Принципи економічної інтеграції і внутрішні проблеми України.

Що стосується принципів міжнародної економічної інтеграції, то вони мають насамперед визначати загальнолюдські вартості, які є прийнятними для кож­ної країни-учасниці інтеграційної групи. Це означає, що кожна з країн-учасниць має визнавати і запроваджувати загальнолюдські вартості насамперед у своїй країні і тим паче в міжнародних відно­синах. Принципів, які спільні для усіх учасників інтеграції, є до­статньо. Вони стосуються найважливіших аспектів життєдіяльності людини та країни загалом. Ці принципи можна звести в декілька груп:

^ свобода людини: забезпечення природних прав людини на жит­тя, освіту, професію, підприємництво, переміщення та багато інших прав, що дають можливість людині пізнавати світ, себе, брати участь у тих видах діяльності, які їй до вподоби та прино­сять засоби для життя;

^ розбудова правової держави: власне правова держава має забезпечити реалізацію людиною її природних прав і свобод; сут­ність правової держави зводиться до створення конституції та підконституційних законів країни, які не регламентують (визна­чають) поведінку людини (що можна робити, а чого не можна), а захищають природні права і свободи людини у тому числі право на оплату праці, свободу слова, вираження своїх політичних, ідео­логічних, релігійних переконань тощо;

створення вільної економічної системи: це вельми важливий принцип міжнародної економічної інтеграції, позаяк він передба­чає вільний рух товарів, праці, капіталів між: країнами; його основ­ними характеристиками є:

економічна свобода людини-виробника і людини-споживача, тобто кожен обирає вид діяльності та де і на що ви­трачати свої доходи;

пріоритет приватної власності на капітал і результати ви­робництва; приватна власність визначає економічні інте­реси власника і є рушійної силою ділової активності, про­дуктивного та ефективного виробництва загалом;

звуження вертикальної (директивної) системи управління аж до її ліквідації та поширення горизонтальної економіч­ної політики задля активізації ділових відносин між вла­сниками, виробниками, банками, торговельними органі­заціями та іншими рівноправними суб'єктами господарю­вання;

лібералізація руху товарів, праці й капіталу: у цьому аспекті якраз закладені основи вільної економіки та й цілі міжна­родної економічної інтеграції загалом; кожна країна-учасниця інтеграції отримує можливості розширювати межі ринків для своїх товарів, руху праці й капіталу та ство­рювати передумови для руху тих самих товарів, праці й капіталу на її території з інших країн.

Досвід розвинутих інтеграційних груп показує, що реалізація цих принципів приводить до відносного вирівнювання рівнів еко­номічного розвитку тих країн-учасниць, які відзначалися невисо­ким рівнем розвитку. Очевидно, що інтеграція на рівнопартнерських засадах має позитивний вплив на розвиток країн-учасниць.

Внутрішні проблеми міжнародної інтеграції України. Проблеми інтеграції України у світову економіку стосуються дотримання практично всіх трьох груп названих принципів. Сьогоднішня Україна проходить етап подолання стереотипів розбудови економічної си­стеми

Ідеологія, держава і економіка не повинні бути метою, якої на­лежить досягти, вони — лише засіб досягнення поставлених цілей: свободи людини і нації, захисту прав і соціального стану людей, легального отримання належних доходів грішми, забезпечення гідного людини рівня життя та ін. З огляду на це вибір національ­ної ідеології має бути обґрунтований чинниками, що уможливлю­ють формування відповідного національно-політичного, націо­нально-економічного і національно-соціального мислення усіх гро­мадян країни, зокрема такими, як:

1) об'єктивні закони економіки і суспільства, передусім закон господарської збалансованості (Qц - vГм), дотримання вимог яко­го забезпечує збалансованість національних економічних, політич­них та соціальних пропорцій і стабільність усього суспільства; закон товарообміну (Q = Г/ц), що спонукає виробника до забезпе­чення конкурентоспроможності його товару, а споживача — до його платоспроможності; закон товаровиробництва (В - О + dВ чи Г = Г₀ + dГ), дотримання якого уможливлює відшкодування витрат виробництва та отримання валового внутрішнього про­дукту в його натурально-вартісній і грошовій формах для націо­нальних потреб;

2) національне мислення як результат самопізнання кожної лю­дини і нації загалом щодо її ставлення і сприйняття нею вартостей політичної, економічної, ідеологічної, соціальної свобод і засобів їх досягнення.

