Основні автобіографічні відомості М.Н.Хоружої

Дата	Події, що відбулися
1921 р.	В м.Києві в сім’ї робітника народилася М.Н.Хоружа
1939 р.	Закінчила середню школу № 1 м.Києва.
1941 р.	Евакуйована в м.Воткінськ.
09.41 - 04.43 р.р.	Працює на заводі № 315, контролером ВРК м.Воткінськ
04.43-07.45р.р.	Телефоністка, 43 зен.-кул. Палк. Південно-зах.
08.45-03.49 р.р.	Вихователь, комсорг РУ № 6 «Шевченків» Міністерства труд.резервів м.Києва.
03.47-06.51 р.р.	Студентка КДПІ імені О.М.Горького.
08.51-01.52 р.р.	Молодший науковий співробітник науково-дослідного інституту дефектології.
01.52-09.54 р.р.	Аспірантка інституту дефектології.
09.54-01.55 р.р.	Виконуюча обов’язки старшого наукового співробітника інституту дефектології.
01.55-10.55 р.р.	Виконуюча обов’язки старшого наукового співробітника інституту педагогіки.
10.55-08.56 р.р.	Виконуюча обов’язки директора школи- інтернату № 69 м.Києва.
08.56-11.56 р.р.	Завуч школи-інтернату № 69.
11.56-09.60 р.р.	Викладач кафедри педагогіки КДПУ імені О.М.Горького.
09.60-07.65 р.р.	Другий старший викладач кафедри дефектології КДПУ.
11.65-03.66 р.р.	Старший викладач кафедри олігофренопедагогіки.
04.66-04.68 р.р.	Доцент кафедри олігофренопедагогіки.
03.04.1983 р.	Пішла з життя Марія Наумівна Хоружа.

Хоружа Марія Наумівна працюючи на посаді старшого викладача кафедри дефектології Київського держаного педагогічного інституту імені О.М.Горького успішно захистила кандидатську дисертацію на тему: «Особливості використання покарання та заохочення в системі засобів виховання учнів допоміжної школи».

Захист дисертації відбувся в Науково-дослідному інституті дефектології АПН РСФСР (Москва, вул.Погодільська,8) 24 травня 1965 року. Офіційними опонентами були: доктор педагогічних наук, професор М.С.Певзнер та кандидат педагогічних наук, доцент А.К.Аксьонова.

Для вирішення поставлених питань використовувався спеціальний експеримент в І, ІІ, ІІІ, ІV і V класах. З експериментальною метою один і той же вид заохочення або покарання при однакових умовах застосовувалися до учнів з різними особливостями поведінки. До одного і того ж учня застосовувались різні види заохочень і покарань в залежності від ситуації. Це давало можливість встановити найбільш ефективні види заохочень та покарань і визначити прийоми їх використання.

Спостереження велися на уроках у різних вчителів, в неурочний час у школі і поза школою, у трудовій ситуації та під час відпочинку. Дані спостережень систематично фіксувалися та аналізувалися.

Наявні дані в спеціальній літературі, яку опрацьовувала М.Н.Хоружа, свідчать про те, що питання про місце засобів заохочення і покарання у вихованні розумово відсталих дітей завжди привертало до себе увагу педагогів. Однак, це питання не було предметом спеціального вивчення.

У радянській олігофренопедагогіці метод заохочення та покарання розглядався, як необхідна ланка в загальній системі засобів виховання учнів допоміжної школи. При цьому, підкреслювалась необхідність більш широкого використовувати заохочення (Г.М.Дульнев, А.І.Смирнова) та складність виконання покарань (І.І.Будницька). Специфічність використання методу заохочень і покарань підкреслюється різними авторами в статтях Г.М.Дульнева, в монографії Н.Б.Лурія.

Всерівно, ні у згаданих роботах, ні в інших опрацьованих роботах, питання про конкретні шляхи використання заохочення та покарання в системі засобів виховання розумово відсталих дітей глибоко не вивчалося.

