Інститут корекційної педагогіки та пcихології

Кафедра психокорекційної педагогіки

Внесок викладачів кафедри у розбудову української дефектології

ЧАСТИНА ІІ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

Кафедра психокорекційної педагогіки

Внесок викладачів кафедри у

Розбудову української дефектології

Навчальний посібник

Частина ІІ

Київ

Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова

Рецензенти: І.Д.Бех, доктор психологічних наук, професор, дійсний член НАПН України, директор Інституту проблем виховання НАПН України;

С.В.Федоренко, кандидат педагогічних наук, доцент

Редакційна колегія:

І.П.Колесник, Г.С.Піонтківська, Л.О.Ханзерук

М54 Кафедра психокорекційної педагогіки. Внесок викладачів кафедри у розбудову української дефектології: навчальний посібник.- Частина ІІ./ за редакцією І.П.Колесника, Г.С.Піонтківської.- К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2012.- 221 с.

 

У навчальному посібнику розкривається життєвий і творчий шлях викладачів, які працювали на кафедрі психокорекційної педагогіки у різні історичні періоди її становлення та їх внесок у розбудову української дефектології.

Навчальний посібник розрахований на численну аудиторію: викладачів вищих навчальних закладів, педагогічних працівників спціальних закладів корекційної освіти, аспірантів і студентів.

Передмова

У 2011 році викладачами кафедри психокорекційної педагогіки був підготовлений і опублікований навчальний посібник під титульною назвою «Кафедра психокорекційної педагогіки. Внесок викладачів кафедри у розбудову української дефектології» частина 1 за редакцією І.П.Колесника, Г.С.Піонтківської. Основним задумом для підготовки навального посібника була ідея через розкриття життєвого і творчого шляху викладачів, які працювали на кафедрі психокорекційної педагогіки у різні історичні періоди її становлення, показати їх внесок у розбудову української дефектології як наукової галузі.

Створюючи цей посібник, авторський колектив намагався викликати професійний інтерес не лише у практичних працівників навчально-виховних закладів корекційної освіти, але й у всієї педагогічної громадськості системи загальної освіти України, розкрити перед ними як освітньо-виховні можливості психокорекційної педагогіки, так і високий потенціал у дітей з особливостями психофізичного розвитку для формування їх особистості. Матеріал посібника надає читачеві можливість відчути у своєрідному двомірному уявленні,- у соціальному просторі і часі,- процес творіння її Величності, науки «Дефектологія» із краплин наукової істини, здобутих кожним із персоналій, представлених у даній книзі.

Навчальний посібник буде корисний, в першу чергу, науковцям, аспірантам спеціальностей 13.00.03 – «корекційна педагогіка», 19.00.08 – «спеціальна психологія», практичним працівникам навчально-виховних закладів корекційної освіти, навчально-реабілітаційних центрів для дітей та осіб з особливостями психофізичного розвитку, батьками таких дітей.

Редакційна колегія буде вдячною всім, хто ознайомившись з матеріалами посібника висловить свої зауваження і побажання, які просимо надіслати на адресу: 01054 м. Київ, вул.. Тургенівська 8/14, Інститут корекційної педагогіки та психології, кафедра психокорекційної педагогіки.

І.П.Колесник, Г.С.Піонтківська

Іван Дмитрович Бех

Іван Дмитрович Бех народився 9 жовтня 1940 р. в мальовничому поліському селі Олексіївці (тепер селище міського типу Вільча) Поліського району Київської області в сім’ї залізничника. Батько, Дмитро Радіонович Бех, очолював на залізничній станції Вільча бригаду шляхових робітників. Мати, Ольга Іванівна Бех, працювала в місцевому колгоспі. Після закінчення в 1954 р. Олексіївської семирічної школи хлопець продовжував навчання до 1957 р. в сусідній Поліській середній школі № 1. З 1959 по 1964 р. навчався в Київському державному педагогічному інституті імені М. Горького (тепер Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова) на педагогічному факультеті за спеціальністю „дефектологія, педагогіка та методика початкової освіти”. На цьому факультеті читали лекції відомі в Україні вчені: з невропатології – доктор медичних наук, професор А.І. Селецький, з педагогіки – професор Г.В. Івашина, з психології – професор Д.Ф. Ніколенко, з української мови – професор М.В. Бардаш (Сокирко), з філософії – професор О.Д. Кардаш, з олігофренопедагогіки – М.Н. Хоружа.

