Основні автобіографічні відомості В.Є.Турчинської

Дата	Події, що відбулися
10 квітня 1947 року	Народилася В.Є.Турчинська
1954-1965 р.р.	Навчання в СШ № 101 м.Києва
1965 – 1969 р.р.	Навчалася на дефектологіному факультеті Київського педагогічного інституту ім.О.М.Горького
1969-1971 р.р.	Працює на посаді логопеда в дитячому закладі Радянського району
1971-1974 р.р.	Аспірантура в НДІ педагогіки УРСР, лабораторія олігофренопедагогіки
1974 р.	Захистила кандидатську дисертацію на тему: «Формирование эвристической направленности познавательной деятельности умственно отсталых школьников на основе оптимизации установки».
1974 р.	Призначена на посаду молодшого наукового співробітника Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР відділу дефектології
1977 р.	Призначена на посаду старшого наукового співробітника сектору олігофренопедагогіки Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР
1985 р.	Зарахована на посаду доцента та завідувача кафедри олігофренопедагогіки та психопатології КДПІ імені О.М.Горького
1996 – 1999 р.р.	Навчання в докторантурі при кафедрі олігофренопедагогіки та психопатології НПУ імені М.П.Драгоманова
1999 – 2002 р.р.	Завідувач кафедри олігофренопедагогіки та психопатології НПУ імені М.П.Драгоманова
2002 р.	Звільнена з посади доцента та завідувача кафедри у звязки з виходом на пенсію (за віком)

Вона підтримувала постійні зв»язки з практичними працівниками допоміжних шкіл Києва та різних регіонів України. Постійно виступала з доповідями на нарадах, методоб»єднаннях, семінарах вчителів. Брала участь в роботі республіканських обласних курсів підвищення кваліфікації вчителів та вихователів допоміжних шкіл.

Виконувала ряд громадських доручень, обиралась членом навчально-методичної ради при Міністерстві освіти УРСР, членом методичної ради при Міністерстві освіти СРСР, заступником керівника методологічного семінару, вчений секретар вченої ради інституту.

Як член науково-методичної ради при МНО УРСР виконувала доручення з рецензування методичної літератури, розробляла програми, методичні посібники для навчання учнів допоміжної школи. Окрім того, за дорученням Міністерства освіти УРСР, Турчинська Валентина Євгенівна розробляла зміст освіти з української мови для допоміжної школи. Вона є автором шкільних підручників з читання, української мови, російської мови для допоміжних шкіл України з російською мовою навчання, методичних рекомендацій щодо проведення самопідготовки в допоміжній школі.

Основні наукові праці В.Є.Турчинської

1. Турчинская В.Е. Организация самоподготовки во вспомогательной школе. Методические рекомендации.- РУМК., К.: 1988.

2. Програма з географії для 6-8 класів допоміжної школи (І, ІІ відділення).- РУМК, МНО УРСР, 1987

3. Програма з природознавства для 6-8 класів допоміжної школи (І, ІІ відділення).- РУМК, МНО УРСР, 1987

4. Українська мова для 6 класу допоміжної школи.- вид-во Радянська школа,- К.: 1989 р.

5. Изучение влияния установки на эвристическую направленность познавательной деятельности умственно отсталых детей.- Сб. Научно-методичские основы и опыт школьной психологической службы.- Бухара.- 1988.

6. Профессиональная ориентация учащихся вспомогательной школы, как средство их трудового воспитания.- Сб. Пути совершенствования подготовки специалистов и дефектологов.- Ташкент, 1989 р.

7. Методичні рекомендації щодо вивчення моральної вихованості учнів молодших класів допоміжної школи.- РУМК, МНО УРСР.- К.:, 1985.

8. Турчинська В.Є. Готовність розумово відсталих дітей до навчання в допоміжній школі.- К.: 1981

9. Турчинська В.Є. Лабораторні роботи з психології розумово відсталої дитини.- К.: 1987

10. Турчинська В.Є. Українська мова: Підручник 6 клас допоміжної школи / Міністерство освіти України: Худож. В.М. Кущ, О.П. Никифоров.- 3-тс вид., перероб.- К.: Освіта, 1996.- 190 с.

