Основні наукові праці І.Д. Беха

1. Особенности развития классификации у умственно отсталых школьников // Седьмая науч. сес. по дефектологии, 25-28 марта 1975 г.: Соврем. состояние исслед. в изучении, обучении, воспитании и труд. подгот. детей с нарушением умств. и физ. развития. – М., 1975. – С. 316-317.

2. Изучение структуры взаимоотношений коллектива умственно отсталых школьников // Тез. докл. ІV Всесоюз. пед. чтений (24-26 марта 1976 г.). – М., 1976. – Т.2.: Содружество семьи, школы и общественности в воспитании детей и молодежи с отклонениями от нормы в психофизическом развитии. – С. 55.

3. Некоторые особенности взаимоотношений умственно отсталых старшеклассников // Изучение личности аномального ребенка: Тез. докл. конф., 12-13 апреля 1977 г. – М., 1977. – С. 10-11.

4. Психология формирования трудовых умений школьников (сравнительный анализ деятельности учащихся массовой и вспомогательной школ) / И.Д. Бех, С.Д. Максименко, В.И. Бондарь. – К.: Рад.школа, 1980. – 110 с.

5. Трудовое обучение, воспитание и профессиональная ориентация: Аннот. тематика лекций / И.Д. Бех, Б.Ф. Федоришин, В.В. Синявский и др. – К.: Знание, 1982. – 24 с.

6. Труд как фактор нравственного развития личности / И.Д. Бех, Л.Ф. Киян; Кировогр. гос. пед. ин-т им. А.С. Пушкина. – Кировоград, 1989. – 35 с.

7. Критерії моральної вихованості молодших школярів: кн. для вчителя / І.Д. Бех, С.Д. Максименка. – К.: Рад.школа, 1989. – 96 с.

8. Нравственность личности: стратегия, становление. – Ровно: ред.-изд. отд. упр. по печати, 1991. – 146 с.

9. Маєвтика у системі психологічних знань: тези Міжнар. наук. конф., 15-16 квітня / Т-во психологів України, АПН України. Ін-т психології. – К., 1993. – 245 с.

10. Трудове виховання в сім’ї / І.Д. Бех, С.Д. Максименко. – К.: Політвидав України, 1993. – 77 с.

11. Від волі до особистості. – К.: Україна-Віта, 1995. – 202 с.

12. Психолого-педагогічні умови підвищення результативності учіння школярів з психічними вадами: матеріали наук.-звіт. конф., 26-27 квітня / АПН України. Ін-т дефектології. – К., 1995. – 179 с.

13. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Херсон, 23-25 вересня 1997 р.). – К., 1998. – 383 с.

14. Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: матеріали наук.-практ. конф. / АПН України. Ін-т пробл. виховання. – К., 1999. – 127с.

15. Педагогічна теорія та педагогічний досвід: перспективи і розвиток: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 17-19 грудня 1998 р. – Луцьк, 1999. – 177с.

16. Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи: зб. наук. пр. Вип. 3. Методологічний семінар, 22 листопада 2000 р. – К.: Т-во «Знання» України, 2000. – 519 с.

17. Педагогічне управління професійним самовизначенням учнівської молоді: (метод. посібник) / В.М. Мадзігон, І.Д. Бех, М.П. Тименко та ін.; за ред.. М.П. Тименка; АПН України. Ін-т пробл. виховання. – К., 2001. – 152 с.

18. Педагогічний словник для молодих батьків / Т.Ф. Алєксєєнко, Л.В. Артемова…, І.Д. Бех та ін.; АПН України. Ін-т пробл. виховання, Держ. центр соц. служб для молоді. – К., 2002. – 347 с.

19. Педагогика добра в контексте этнокультурного социума: материалы Междунар. науч.-практ. конф., посвящ. 150-летию со дня рождения И. Гаспринского (г. Симферополь, май 2001 г.). – Симферополь, 2002. – 218 с.

20. Виховання особистості: у 2 кн. Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: наук. видання / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003.

21. Виховання особистості: у 2 кн. Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – 344 с.

22. Національна програма виховання дітей і молоді в Україні: стан та перспективи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 15-17 травня 2003 р. – Херсон, 2003. – 227с.

23. Духовна енергія вчинку: [наук.-метод. посібник] / М-во освіти і науки України. Наук.-метод. центр та ін.. – Рівне, 2004. – 43 с.

24. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні: [проект] І. Бех, Т. Алєксєєнко, Г. Балл та ін.; АПН України Ін-т пробл. Виховання // Освіта України. – 2004. – С. 6-10.