Виходячи з цього, у своєму дослідженні Марія Наумівна вирішувала такі завдання:

1. Визначити умови правильного і найбільш ефективного використання заохочень і покарань у системі засобів виховання розумово відсталих школярів.

2. Встановити ступінь ефективності застосування заохочень і покарань в залежності від особливостей розумового розвитку учнів допоміжної школи.

3. Вивчити питання про особливості застосування засобів: заохочень і покарання до учнів з особливостями поведінки.

4. Визначити найбільш прийнятні види заохочення та покарання учнів молодших і старших класів.

Для вирішення поставлених завдань вивчалася система виховної роботи допоміжних шкіл України (Київської, Одеської, Львівської, Комаровської, Черкаської, Харківської).

У цих школах вивчалася документація, що відображає планування і результати виховної роботи, особисті справи школярів і щоденники спостереження за ними. Це дало можливість вивчити склад учнів і характер їх поведінки, залежність поведінки від умови виховання.

У роботі з дітьми, які характеризуються легкою збуджуваністю, не розумінням елементарних правил поведінки в навчальному процесі, патологічною рухливістю, невмінням здержувати свої бажання і контролювати поведінку, психопатичними рисами, в основу брався принцип опори на позитивні якості дитини. По можливості також створювалися умови, які виключають порушення поведінки в школі цими учнями. Тим самим, Марія Наумівна прагнула виключити покарання у вихованні розумово відсталих дітей з важкою поведінкою та простежити за результатами такого підходу до цих учнів.

Залежно від віку змінювалась також співвідношення і застосування заохочення та покарання. До учнів І-ІІ класів покарання майже не застосовувалися, враховуючи їх невміння аналізувати свої вчинки і недостатньо розвинені навички правильної поведінки. До учнів ІІІ- VІІ класів застосувались і заохочення, і покарання, але вчені завжди прагнули створити умови для більш частого використання заохочення.

У даному дослідженні вивчалася також роль колективу учнів в застосуванні методу заохочення та покарання.

Матеріали спостережень та експериментальні проби дали можливість шляхом порівняння та аналізу встановити найбільш прийнятні заходи заохочення та покарання в допоміжній школі по відношенню до учнів з різними характерологічними особливостями, різного віку і визначити умови підвищення ефективності впливу розглянутих засобів виховання на формування особистості якостей учнів.

Робота складалася з двох частин:

1. Передумови застосування заохочення та покарання в допоміжній школі.

2. Застосування покарання та заохочення в допоміжній школі.

У першій частині роботи М.Н.Хоружа встановлювала зв'язок між поведінкою учнів допоміжної школи, особливостями їх розвитку, віком та умовами виховання.

Найбільш характерними рисами у розвитку розумово відсталих дітей є інертність нервових процесів, порушується їх сила та врівноваженість, порушення взаємин між процесами збудження та гальмування. Це підтверджується низкою досліджень, проведених В.І.Лубовським, М.С.Певзнер, Е.Н.Правдіної-Винарської та інших. Дослідження Л.В.Занкова, Л.Р.Лурії, А.І.Мещерякова, М.С.Певзнер та інших обгрунтували і властивий розумово відсталим школярам недорозвиток процесів відволікання та узагальнення.

Ці дослідження підкреслюють своєрідність в протіканні психічних процесів в розвитку емоційно-вольової сфери розумово відсталих школярів. Наявність особливостей розвитку у школярів і визначає специфіку всієї навчально-виховної роботи в допоміжній школі.

Поряд з цим, у дефектології підкреслюється і індивідуальність дефектів, що залежать від різноманітності причин розумової відсталості, ступеня ураження, час виникнення дефекту. Індивідуальність дефектів визначає величезний різновид і характер, в інтелектуальних можливостях та поведінці, що також ускладнює виховну роботу школярів.

Проводячи дослідження, Марія Наумівна враховувала залежність ефективності використання методу заохочень і покарань від різноманіття контингенту учнів допоміжної школи.

Тривалий час (від 3 до 8 років) проводилася робота з групою учнів, у яких відзначалися характерні риси в поведінці: у ставленні до школи, до навчання, до своїх обов’язків.

