Особливості перекладу з російської на українську мову

Дієприкметник (рос. причастие) – дієслівна форма, що називає ознаку предмета, зумовлену дією самого предмета (активні дієприкметники) або ознаку, зумовлену дією іншого предмета (пасивні дієприкметники). Дієприкметник відповідає на питання який? яка? яке?

В українській мові дієприкметники поділяються на активні і пасивні.

1. Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються (від незначної кількості дієслів) за допомогою суфіксів -учий (-ючий), -ачий (-ячий): виконуючий, мобілізуючий, працюючий, правлячий, зростаючий, прогнозуючий, організуючий. В офіційно-діловому стилі такі форми обмежені у вжитку порівняно з російською мовою. Зокрема, зовсім перестали вживатися активні дієприкметники теперішнього часу на вираження ознаки людини за дією. Замість них використовуються описові звороти: перевиконуючий план робітник – робітник, який перевиконує план, поважаюча себе людина – людина, яка себе поважає, витікаючі висновки – висновки, що з цього випливають.

У сучасній українській мові намітилася тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -учий (-ючий). Ці форми пропонують вживати з суфіксом -увальн(ий), -ювальн(ий): коригуючий – коригувальний, копіюючий – копіювальний, інтегруючий – інтегрувальний.

При перекладі з російської мови активні дієприкметники теперішнього часу відтворюються підрядними означальними реченнями; дієприкметники, що перейшли у прикметники та іменники, замінюються відповідними частинами мови, наприклад: вступающий – який (що) вступає, вступник; движущийся – який (що) рухається, рухомий; заведующий – який (що) завідує, завідувач; соответствующий – який (що) відповідає, дійсний; ведущий специалист – провідний спеціаліст.

При перекладі термінологічних зворотів із дієприкметниковим компонентом у діловому мовленні перевага надається українським зворотам дієприкметникового типу над розгорнутими синтаксичними конструкціями та калькованими формами, наприклад: выдерживаемый процесс – витримуваний процес (замість процес, що (який) витримується), а іноді їхнім іменниковим замінником: окружающая среда – довкілля (замість оточуюче середовище).

2. Активні дієприкметники минулого часу творяться за допомогою суфікса -л-: посивілий, застарілий, пожовклий, почорнілий, дозрілий, загорілий, осілий.

Російські активні дієприкметники минулого часу з суфіксами -ш-(-вш-) в українській мові не вживаються. Вони передаються переважно описовими конструкціями, наприклад: перервавший – який (що) перервав; приблизивший – який (що) наблизив; прикладавший – який (що) прикладав; усиливший – який (що) підсилив тощо.

Сфера використання активних дієприкметників – термінологічна лексика: тонізуючі речовини, працюючий двигун, лімітуючий режим, ріжучий диск, діючий вулкан.

3. Пасивні дієприкметники у сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу, що утворюється за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -ан-, -т-: записаний, завершений, написаний, відкритий, крадений, підрахований, зігрітий.

Дієслова з основами на -н-(-ну) і -о- можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: колоти – колотий і колений; повернути – повернутий і повернений; стиснути – стиснутий і стиснений; кинути – кинутий і кинений; усунути – усунутий і усунений. При додаванні суфікса -ен- в корені можливі чергування приголосних: відобразити – відображений (з-ж), зберегти – збережений (г-ж), позбавити – позбавлений (в-вл).

Російські пасивні дієприкметники теперішнього часу при перекладі українською мовою замінюються описовими конструкціями або дієприкметниками минулого часу: записываемый – записуваний; освещаемый – освітлюваний; применяемый – застосовуваний; желаемый – бажаний; употребляемый – вживаний, який вживається.

4. Отже, при потребі перекладу російських дієприкметників українською мовою можемо використати:

а) іменники або описові звороти: исполняющий обязанности – виконавець обов’язків, заведующий – завідувач, движущийся – який (що) рухається, поступающий – вступник;

б) прикметники: вышестоящий орган – вищий орган, текущий счет – поточний рахунок, необозримый – неозорий;

в) пасивні дієприкметники: нижеподписавшийся – той, хто нижче підписався; нижчепідписаний; догрузившийся – довантажений; выполняющийся – виконуваний;

г) дієприкметники з іншими суфіксами: поседевший – посивілий, выполняемый – виконуваний, вытягивающий – витягувальний.