Навчаючись в інституті на педагогічному факультеті, Іван Дмитрович Бех займався в студентському науковому гуртку, яким керувала доцент М.А. Савченко. Тут глибоко вивчалися теорія і методика логопедії – науки про розлад у дітей мови та методи її виправлення. Під час занять у гуртку Іван Дмитрович брав активну участь у наукових засіданнях логопедів, у науково-практичних студентських конференціях. У 1963 р. як переможець Республіканського конкурсу з написання студентських наукових робіт виступав з доповіддю на Всесоюзній студентській конференції з логопедії, що проводилася в Москві на базі Інституту дефектології Академії педагогічних наук СРСР, який в Радянському Союзі був визнаним центром дефектології як взагалі науки та логопедії, зокрема. Під час секційних засідань цієї конференції познайомився з відомими вченими-дефектологами: професором Х.С. Замським, доктором педагогічних наук Г.М. Дульнєвим, професором Т.А. Власовою та ін. Виступи учених та спілкування з учасниками конференції залишили в Івана Дмитровича незабутнє враження й багато в чому визначили його подальший життєвий шлях.

Після успішного закінчення інституту І.Д. Бех працював з 1964 по 1970 роки учителем Нікольсько-Пустинської допоміжної школи-інтернату Києво-Святошинського району Київської області, вихователем і вчителем Дарницького дитячого будинку. В 1970 р. він зайняв посаду вихователя в допоміжній школі-інтернатіі № 10 м. Києва, де захопився педагогічною психологією. Працюючи в цій школі, почав збирати психологічну літературу, вивчати праці видатних зарубіжних і вітчизняних психологів та дефектологів. У 1974 р. в ленінградському збірнику з дидактики вийшла і перша стаття Івана Дмитровича про формування в школярів здібностей до самоосвіти. В цьому ж році доля звела його з видатним українським психологом Г.С. Костюком та директором Науково-дослідного інституту психології УРСР, доктором філософських наук В.І. Войтком, з якими він познайомився під час відвідання інституту та інститутської бібліотеки. Їхні праці викликали у нього великий інтерес, сприяли вибору теми для майбутніх досліджень. У 1974 р. професор Г.С. Костюк запросив Івана Дмитровича на посаду молодшого наукового співробітника Київської лабораторії Науково-дослідного інституту загальної і педагогічної психології Академії педагогічних наук СРСР, яку Григорій Силович очолював з 1972 по 1982 роки. Свою наукову діяльність в лабораторії Іван Дмитрович Бех розпочав з дослідження проблеми розвивального навчання учнів молодших класів.

На становлення І.Д. Беха як науковця значною мірою вплинуло спілкування зі співробітниками лабораторії, зокрема, старшим науковим співробітником, кандидатом психологічних наук М.В. Ричиком, який досліджував проблему пізнання. В цей же період розпочалася його плідна співпраця із заступником директора Науково-дослідного інституту психології УРСР, кандидатом психологічних наук С.Д. Максименком, котрий пізніше став доктором психологічних наук і директором Науково-дослідного інституту психології Національної Академії педагогічних наук України. Ці роки були цікавими для Івана Дмитровича і в тому плані, що він працював над кандидатською дисертацією й фундаментально вивчав наукові праці відомих українських і російських психологів. Це захоплення у нього триває й досі, але предметом вивчення в останні роки стали праці відомих вітчизняних і зарубіжних психологів та педагогів з теорії і методики виховання та розвитку особистості.

