Особливі ознаки національної економіки

Оскільки національна економіка є складною системою, єдиним склад­ним господарським організмом, то її основними ознаками є:

Єдина мета - усі елементи національної економіки мають свою кінцеву та проміжні цілі функціонування, проте вони з об'єктивною не­обхідністю (для збереження єдності і цілісності системи) підпорядковані єдиній меті - забезпечити стале економічне зростання суспільства.

• Структура національної економіки - 1) якісний розподіл та кіль­кісна пропорційність процесів виробництва, що визначають внутрішньо­виробничі зв'язки та залежності, які виникають під впливом суспільного поділу праці, рівня розвитку продуктивних сил та виробничих відносин; 2) співвідношення між галузями та господарськими комплексами, які ви­ражають господарські пропорції і стан суспільного поділу праці.

• Іерархічність структури національної економіки - національна економіка має багатоярусну структуру. До її характерних рівнів можна віднести: мікроекономіку (економіка домогосподарств, фірм та підпри­ємств), мезоекономіку або галузеву економіку (первинна економіка, еко­номіка переробки продукції галузей, економіка обслуговування), макроекономіку (господарський комплекс країни в цілому, тобто загальні еко­номічні процеси на рівні всього суспільства).

• Організаційно-функціональна взаємозалежність між елемен­тами системи - усі елементи та рівні національної економіки пов'язані тісними економічними взаємозв'язками, продуктивними силами і вироб­ничими відносинами у процесі суспільного виробництва на рівні галузей та міжгосподарських комплексів.

• Незеодимість функцій та структури елементів системи до системи як єдиного цілого - кожен елемент та рівень економічної систе­ми суспільства має свою власну структуру та виконує притаманні йому функції, що лише у своїй сукупності та постійній взаємодії формують єдиний господарський комплекс нації.

• Наявність механізмів самозбереження та саморозвитку- оскільки до складу національного господарства входять основні підсис­теми та метасистеми, то механізми самозбереження поелементно можна розглядати як певний комплекс форм, методів і важелів управління та регулювання розвитку продуктивних сил, техніко-економічних, органі­заційно-економічних та соціально-економічних відносин, суспільного способу виробництва, а також забезпечення взаємоузгодження цих під­систем між собою у процесі їх розвитку та взаємодії. Економічна нау­ка виділяє наступні механізми саморозвитку і самозбереження: ринкове саморегулювання, державне регулювання та корпоративне регулювання економіки.

• Керованість - дана характеристика національної економіки забезпечується за рахунок добровільного підпорядкування об'єктивним зако­номірностям розвитку економічних відносин (ринок) та через опосеред­коване втручання в економіку єдиного координаційного центру в особі державних органів влади. Громадянське суспільство делегує державі по­вноваження щодо правового та інституційного оформлення економічних відносин, і кожен елемент та підсистема національної економіки повинен дотримуватись їх (владний примус). А також через корпоративне регу­лювання та управління соціально-економічними процесами національ­ної господарської системи шляхом вироблення та застосування альтерна­тивних до ринку та держави механізмів координації.

• Зворотні зв'язки між елементами системи - забезпечуються за рахунок наявності у суспільстві каналів обігу економічних ресурсів (трудові, матеріальні, нематеріальні, фінансові, інформаційні та ін.). До таких каналів можна віднести: ринок з його розгалуженою інфраструкту­рою, суспільний та корпоративний сектори національної економіки.

• Динамічність - національна економіка перебуває у постійному саморусі та саморозвиткові. Він проявляється та забезпечується основ­ними формами прояву економічних законів і закономірностей розвитку та об'єктивується у процесах безперервного відтворення усіх складових системи. На даний процес впливають всі регулятори національної еконо­міки, що базуються першочергово на закономірностях розвинених рин­кових економік. Так, поряд з класичними факторами розвитку економіки у процесі її еволюції зародились нові чинники, що в сучасних умовах є вирішальними для динамічного та сталого розвитку національних госпо­дарських систем. Це - знання, наука, інформація, техніка та технологія, що є головними та безпосередніми продуктивними силами сучасної еко­номіки. Окрім того змінюється співвідношення між галузями та народ­ногосподарськими комплексами, сферами виробництва та послуг. Най­більш розповсюдженими стають ті галузі та сфери економіки, що за раху­нок високих технологій, інформаційних систем забезпечують подальший високотехнологічний, наукомісткий та якісний розвиток національних економік.