Детальніше про особливості перекладу дієприкметників дивись у книзі Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової та технічної мови. – К., 1997. – С.3-13.

Творення і вживання дієприслівників

Дієприслівник (рос. деепричастие) – це незмінювана дієслівна форма, що, вказуючи на додаткову дію, пояснює в реченні основне дієслово (присудок). Дієприслівник відповідає на питання коли? чому? за якої умови? з якою метою?

Дієприслівники в діловому стилі вживаються дещо рідше, ніж дієприкметники. Це пояснюється перевагою іменного мовлення над дієслівним. Однак у діловому тексті вони зустрічаються досить-таки часто. Як правило, вони вживаються на початку речення і у складі дієприслівникового звороту формулюють причини, що викликали прийняття того чи іншого управлінського рішення. З цією метою найчастіше використовуються дієприслівникові звороти типу: зважаючи, беручи до уваги, враховуючи, керуючись та ін. Проте не рекомендується розпочинати кожне речення з дієприслівникового звороту, бо це дещо «засушує» виклад. Їх можна замінити підрядними реченнями. Наприклад: Зважаючи на викладене вище...; Як вказувалося (говорилося) вище, треба... Дієприслівники з пояснювальними словами називаються дієприслівниковим зворотом і на письмі виділяються комами.

Дієприслівники утворюються від дієслівних форм.

1. Дієприслівники недоконаного виду утворюються за допомогою суфіксів –учи (-ючи) і –ачи (-ячи): читаючи, пишучи, кажучи, виконуючи, сидячи, даючи. Форми із суфіксом –а (-я) (лежа, сидя, стоя) для сучасної української мови ненормативні. До складу дієприслівників недоконаного виду може входити частка –сь (-ся): сміючись, змагаючись, сподіваючись.

2. Дієприслівники доконаного виду утворюються за допомогою суфіксів –ши (-вши): перевіривши, виконавши, започаткувавши, показавши, приготувавши, перемігши.

Дієприслівники доконаного виду також вживаються із часткою –сь (-ся): розписавшись, спустившись, задумавшись, начитавшись.

3. У безособовому реченні дієприслівник може вживатися тільки у тому випадку, якщо у складі присудка є інфінітив: Надавши першу допомогу потерпілому, необхідно терміново викликати машину швидкої допомоги.

В інших випадках уживання дієприслівника в безособовому реченні не відповідає нормі.

Деякі дієприслівникові звороти, на зразок: судячи з цього, чесно кажучи, поклавши руку на серце та ін., перетворилися на застиглі вислови, втратили ознаки звороту, не підлягають вимогам, які ставляться до дієприслівникових зворотів, і тому можуть уживатися в безособових реченнях: Правду кажучи, попередня угода не бралася до уваги.

4. Синтаксичні помилки трапляються тоді, коли в реченні наявні дві дієслівні форми, яким дієприслівниковий зворот може синтаксично підпорядковуватись: І в наші дні віруси ховають у собі загрозу, яку не завжди можна передбачити, викликаючи десятки інфекційних захворювань. У наведеному реченні є два присудки (ховають, можна передбачити), які створюють двозначність вислову.

Автор тексту мав на увазі зв’язок дієприслівникового звороту з присудком головного речення: віруси ховають у собі загрозу, викликаючи десятки захворювань. У результаті виходить, що захворювання викликають не віруси, а вчені-вірусологи.

Основна синтаксична функція дієприслівника – обставина.

 

Прислівник як частина мови

Прислівник (рос. наречие) – невідмінювана частина мови, що передає ознаку дії чи стану, ступінь чи міру вияву іншої ознаки: добре працює, по-весняному тепло, летять угору. За значенням прислівники поділяються на два розряди: означальні та обставинні. Обставинні – прислівники, що означають часові та просторові обставини дії, їх причину та мету: поїхав учора, дзвенить угорі, прийшов додому. Означальні – прислівники, що виражають якісні ознаки дії або стану, означають кількісний вияв, ступінь чи міру вияву ознаки: спокійно відпочивати, швидко працював, міцно спить, утричі більша вага, занадто повільно говорить. Означальні прислівники утворюють ступені порівняння. Вищий і найвищий ступені означальних прислівників творяться так само, як і ступені порівняння якісних прикметників. Вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів –ше- або –іше- (довго – довше, тепло – тепліше), а також суплетивно (гарно – краще, погано - гірше) або аналітичним способом (вдало – менш вдало, ясно – більш ясно). Найвищий ступінь твориться за допомогою частки най, що додається до форми вищого ступеня (весело – веселіше, найвеселіше; дорого – дорожче, найдорожче) або аналітичним способом (вдало – найменш вдало).