У процесі роботи з учнями відзначалися такі порушення, як неуважність та розсіяність на уроках. Загальне рухове хвилювання, запізнення і самовільний відхід з уроків, грубість до інших як наслідок невміння здержувати себе, не розуміння своїх обов’язків, легкої збудливості та стомлюваність глибоких змін емоційно-вольової сфери і т.п. Спостереження, бесіди з учителями безпосередня робота з розумово відсталими дітьми, що характеризує особливості поведінки, дозволили встановити зв'язок між особливостями розвитку учнів допоміжної школи та порушення дисципліни, що виникають в школі.

Разом з тим, враховуючи, що на особистості кожного розумово відсталого школяра так чи інакше відбиваються і умови виховання його до вступу в допоміжну школу та безпосередньо в школу. Це було другим вихідним моментом.

Відомо, що одна із основних умов правильного виховання учнів є особистий приклад вчителя і його педагогічна майстерність. Марія Наумівна вивчала вплив поведінки вчителя на поведінку учнів, роль знання складу учнів класу учителем і вміння враховувати особливості розвитку кожного учня в організації виховної роботи. Крім того, вивчаючи поведінку одного і того ж учня, класу у різних вчителів, вона враховувала вплив знань вчителя і його методичної підготовки та поведінку учнів. Вивчала також роль злагодженості та чіткості в роботі педагогічного колективу школи в цілому, роль єдності вимог до учнів.

У результаті дослідження було підтверджено, що поведінка учнів допоміжної школи багато в чому визначається педагогічною майстерністю вчителя, його вмінням правильно прореагувати на позитивну та негативну поведінку учнів, умінням вчителя забезпечити індивідуальний підхід до учнів і наступність у роботі всього педагогічного колективу школи.

Важливою умовою правильного виховання розумово відсталих школярів є чітка організація діяльності учнів протягом дня.

У своєму дослідженні М.Н.Хоружа враховувала вплив правильно організованого режиму, що виключає зовнішні несприятливі фактори, що негативно позначаються на поведінці школярів, а також вплив трудової діяльності учнів на їх поведінку. Вивчення системи роботи допоміжних шкіл і спеціальна організація діяльності школярів дозволили прийти до висновку про те, що і правильно організований режим, і праця дітей можуть надавати саме сприятливий вплив на поведінку учнів, і це є однією з важливих умов ефективності застосування методу заохочень і покарань у допоміжній школі. Вивчення даного питання відбувалося в різних школах, в різних умовах виховання учнів. У класах, де проводилася спеціальна робота, Марія Наумівна прагнула створити сприятливі умови для розвитку правильної поведінки учнів.

Третім вихідним моментом роботи було встановлення зв’язку між поведінкою учнів та їх віком. При цьому враховувалось, що придбані учнями в школі ті чи інші моральні якості, їх стійкість знаходяться в прямій залежності від віку учнів. З віком в учнів допоміжної школи змінюється і характер порушень, і їх мотивація.

Систематичні спостереження показують, що поведінка учнів молодших класів безпосередньо відображає їх патологічні риси емоційно-вольової сфери. В учнів 1 класів помітніше проявляються в поведінці слабкість вольових процесів, відсутність уваги і самоконтролю, невміння зосередитися на чому-небудь, швидка стомлюваність і роздратованість. Ці риси мають різну ступінь вираженості у кожного учня і це визначає індивідуальні особливості поведінки кожного із них.

Учні більш старших класів поступово набувають навичок правильної поведінки в класі на уроці і в позаурочний час. Під впливом педагогічного впливу з’являється свідомість в поведінці учнів, з віком підвищується і регулююча роль мови в організації їх поведінки. Тривалі спостереження показали також, що навіть учні, які відрізнялися особливою неорганізованістю, нерозумінням елементарних норм поведінки та не вміли себе здержувати з віком стають значно стриманіше і поведінка їх стає більш усвідомленою.

