Другої відміни у родовому відмінку однини

Найбільше помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого та середнього роду. У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від значення мають закінчення –а(-я), або –у(-ю).

Закінчення –а(-я) мають:

1. Назви осіб, власні імена, прізвища, назви міфічних осіб; персоніфіковані предмети та явища: бакалавра, Івана, студента, лісовика, Мороза, Вітра.

2. Назви органів, частин тіла людини і тварини: живота, зуба, шлунка, ліктя, хребта ( але мозку, стравоходу).

3. Назви тварин: верблюда, індика, півня.

4. Назви дерев і квітів: апельсина, банана, береста, бука, каштана, едельвейса, гладіолуса ( але бузку, очерету, щавлю, ранету, ячменю).

5. Назви конкретних предметів: трактора, двигуна, стовпа, ножа, клена ( але вокзалу, даху). Залежно від наголосу: стол а ( але ст о лу), мост а ( але м о сту), паркан а ( але парк а ну), плот а ( але пл о ту), полк а ( але п о лку), двор а ( але дв о ру), гурт а ( але г у рту).

6. Назви мір довжини, площі, часу, ваги, числові одиниці, назви грошей: метра, кілометра, гектара, липня, листопада (листопаду – процес ), четверга, місяця ( але року, кварталу, ранку, віку), мільйона, карбованця, долара.

7. Назви машин і їх деталей: автобуса, комбайна, двигуна, форда, кузова, мотора, дизеля.

8. Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, сегмента, інтеграла, вектора, ромба, карниза, синуса.

9. Українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, чисельника, відрізка, додатка, іменника ( але виду, роду, складу, способу, стану).

10. Назви населених пунктів (міст, сіл тощо), а також інші географічні назви із суфіксами –ов, -ев (-єв), -ин (-їн) або назви річок з наголошеним закінченням (у родовому відмінку): Загреба, Харкова, Тернополя; Дінця, Дністра, Іртиша, Каракоїна (озеро). У складних назвах населених пунктів іменник зберігає властиве йому в загальному значенні закінчення: Кривого Рогу (ріг – рогу), Холодного Яру (яр – яру), Зеленого Гаю, Кам’яного Броду, Нового Саду, Старого Криму.

Закінчення –у(-ю) мають:

1. Назви речовин, матеріалу: анальгіну, бархату, жиру, кефіру, рису, квасу, борщу, льоду (але: хліба).

2. Сукупність чогось чи когось: капіталу, тексту, кодексу, колективу, процесу, хору, оркестру, полку, каравану.

3. Абстрактні (почуття, стан, дія, процес тощо) поняття: болю, подиву, гуманізму, референдуму, страху, експерименту, досліду, розуму, характеру, грипу, кашлю ( але ривка, стрибка, стусана, парадокса).

4. Назви явищ природи: вітру, вогню, граду, листопаду, землетрусу, холоду, жару.

5. Назви кущових і трав’янистих рослин і сортів плодових дерев: барвінку, бузку, щавлю ( але вівса), ренету, ренклоду.

6. Назви установ, закладів, організацій та їх підрозділів: банку, гуртожитку, деканату, кемпінгу, пансіонату, факультету, тресту, комітету, штабу, технікуму.

7. Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу ( але гопака, козачка).

8. Назви будівель, приміщень і їх частин: будинку, палацу, готелю, ґанку, сараю, вокзалу, даху, заводу ( але гаража, куреня, млина, карниза, хліва, бліндажа).

9. Терміни іншомовного походження, що означають хімічні або фізичні процеси, частину площі і т. ін.: аналізу, тексту, імпульсу, синтезу; літературознавчі терміни: стилю, сюжету, жанру, епосу, міфу, образу, фарсу, евфемізму.

10. Назви річок, озер, гір, вулканів, островів, півостровів, країн, областей, регіонів тощо (крім зазначених у пункті 10 на –а, -я): Алжиру, Китаю, Єгипту, Ельзасу, Криму, Сибіру, Байкалу, Мічигану, Алтаю, Ельбрусу, Амуру, Дунаю.

11. Слова із зазначенням місця, простору: валу, гаю, долу, лісу, майдану, регіону, світу, степу ( але ліска, майданчика, ярка; берега, горба, пагорба, острова, хутора, хребта).

12. Складні безсуфіксні слова (крім назв істот): телецентру, телефону, телефільму, водогону, живопису, манускрипту, рукопису, трубопроводу ( але електровоза, пароплава, теплохода, паровоза, телетайпа).

У багатозначних словах і омонімах закінчення родового відмінка визначається значенням: Алжира (місто) – Алжиру (країна), Кизила (місто) – кизилу (рослина), листопада (місяць) – листопаду (процес), пояса (предмет) – поясу (просторове поняття), каменя (окремий предмет) – каменю (матеріал), блока (частина споруди машини) – блоку (об’єднання), лома (інструмент) – лому (брухт), елемента (деталь) – елементу (абстрактне).

