ІІ. Підручники, навчальні посібники, монографії

1. Дидактика: підручник для студентів вищих педагогічних нав.закл.-К.: Либідь, 2005.-264с.

2. Дидактика: ефективні технології навчання студентів: навч.посібник/ МО Укр.УДПУ ім..М.П.Драгоманова.-К.: Вересень, 1996.-130с.

3. Изучение величин в начальной школе/ Бондар В.И., Комар О.А., Гришко А.Г.-К., 1988.-43с.

4. Київський державний педагогічний інститут ім..О.М.Горького/ [редкол.М.Д.Ярмаченко (відп.ред.), В.І.Бондар, А.А.Лукашенко, Л.І.Недбайло, Н.М.Смужаниця].-К., 1972.-40с.

5. Матвієнко О.В. Метод конкретних педагогічних ситуацій: навчально-методичний посібник/ О.В.Матвієнко; за ред.. В.І.Бондаря.-К.: Українські пропілеї, 2001.-3—с.

6. Модульно-рейтингова технологія вивчення навчальної дисципліни (на матеріалі дидактики): навч.посіб.-К.: НПУ, 1999.- 49с.

7. Основи спеціальної дидактики: посіб. для студ. Педвузів/ за ред.. І.Г.Єременка.-К.: Рад.школа, 1975.-211с.

8. Педагогіка: тези лекцій: На допомогу лекторам обласних інститутів.-К., 1978.

9. Бондар В.І., Севастюк М.С. Педагогічне прогнозування як процес формування прогностичних умінь учителя початкової школи. - К., 2000.-59 с.

10. Педагогічний факультет// Український державний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова: історичний нарис 1920-1995 р.р.-К.: Просвіта, 1995.-С.60-66.

11. Педагогічний факультет Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова: історичний нарис. 1921-2001/ ред. Рада: В.І.Бондар, О.В.Лупейко, Л.ПЛитвин та ін.. -К.: Четв. хвиля, 2001.-40с.

12. Педагогічні основи трудового становлення і професійного самовизначення учнівської молоді: монографія.-К., 1996.

13. Підготовка майбутнього спеціаліста та виховної роботи в колективі: монографія.-К.: Вища школа, 1975.

14. Проблеми дидактичної підготовки учителів і керівників шкіл// Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів/ за ред.. І.П.Жерносека та ін..-К.: Освіта, 1992.

15. Процес обучения в советской школе (Навчальний діафільм).-Республиканская студия диафильмов.-К., 1977.

16. Сутність, види і критерії визначення передового педагогічного досвіду// Передовий педагогічний досвід.-М., 1987.

17. Теоретичні основи і технологія аналізу навчально-виховного процесу на уроці (дидактичний аспект): навч.посібник/ за ред.. З.І.Сліпкань.-К.: КДПІ, 1993.-30с.

18. Теоретичні основи і технологія пед. аналізу: управлінський аспект: навч.посібник.-К.: НПУ, 1996.-66с.

19. Теорія і технологія управління процесом навчання в школі/ МО Укр., АПН Укр., Нац.пед.ун-т ім..М.П.Драгоманова.-К.: Школяр, 2000.-191с.

20. Управлінська діяльність директора школи: дидактичний аспект: монографія.-К.: Рад.школа, 1987.-157с.

21. Шляхи підвищення ефективності засвоєння природничих знань учнями допоміжної школи: навч.посібник.-К.: Рад.школа, 1969.

Сергій Дмитрович Максименко

Максименко Сергій Дмитрович – відомий український психолог, фундатор української наукової школи генетичної психології. Народився в селі Запруддя Рокитнянського району на Київщині 15 грудня 1941 року в селянській родині в час, коли Велика Вітчизняна війна виром вогню, голоду і смерті, прокотилась Україною. Лише материнська любов захистила та зберегла новонароджене життя. Тому він не лише в дитинстві та юності, але й у зрілому віці над усе любив та обожнював маму, Меланію Пилипівну, яка, крім власне материнської місії, передала синові єство родового духу.

У 1948 році вступив до Запруднянської середньої школи, де минули його шкільні роки. Повний курс навчання закінчив у 1959 році. Будучи від природи наділений допитливістю, спостережливістю, Сергійко ще в школі цікавився стосунками між людьми, поведінкою птахів, домашніх тварин, часто змушував матір розгадувати його замудрі запитання: «як люди, птахи й тварини розрізняють своїх?».

