Валентина Євгенівна Турчинська

Валентина Євгенівна Турчинська народилася 10 квітня 1947 року в м. Тюмені в сім'ї військовослужбовця та вчителя-дефектолога.

У зв'язку з переїздом батьків певний час вона проживала в м. Кременчуці, Миргороді, с.Казаровичі, с. Горенка Київської області.

У 1954 році пішла в 1 клас середньої школи №101 м.Києва, після закінчення якої у 1965 році вступила на дефектологічний факультет Київського державного педагогічного інституту імені О.М.Горького на спеціальність 2111. Дефектологія. Олігофренопедагогіка і логопедія. Протягом навчання в інституті вона активно займалася громадською роботою: обиралась секретарем комсомольської організації групи, членом комсомольського бюро факультету.

В 1969 році Турчинська В.Є. з відзнакою закінчила інститут та отримала кваліфікацію «Вчитель та логопед допоміжної школи».

З 1969 року працювала на посаді логопеда дитячого дошкільного закладу в Радянському районі м. Києва.

В 1971 році Валентина Євгенівна вступила до цільової аспірантури Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР за спеціальністю 13.00.03 «Спеціальна педагогіка», яку закінчила в 1974 році. Після захисту кандидатської дисертації була призначена наказом по НДІ педагогіки УРСР на посаду молодшого, а згодом старшого наукового співробітника відділу дефектології сектору олігофренопедагогіки.

З 1985 року вона була зарахована на посаду доцента та завідувача кафедри олігофренопедагогіки та психопатології дефектологічного факультету Київського державного педагогічного інституту імені О.М.Горького.

У 1974 році В.Є. Турчинська захистила кандидатську дисертацію на тему: «Формирование эвристической направленности познавательной деятельности умственно отсталых школьников на основе оптимизации установки». У результаті проведеного нею дослідження встановлено, що наявність у розумово відсталих дітей психологічної установки з метою позитивного ставлення до нових пізнавальних завдань, стимулює пізнавальний розвиток, формує схильність учнів з порушенням інтелекту до репродуктивної діяльності. В дослідженні були розкриті шляхи корекції цих недоліків. Так, сутність наукового експерименту, проведеного В.Є. Турчинською, полягала у створенні психолого-педагогічних умов для стимулювання учнів до активної пізнавальної діяльності та формування у них бажання та інтересу до пізнання нового. Встановлено, що найбільш ефективним шляхом реалізації корекції в процесі виникнення установки є застосування розчленування процесса орієнтування в завданні. Зокрема, найбільш продуктивним є застосування корегуючої бесіди з включенням спеціальних прийомів уточнення: аналізу і розподілення нової інформації на частини, які представляють собою взаємопов’язані між собою, послідовні елементи розв'язання пізнавального завдання.

Важливим висновком проведеного нею дисертаційного дослідження є те, що без спеціальної роботи педагога у розумово відсталого учня адекватна установка на сприймання нових знань не виникає, тому необхідна корекція установки на новее під час сприймання нових знань. Науковим внеском В.Є. Турчинської в дефектологічну науку, зокрема в психокорекційну педагогіку, є доведена можливість значного підвищення пізнавальної активності розумово відсталих школярів на основі посилення її еврістичного компоненту, зокрема, доведення того, що дієвим засобом еврістичності пізнавальної діяльності таких дітей є створення у них установки на сприймання нового навчального матеріалу, а також виявлення можливостей та шляхів стимулювання і керування нею. Це було перше дослідження у вітчизняній корекційній педагогіці, яке було спрямоване безпосередньо на корекцію інтелекту розумово відсталих дітей. Порушення інтелекту в олігофренопсихології вважається ключовим (ядерним) первинним дефектом. Розуміючи важливість превентивної роботи щодо подолоння вторинних порушень (мовлення, саморегуляції, поведінки, тощо). В.Є Турчинська проявила сміливість науковця, досліджуючи, психологічну установку розумово відсталої дитини, у відповідності до теорії установки М.Д. Узнадзе. Так поєдналося її гуманістичне особистісне ставлення до дітей з обмеженими розумовими можливостями з величезним бажанням здійснити для них прорив, знайти шляхи для суттєвої зміни їх психологічної сфери, зокрема, пізнавальних процесів. Для неї, як для науковця, завжди було важливою конкретна психолого-педагогічна робота, спрямована на отримання корекційного ефекту. Як практикуючий дефектолог Валентина Євгенівна реально підходила до прогнозу розвитку розумово відсталих дітей, наполегливо розробляла та впроваджувала нові ефективні технології корекційної роботи з такою категорією дітей. Повага до такої дитини спонукала дослідницю до переконання інших вчених-колег у тому, що внутрішній позитивний настрій здатен здійснювати вплив не тільки на стан психологічної готовності учня до сприймання нового, але й на підтримку пізнавальної активності учня під час пошуку відповіді на виникаючу проблему. На її думку немає в дефектології проблем, які не можна вирішити.