Складовими національного мислення є:

національна самосвідомість (спосіб мислення, який відобра­жає усвідомлення людиною своїх коренів, збереження історично сформованих національних рис культури, мови, побуту, освіти тощо);

національна демократія (політико-ідеологічна система ми­слення, що ґрунтується на принципах побудови правової держа­ви, соціально орієнтованої економічної системи за національними ознаками титульної нації країни та рівних конституційних пра­вах розвитку національних меншин);

національний патріотизм (рівень національної самосвідо­мості, для якого характерними є гордість за свою націю і країну, бережливе ставлення до національної (державної) мови, культу­ри, історії, освяти, релігії,культурних та історичних надбань інших народів);

національна гідність (суспільна, політична,ідеологічна, соціально-економічна позиція людини, яка обстоює національні інте­реси своєї країни, нації);

національно-економічне мислення (пізнання господарських законів і усвідомлення усіма громадянами того, що зростання доб­робуту залежить від їхньої працездатності, професіоналізму, на­ціонально-державного патріотизму та від створених ними кон­ституційних засад^ держави, економіки, законодавчих актів го­сподарювання);

національний інтелект (синтетичний показник розвитку нації та її індивідів, який відображає рівень знань природних і су­спільних процесів, а також: рівень національного самоусвідомлен­ня, гуманістичних відносин, моралі, етики, ідеології, міжнарод­них зв'язків та ін.);

3) національні інтереси (політичні, державні, економічні, міжнаціональні відносини, необхідні для національного самовідтворен­ня і входження України до міжнародних політичних, економічних, фінансових, торговельних організацій і союзів).

Для України життєво важливо:

> створення демократичної правової держави, яка обстоюва­ла бнаціональні інтереси народу, забезпечувала захист прав своїх громадян, здійснювала передбачувану, виважену внутрішню і зов­нішню політику;

> формування ринкової економічної системи, в якій домінувала б приватна власність на капітал і створюваний продукт, діяли б механізм ринкового регулювання виробництва, розподілу і спожи­вання національного продукту, надійна система соціального за­хисту тих, хто його потребує;

> сприйняття Україною вартостей політичноїдемократії і соціального розвитку провідних європейських країн і країн світу, політичне й економічне зближення з ними черезінтеграцію в євро­пейські структури, Світову Організацію Торгівлі (СОТ) тощо;

> збереження і розвиток рівноправних партнерських економіч­них і торговельних відносин із країнами СНД і країнами, що розви­ваються;

4) національно-громадянське суспільство з розвинутою політичною демократією і соціально орієнтованою ринковою економі­кою — державно-організована нація, для якої пріоритетними є національні та загальнолюдські вартості у сфері державотворення (правова держава), економічної свободи людини, розвитку націо­нальних і культурних надбань представниками різних етнічних груп. Суто громадянського суспільства не існує, позаяк жодна країна не має громадянської конституції, а має державну (національну) конституцію за ознаками титульної нації, тому суспільство цієї країни є національно-громадянським. Сутність такого суспільства реалізується за дотримання загаль­нолюдських вартостей співжиття:

> ухвалення, запровадження і дотримання законів країни, які захищають природні права і свободи людини на працю, доходи, самовираження, освіту, охорону здоров'я, житло;

^ забезпечення умов ізахисту вільного вибору виду діяльності, місця праці, місця проживання, розвитку національної культури, формування національної самосвідомості всіх етнічних груп на­селення;

^ створення економічних і правових умов, за яких люди праці й непрацездатні громадяни країни отримують доходи грішми, що уможливлює їхні платоспроможність і гідний людини рівень життя;

^ створення правових і економічних умов, за яких виробники здатні здійснювати виробництво конкурентоспроможних товарів та послуг для відшкодування витрат виробництва й отримання прибутків на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Підтвердженням того є досвід розвинутих країн, економічна система яких забезпечує високу зайнятість населення і добробут усіх членів суспільства.