Допитливість привела старшокласника на лекцію у сільський клуб, яку читав аспірант-психолог О.Т.Губко на тему: «Таємничі явища людської психіки». Тоді, власне й зародилася мрія знайти відповіді на всі питання щодо поведінки живих істот, які постійно виникали в голові допитливого юнака.

Але доля розпорядилася по-іншому і майбутньому науковцю-психологу прийшлося по закінченню школи рік працювати причіплювачем-трактористом, а у 1960 році вступити на педагогічний факультет Київського державного педагогічного інституту імені О.М.Горького, який закінчив у 1965 році, здобувши вищу освіту за спеціальністю: методика початкового навчання і дефектологія. Ще протягом навчання в інституті захопився вивчати особливості людської психіки, зокрема й притаманні їй порушення, їхні причини та наслідки. Це певним чином сприяло визначенню місця майбутньої роботи, і після закінчення інституту, з серпня 1965 року, талановитий юнак був направлений на роботу до Дарницького дитячого будинку на посаду вчителя, а з жовтня 1965 року він був переведений на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи і працював на цій посаді по вересень 1970 року. Робота в дитбудинку, де перебували діти з важкими порушеннями розумового розвитку, вимагала не лише терпіння, душевної доброти, а й глибокого знання психофізичних особливостей розумово відсталих дітей, які через притаманні їм психічні порушення не могли навчатися навіть у допоміжній школі.

Здобувши значний практичний досвід роботи з даною категорією дітей, С.Д.Максименко у 1970 році вступив до аспірантури на кафедрі психології Київського державного педагогічного інституту імені О.М.Горького і успішно закінчив її. Здібного науковця було залишено в інституті на посаді викладача кафедри психології, де він пропрацював до серпня 1975 року. З цього ж року розпочалася зоряна ера С.Д.Максименка у Науково-дослідному інституті психології УРСР, де він пройшов шлях від заступника директора з наукової роботи, завідувача лабораторії психології навчання Інституту психології до директора Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, де працює й донині.

З 1975 – ось уже понад 36 років діяльність С.Д.Максименка, як ученого, пов’язана з Інститутом психології, який став для нього рідним.

За десятиліття натхненної, плідної праці в Інституті психології подолано майже всі можливі найвищі сходинки – як наукові, так і адміністративні.

Як адміністратор – він насьогодні директор Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, дійсний член НАПН України, доктор психологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік-секретар відділення психології, вікової фізіології та дефектології НАПН України, декан медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, дійсний член Міжнародної ради психологів (США), іноземний член Російської академії освіти (РАО), дійсний член Європейської академії природничих наук (ФРН. м. Ганновер), голова Товариства психологів України, голова експертної ради ВАК України з психологічних наук, член науково-методичних рад Головного Управління державної служби України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державної прикордонної служби України, Міністерства охорони здоров'я України, Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, член експертної ради з гуманітарних і соціальних наук при Державній акредитаційній комісії України.

Як вчений, науковець – він автор понад 640 наукових праць: із них 26 монографій, 17 підручників, 32 навчальних посібники, автор першого в Україні підручника «Психологія особистості» та підручників для вищої школи - «Загальна психологія (українською - 4 перевидання, російською - 7 перевидань, та англійською мовами), «Експериментальна психологія», «Військова психологія», «Генетична психологія», «Медична психологія», «Патопсихологія» та інші. Підготував 45 докторів і 186 кандидатів психологічних наук. Відомий вчений у галузі загальної, генетичної, медичної, вікової, педагогічної психології та методології і теорії розвивального навчання; ним розроблено і обґрунтовано принципи побудови екпериментально-генетичного та генетико-моделюючого методу. Формуючі та діагностичні методи, розроблені С.Д. Максименком, занесено до Європейського банку дослідницьких процедур в галузі лонгітюдних досліджень при Інституті Макса Планка (м. Мюнхен).

Якчлен Міжнародної Ради психологів, С.Д.Максименко є координатором досліджень щодо розроблення та використання експериментальних методів у сфері навчання та розвитку особистості. На основі циклу теоретико-експериментальних робіт та генетико-моделюючого методу під керівництвом С.Д.Максименка створена наукова школа генетичної психології.

Як учений, С. Д. Максименко очолив після Г. С. Костюка (учнем і продовжувачем якого він є) дослідження української психологічної школи в царині генеральної теми українських психологів – співвідношення навчання, виховання і розвитку.

