Іов удруге відповідає Еліфазові

1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Чув я багато вже такого, | гіркі з вас усіх утішителі! 3 Чи буде край словам на вітер? | Яка біда спонукує тебе відповідати? 4 Я теж базікав би, як ви, | якби ви були на моєму місці. | Я б теж засипав вас словами, | кивав над вами б головою 5 та додавав би вам відваги моїми устами | й не перестав би рухати губами. 6 Та чи я говорю - не притихає біль мій, | чи мовчу - він мене не покидає. 7 Ось і тепер виснажив мене завидющий, | уся його ватага мені допікає. 8 Він устає свідком проти мене, | кидає мені ввічі клеветою. 9 Гнів його рве й лютує проти мене, | він скрегоче на мене зубами. | Противники мої очима блискають на мене, 10 роззявили на мене свою пащу, | у з.іевазі б'ють мене по щоках, | зібравшися на мене разом. 11 Бог видав мене нечестивцям, | у руки безбожникам мене кинув. 12 Я був щасливий, та він струсив мене, | схопив мене за шию і розбив на кавалки, | прицілом собі мене поставив. 13 Стріли його мене навколо оточили, | він прошиває моє нутро без пощади, | він жовч мою на землю розливає. 14 Він пробиває в мені пролом за проломом, | мов велетень, кидається на мене. 15 Веретище я зшив собі на шкіру, | й обличчя своє занурив у порох. 16 Вид мій почервонів від плачу, | на віях моїх тінь смерти, - 17 хоч і нема в руках у мене насильства, | і хоч молитва моя чиста! 18 Земле, не закривай моєї крови,| і хай не буде місця для мого крику. 19 Тепер також на небі є у мене свідок, | мій оборонець на висотах. 20 Думки мої глибокі - мої оборонці, | і око моє ллє до Бога сльози. 21 О, якби чоловік міг правуватись з Богом, | як людський син із своїм ближнім! 22 Іще бо кілька літ, що прийдуть, | і я піду в дорогу, з якої не повернуся.»

 

 

Іов нарікає далі

1 «Мій дух розбитий, | дні мої погасли, | для мене залишається лише могила. 2 Чи не став я посміховиськом? | Чи не в гіркоті ночують мої очі? 3 О, поручися за мене сам перед собою! | Бо хто б ручився за мене? 4 Та ти позбавив розуму їхнє серце, | тому й не піднесеш їх угору. 5 Вони призначають здобич друзям, | тоді як очі власних дітей меркнуть. 6 Ти зробив мене притчею народу, | мені плюють у вічі. 7 В очах моїх від смутку потемніло, | і мої члени, наче тінь, виснажуються. 8 Дивуються над оцим праведні люди, | і невинний обурюється на безбожника. 9 Та праведник тримається путі своєї | і чистий руками ще більш набирає духу. 10 Вернітеся ж, усі ви, приступіте; | може, бодай одного мудрого знайду між вами! 11 Дні мої відпливли, думки мої розбиті! | Зідхання мого серця 12 з ночі день роблять, | і супроти темряви світло близько. 13 Чи можу сподіватись? Шеол -моя домівка! | У темряві стелю я собі постіль. 14 Кричу до гробу: Ти мій батько! | А до хробака: Моя сестра й моя мати! 15 Де ж тут моя надія? | І щастя моє. - хто його бачив? 16 Зійдуть у Шеол зо мною? | коли зануримося разом у порох?»

 

 

Білдад відповідає Іовові

1 Заговорив Білдад із Шуаху та й мовив: 2 «І докіль будете словам ви класти перешкоди? | Будьте розумні, і тоді говоритимемо! 3 Чому нас уважаєш за скотину? Чому в твоїх очах ми нечисті? 4 О, ти, що у досаді душу свою роздираєш! | Чи ж задля тебе земля має опустіти? | Чи скелі пересунуться зо свого місця? 5 Таж у безбожника погасне світло, | полум'я його не буде більше блищати. 6 Стемніє світло в наметі його, | і погасне над ним його світич. 7 Бадьорий хід його ослабне, | його повалить власний намір. 8 Він ускочить у сітку власними ногами | і над сильцем буде ходити. 9 Пута впіймають його ноги, | петля буде тримати його цупко. 10 На землі сховане йому сильце | і пастка для нього на стежці. 11 Навколо страхи його лякають, | слідом за ним женуться. 12 Він голодує у своїх достатках, | і нещастя стоїть у нього збоку. 13 Недуга роз'їдає його шкіру, | і перворідний смерти гризе його члени. 14 З намету, де він був безпечний, його виривають | і до царя страхів тягнуть. 15 Ти можеш жити в його наметі, що не його вже, | і посипають сіркою його домівку. 16 Внизу його коріння засихає, | угорі ж його гілляки в'януть. 17 Пам'ять про нього з землі щезає, | і немає його імени в околиці. 18 Його зо світла в пітьму зіштовхують, | його зо світу проганяють. 19 Ні внуків, ні нащадків він не матиме в народі; | ані душі живої у своїх оселях. 20 Захід жахнеться над його нещастям, | а схід пройметься страхом. 21 Отакі житла нечестивця, | отаке місце того, хто не знає Бога!»