У реченні прислівники виступають у ролі різних обставин.

Правопис прислівників

Прислівники можуть писатися разом, окремо і через дефіс.

Разом пишуться:

- утворені від іменника, прикметника, числівника, займенника, прислівника у поєднанні з прийменником: внічию, вгору, змолоду, втроє, спершу, поодинці, вдома, назавжди, віднині, занадто, якнайкраще, назавжди, забагато (порівняй: за багато років і забагато гуляєш);

- утворені з кількох основ: насамперед, повсякчас, вдосвіта, завбільшки, навперейми, спідлоба, позавчора, впродовж;

- утворені сполученням часток аби, ані, де, чи, що, як із будь-якою частиною мови: деколи, чимало, щодня, щодоби, абикуди, аніскільки, якнайбільше ( але поки що, хіба що, дарма що).

Окремо пишуться:

- прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник зберігає своє лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і іменником можливе означення до цього іменника: в нагороду, по змозі, до побачення, без сліду, на диво, на щастя, як слід.

- якщо однакові основи розділені прийменником: раз у раз, день у день, сам на сам;

- утворені поєднанням іменника (займенника) у називному відмінку з іменником в орудному відмінку: кінець кінцем, чин чином, одним одна, сама самотою;

- прислівники утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо.

Через дефіс пишуться:

- в яких повторюються основи (синонімічні та антонімічні прислівники) або вони утворені з двох прислівників: ледве-ледве, зроду-звіку, пліч-о-пліч, вряди-годи, сяк-так, як-не-як, всього-на-всього;

- утворенні від прикметників і займенників за допомогою префікса по- і суфіксів –и-, -ому -: по-нашому, по-київськи, по-українськи; також по-латині, на-гора;

- утворені від часток будь-, небудь-, казна-, -то, хтозна-: аби-то, будь-де, коли-небудь, хтозна-як, казна-коли;

- утворені з префікса по- і порядкового числівника на –е: по-перше, по-четверте.

 

Прийменник як частина мови

Прийменник (рос. предлог) – це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв’язки між словами у реченні.

Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями іменника або займенника, прийменник утворює прийменниково-відмінкову конструкцію: у залежності від, у відповідності до, занепокоєні з приводу дій.

Існує розгалужена система синтаксичних синонімів зі значенням різних відношень:

- просторових – в(у), на, з, від, над, перед, вздовж, при, до, край, біля, поза, крізь, навпроти, побіля: при фірмі, на заводі, зі станції, через місто, навпроти підсудного;

- часових – як, в міру того як, як тільки, протягом, через, об, о, під час, після, над: після перебудови, о восьмій годині, через день, під час перевірки, у зазначений термін;

- причинових – бо, через те що, тому що, від, через, з, за, у зв’язку з, з нагоди, завдяки, всупереч, внаслідок: внаслідок пожежі, через хворобу, всупереч наказу, за умови, у зв’язку з відпусткою;

- мети – для, з метою, про, заради, щодо, задля, щоб, для того щоб, з тим щоб: задля успіху, заради спільної мети, для звіту, для збуту, щодо покращання, на випадок;

- допустові – хоч, хай, нехай, при, всупереч, незважаючи на, відповідно до: всупереч правилам, незважаючи на попередження, відповідно до вимог, при нагоді.

За походженням розрізняють: первинні або прості (без, в, при, з, по, із, через) та вторинні або похідні прийменники (навколо, позаду, серед, понад, близько), що зберігають зв’язок з повнозначними словами. За морфологічною будовою виділяють: прості (від, за, на, про), складні (з-за, з-над, з-поміж, поміж, заради) та складені прийменники (у галузі, за допомогою, незважаючи на, у зв’язку з, з метою, під час, відповідно до).

Більшість прийменників уживається з певним відмінком. Так, український прийменник на виступає лише при знахідному і місцевому відмінках (на стіл, на столі), прийменник до – тільки з родовим відмінком (до моря, до тебе); форма орудного відмінка може виступати з прийменниками над, під, понад, попід, за, з і не поєднується з прийменниками в, від, без, при та ін.