• Відкритість - господарський комплекс суспільства з необхід­ністю має відкритий характер, що забезпечується законодавством дер­жави і об'єктивними закономірностями прояву ринкового механізму та проявляється у формі зовнішніх зв'язків держави з іншими суб'єктами господарювання (міжнародні, регіональні, світогосподарські економічні взаємовідносини): міжнародна спеціалізація та кооперація праці, міжна­родний рук ресурсів, торгівля тощо.

• Цілісність — забезпечується наявністю стійких постійно повторю­ваних економічних відносин виробництва, обміну, споживання та розпо­ділу, тобто тісних взаємозв'язків між галузями, сферами і господарськи­ми комплексами національної економіки.

 

6) Національна економіка в системі економічних знань

Враховуючи вказані характеристики національної економіки як сис­теми, складного господарського механізму курс розвитку національної економіки відображає усю сукупність взаємовідносин між елементами національного господарського комплексу у динаміці їх розвитку та на всіх рівнях їх протікання: макро-, мікро- та мезорівні.

Межі національної економіки не завжди збігаються з державними кордонами: оскільки економічна діяльність національних суб'єктів господарювання може виходити за межі власної країни, а нерезиден­ти здійснюють свою діяльність і на її території, то межі національ­ної економіки як системи визначаються функціонуванням національ­них суб'єктів господарювання на її території та за її межами. Тобто, у статиці ми маємо справу з економічною моделлю розвитку певної держави, а в динаміці визначаємо загальний результат від економічної діяльності з урахуванням закордонних операцій національних госпо­дарських одиниць.

Оскільки нація складається з політичної, соціально-культурної та економічної підсистем, то на результати функціонування господар­ського комплексу держави впливають не лише суто економічні, а й політичні, морально-етичні, культурні, психологічні та інші фактори. Саме тому національна економіка як наукова дисципліна не є відосо­бленою від цілого ряду соціальних наук і активно використовує їх по­нятійний апарат для пояснення тих соціально-економічних процесів і явищ, що протікають в державі. До цих наук можна віднести: психо­логію, філософію, соціологію, політологію, етнографію, демографію, історію та ін.

Так як національна економіка як науковий напрям має на меті дослідження національного господарського механізму, а також вироблення на його основі рекомендацій для органів державної влади, суб'єктів еконо­міки з метою його раціоналізації і оптимізації, забезпечення сталого еко­номічного зростання, то вона активно використовує у своєму арсеналі методи математичного моделювання, соціально-економічного прогнозу­вання, комп'ютерної обробки даних та побудови складних імітаційних моделей, статистичні і аналітичні методи та моделі.

Проте найбільш тісні зв'язки національна економіка зберігає з цілим комплексом економічних наук.

Економічна теорія (політекономія) тяжіє до представлення і опису економічних процесів і явищ у чистій, ідеальній формі, оперуючи рядом абстрактних, найбільш загальних категорій і понять, використовує до­сить приблизні абстрактні моделі для пояснення та відображення об'єк­тивної реальності. Вона представляє собою загальну методологічну ба­зу для комплексу прикладних економічних наук і має на меті виявлення загальних закономірностей протікання економічних процесів і явищ у найбільш загальному універсальному вигляді. А національна економіка є частиною предмета економічної теорії.

Економіка особливих форм економічних відносин та організацій розглядає певні аспекти протікання економічних явищ і процесів на мікро-, макро-, мезо- та супермакроекономічному рівнях: рух, акуму­ляція та розподіл фінансових ресурсів, етапи життєвого циклу суб'єк­тів господарювання, вироблених благ, можливості реалізації проектів господарюючих суб'єктів, управлінські аспекти економічної діяльності, екологічні проблеми як наслідок господарської діяльності та шляхи їх подолання тощо.

Блок інформаційно-аналітичних економічних наук досліджує загаль­ні принципи управління економікою шляхом вироблення кількісних ха­рактеристик та співвідношень між економічними явищами та процеса­ми, взаємозв'язки між економічними величинами на основі застосуван­ня математичних моделей і статистичних методів обробки економічної інформації.