11. Турчинська В.Є. Українська мова: Підручник для 9 класу допоміжної школи.- К.: Освіта, 1994.- 128 с.

12. Турчинська В.Є. Українська мова: Підручник для 6 класу допоміжної школи.- 2-е вид.- К.: Освіта, 1993.- 168 с.

13. Турчинська В.Є. Українська мова: Підручник для 6 класу допоміжної школи.- К.: Рад.школа, 1989.- 184 с.

 

 

Марія Наумівна Хоружа

Хоружа Марія Наумівна народилася 1921 року в місті Києві, в сім'ї робітника. У 1939 році закінчила середню школу №1 міста Києва. У період Великої Вітчизняної війни, в липні місяці 1941 року, була евакуйована в місто Воткінськ Удмуртської АРСР, де і працювала на заводі №315 контролером ВТК до квітня 1943 року.

З квітня 1943 року по 1945 рік перебувала в лавах Радянської Армії. Після демобілізації, з серпня 1945 року працювала в ремісничому училищі №6 на посаді секретаря комсомольської організації до березня 1949 року. У 1947 році поступила на перший курс мовно-літературного факультету вечірнього відділу КДПІ імені О.М.Горького. У березні 1949 року залишила роботу і продовжила навчання в інституті на денному відділі дефектологічного факультету. В 1951 році закінчила Київський радянський інститут імені О.М.Горького, дефектолог, спеціальність – «вчитель української мови та літератури середньої школи та допоміжної школи».

Після закінчення інституту працювала молодшим науковим співробітником у Науково-дослідному інституті дефектології міста Києва. В цьому ж інституті закінчила аспірантуру на відділі олігофренопедагогіки.

З вересня 1954 року працювала виконуючою обов’язки старшого наукового співробітника Інституту дефектології, а потім Інституту педагогіки.

У жовтня 1955 року за власним бажанням перейшла на роботу в допоміжну школу на посаду завуча.

Протягом 1955-1956 років працювала виконуючою обов’язки директора допоміжної школи №69, а з вересня 1956 року по листопад 1956 року - завуч цієї ж школи.

З листопада 1956 року до вересня 1960 року працювала викладачем у КДПІ імені О.М.Горького, а з 1 вересня 1960 року по березень 1966 року – старшим викладачем. Хоружа Марія Наумівна 17 квітня 1968 року затверджена на посаду доцента кафедри олігофренопедагогіки. Пішла з життя Марія Наумівна Хоружа 3 квітня 1983 року.

З метою більш широкої характеристики Марії Наумівни Хоружої – викладача, науковця, особистості ми використали метод наукового інтерв’ю, з доцентом кафедри сурдопедагогіки Грозою Ельвірою Павлівною.

- Ельвіро Павлівно, коли Ви вперше познайомились з Марією Наумівною Хоружою?

Ельвіра Павлівна зазначила, що вперше зустріла Марію Наумівну на кафедрі, ще в той час, коли була спільна кафедра для всіх відділів дефектології. Зустрілись вони на перших засіданнях кафедри. Марія Наумівна вже була досвідченим викладачем, яка мала за своїми плечима великий досвід роботи не лише зі студентами, а й практичний досвід роботи з учнями допоміжних шкіл.

- Розкажіть, які предмети викладала Марія Наумівна?

На той час Хоружа Марія Наумівна була провідним фахівцем у галузі олігофренопедагогіки. Вона дуже добре володіла українською мовою і завжди викладала дисципліни тільки українською мовою. Винятки робилися лише для студентів з братських республік, які не володіли українською мовою. Марія Наумівна широко займалася виховною роботою зі студентами, проводила політінформації на актуальні теми.

- Хто зі студентів Марії Наумівни продовжив свій шлях у дефектологічній науці?

Список студентів Марії Наумівни включає в себе надзвичайно велику кількість імен, серед них такі відомі як: доцент Є.О.Білечив, академіки В.І.Бондар та Вол.І.Бондар, доцент Н.І.Королько, доцент М.З.Кот, професор Є.П.Синьова, доцент В.Є.Турчинська, професор Д.І.Шульженко та інші.