При використанні заохочень як засобу виховання розумово відсталих дітей, Хоружа Марія Наумівна не вважали за необхідне підбирати якісь особливі види заохочень спеціально для учнів допоміжної школи, а лише змінювала умови їх застосування відповідно з особливостями розвитку цих дітей.

Вивчаючи досвід використання цих заохочень у допоміжній школи Марія Наумівна ставила перед собою мету прослідкувати місце заохочення в системі навчально-виховного процесу роботи допоміжної школи, а також вплив заохочення як виховної міри на розумово відсталих учнів.

ЇЇ дослідження показало, що заохочення у допоміжній школі використовуються успішно. Вони являються ефективним засобом у вихованні стриманості та вміння контролювати свою поведінку у розумово відсталих дітей, а особливо у дітей нервових та дратівливих.

Заохочення розвивають силу волі у дітей слабовільних і негативістів. І взагалі в умовах допоміжної школи заохочення допомагають виховувати у розумово відсталих дітей наполегливість в досягненні мети, цілеспрямованість і активність, виховувати закріплювати в учнів навички правильної поведінки в різних ситуаціях.

Враховуючи, що серед учнів допоміжної школи завжди є діти, які не можуть контролювати свою поведінку, допускають порушення, виявляють нервозність та дратівливість без видимих на те причин, потрібно поєднувати оцінку поведінки зі спеціальною організацією діяльності учнів. В своїй роботі вчена найчастіше використовувала трудові ситуації, в яких кожен учень виконував посильну йому задачу в колективній праці. В результаті з’являлася можливість дати позитивну оцінку всій групі дітей і заохотити окремих, в тому числі, зазвичай недостатньо дисциплінованих. В якості заохочення використовувались доступні доручення, що вимагають від виконавців контролю за собою, вправляють в правильній поведінці дітей нервових, легко збудливих. Таким чином, використовувалася спеціальна ситуація стимулювання до позитивних вчинків.

Характер заохочень і система їх використання трішки змінюється з віком учнів. Оскільки старші учні отримують певні навички участі у громадському житті класу, групи, школи і до цих обов’язків ставляться вже свідомо, виникає необхідність привчати дітей та оцінювати цю діяльність самостійно.

У 1-11 класах схвалення, позитивна оцінка та інші види заохочень використовуються переважно відразу ж після виконання конкретного завдання, за конкретний вчинок і носять вони індивідуальний характер. Вирішальну роль в розділі заохочень належна вчителеві.

У ІІІ-ІV класах вводилися вже заохочення за діяльність дітей протягом більш тривалого часу (чергування в класі, по столовій протягом дня). Тут вже частіше вводилися і групові заохочення.

У старших класах Марія Наумівна значно розширювала круг видів заохочень. Крім того у визначенні та використанні їх приймав участь не тільки педагогічний колектив, але й учні. З метою розвитку наполегливості та цілеспрямованості заохочення для учнів старших класів заздалегідь визначалися, а перед учнями ставилося завдання домогтися права на заохочення (нагороду, цікава прогулянка та ін.). Використовуючи заохочення в старших класах, дослідниця максимально відмовлялася від індивідуальних заохочень і ширше використовувала заохочення для колективів і тісно пов’язувала їх з суспільно корисною діяльністю учнів.

При використанні покарань насамперед враховувалися індивідуальні особливості учнів допомога необхідність попередження порушення дисципліни в школі.

Враховуючи, що в організації поведінки розумово відсталих дітей інтелектуальний компонент дещо ослаблений, вчена намагалась по можливості відмовлятися від прямого покарання учнів, що допускають порушення, а шукала опосередковані шліхи впливу на учнів для проведення їх поведінки в норму.