Вникнути в сутність багатьох проблематичних питань йому допомагають набуті практичні знання, здобуті за роки навчання на дефектологічному факультеті та протягом п’ятиріччя плідної праці в Дарницькому дитбудинку. Добре знати особливості життєвого розвитку може знати лише той, хто знає особливості порушеного розвитку та способи їх корекції. Щодо співвідношення вищевказаних чинників, перед науковцями постало одвічне питання – що є первинним і що вторинним: чи успіхи в навчанні і вихованні викликають відповідний розвиток особистості, чи, навпаки, відповідний розвиток спричиняє результати в учінні. Класичною вважалася формула Л. С. Виготського: „Добре навчання веде за собою розвиток”. Г. С. Костюк уточнив: навіть найкраще навчання не дає ніякого зрушення в розвитку, якщо не задіяні самоактивність, саморух особистості. Заслугою С. Д. Максименка є те, що він дав конкретну, практичну технологію цього саморозвитку особи. Ним і його співробітниками розроблені продуктивні методики такого навчання учнів, яке неодмінно викликає активність „зони найближчого розвитку” й наступні стадії самовдосконалення. В результаті була започаткована українська школа генетичної психології, яка плідно, на сучасному науковому рівні розробляє методологічну рефлексію проблем розвитку в психологічній науці. Ця наукова школа гідно доповнює концепції в цій царині Л. С. Виготського, Ж. Піаже, О. М. Леонтьєва, Л. В. Занкова, П. Я. Гальперіна, Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова, роблячи відповідний вагомий внесок у світову психологічну науку. Так само відповідні концепції Г. С. Костюка, С. Д. Максименка, О. В. Скрипченка та ін. дають психологічний фундамент українській педагогіці й навчально-виховній практиці шкіл в Україні.

Здійснені С. Д. Максименком та під його керівництвом дослідження психологічних особливостей навчальної діяльності заклали підвалини нового розуміння психологічних основ навчання, створили можливості для розробки нових експериментальних програм та методів навчання, побудованих на принципах формування теоретичного мислення.

Багато уваги приділяє вчений методам наукового дослідження взагалі. Він цілком слушно вважається одним із найавторитетніших експертів з питань застосування багатофакторного аналізу в психологічному дос­лідженні. Цьому питанню присвячено низку статей, у яких він доводить і показує, що не можна оперувати числами, не даючи конкретного психологічного їх тлумачення; число як таке має сенс лише у світлі психологічного аналізу. Він завжди обстоює тезу про необхідність попереднього ретельного і всебічного аналізу та дотримання надзвичайної обережності у застосуванні експериментальних даних до реальної педагогічної практики. Як прихильник та один із розробників генетичного методу в психології, С. Д. Максименко дотримується толерантної позиції щодо оцінки інших і притому найрізноманітніших методів дослідження, наголошуючи, проте, на необхідності виваженого їх використання і особливо обережного впровадження їх результатів у педагогічну практику. І знову проявляється досвід, набутий у роботі з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку – досить обережне ставлення до отриманих позитивних результатів, багаторазова перевірка їх, порівняння і лише згодом – висновок, судження про те чи те явище.

Генетичний погляд є для дослідника засадничим у розробленні всіх проблем дитячої та педагогічної психології. Будуючи будь-який навчальний предмет, слід ураховувати, як і яким чином навчання має сприяти розгортанню природних сил дитини. Розкриваючи закони дитячого розвитку, психологія допомагає визначити і сформулювати цілі навчання стосовно кожного вікового періоду і допомагає вибрати і створити адекватні методи.

Визначаючи мету та завдання навчання й виховання, С. Д. Максименко дотримується ідеї врахування власних сил дитини, її потреб та інтересів. Вчений наголошує, що не можна забувати про об’єктивні закономірності, яким підпорядкований психічний розвиток дитини. Навчання та виховання спрямовують і збагачують розвиток, впливають на його темп і повноту, але не можуть перекреслити й „відмінити” закономірностей розвитку, а тому знання вікових особливостей, а точніше, вікових можливостей набуває виняткової ваги.

Захищена С. Д. Максименком у 1990 році докторська дисертація на тему: „Експериментальний метод у радянській віковій та педагогічній психології” стала важливою віхою у розвитку вітчизняної психології. Ця фундаментальна праця була результатом багаторічних досліджень і прикладом високого рівня теоретичної рефлексії. Її наукове значення полягає в системному викладі ключових питань технології психологічного дослідження, докладному аналізі існуючих у психології дослідницьких методів та розкритті сутності експериментально-генетичного методу – його форм, способів практичної реалізації і тенденцій розвитку в умовах перебудови всіх ланок освіти.