25. Програма курсу «Етика» для 5-6 класів загальноосвітньої школи: [проект] / І. Бех, Н. Ганнусенко, К. Чорна // Шкіл. світ. – 2004. – С. 5-18.

26. Етика: духовні засади: автор. Програма для учнів 1-11 кл. ЗНЗ / І. Бех, Л. Євсюкова, Л. Крисальна, В. Хайруліна // Шкіл. світ. – 2005. – С. 2-8.

27. Виховання особистості: сходження до духовності / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2006. – 272 с.

28. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді / І.Д. Бех, К.І. Чорна. – К.: Інститут проблем виховання АПН України, 2006. – 36 с.

29. Лабіринти духовного прозріння особистості: навчально – методичний посібник / І.Д. Бех. – Київ-Рівне: РДГУ, 2006. – 37 с.

30. Духовний розвиток особистості: горизонти пізнання: навчально-методичний посібник / І.Д. Бех. – Київ-Рівне: Волинські обереги, 2007. – 34 с.

31. Психоактиватори виховного процесу: науково-методичний посібник / І.Д. Бех. – Київ-Рівне: РДГУ, 2007. – 101 с.

32. Психомаяки у вихованні особистості: науково-методичний посібник / І.Д. Бех. – Рівне: РДГУ. – 2008. – 89 с.

33. Психоактиваторы воспитательного процесса: научно-методическое пособие / І.Д. Бех. – Симферополь: КРИППО, 2008. – 88 с.

34. Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України / І.Д. Бех, В.А. Киричок, К.О. Журба. – Програма. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 80 с.

35. Вихованець у вирі олюднення: науково-методичний посібник / І. Д. Бех. – Рівне: РДГУ, 2008. – 94 с.

36. Виховання особистості: підручник / І. Д. Бех. – К.: Либідь, 2008. – 848 с.

37. Психологічні джерела виховної майстерності: [навчальний посібник] / І. Д. Бех. – К.: „Академвидав”. – 2009. – 248 с.

38. Життя особистості у духовному обрисі: науково-методичний посібник / І. Д. Бех. – Рівне: РДГУ, 2010. – 118 с.

 

Віталій Іванович Бондар

Бондар Віталій Іванович – доктор педагогічних наук, професор, дійсний член НАПН України, заслужений працівник народної освіти України. Народився 20 жовтня 1938 р. в смт. Нова Водолага - Ново-Водолазького району Харківської області.

У 1960 році Віталій Іванович склав вступні іспити на дефектологічне відділення педфаку Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова). Після закінчення інституту (1965 р.) його, як одного з кращих студентів та голову профкому залишають працювати на факультеті. Педагог-науковець невдовзі серйозно заявив про себе не лише в Києві, а й у Москві, Ленінграді, Шауляї (Литва), Німеччині, Чехії, виступивши з оригінальними педагогічними розробками з проблем трудового навчання учнів спеціальних навчальних закладів. Навчався в аспірантурі Науково-дослідницького інституту дефектології АПН СРСР в Москві, де й захистив кандидатську дисертацію (1971 р.) на тему: «Влияние характера обучения на формирование двигательных трудовых навыков у учащихся младших классов вспомогательной школы». Дане дослідження мало велике значення для удосконалення змісту, організації і методики трудового навчання, формування системи конкретних трудових умінь та навичок, розвитку технічної творчості, виховання культури праці, корекції та розвитку психічної сфери учнів. Результати дослідження у подальшому знайшли відображення у монографії «Психология формирования трудовых умений школьников» (1980, у співавторстві) та навчальних посібниках «Трудовое обучение во вспомогательной школе» (1981) та «Трудове виховання учнів допоміжної школи» (1984).

У 1972-1974 рр. Міністерством освіти України був відряджений на Кубу, де працював радником з питань дефектології. Повернувшись з Куби, до 1987 року В.І. Бондар працював на дефектологічному факультеті Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького доцентом кафедри олігофренопедагогіки, заступником декана, деканом факультету. На пропозицію директора Наукового-дослідного інституту педагогіки УРСР (нині Інститут педагогіки НАПН України) академіка М.Д.Ярмаченка він погодився зайняти посаду завідувача лабораторії олігофренопедагогіки (1987-1992 рр.). У стінах цього закладу вчений підготував і захистив докторську дисертацію «Розвиток теорії і практики професійно-трудового навчання учнів допоміжних шкіл України (1917-1990 рр.).Це був вагомий внесок у теорію і історію української дефектологічної науки, який не втратив своєї значущості по сьогоднішній день. Учений вперше виявив тенденції розвитку теорії та практики професійно-трудового навчання розумово відсталих дітей в Україні і досвід соціально-трудової адаптації їх до суспільного виробництва; розробив нові концептуальні положення, які дозволяли ефективно вирішувати завдання підготовки і включення випускників допоміжних шкіл у самостійне життя і трудову діяльність; створив модель системи професійно-трудового навчання, науково-підтвердив здійснення диференційованого навчання з урахуванням трудових можливостей учнів і перспектив соціально-економічного розвитку України.

