощо.

Вибір моделей прогнозування макроекономічних показників залежить від критеріїв оптимізації й отримання найкращих бажаних результатів. Моделі можуть бути представлені у вигляді не тільки математичних фор­мул, а й діаграм, графіків, макетів.

 

 

Формування ринкових відносин

Система ринкових відносин передбачає механізм самоуправлін­ня виробництвом, розподілом, обміном і споживанням на всіх рівнях організації національної економіки. Суб'єкти ринку — підпри­ємства, органи місцевого самоврядування, держава — є рівно­правними партнерами у виробництві національного продукту і його споживанні. Ринкові відносини ґрунтуються на принципі лібе­ралізації — свободі вибору виду діяльності, місця роботи, витра­чання коштів, здійснення заощаджень.

У ринкових умовах відсут­ня система вертикального управління економікою, оскільки ініціатива виробництва товарів і послуг цілком належить власникам капіталу і найманим працівникам, які найбільше зацікавлені у продуктивній та ефективній функції праці і капіталу, тому що від створених ними доходів залежить їхній добробут.

Ринок пробуджує ініціативу. сприяє впровадженню НТП у вироб­ництво, не терпить дефіциту та ін. Для нього характерним є те, що:

^ виробництво товарів і послуг організовують власники капі­талу; частина їхнього прибутку у вигляді податків надходить до Державного бюджету згідно з чинним законодавством;

> держава не здійснює прямого втручання у сферу приватно­го виробництва, вона лише відстежує макроекономічну ситуацію, забезпечує економічну рівновагу, соціяльний захист тих, хто його потребує.

Принципи конкуренції, лібералізації, покладені в основу рин­кових відносин, самі по собі не забезпечують соціяльного захи­сту. Мало того, ринкова економіка створює соціяльні, екологічні проблеми, може посилювати соціяльну диференціацію населення. З огляду на це ринковому реформуванню економіки має передувати розроблення державної програми соціального захисту населення.

Позитивні риси ринкової економіки виявляються за існування відповідних ринкових відносин (в Україні їх ще не сформовано), зокрема:

> реальної демократії та національно-демократичного мислен­ня, без яких неможливі лібералізація виробництва й обміну;

> надійного правового забезпечення та наявності інституцій-них структур;

> матеріяльно-фінансової збалансованості та стійкої фінан­сової системи;

> реальної самостійності та економічної відповідальності під­приємств;

У наявності такої структури виробництва товарів і послуг, яка реагувала б на зміни платоспроможного попиту;

> реальної конкуренції та механізму ціноутворення, що реагує на зміни, попиту і пропозиції.

Основи ринкових відносин мають створюватися з урахуван­ням вимог дії об'єктивних економічних законів товаровиробництва, товарообміну і господарської збалансованості.

Створення ринкових відносин і ринкової економіки як саморе­гульованої системи на основі встановлення рівноваги попиту і пропозиції має певні межі. Ринок не в змозі гарантувати розв'язання усіх соціяльно-економічних проблем сучасного суспільства.