Разом з тим у названій праці виявлено й означено евристичні експериментальні можливості експериментально-генетичного методу стосовно проблем розвитку особистості в процесі навчання і виховання, обґрунтовано принципову необхідність експериментально-генетичного методу в проектуванні психологічних новоутворень відповідно до завдань педагогічної практики.

Для того, щоб зрозуміти роль експериментально-генетичного методу (відомого зараз під назвою експериментально-моделюючий) у розв’язанні проблем вікової і педагогічної психології та скласти адекватне уявлення про те, що нового вніс його автор у розкриття поняття „психічний розвиток”, варто вичленити методологічні корені теоретичних позицій тих дослідників, які своєю цариною вважали психологію навчання і психологію розвитку та споріднені проблеми й орієнтувалися на праці Л. С. Виготського. Вони намагалися відповісти на „основне питання” психології розвитку, поставлене ще самим Л. С. Виготським: що „йде” за чим – навчання чи розвиток? Свого часу Л. С. Виготський, полемізуючи з В. Келером та раннім Ж. Піаже, дав славнозвісну відповідь: «добре навчання веде за собою розвиток». Ця афористична і, безумовно, науково обґрунтована відповідь зумовила появу численної низки запитань, на які нині вже важко дати таку однозначно-категоричну відповідь.

Несуперечливу в принципі щодо основного постулату про „добре навчання”, але все ж особливу позицію займав Г. С. Костюк. Він писав про спонтанність, „спонтанійність”, а фактично про самоспричиненість розвитку.

Звичайно, сам Г. С. Костюк не був задоволений всіма відповідями на запитання, що ставив перед собою; багато проблем з тих чи інших причин лишилися не опрацьованими і „недоопрацьованими”. Тому наразі є всі підстави вважати, що праці С. Д. Максименка є не простим продовженням своєрідної „лінії Костюка” і не лише її творчим розвитком, а й вдалим методологічним синтезом різних теоретико-психологічних спрямувань, що так чи інакше центрувалися навколо проблем розвитку і навчання. В них здійснений глибокий філософський і психологічний аналіз основних методів дослідження у віковій та педагогічній психології, передусім з погляду того, які імпліцитні чи явні методологеми лягли підвалинами в основні теоретичні підходи до дослідження психологічних явищ.

Праці С. Д. Максименка змушують замислитись над „логікою” історії психології і дають змогу осягнути можливості й перспективи психологічного дослідження як такого, а також можливості та обмеження кожного методу дослідження, глибше зрозуміти правила їхнього поєднання з метою вивчення психологічного явища у його цілісності. Водночас у них дано певні відповіді на суттєві питання, що хвилювали Г. С. Костюка, зроблено обґрунтовані оцінки, окреслено важливі перспективні лінії психологічних досліджень. Неминуще значення має, зокрема, розвиток С. Д. Максименком експериментально-генетичного (генетико-моделюючого) методу. Основною принциповою відмінністю експериментально-генетичного методу від будь-яких інших методів наукового пізнання є його моделюючий, проектувальний характер.

Генетико-моделюючий метод є водночас педагогічно-дидактичним методом (методом навчання) і методом власне дослідницьким; в ньому «навчальна частина» є невіддільною від дослідницької, кожна з них сама по собі позбавлена сенсу. Цей метод є таким дослідженням-через-навчання, де саме навчання (метою якого є створення певних психологічних якостей та здібностей) має бути ретельно обґрунтованим і належно проведеним, тобто має бути навчанням-через-дослідження. Тому за умови проведення генетико-моделюючого дослідження, зокрема у школі, вкрай важливого значення набуває невидима для школяра і педагога, але складна попередня проектувально-теоретична науково-дослідна робота.

У зв’язку з цим важливого значення набувають також і сформульовані С. Д. Максименком принципи, на яких має ґрунтуватися експериментально-генетичне дослідження. Це відомі принципи аналізу за одиницями, принцип історизму (єдності генетичної та експериментальної ліній у дослідженні), принцип системності (цілісного розгляду психологічних утворень), принцип проектування (моделювання). Дотримання цих принципів при конструюванні конкретного дослідження дає змогу уникнути багатьох труднощів і помилок, виконати його на належному теоретичному та практичному рівні, адекватно інтерпретувати отримані результати, – словом, максимально підвищити прецизійність психологічного дослідження.