 

 

Іов відповідає Білдадові вдруге

1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Докіль ви будете смутити мою душу, | промовами, мене пригноблювати? 3 Оце вже десять раз мене ви образили, | і не стидаєтесь мене зневажати. 4 Коли я справді завинив, | то провина моя на мені зостанеться. 5 Коли вам справді любо величатись надо мною | та закидати мені мою ганьбу, 6 то знайте, що Бог мене придавив, | обвів мене навколо сіткою своєю. 7 Як закричу: Насилля! - ніхто не чує; | коли закличу - немає суду! 8 Загородив мені дорогу, перейти не можу; | і на стежки мої поклав пітьму. 9 Здер з мене мою славу, | вінець ізняв з голови у мене. 10 Руйнує мене навкруги, я пропадаю; | неначе дерево, надію в мене вириває. 11 Палає гнівом проти мене, | за ворога собі вважає. 12 Його загони купою прибули, | насипали дорогу проти мене | й облягли кругом намет мій. 13 Братів моїх він віддалив від мене, | і мої знайомі відчужилися від мене. 14 Близькі мої ізникли, | друзі мої мене забули, 15 Мої домашні й мої слугині мене вважають за чужинця, | я зайдою в їхніх очах зробився. 16 Кличу мого слугу - не відповідає, | хоч я і власними устами його прошу. 17 Жінка моя гидує моїм подихом, | я став гидким синам мого лона, 18 а й малі діти мене зневажають. | Як підведусь, вони глузують з мене. 19 Гордують мною усі мої найсердечніші друзі; | а ті, що я любив, обернулись проти мене. 20 Тіло у мене згнило в моїй шкірі, | а кості мої вистають з-під шкіри, як зуби. 21 Змилуйтеся, змилуйтесь надо мною, мої друзі, | бо рука Божа мене доторкнулась! 22 Чому, як Бог, женетеся за мною, | не насичуєтеся моїм тілом? 23 О, якби мої слова були записані, | якби вони були вириті на міді! 24 Різцем залізним і олив'яним | видовбані у скелі повіки! 25 Я знаю - Захисник мій живе, | і останнім він устане над порохом. 26 Позбавлений навіть шкіри, я встану; | і в моїм тілі побачу Бога. 27 Я сам його узрю, очі мої побачать, | а не хтось інший; | серце у мене в грудях ниє! 28 Якщо ви мислите: За що б нам його переслідувати, | яку зачіпку знайти нам на нього? - 29. то бійтеся меча для себе, | бо гнів проти провин палає, | щоб знали, що суд буде.»

 

 

Цофар відповідає Іовові вдруге

1 Заговорив Цофар з Наамату й мовив: 2 «Думки мої спонукують мене відповідати, | та й неспокій той, що в мені. 3 Я вислухав докір, для мене образливий, | але мій розум шепоче, що маю відповісти. 4 Чи ти не знаєш, що від віків, | з того часу, коли постала на землі людина, 5 веселощі безбожного короткі | і радість нечестивого хвилева? 6 Навіть якби під небеса піднявсь він зростом, | і голова його сягала аж до хмари, 7 мов привид, пропаде навіки. | Хто його бачив, питатиметься: Де він? 8 Він зникне, наче сон, його не знайдуть більше, | немов нічна мара, він щезне. 9 Око, що бачило його, не бачитиме його ніколи, | і не вглядить його вже більш його оселя. 10 Діти його відшкодують убогих, | руки його повернуть назад його багатство. 11 Кості його повні юнацького запалу, | але він разом з ним ляже в порох. 12 А коли зло було йому солодке в роті, | і він ховав його у себе під язиком, 13 беріг його, не покидав його, | тримав його під піднебінням, 14 то їжа ця в його нутрі зіпсується, | отрутою гадючою візьметься в його нутрощах. 15 Він виблює добро, що був проглинув; | Бог вирве його з живота у нього. 16 Отруту ссав гадючу - | його уб'є язик зміюки! 17 Він не вздріє вже річок олії, | ані потоків меду й молока. 18 Трудом набуте поверне, проковтнути не зможе; | плодом свого прибутку не буде радіти. 19 Бо він гнобив і покидав убогих, | пограбував дім, замість його будувати. 20 Бо черево його не відало наситу, | від його скупощів не можна було врятуватись. 21 Від його ненажерства ніхто не міг спастися; | тим то і не буде тривким його щастя. 22 У повноті достатків йому стане тісно, | всяке нещастя впаде на нього. 23 Саме коли він наповнятиме живіт свій, | Бог зішле на нього жар свого гніву, | пустить дощем на його тіло стріли. 24 Якщо ухилиться від зброї із заліза, | то його прошиє лук мосяжний. 25 Стріла пройде йому навиліт через спину, | крізь жовч його пройде спис блискучий; | великий жах упаде на нього! 26 Тьма-тьменна таємно для нього уготована. | Вогонь, що ніхто не роздмухав, пожере його; | він знищить і те, що лишиться в його наметі. 27 Небо відкриє його несправедливість | і земля встане проти нього. 28 Його домівку змиє повінь, | що розіллється в день Божого гніву, 29. Ось яка доля грішника від Бога, | спадщина, що випаде йому від Бога.»