Історико-економічні науки досліджують проблеми розвитку самої еко­номічної науки у ретроспективі, накопичують знання про основні етапи її розвитку та економік окремих держав, а також аналізують перспективи та подальші шляхи їх еволюції.

Конкретно-економічні науки займаються дослідженням питань перебігу економічних процесів і явищ на мікро-, мезо- та макрорівнях національної економіки, а також розробляють теоретико-методологічні та практичні ре­комендації щодо шляхів раціоналізації та оптимізації їх розвитку. Отримані на їх базі знання покладаються в основу державної економічної політики, слугують базою для формування державних програм, проектів тощо.

Національна економіка входить до блоку конкретно-економічних наук. Вона розглядає ті ж проблеми, враховуючи специфіку господарського життя окремо взятої країни у динаміці її історичного, економічного, соціокультурного розвитку та у діалектичній єдності загальнонаукової теорії і реальних процесів її прояву чи відхилення від неї. Національна еконо­міка відображає загальні підходи до визначення стратегічних напрямків сталого розвитку держави, досліджує конкретні особливості, недоліки та переваги її економічного стану, а з урахуванням інтеграційних та глобалізаційних процесів - також можливості та місце національної економіки у структурі світогосподарських зв'язків.

Будь-яка держава прагне вирішувати питання власної економічної незалежності та стабільного економічного розвитку. Саме їх торкається національна економіка як наукова дисципліна та навчальний курс. Вона сис­темно, враховуючи конкретно-історичні особливості розвитку, досліджує господарську систему суспільства: організаційно-функціональні, економіко-географічні фактори формування та функціонування господарсько­го комплексу держави, визначає особливості економічного потенціалу національної економіки, чинники її економічного розвитку та механізми управління і регулювання економіки, а також можливості дослідження її реального та можливого (бажаного) стану. З урахуванням усіх вказаних особливостей розвитку національної економіки курс „національна еконо­міка" торкається проблем входження економіки певної країни у систему світогосподарських зв'язків та створення умов її економічної безпеки в умовах глобалізації світового ринку.

Національна економіка тісно пов'язана з економічною політикою та стратегією держави. Так, якщо перша покликана проаналізувати, про­слідкувати та систематизувати знання про тенденції, особливості та прі­оритети розвитку господарської системи країни, то остання представляє собою цілеспрямовану систему заходів держави у сфері суспільного ви­робництва, розподілу, обміну і споживання благ. Економічна політика має за наукову основу „національну економіку" і покликана відображати ін­тереси суспільства, всіх його соціальних груп і направлена на укріплення національної економіки як явища соціально-економічної реальності.

Курс національної економіки, враховуючи специфіку для даної галузі знань задач, виробляє власні методологічні принципи та засоби їх дослід­ження і вирішення. До таких принципів відносяться:

1. Принцип системності - дослідження національної економіки як ці­лісного господарського комплексу, який складається зі взаємопов'яза­них підсистем, елементів цих підсистем, ієрархічних рівнів та постій­них взаємозв'язків між ними.

2. Принцип науковості- намагання відійти від суб'єктивізму в дослі­дженні свого предмету, подолати власні симпатії та антипатії, вигоди і інтереси, тобто вирішення задач дисципліни об'єктивно, у тому ви­гляді, в якому вони представляються в об'єктивній реальності.

3. Принцип діалектичної єдності - врахування при дослідженні гос­подарського комплексу держави загальних, специфічних і одиничних особливостей та тенденцій її розвитку.

4. Принцип історичності - господарський комплекс суспільства пови­нен розглядатись через призму його історико-економічного розвитку: у ретроспективі та перспективі.

5. Принцип динамізму і безперервності- національна економіка як явище соціально-економічної реальності є динамічним, рухливим, тобто перебуває у постійному розвитку, так само наукове знання по­винно відслідковувати та аналізувати динаміку її розвитку.

6. Принцип цілепокладання — будь-яке знання повинно отримуватись та використовуватись для досягнення певних цілей. Воно вже у за­родковому стані повинно враховувати та обґрунтовувати цілі, кінцеву мету та засоби її досягнення.

7. Принцип збалансованості - тобто необхідної і достатньої кількісної відповідності та оптимального поєднання наукового знання та його практичного застосування.