До покарання можна вдаватися тільки тоді, якщо порушення виникло як наслідок невихованості учня, допускалося учнем свідомо і справляло негативний вплив на інших. В таких випадках покарання грали позитивну роль в першу чергу у вихованні колективу учнів. Діти завжди знали за який проступок покараний їх товариш та необхідність покарання їм була зрозуміла. Такі умови застосування покарань привчали дітей стежити за собою, дотримуватися правил поведінки і не повторювати проступків, допущених їх товаришами або ними самими. У всіх же інших випадках покарання використовувалося особливо обережно. Враховуючи особливості розвитку розумово відсталих дітей, необхідно стежити, щоб не визвати негатив в учня мірою покарання, завжди потрібно пам’ятати про позитивні риси в його поведінці і про можливість використовувати їх у вихованні даного учня, про розвиток прагнення до позитивних вчинків.

При використанні покарань Марія Наумівна Хоружа ставила в пряму залежність поведінку дітей та їхній вік.

В І і ІІ класах, де учні ще не володіють твердими навичками правильної поведінки, максимально виключалося покарання, а натомість використовувалися вправи, переконання та інші методи для виховання необхідних навичок, а для закріплення позитивних рис в поведінці дітей використовувалися заохочення. Спокійна обстановка, позитивні приклади, на яких акцентувалася увага учнів, сприяли підтриманню порядку в класі.

Заходи покарання використовувалися переважно в старших класах. Застосовуючи ж покарання в старших класах, педагог строго дотримувалася індивідуального підходу, карала тільки в разі впевненості, що учень (або учні) розуміють неправильність вчинку, карала за конкретні порушення, а не за погану поведінку взагалі.

Використовуючи покарання завжди потрібно пам’ятати про необхідність попереджати порушення та створення умови правильного виховання розумово відсталих школярів різного віку.

Однією з основних умов правильного виховання розумово відсталих дітей є чіткий розпорядок дня, при якому передбачається чітка організація навчально-трудової діяльності та відпочинку учнів.

В цій частині своєї роботи Хоружа Марія Наумівна розглядала режим, як засіб попередження порушень, засіб, обумовлюючий оздоровлення дітей з особливостями розвитку.

Охоронний педагогічний режим передбачає виключення негативного впливу подразників, виснажуючих і без того ослаблену нервову систему розумово відсталих дітей (шум, біганина, накопичення дітей тощо). Охоронний педагогічний режим є одним з головних умов попередження порушень дисципліни в школі та виховання урівноваженості, бадьорості, активності учнів.

У даному дослідженні охоронний педагогічний режим створювався з метою виховання класу в цілому, та окремих учнів, які виявляють особливі риси у поведінці, при цьому враховувався вік учнів і відповідно пред’являлися вимоги до їхніх дій, вчинків, до виконання обов’язків. Таким чином учні 1-1-голасу більшу частину часу проводили зі своєю вчителькою, завдання повязані з суспільно-корисною працею, отримували легкі, конкретні, посильні. Діяльність одного, була необхідна для іншого, доповнюючи діяльність другого. Така обстановка сприяла розвитку гармонії в характерах учнів. Діти не тільки не дратували одне одного, але і відчували необхідність в взаємодопомозі та взаємопідтримці. З ціллю розвинути правильні взаємовідносини, побудованих на дружбі, учні ІІІ-ІV класів включалися в суспільне життя школи, допомагали першокласникам в навчанні та роботі. Для учнів з тяжкою поведінкою також були створені умови, які сприяли розвитку правильної поведінки з урахуванням їх індивідуальних особливостей.

Дослідження Марії Наумівни підтвердило, що у всіх випадках неправильної поведінки необхідно на основі глибокого вивчення індивідуальних особливостей учня максимально виключати негативний вплив зовнішніх факторів на їх поведінку.

Широке використання заохочень, виключення по можливості покарань та використання охоронного педагогічного режиму дозволяло максимально скоротити порушення дисципліни в умовах допоміжної школи і створити умови для розвитку позитивних рис в поведінці розумово відсталих школярів.

За час викладацької діяльності на дефектологічному факультеті КДПІ імені О.М.Горького М.Н.Хоружа займалася проблемами навчання і виховання розумово відсталої дитини та активізацією мовленнєвої діяльності учнів на уроках розвитку мовлення; особливостями виховання учнів в загальноосвітньому навчальному закладі для дітей з інтелектуальною недостатністю; розробляла програми з основного курсу «Олігофренопедагогіка» для студентів дефектологічних факультетів, ряд статей, методичні листи, які розкривають проблему навчання і виховання розумово відсталих учнів, а також контрольні роботи для студентів заочної форми навчання.