Після успішного захисту в 1978 р. кандидатської дисертації “Формування у школярів узагальнених способів розв’язання практичних завдань (на матеріалі ручної праці у другому класі)” І.Д. Бех працював старшим науковим співробітником лабораторії психології навчання НДІ психології УРСР. У червні 1979 р. його призначають завідувачем лабораторії психології трудового виховання, а в жовтні 1983 р. – завідувачем лабораторії психології формування особистості молодшого школяра. В цьому ж році Івана Дмитровича обирають головою профспілкового комітету НДІ психології УРСР, який він очолював до 1993 року. Багаторічне поєднання наукової і профспілкової діяльності сформувало в нього риси керівника нової формації, який поєднує високу інтелігентність, людяність, вимогливість, організаторські й комунікативні здібності. Його виступи на профспілкових зборах, наукових конференціях, захистах кандидатських дисертацій засвідчили, що він добре підготовлений учений, гарно володіє рідною мовою, глибоко знає життя й проблеми колективів науково-дослідних інститутів, загальноосвітніх і вищих навчальних закладів.

Захистивши в 1991 р. докторську дисертацію на тему „Психологічні основи морального розвитку особистості”, І.Д. Бех став завідувачем лабораторії психологічних основ розвитку довільності поведінки особистості. В кінці 1993 р. його призначають заступником директора з наукової роботи новоствореного Інституту дефектології АПН України та обирають головою об’єднаного профспілкового комітету Академії педагогічних наук України. З грудня 1996 р. він директор-організатор, а потім і перший директор новоствореного Інституту проблем виховання АПН України. На цих посадах розкрилися його найкращі організаторські здібності. За короткий строк Іван Дмитрович сформував керівний, науковий і обслуговуючий персонал інституту, обладнав нові приміщення лабораторій для роботи співробітників і лаборантів, створив дружний висококваліфікований науковий колектив, відкрив аспірантуру й докторантуру, спеціалізовану вчену раду з теорії і методики виховання, дошкільної педагогіки та соціальної педагогіки, на якій захистили свої докторські й кандидатські дисертації понад 270 чоловік. Серед них і чемпіон XXIV Олімпійських ігор, член Міжнародного олімпійського комітету Голова Національного олімпійського комітету України С.Н. Бубка та інші відомі особи.

У науковій творчості І.Д. Беха доцільно вичленити два періоди: дефектологічний та психолого-педагогічний. Теоретико-методологічні пошуки Івана Дмитровича істотно збагатили українську дефектологічну науку 70-80 років ХХ століття. З під його пера вийшли праці, що стосуються теоретичних засад навчання і розвитку аномальних дітей, розширення методологічних меж сучасної дефектології, ролі особистісно розвивального підходу до організації спеціальної освіти.

Пильну увагу та чимало зусиль, своєї творчої натури надавав Іван Дмитрович розв’язанню проблеми міжособистісних відносин розумово відсталих старшокласників, вивченню структури колективних взаємостосунків учнів, їхніх емоційних порушень, особливостей розвитку класифікації та психології формування у розумово відсталих школярів трудових умінь. Важливе практичне значення має створена вченим функціональна модель готовності вчителя-дефектолога до навчальної діяльності.

І.Д. Бех відомий учений і в галузі методології розвитку особистості, теорії та технології виховання. В 1995 р. його обрано членом-кореспондентом, а в 1999 – дійсним членом АПН України. За результатами проведених досліджень він опублікував понад 530 наукових праць, з них 5 монографій індивідуальних та 3 у співавторстві, 8 навчально-методичних посібників, 2 підручники, 5 брошур, 5 програм і понад 470 статей і тез у журналах та збірниках. Його праці видавалися й перевидавалися в Україні, Росії, Польщі, Білорусі, Китаї. Науковий доробок Івана Дмитровича з проблем психолого-педагогічної організації виховного процесу, рушійних сил і закономірностей особистісного ставлення школярів є істотним внеском у розвиток сучасної психолого-педагогічної концепції виховання. Він автор оригінальної теорії свідомого привласнення особистістю суспільно значущих моральних цінностей. Під його керівництвом сформовано наукову школу, яка втілює у практику ідеї цілеспрямованого створення виховних ситуацій, що сприяють моральному розвитку та довільній поведінці особистості. Ця ідея представлена в “Концепції виховання особистості”, за якою працює більшість загальноосвітніх навчальних закладів України.