У дисертації розкрито залежність якості навчання і виховання розумово відсталих учнів від поглядів учених-дефектологів та вчителів-практиків на їхні навчально-пізнавальні можливості, які на різних етапах розвитку дефектології і допоміжної школи змінювалися як у бік недооцінки, так і в бік перебільшення трудових можливостей учнів, що негативно позначалося на змісті программ, методах навчання і формах професійної підготовки учнів. Автором дисертаційного дослідження обґрунтовано необхідність завершення професійного навчання випускників допоміжних шкіл у спеціальних професійно-технічних закладах, які не забезпечують надання середньої освіти або на базі спеціальних (додаткових) класів з виробничим навчанням, створених при допоміжних школах, що викликано новими соціально-економічними умовами і більш високими вимогами до підготовки робітничих кадрів. В дисертації виявлено основні недоліки професійно-трудового навчання розумово відсталих осіб в Україні, отримано нові дані про особливості та педагогічні шляхи поєднання трудового навчання з суспільно корисною продуктивною працею учнів, науково обґрунтована концепція створення системи професійно-трудового навчання у допоміжній школі, яка спрямована на підготовку підлітків до роботи на сучасному виробництві.

Результати дослідження В.І. Бондаря послужили концептуальним орієнтиром для розробки варіативних навчальних планів, програм та підручників для учнів допоміжної школи, а також для підготовки навчально-методичних посібників та рекомендацій для вчителів-дефектологів. Положення і висновки дисертації використані для удосконалення структури системи професійно-трудового навчання з метою поліпшення соціально-трудової адаптації випускників допоміжної школи. Теоретичні висновки та методичні рекомендації збагатили зміст таких навчальних дисциплін, як «Психокорекційна педагогіка (олігофренопедагогіка)» та «Історія олігофренопедагогіки», що значно посилило фахову підготовку студентів спеціальності 6.010105, 7.010106, 8.01.01.06 Корекційна освіта (Психокорекційна педагогіка (олігофренопедагогіка)).

Віталій Іванович проявив себе не тільки послідовним дефектологом-пошуковцем, але й системним істориком, філософом та модератором нових ідей.

Після створення в Україні Академії педагогічних наук В.І.Бондаря призначено організатором і обрано першим директором Інституту дефектології АПН України (1993-2009), де він підготував плеяду талановитих українських вчених-дефектологів, які продовжують наукові дослідження теорії та історії корекційної педагогіки, спеціальної психології, методик викладання навчальних дисциплін в школах для дітей з особливостями психофізичного розвитку. Упродовж п’ятнадцяти років під його керівництвом інститут досяг значних успіхів і одержав визнання провідного в Україні та за її межами наукового центру з проблем психолого-педагогічної діагностики, корекційного навчання, виховання учнів. Зміцнився його кадровий потенціал, відкрито нові наукові підрозділи, встановлено та розвинуто міжнародні зв’язки і наукове партнерство з вченими-дефектологами Росії, Білорусії, Казахстану, Канади, Голландії, Польщі та інших країн.

Серйозним науковим досягненням В.І.Бондаря і творчого колективу Інституту спеціальної педагогіки НАПН України став науковий пошук та розробка нової методології корекційної освіти, на засадах якої створено «Концепцію спеціальної освіти осіб з особливостями психофізичного розвитку в Україні на найближчі роки та перспективу», «Державний стандарт спеціальної освіти» та «Концепцію реабілітації дітей-інвалідів та дітей з обмеженими фізичними та розумовими можливостями». У проекті Закону України «Про спеціальну освіту» та названих документах і матеріалах обґрунтовано як необхідність перегляду існуючого підходу до спеціальної освіти, її структури, мети, завдань і змісту підготовки учнів до майбутнього самостійного дорослого життя, так і посилення інтересу до потреб спеціальної освіти, забезпечення варіативності здобуття для одних учнів базової, а для інших – повної середньої освіти відповідно до здібностей, індивідуальних можливостей і запиту особистості.