Праці С. Д. Максименка покликані сприяти розв’язанню найбільш гострих проблем щодо управління розвитком особистості в процесі навчання і виховання на основі розкриття механізмів ґенези її психічних властивостей. Це цілком здійсненне завдання, оскільки експериментально-моделюючий метод адекватний такому об’єкту вивчення, як розвиток психічних процесів і властивостей, процес зміни форм і видів активності особистості, що характеризують переходи від нижчих до вищих ступенів її психічної діяльності. Розкриваючи генетичний взаємозв’язок діяльності і психіки, С. Д. Максименко в ході своїх досліджень отримав результати, які відкривають процес руху в психіці привласненого засобу – він перетворюється на ключову одиницю нової міжфункціональної системи свідомості, взаємодіє з іншими подібними системами, формуючи ту чи іншу якість особистості...”. Це і є саморух та саморозвиток, зазначає автор, і додає: „Ми можемо стверджувати, що цей механізм, відкритий завдяки результатам експериментів, це – „природний” механізм (в тому розумінні, що він незмінний за будь-яких умов)”.

Так виникає явище особистісного опосередкування навчальної діяльності і феномен „подвійного опосередкування” психічного розвитку. В даному разі, за словами автора генетико-моделюючого методу, процес розвитку опосередковують і культурний контекст (зовнішній), і особистісний (внутрішній).

Проведені на основі генетико-моделюючого методу експериментальні дослідження, в яких був зафіксований акт опосередкування (створення засобу), тобто показано, як здійснюється реальний природний процес психічного розвитку, зокрема особистості школяра у процесі навчання і виховання, засвідчили високу евристичну цінність означеного методу для розв’язання сучасних проблем не лише масової школи, а що дуже важливо – спеціальної школи, зокрема загальноосвітніх навчальних закладів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

Проте С. Д. Максименко не вдовольнився зробленим і досягнутим. За останнє десятиліття ним та під його редакцією було опубліковано цілу низку монографій та посібників, які показують, що коло його наукових інтересів дуже широке. Одна з монографій „Генетична психологія” має промовистий підзаголовок „Методологічна рефлексія проблем розвитку в психології”. В ній представлений наскрізний аналіз проблеми психічного розвитку і з огляду на це формується змістове уточнення предмета генетичної психології як науки про закономірності і можливості психічного розвитку.

В центрі наукових інтересів вченого є такі проблеми вікової та педагогічної психології, як психологія навчання, психічного розвитку і методу психологічного дослідження.

Важливим напрямом є дослідження місця і ролі психології в системі української культури, осмислення основних здобутків української науки в контексті світової психологічної думки в ХХ столітті, визначення тенденцій і перспектив розвитку психології. Серед завдань історико-психологічного спрямування слід відзначити й дослідження, що має на меті розкриття зв’язків психологічних знань з особливостями історії України, звичаями і традиціями українського народу, розвитком науки, літератури та мистецтва. Започатковано дослідження, спрямоване на вивчення основних чинників становлення української психології у другому тисячолітті та здійснення прогностичного аналізу її розвитку на початку ХХІ століття. Заслуговують на увагу дослідження етнопсихологічного спрямування, яке має на меті визначення провідних чинників етнопсихогенези українців, виявлення закономірностей та механізмів трансформації зовнішніх етнопсихологічних чинників у внутрішні особистісні утворення.

Велика заслуга лідера українських психологів у створенні нового покоління підручників і навчальних посібників з психології. Ним розроблено концепцію відповідної навчально-методичної літератури і згуртовано кваліфіковані авторські колективи з її написання.

Заслугою С. Д. Максименка є не тільки його власні досягнення, а й те, що він всіляко сприяє розширенню наукових горизонтів колег. Учений заохочує наукові пошуки співробітників у всіх перспективних напрямах, підтримує усі дослідницькі ініціативи, тому і тематика наукових досліджень керованого ним Інституту широка й різноманітна.

Зокрема, дослідження співробітників спрямовані на розроблення фундаментальних теоретико-методологічних проблем психологічної науки, а також на розв’язання багатьох життєво важливих проблем, актуальність яких загострюється в сучасних суспільно-історичних умовах. Це передусім подальше дослідження проблем навчання, виховання і психічного розвитку особистості з урахуванням сучасних вимог практики. У зв’язку з цим відбувається переорієнтація методологічних засад експериментальних моделей, зокрема становлення гуманістично орієнтованої освіти, здійснюється обґрунтування гуманістичної парадигми, яка має дедалі більше поширення в сучасній психологічній науці.

С.Д.Максименко координує дослідження з питань експериментальних методів у галузі навчання і розвитку. Він учений нової формації, що розбудовує освіту в Україні.

Заслуги С.Д.Максименка за вагомий внесок у розбудову вітчизняної та світової психології, в першу чергу, та педагогіки гідно оцінені урядом та науковим психолого-педагогічною громадськістю України.