Основні наукові праці М.Н.Хоружої:

1. Програма курсу «Олігофренопедагогіка» для дефектологічного факультету педагогічного інституту. К.: «Радянська школа», 1960.

2. Програма спецсемінару з олігофренопедагогіки для дефектологічного факультету педагогічного інституту.К.: Радянська школа», 1960.

3. Хоружа М.Н. До питань про виховання свідомої дисципліни в учнів допоміжної школи// Спеціальна школа.-1960.-№3.-С.58-61.

4. Хоружа М.Н. До питань про застосування заохочень і покарань у допоміжних школах. Тези доповіді на нараді дефектологів, присвяченій перестройці роботи спеціальних шкіл в світлі рішення ХХІ з’їзду КПСС, 1959.

5. Хоружа М.Н. До питання про формування навички письма в учнів і класу допоміжної школи// Дефектологія.-1972.-№6.-С.28-32.

6. Хоружа М.Н. Заохочення і покарання в допоміжній школі. Тези доповіді на звітно-науковій конференції КДПІ імені О.М.Горького.К., 1961.

7. Хоружа М.Н. Заохочення, як засіб корекції поведінки учнів допоміжної школи// Спеціальна школа.-1965.-№1.-С.43-46.

8. Хоружа М.Н. Заохочення, як засіб корекції поведінки учнів допоміжної школи. Тези доповіді на звітно-науковій конференції КДПІ імені О.М.Горького.К., 1964.

9. Хоружа М.Н. Особливості використання заохочень і покарань в системі засобів виховання учнів допоміжних шкіл. Методичний лист.-К.: «Радянська школа», 1967.-23с.

10. Хоружа М.Н. Особливості застосування заохочень і покарань у допоміжній школі// Спеціальна школа.-1963.-№5.-С.31-35.

11. Хоружа М.Н. Особливості використання покарання та заохочення в системі засобів виховання учнів допоміжної школи. Автореферат дис. на соискание учен. степени канд.пед.наук: АПН СССР, Научно-исслед. ин-т дефектом.-М., 1965.-17с.

12. Хоружа М.Н. Підручник «Українська мова» для 7 класу допоміжної школи, Київ. «Радянська школа» у різних виданнях (1958р., 1961р., 1964р.).-159с.

13. Хоружа М.Н. Розвито мови учнів 5-8 класів допоміжної школи. Методичний лист.-К.: «Радянська школа», 1971.-28с.

14. Хоружа М.Н. Розвиток самостійності в учнів допоміжних шкіл в процесі навчання. Тези доповіді на звітно-науковій конференції КДПІ імені О.М.Горького.К., 1967.

15. Хоружа М.Н. Уроки розвитку мови в 1 класі допоміжної школи. Методичний посібник.-К., 1972.-49с.

16. Хоружа М.Н. Уроки розвитку мови 1-4 класів допоміжної школи. Методичний посібник.-К.: «Радянська школа», 1968.-31с.

 

 

Валентина Іванівна Шиша

Народилася Валентина Іванівна в 4 травня 1936 році в місті Києві в сім'ї службовців. Її дитинство та шкільні роки випали на буремні роки Великої Вітчизняної війни (1941 – 1945 рр.), відбудови рідного міста від руїн та згарищ, нанесених війною. Навчаючись в школі, Валентина Іванівна стає активісткою піонерського руху, виконуючи обов’язки голови Ради шкільної піонерської дружини.

З піонерами школи Валентина Іванівна активно включається в спортивні змагання, здійснює туристичні походи, збирає макулатуру, займається моделюванням, що наближало діяльність піонерської організації до оточуючого середовища.

Після закінчення школи (1953 р.) Валентина Іванівна працює старшою піонервожатою допоміжної школи-інтернату №69 міста Києва.