І.Д. Бех координує дослідження, що проводяться на кафедрах педагогіки та психології у деяких вищих педагогічних навчальних закладах. Розроблені ним методи діагностики та контролю морального розвитку особистості сприяють удосконаленню роботи викладачів, учителів і практичних психологів. Учений плідно працює в галузі філософії нової освіти. Він створив концепцію особистісно орієнтованого виховання, на основі якої ведуться дослідження в Інституті проблем виховання НАПН України та загальноосвітніх школах Рівненської, Черкаської та інших областей. Значну увагу Іван Дмитрович приділяв розробці психолого-педагогічної теорії вчинку та концепції правил відповідного виховання, на ідеях якої створено під його керівництвом Національну програму виховання дітей та учнівської молоді України, затверджену 18 серпня 2004 р. колегією Міністерства освіти і науки України, а також у співавторстві Програму патріотичного виховання дітей та учнівської молоді.

І.Д. Бех активно популяризує психолого-педагогічну науку в засобах масової інформації, у виступах на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях та семінарах. Лише протягом останніх років виступив на 47 наукових конференціях у різних регіонах України. Він є також організатором 8 міжнародних конференцій, членом багатьох редколегій наукових збірників, відповідальним редактором 5 наукових збірників, членом двох спеціалізованих вчених рад та головою спеціалізованої вченої ради в Інституті проблем виховання НАПН України. Під його керівництвом захищено 47 кандидатських і 18 докторських дисертацій, що дає підстави говорити про його наукову школу, яка втілює ідеї цілеспрямованого створення виховних ситуацій, що забезпечують розвиток особистості.

У 2001 році І.Д. Бех керував роботою журі VI Всеукраїнського конкурсу “Учитель року – 2001” у номінації “Фізична культура”, що проводився в Івано-Франківську. В цьому ж році його було призначено головою науково-методичної комісії з фізичного виховання Міністерства освіти і науки України, на яку покладався розгляд і затвердження нових навчальних програм, підручників, посібників та інших матеріалів з фізичного виховання. Іван Дмитрович брав активну участь у рецензуванні й затвердженні Державного стандарту освітньої галузі “Здоров’я та фізична культура” для основної і старшої школи, нових навчальних програм з фізичної культури для 5 – 12 класів, перших українських підручників “Основи здоров’я і фізична культура” для 2 – 4 класів, Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з фізичної культури за 12-бальною системою, навчальної програми “Основи здоров’я і фізичної культури” з поглибленим вивченням футболу в 1 – 11 класах, навчальної програми з фізичної культури для спеціальних медичних груп тощо. Очолюючи науково-методичну комісію з фізичного виховання, Іван Дмитрович відвідав загальноосвітні школи Приморського району Запорізької області, які першими впровадили в Україні уроки футболу. Він побував майже в усіх експериментальних школах лабораторії фізичного розвитку Інституту проблем виховання НАПН України. За його концепцією особистісно орієнтованого виховання працюють більшість учителів фізичної культури України.

І.Д. Бех плідно працює в галузі методології сучасної освіти. Зробив істотний внесок до теорії особистості, педагогічної та вікової психології. Його дослідженням з теорії виховання властиві наукова принциповість і фундаментальність, глибина теоретичного змісту і широта узагальнень. Учений також розробив концептуальну схему, крізь призму якої аналізує духовно-моральний світ особистості в шкільному онтогенезі. Здійснив продуктивний синтез теорії культурно-історичного розвитку вищих психічних функцій, гуманістичної психології та педагогіки, теорії почуттів і на цій основі створив дієву теорію сходження особистості до духовно-моральної культури людства. Застосування експериментально-генетичного методу в становленні особистості дав дослідникові можливість запропонувати високоефективні технології виховання й розвитку суб’єкта, що ґрунтується на принципах свідомості та самосвідомості.

Подальшим творчим кроком І.Д. Беха виступило створення ним концепції системно-функціональної особистісної рефлексії. Дана концепція кардинально змінює традиційні уявлення про рушійні сили і закономірності оволодіння підростаючою особистістю вищими духовними цінностями. Такий масштаб особистості забезпечується методичною реалізацією наступних глибинних перетворювальних механізмів:

1. Двоетапним механізмом рефлексивно-довільної інтенції спрямованості.

2. Механізмом цілісної Я – Ти – детермінації як альтернативи цілісної Его – детермінації.