Розробка і реалізація механізму соціалізації дітей зі складними (комбінованими) порушеннями психофізичного розвитку, з помірним та тяжким ступенями розумової відсталості стали пріоритетними завданнями Інституту спеціальної педагогіки АПН України.

В.І. Бондар значно збагатив зміст і обсяг поняття «соціальна зрілість», яке розглядає з точки зору не тільки зовнішніх проявів особистості, а й її внутрішніх якостей, що стають визначальними у процесі взаємодії суб'єкта і середовища. Основними показниками соціальної зрілості особистості, на його погляд, ви­ступають: рівень сформованості морально-етичних якостей, які харак­теризують ступінь усвідомленості соціальної активності та розуміння її проявів у різних видах діяльності; рівень розвитку мотивації соціальної активності, ступінь оволодіння спеціальними знаннями, уміннями й навичками як необхідними компонентами соціально-трудової зрілості, рівень розвитку творчої самодіяльності, ініціативи, відповідальності, цілеспрямованості тощо

Найбільш повно у спеціальній педагогіці критерії та показники соціально-трудової зрілості учнів розкрито у дослідженні В.І. Бондаря.

До першого критерію вчений відносить сформованість світогляду, морально-етичних понять, які характеризують ставлення особистості до праці, виконання покладених на неї обов'язків, міру взаємовідносин особистості й оточуючих. Показниками цього критерію є: працьовитість, наполегливість, колективізм, дисциплінованість, чесність, ввічливість, культура поведінки і праці.

До другого критерію вчений відносить ступінь психологічної готовності особистості до трудової діяльності, опанування нею та її здійснення. Показниками психологічної готовності виступає система значущих для діяльності утворень: професійних здібностей, інтересів, потреб, мо­тивів соціальних і трудових проявів, готовність бути корисним суспільству.

Згодом наукові інтереси В.І. Бондаря спрямовуються на дослідження психолого-педагогічних проблем професійно-трудового навчання учнів із розумовою відсталістю та поєднання їх навчання з продуктивною працею, підготовкою учнів до самостійного життя. За ініціативи В.І. Бондаря та його активної участі в розробці психолого-педагогічних засад професійно-трудового навчання, розпорядженням Міністерства освіти України у допоміжних школах організовуються 10-ті класи з виробничим навчанням. Експериментальне і теоретичне підґрунтя потреби посилення загально технічної і спеціальної підготовки учнів до певного виду виробничої праці представлено у монографії «Підготовка учнів допоміжної школи до самостійної трудової діяльності»(1988).

В.І. Бондар – був ініціатором, засновником і головним редактором науково-методичного журналу «Дефектологія» та збірника науково-методичних праць «Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі», яким ДАК України надано статус фахових видань. Актуальні питання в галузі спеціальної педагогіки та психології, результати фундаментальних і прикладних досліджень, засоби реформування й модернізації спеціальної освіти щорічного обговорювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях у Запоріжжі, Дніпропетровську, Києві, Львові, Одесі, Печеніжині Івано-Франківської обл., Ужгороді та інших містах України.

Здобутки ученого становлять понад 250 наукових праць, присвячених різноманітним аспектам навчання і виховання дітей із особливостями психофізичного розвитку. Це монографії, підручники, посібники, наукові статті, опубліковані у вітчизняній і зарубіжній пресі. Загальне значення визначення отримали такі праці: «Психология формирования трудовых умений учащихся» (1980); «Трудовое обучение во вспомогательной школе» (1981); «Трудове виховання учнів допоміжної школи» (1984); «Підготовка учнів допоміжної школи до самостійної трудової діяльності» (1988); «Фізика: Підручник для 7 класу допоміжної школи» (1996); «Фізика: Підручник для 8 класу допоміжної школи» (2002); «Фізика та побутова хімія: Підручник для 9 класу допоміжної школи» (2003); «Проблеми корекційного навчання у спеціальній педагогіці» (2005); «Історія олігофренопедагогіки» (2007); «Фізика: Підручник для 7 класу допоміжної школи» (2008);

У процесі роботи над вибором змісту навчальної програми та підручників з фізики бралося до уваги сучасне наукове розуміння компенсації та корекції, соціальної адаптації дитини, її інтеграції в суспільство, а саме: розвиток збереженого чуттєвого сприймання,психічних функцій, які, як правило, не підлягають системній науково обумовленій стимуляції, формування в учнів нових механізмів пізнання і опанування знань, розвиток здатності до рефлексії, сенсорно-перцептивного та семантичного аналізу, взаємодії з дорослими, мовленнєвої та комунікативної діяльності з акцентуванням уваги на здатності сприймання та розуміння інформації, рухової активності, стимулювання процесу породження позитивних емоцій.