В 1956 році Валентина Іванівна вступає на педагогічний факультет, відділення спецпедагогіка КДПІ імені О. М. Горького (НПУ імені М. П. Драгоманова).

В 1961 році після закінчення навчання направлена на роботу в школу-інтернат №1 міста Києва на посаду старшої піонервожатої, де використовує різноманітні форми піонерської роботи з розумово відсталими дітьми та їх вплив на корекцію вад, розвиток пізнавальної активності учнів.

В 1967 році Валентина Іванівна переведена на посаду інспектора інтернатних закладів Міністерства освіти УРСР. Приймає активну участь в громадському житті, надає кваліфіковану допомогу педагогічним колективам допоміжних шкіл-інтернатів. Бере участь в науково-практичних конференціях та семінарах з навчання та виховання розумово відсталих дітей.

З 1969 по 1972 рр. Валентина Іванівна навчається в аспірантурі при Науково-дослідному інституті дефектології АПН СРСР (м. Москва). Навчаючись в аспірантурі, розробляє різноманітні форми піонерської роботи в умовах спецшкіл-інтернатів.

В 1972 році Валентина Іванівна працює в школі-інтернаті №10 м. Києва на посаді вихователя розумово відсталих дітей.

У цьому ж році переведена на посаду інспектора Управління спеціальних шкіл, шкіл-інтернатів і дитбудинків Міністерства освіти УРСР.

У 1977 році В.І.Шиша захистила кандидатську дисертацію під керівництвом доктора педагогічних наук, професора В.І.Лубовського на тему: «Виховання активності і самостійності учнів допоміжної школи (на прикладі проведення піонерських заходів)».

У результаті захисту дисертації їй присвоєно науковий ступінь кандидата педагогічних наук.

В 1979 році Валентина Іванівна переведена на роботу на кафедру олігофренопедагогіки та психопатології КДПІ імені О.М. Горького. Працюючи на кафедрі, бере участь у виїзних засіданнях кафедри до спеціальних шкіл-інтернатів міст Житомира, Черкас, Києва, Херсона. Читає лекції, проводить семінарські заняття зі студентами, аналізує виховні заходи, вивчає досвід роботи учителів-практиків спеціальних шкіл-інтернатів, розробляє програми до курсу лекцій з навчальних дисциплін: «Дошкільна олігофренопедагогіка», «Спеціальна методика сенсорного виховання», «Спеціальна методика з розвитку мовлення», оновлює зміст лекцій, розробляє завдання до самостійної роботи студентів, положення до написання курсових робіт та проходження педагогічної практики студентів.

Валентина Іванівна виконує обов’язки куратора академічних груп, проводить цікаві зустрічі з вчителями-новаторами, письменниками О. Серебряковою, Ю. Цековичем, Є.П.Березняком, артистами Л. Хоровець, Я. Гаврилюком, бере участь в читацьких конференціях-обговореннях фільмів, спектаклів, матеріалів з галузевих та журналів. Щорічно зі студентами працює в будівельних загонах на сільськогосподарських роботах, проводить бесіди з циклу – «Сучасний етикет», «Розповіді про студентське життя в інших країнах (Болгарії, Німеччині)». Валентина Іванівна виконує різні доручення (профорга, парторга кафедри, голови профбюро факультету, члени групи народного контролю інституту).

Валентина Іванівна керує дипломними роботами студентів з актуальних питань олігофренопедагогіки. Дві з них були відзначені дипломами ІІІ ступеня та подяками, бере участь в рецензуванні книги: «Особенности развития и воспитания детей дошкольного возраста с недостатком слуха и интеллекта» за ред. Л.П. Носковой. – М., 1984. О.П. Гаврилушкиной – «Обучение конструированию в дошкольных учереждениях для умственно отсталых детей». – М., 1991, рецензує «Положення про спеціальні дошкільні заклади».

В 1992 році В.І.Шиша отримує звання доцента. За плідну працю Валентина Іванівна нагороджена грамотами та подяками. Їй присвоєно звання «Відмінник освіти».