3. Механізмом позитивного емоційного самопідкріплення Я – духовного.

За цих умов виховання й розвиток дітей і молоді є стрижнем не тільки наукових, а й життєвих, особистісних інтересів ученого.

Результати наукової діяльності І.Д. Беха дістали схвалення керівних органів освіти і науки. Його праця відзначена медаллю „В память 1500-летия Киева” (1983), знаком „Відмінник народної освіти УРСР” (1986), медаллю „Ветеран праці” (1989), золотою медаллю „За досягнення в науці” (2000), Подякою Харківського державного політехнічного університету (2000), Подякою президента об’єднання „Відроджені гімназії України” (2002), Почесною грамотою Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді (2004), Почесною грамотою Федерації футболу України (2004), Подякою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2004), Почесною грамотою Верховної ради України (2005), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2007), медаллю НАПН України «Ушинський К.Д.» (2010), медаллю «20 років незалежності України» (2011). За вагомий особистий внесок у розвиток психологічної та педагогічної науки І.Д. Беху присвоєно в 2002 почесне звання „Заслужений діяч науки і техніки України”.

Основні автобіографічні відомості І.Д. Беха:

Дата	Події, що відбулися
9 жовтня 1940 р.	Народився в с. Олексіївці (тепер селище міського типу Вільча) Поліського району Київської області
1947-1954 р.р.	Навчався в Олексіївській семирічній школі
1954-1957 р.р.	Навчався в Поліській середній школі № 1
1959-1964 р.р.	Навчався на педагогічному факультеті Київського державного педагогічного інституту імені М. Горького
1964-1965 р.р.	Учитель Нікольсько-Пустинської допоміжної школи-інтернату Києво-Святошинського району Київської області
1965-1970 р.р.	Вихователь і вчитель Дарницького дитячого будинку м. Києва
1970-1974 р.р.	Вихователь допоміжної школи-інтернату № 10 Дарницького району м. Києва
1974 р.	Видання першої статті «Формирование у школьников умений классификации как компонента способности к самообразованию», опублікованій у збірнику «Взаимосвязь школьного и внешкольного образования взрослых» (Л., 1974)
1974-1976 р.р.	Молодший науковий співробітник Київської лабораторії Науково-дослідного інституту загальної педагогіки і педагогічної психології Академії педагогічних наук СРСР
1976-1977 р.р.	Молодший науковий співробітник лабораторії психології праці Науково-дослідного інституту психології УРСР
1977-1978 р.р.	Молодший науковий співробітник лабораторії психології навчання Науково-дослідного інституту психології УРСР
1978 р.	Захист кандидатської дисертації на тему «Формування у школярів узагальнених способів розв’язання практичних завдань (на матеріалі ручної праці у другому класі)»
1978-1979 р.р.	Старший науковий співробітник лабораторії психології навчання Науково-дослідного інституту психології УРСР
1979-1983 р.р.	Завідувач лабораторії психології трудового виховання Науково-дослідного інституту психології УРСР
1983-1993 р.р.	Голова профспілкового комітету Науково-дослідного інституту психології УРСР
1983-1991 р.р.	Завідувач лабораторії психології формування особистості молодшого школяра Науково-дослідного інституту психології УРСР
1991-1993 р.р.	Провідний науковий співробітник відділу виховання і соціальної психології Інституту психології АПН України
1993 р.	Завідувач лабораторії психологічних основ розвитку довільності поведінки особистості Інституту психології АПН України
1993-1996 р.р.	Заступник директора з наукової роботи Інституту дефектології АПН України
1993-1998 р.р.	Голова об’єднаного профспілкового комітету Академії педагогічних наук України
1996-1998 р.р.	Директор-організатор Інституту проблем виховання АПН України
1997 р.	Член-кореспондент АПН України
З 1998 р.	Директор Інституту проблем виховання АПН України
1999 р.	Дійсний член АПН України
З 1998 р.	Голова спеціалізованої вченої ради в Інституті проблем виховання АПН України
2002 р.	Присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України»
2002-2005 р.р.	Голова науково-методичної комісії з фізичного виховання Міністерства освіти і науки України
2003 р.	Заступник голови редакційної колегії журналу «Світ виховання»