Для більшості дефектологів Росії, України, Молдови, Білорусії, Литви ім’я кандидата педагогічних наук, доцента Валентини Євгенівни Турчинської асоціюється перш за все з творчим колективом однодумців лабораторії олігофренопедагогіки НДІ педагогіки України. Методологічні погляди Валентини Євгенівни формувалися у науковій співпраці з вченими, які сьогодні складають гордість української дефектології, педагогіки та психології. Це перш за все, академіки І.Д. Бех, В.І.Бондар, В.М.Синьов,С.Д.Максименко, М.Д.Ярмаченко, професор І.Г.Єременко. У 1981 році у співавторстві з І.Г. Єременком вийшла наукова робота «Готовність розумово відсталих дітей до навчання в школі», в якій представлені результати тривалого дослідження, спрямованого на ефективне входження розумово відсталих дітей в колектив школи. Фундаментальність цієї праці полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для формування готовності дітей з інтелектуальними порушеннями до інклюзивного навчання; для створення нових підходів до формування психологічної готовності розумово відсталих дітей до навчання в школі; для розробки питань диференційної діагностики інтелектуального розвитку з наступною індивідуалізованою корекцією особистості розумово відсталої дитини.

Під час роботи завідувачем кафедри олігофренопедагогіки та психопатології, вона приділяє велику увагу розвитку здібностей кожного студента, турбувалася про збереження його індивідуальності та особистісний розвиток на основі засвоєних ним спеціальних знань. В.Є.Турчинською створені якісно нові напрями науково-дослідницької роботи студентів в галузі олігофренопедагогіки, спеціальної психології, менеджменту. Під час її керівництва кафедрою була розроблена інноваційна проблематика студентських наукових гуртків, що відображає найбільш актуальні питання сучасної дефектології:

- зміст та організаційні форми абілітації дітей раннього віку;

- корекція вторинних інтелектуальних порушень;

- інноваційні методи діагностики розумової відсталості та її диференціювання від подібних станів;

- психосексуальний розвиток дітей з інтелектуальною недостатністю;

- зміст роботи освітньо-реабілітаційних закладів для дітей та осіб з психофізичними порушеннями;

- анатомо-фізіологічні та клінічні основи дефектології як компонент підготовки студентів до професійної корекційно-педагогічної роботи дітей різного типу дизонтогенезу;

- корекційна робота з дорослими, які мають порушення психофізичного розвитку.

В.Є.Турчинська зробила значний внесок у розбудову змісту вищої дефектологічної освіти. Надзвичайна відповідальність і сконцентрованість на предметі дослідження, організаційний, професійний талант, - все це забезпечило своєчасну та якісну розробку Галузевого державного освітнього стандарту з спеціальності 6.010100.Дефектологія (олігофренопедагогіка), змісту типових навчальних та робочих навчальних планів, видання викладачами кафедри методичних рекомендацій до проведення різних видів занять зі студентами.

Значним кроком у розвитку та удосконаленні дисциплін з анатомо-фізіологічних і клінічних основ дефектології була розробка та видання під науковим керівництвом В.Є. Турчинської робочих програм, методичних рекомендацій з курсів «Психопатология детского возраста», «Олігофренопсихологія», «Теорія та методика виховної роботи», «Клініка розумової відсталості. Структура, типи, динаміка дефекту при екзогенно-органічних ураженнях головного мозку», тощо.

З 1996 по 1999 роки перебувала в докторантурі при кафедрі психокорекційної педагогіки.

Під час роботи на кафедри олігофренопедагогіки здійснювала викладання основних курсів «олігофренопедагогіки», «психології розумово відсталої дитини», спец методик «Теорія та методика гри», «Методика психолого-педагогічної діагностики», спецкурсів, керувала різними видами педагогічної практики студентів.

Під її керівництвом успішно захистили кандидатські дисертації Л.А.Співак, Д.І.Шульженко, Л.П.Ярова, Л.О.Ханзерук, Л.М.Руденко.