- Як Ви можете охарактеризувати ставлення студентів до Марії Наумівни?

Студенти дуже поважали Марію Наумівну, як людину та як педагога. Вона була дуже освічена та чудово викладала навчальний матеріал студентам. Марія Наумівна завжди однаково ставилася до студентів, в неї не було улюбленців. Для неї всі були рівні. Вона була вимогливим педагогом, але студенти дуже поважали її.

- Що Ви можете розповісти про життя Марії Наумівни у роки Великої Вітчизняної війни?

Під час Великої Вітчизняної війни Марія Наумівна перебувала на фронті та боролася за свободу нашої держави. Вона була кулеметницею і за участь у Великій Вітчизняній війні отримала ряд винагород. Марія Наумівна не любила сама вихвалятися з цього приводу, але люб’язно відповідала на всі запитання та часто виступала на святах і в групах студентів.

- Розкажіть ширше про стосунки Марії Наумівни з колегами?

Вона особливо близько товаришувала з Ульяновою Тетяною Костянтинівною. Коло їх інтересів було досить широкими, так як вони прийшли працювати в університет після роботи в спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах для дітей з інтелектуальною недостатністю. Теплі відносини були і з Турчинською Клавдією Михайлівною, як і Марія Наумівна вона пережила тяжкі роки Великої Вітчизняної війни. Клавдія Михайлівна перебувала на окупованій території, а Марія Наумівна була на фронті. Вони були по різні сторони фронту, але завжди знаходили про що поспілкуватись. Також вона спілкувалась з Г.М.Мерсіяновою та А.С.Вавіною, Г.М.Дулльневим, Х.С.Замським та іншими.

- Які були відносини на кафедрі?

Марія Наумівна завжди була серйозною та вихованою людиною, в неї ніколи не було конфліктів на кафедрі. Вона завжди сумлінно виконувала свої обов’язки. Марія Наумівна навіть не пішла на заслужений відпочинок через те, що її просили залишитись поділитись своїм досвідом з новими студентами та допомогти в захисті дисертацій.

- Яка була у Марії Наумівни сім'я?

Сім’я в Марії Наумівни була дуже дружня. Вона прищепила любов до дефектології і всім членам сім’ї.

Чоловік Марії Наумівни був дефектологом, він працював у школі-інтернаті № 8 вчителем трудового навчання. Він часто допомагав кафедрі в практичних консультаціях та оформленні факультету.

Син Марії Наумівни широко займався проблемами загальної психології та продовжує займатися ними і по цей час. Він дуже добре навчався в школі і ніколи не користувався тим, що його мама працює на кафедрі. Він був дуже скромним та старанним студентом. А на той час було положення про те, що рідні не можуть працювати в одному місці.

Донька Марії Наумівни теж закінчила КДПІ імені О.М.Горького, після закінчення вона обрала роботу – логопеда і на даний час успішно працює в цій галузі.

- Розкажіть про день смерті Марії Наумівни.

У квітні 1983 року, в цей день в університеті відбулася науково-звітна конференція. Марія Наумівна як зазвичай провела пари, вона була весела і спокійна, нічого не передбачало біди. Вона завжди проходила всі медичні комісії і в неї ніколи не було особливих проблем зі здоров’ям. І тут раптом у неї стався сердечний напад. Зразу ж її забрала швидка допомога, вона полежала ще декілька днів у лікарні, але серце не витримало і Хоружа Марія Наумівна померла 3 квітня 1983 року. Вся кафедра проводжала її в останню путь, Марію Наумівну поховали на Байковому кладовищі.

На даний час кафедра набула великого розквіту, саме цього завжди хотіла Хоружа Марія Наумівна. Дивлячись на теперішню роботу своїх студентів вона могла б дуже пишатися ними та їхніми досягненнями. Марія Наумівна дала поштовх цим людям, вона посіяла в серцях своїх учнів зерно любові до науки.

Як сказала Гроза Ельвіра Павлівна – «Хоружа Марія Наумівна була людиною-вчителем, людиною-воїном».