 

Правопис закінчень іменників другої відміни

у давальному відмінку однини

При відмінюванні іменників ІІ відміни однини найбільше помилок виникає при утворенні форми давального відмінка однини чоловічого роду. Це пов’язано з тим, що ці іменники можуть мати паралельні форми закінчення: –у, -ю і -ові, -еві, -єві: директору і директорові, батьку і батькові, Петру і Петрові, робітнику і робітникові, секретарю і секретареві, Шевченку і Шевченкові, Франку і Франкові, Олійнику і Олійникові.

Потрібно запам’ятати і правильно використовувати такі правила вживання форми Д.в. однини іменників другої відміни чоловічого роду.

1. У діловому стилі перевага надається закінченням –у(-ю): менеджеру, юристу, ректору. Хоча форма менеджерові, ректорові, юристові – не є порушенням морфологічної норми. Закінчення –ові, -еві, -єві найчастіше вживається в розмовній мові, у художній літературі, особливо в іменниках – назвах істот. Хоча, як зазначає дехто з науковців (О.Сербенська, О.Горбул), для української мови більш характерним є використання закінчень –ові, -еві, -єві.

2. Для уникнення двозначності в тексті документа при використанні збірних та абстрактних іменників, які мають однакові закінчення в Р. та Д. відмінках (-у), слід вживати у Д. відмінку закінчення – ові, -еві, -єві. Наприклад: допомога колективу (це Р. чи Д. в.); допомога заводу (коли допомагає завод – Р.в.) і допомога заводові (коли допомагають заводові – Д.в.); побажання відділу (бажають комусь) і побажання відділові (бажають їм). Зважаючи на такі обставини у діловому мовленні знову активно почали використовуватись форми -ові, -еві, -єві, особливо в тих випадках, коли вони позначають назви істот, осіб за фахом чи родом занять.

3. Якщо в тексті зустрічаються поряд кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід, спочатку вжити закінчення –ові, -еві, -єві, а тоді –у(-ю): панові Дорошенку – пану Дорошенкові, добродієві ректору, Петренкові Василю Степановичу, секретареві В.Степаненку, студентові-математику.

4. Закінчення –у(-ю) мають власні назви на –ів, -їв, -ов (-ев, -єв), -ин (-ін, -їн): Львову, Харкову, Тамбову, Києву. Прізвища з суфіксами –ин, -ін, -їн, -ко можуть мати закінчення –у, а також –ові: Павелко – Павелку, Павелкові, Тимченко – Тимченку, Тимченкові.

5. Для іменників середнього роду (іменники ІІ відміни) типовим є закінчення –у(-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які позначають істот, властиві паралельні закінчення –ові і –у: хлоп’яткові (-у), немовляткові (-у), ягняткові (-у).

Правопис закінчень власних і загальних назв
у кличному відмінку при звертанні

Іменники чоловічого та жіночого роду І та ІІ відміни мають в однині кличний відмінок.

І відміна (деколи ІІІ відміна – радосте, Нінеле, Любове).

- тверда і мішана група – о: Галино, Катерино, Миколо, сестро, дівчино, Солохо;

- м'яка і мішана - е(-є), - ю: Маріє, Насте, Галю, воле, надіє, земле, Софіє, Олю, Наталю, душе, Соню.

II відміна:

Закінчення –у мають:

а) іменники мішаної групи з основною на шиплячий ч, ш (крім ж): викладачу, укладачу, глядачу, товаришу;

б) іншомовні імена з основою на г, к, х: Джеку, Людвігу, Генріху;

в) іменники: діду, сину, тату, дядьку, батьку;

- ю мають іменники м'якої групи: Геннадію, вчителю, секретарю, лікарю, Андрію.

- е мають:

а) безсуфіксні іменники твердої групи: Іване, Петре, Степане, козаче.

б) ім. твердої групи із суфіксами -ист, -тор, -атор, -ер, -ир: радисте, директоре, ректоре, адміністраторе, бригадире.

в) іменники мішаної групи – власні назви з основою на шиплячий і загальні назви з основою на ж, р: друже, кресляре, стороже, Довбуше, тесляре.

Для імен по батькові характерні закінчення –о у жіночих і –у в чоловічих прізвищах: Галино Іванівно; Петре Васильовичу.

Звертання, що складаються з кількох назв, мають такі правила вживання:

1. У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені і по батькові), обидва слова мають форму кличного відмінка: Григорію Семеновичу, Ірино Василівно, Петре Михайловичу.

2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі Н. відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, депутате Ткаченко, добродію Назаров.

3. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, клич­ний відмінок обов'язково має перше слово, а друге може виступати як у формі Н., так і у формі Кл. відмінка: добродію секретар (секре­тарю), пане голово (голова), пане бригадир (бригадире), пане агро­ном (агрономе).

4. У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, форму Кл. відмінка має загальне слово, а власне ім'я може мати і форму Кл. відмінка і форму Н. відмінка друже Ярославе (друже Ярослав), пане Максиме (пане Максим).