Кожна наука має арсенал засобів для дослідження власного предмету. Він становить методологію даної науки- сукупність методів пізнання явищ і процесів об'єктивної реальності, категорій та закономірностей їх розвитку.

Національна економіка використовує для дослідження свого предмету загальнонаукові та спеціальні методи.

До загальнонаукових методів курсу національна економіка можна від­нести: системний метод, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, наукової абстракції, поєднання логічного та історичного.

Спеціальні методи національної економіки представляють собою су­купність засобів та заходів, підходів і шляхів вивчення предмету науки, які використовуються і в інших сферах наукового знання. Це такі методи, як: економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експе­римент, анкетування, позитивний і нормативний економічний аналіз.

Курс „національна економіка" розглядає свій предмет через призму економічного розвитку економічної системи України з позицій виділення загальних тенденцій еволюції економічних систем та особливостей влас­не вітчизняної практики господарювання.

2,3)Характеристика загальних та специфічних рис національної економіки.

Національної економіці властиві наступні загальні взнаки:

= Тісні економічні зв’язки між суб'єктами господарювання на основі поділу праці

= загальний економічний простір, що характеризується єдиним економічним законодавством; єдиною грошовою одиницею; загальною фінансовою і грошово - кредитною системами;

= єдиний економічний центр, який виконує регулюючу та координуючу роль за допомогою заходів економічної політики

= загальна система економічного суверенітету;

=територіальна цілісність.,

Національна економіка являє собою діалектичну єдність взаємопов’язаних та взаємодіючих економічних суб'єктів, секторів та укладів. Основними її суб’єктами є господарські одиниці, домогосподарства й держава, кожний з яких прагне до найбільш повної реалізації своїх економіч­них інтересів. Основними секторами національної економіки є приватний і державний.

Сучасну національну економікухарактеризують такі групи ознак:

ознаки національногосуверенітету;

ресурсо - виробничі;

господарсько-організуючі;

товарообмінні.

Ознаки національного суверенітету. Визначають здатність суспільно-господарської системи до самоорганізації, до реалізації себе як суб'єкта міжнародних рівноправних партнерських го­сподарських та інших зв'язків.

До них належать:

> суверенітет і недоторканність території, державного утворення;

> суверенітет законотворчості і чин­ності правових актів на державній території;

> суверенітет на­ціональної внутрішньої і зовнішньої політики;

> суверенітет су­спільно-культурної ідеології; суверенітет господарської діяльності.

Ресурсо - виробничі ознаки. Відображають передусім потен­ційні можливості виробничоїдіяльності, структури виробництва, його спеціалізації і охоплюють: людський потенціал; науковий і техніко-технологічний потенціал; природно-ресурсний потенціал.

Людський потенціал визначається чисельністю населення пра­цездатного віку, його професійною структурою, кваліфікаційним рівнем, освітою, станомздоров'я тощо; науковий і техніко-технологічний — станом розвитку науки,впровадженням наукових розробок у виробництво, створеннямнових видів машин і техно­логій; природно-ресурсний — географічним розміщенням країни, наявністю природних сировиннихресурсів, рівнем їх освоєння і переробки.

Господарсько-організуючі ознаки. Є визначальними серед ін­ших груп ознак. Вони виявляються у наявності економічного меха­нізму, що визначає рівень поєднання людського потенціалу з при­родно-ресурсним і техніко-технологічним потенціалами, який за­лежить від узгодження приватних, колективних і суспільних інте­ресів, системи стимулів виробництва і праці тощо.

Інфраструктура економічного механізму є така:

правова сис­тема (законипро власність, підприємництво та ін.);

система стимулювання виробництва і праці;

фінансово-кредитна систе­ма (фінансидержави, підприємств, населення, національна гро­шова одиниця,система банків (національного і комерційних), по­даткова система;

митна система;

система управління і регулювання макроекономічна, регіональна, мікроекономічна).

Ознаки національної економіки є показниками самоорганізації суспільства, зокрема щодо державотворення, економічної систе­ми, економічної і соціальної політики та ін. Структура і динаміка виробництва, товарообмін на внутрішньому і зовнішньому рин­ках, бюджет країни і доходи населення — головні критерії, за яки­ми оцінюють стан самодостатності національної економіки.