За редакцією В.І.Бондаря вийшов перший в Україні «Український дефектологічний словник» (2001), «Спеціальна педагогіка» «Понятійно-термінологічний словник (2003), та суттєво оновлений «Дефектологічний словник» (2011).

Історико-педагогічний аналіз стану, теорії і практики корекційного навчання та виховання дітей з розумовою відсталістю в Україні та у ближньому і дальньому зарубіжжі, соціально-економічні, політичні, культурологічні, правові та інші чинники розвитку та функціонування олігофренопедагогіки та системи спеціального навчання дітей з порушеннями інтелекту, розкриваються у монографії В.І. Бондаря «Проблеми корекційного навчання у спеціальній педагогіці» (2005) та у підручнику для студентів вищих навчальних закладів «Історія олігофренопедагогіки» (2007).

Обіймаючи посаду директора Інституту спеціальної педагогіки НАПН України В.І.Бондар приділяв велику увагу розвитку міжнародних зв’язків у галузі спеціальної освіти. Він був ініціатором наукового партнерства Інституту спеціальної педагогіки НАПН України з Українським центром засобів розвитку Коледжу імені Грента Маюкена та Університетом провінції Альберти (Канада), Академією спеціальної педагогіки (Польща), з інститутом корекційної педагогіки РАО (Росія), з якими підписано угоди про співпрацю; організатором щорічних Міжнародних і Всеукраїнських науково-практичних конференцій в галузі дефектології.

Перейшовши у лютому 2009 року на роботу на посаду професора кафедри психокорекційної педагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології до Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, В.І. Бондар продовжує активну експериментально-пошукову діяльність в якості директора Науково-дослідного центру інклюзивної освіти ІКПП та професора кафедри психокорекційної педагогіки, з 2010 року - ортопедагогіки.

Крім наукової роботи Віталій Іванович сумлінно виконує громадянські доручення: голови науково-методичної комісії МОН, молоді та спорту України з питань спеціальної освіти, члена міжвідомчої координаційної Ради Кабінету Міністрів України з питань реабілітації дітей-інвалідів, члена Президії НАПН України, члена Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології НАПН України та багатьох інших.

Коло досліджуваних В.І. Бондарем наукових проблем вражає широтою та досконалістю його ерудиції. Так, визначаючи особливості сучасного етапу допомоги дітям з різним типом дизонтогенезу, академік В.І. Бондар вважає, що питання інклюзивної освіти не повинні вирішуватися у вигляді абстрактних виокремлених від пізнавальної діяльності дитини істин. Процес пізнання проявляється у формуванні в учнів трудових та професійних вмінь та навичок.

На етапі становлення інклюзивної освіти, на думку В.І.Бондаря, не можна механічно переносити досвід інших країн без врахування специфіки соціально-психологічних чинників, зокрема, етнопсихології кожного регіону України, рівня готовності суспільства до спільного навчання дітей з психофізичними порушеннями та здоровими однолітками у школі. Ефективність інклюзивної освіти залежить не лише від фахової підготовки спеціалістів – дефектологів, але й значною мірою від ставлення до неї суспільства.

На думку В.І.Бондаря, ключовими проблемами сучасної спеціальної освіти є:

1) збереження сім`ї, партнерство з батьками в навчанні, вихованні, реабілітації та інтеграції дитини. Немає безнадійних дітей. Усі діти підлягають навчанню, включаючи дітей, у яких виявлено дуже важку патологію, можуть досягти суттєвого прогресу в розвитку їх особистості, творчості, комунікації, соціальної інтеграції;

2) одним із важливіших засобів корекції недоліків психічного розвитку і особистості розумово відсталої дитини є праця. Саме педагогічно доцільна трудова діяльність відкриває перед розумово відсталими учнями можливості для кращого пізнання навколишніх предметів і явищ, допомагає розкриттю їх потенційних здібностей;

3) включення учня з особливими освітніми потре­бами в посильну для нього роботу на уроці в умовах інклюзивної форми навчання сприятиме підвищенню ефективності у розв’язанні завдань корекційного навчання та виховання;

4) процес інтеграції дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітні навчальні заклади стане більш динамічним та успішним за умов позитивного ставлення в суспільстві до цих дітей та до ідеї їх інклюзивного навчання, покращення матеріального забезпечення системи освіти, внесення певних коректив до фахової підготовки майбутніх педагогів-дефектологів, а також у разі необхідності фахової перепідготовки педагогічних кадрів.