Еліфаз доручає звернутися до Бога

1 «Клич, отже, коли є хто, щоб озвавсь до тебе! | До кого із святих хочеш звернутись? 2 Отак безумного досада вбиває, | і дурного губить завзяття. 3 Я бачив, як дурний пускав коріння, | але прокляв умить свою домівку. 4 Далеко від спасіння його діти, | їх топчуть, вони без оборонця при брамі. 5 Те, що вони пожали - голодний поїдає, | та ще й до сховку забирає, | а спрагнений глитає їхнє майно. 6 О, ні! Біда не з-під землі береться, | й не на ниві родиться недоля. 7 Ні! Чоловік призводить лихо, | як іскри, що летять угору. 8 Я б, однак, звернувсь до Бога, | я виклав би мою справу перед Богом, 9 що творить діла великі й недослідимі, | чуда без ліку, 10 що дає дощ на землю і що на ниви посилає воду; 11 щоб смиренних підійняти вгору | і засмученим дати дізнати щастя. 12 Він розбиває думки хитрих | і руки їхні не виконують їхніх задумів. 13 Він ловить мудреців їхнім же лукавством | і рада крутіїв сходить нінащо. 14 Вони вдень натикаються на пітьму, | немов уночі, ходять навпомацки опівдні. 15 Він бідного рятує з їхньої пащі, | і з руки сильного сіромаху, 16 й отак є нещасному надія, | і неправда затуляє рот свій. 17 Блажен той чоловік, якого Бог картає! | Тож не цурайся Всемогутнього науки. 18 Бо він поранить і сам він перев'яже рану, | він ударить, та його ж руки й загоять. 19 Шість разів з біди тебе він урятує, | а на сьомий не доторкнеться тебе лихо. 20 У голоді спасе тебе від смерти, | а на війні з рук меча. 21 І ти сховаєшся від бича язика, | і не злякаєшся нещастя, як надійде. 22 Сміятимешся з спустошення та голоднечі, | звірів, що на землі, боятися не будеш. 23 Бо будеш у змові з камінням, що на полі, | і дикий звір буде з тобою в мирі. 24 Знайдеш намет твій цілим, | а як оглянеш свою хату, не обманешся. 25 Побачиш, що розмножилось твоє потомство, | і пагінці твої, мов билля, на землі ростимуть. 26 Зійдеш зрілий літами у гріб, | немов копа снопів, яку складають своєчасно. 27 От чого ми дізнались, - це свята правда! | Слухай же й затям собі це добре.»

 

 

Іов відповідає Еліфазові

1 Заговорив Іов і мовив: 2 «О коли б то зважено моє горе, | і на вагу покладено все моє нещастя! 3 Воно б напевно переважило пісок у морі, | тим то й слова мої без тями. 4 Бо стріли Всемогутнього мене прошили, | і їхню отруту мусить моя душа пити; | і страхи Божі спрямувались проти мене. 5 Чи ж скиглить у траві осел дикий? | Чи ж реве віл при яслах повних? 6 Чи ж їсть хтось несмачне, без соли? | Чи ж є смак у яєшній білковині? 7 Чого я не хотів і доторкнутись, | те їжею гидкою стало для мене. 8 Коли б то вже моє прохання збулось, | коли б то Бог здійснив мою надію, 9 коли б то Бог зволив мене розтоптати, | простерти свою руку й убити мене! 10 Я мав би ще якусь утіху, | звеселився б у нещадній муці, | бо я не зрікся постанов Святого! 11 Яка у мене сила, щоб чекати? | Яке моє майбутнє, щоб тягнути вік мій? 12 Чи ж моя сила міцна, як камінь? | Чи, може, тіло моє з міді? 13 Чи ж не віднято в мене мою поміч? | Чи ж маю я якийсь рятунок? 14 Нещасний має право на милосердя друга, | навіть коли він утратив страх перед Всемогутнім. 15 Мої брати, немов потік, зо мною віроломні, | мов ложе ручаїв бистротекучих, 16 від криги каламутних, | що на них купи снігу. 17 Під час посухи вони зникають, | під спеку швидко висихають. 18 За ними валки змінюють свою дорогу, | заходять у пустиню й гинуть. 19 Темаські каравани за ними виглядають, | валки шеваські на них уповають, 20 та розчаровуються у своїй надії, | до них приходять і ніяковіють. 21 Такі й ви тепер для мене: | побачили страшне та й полякались. 22 Чи я колись казав вам: Дайте мені! | З достатків ваших мені подаруйте! 23 З ворожої руки мене врятуйте, | і викупіть мене з рук розбишаків! – 24 Навчіть мене, і я замовкну! | Вкажіть мені, у чому помиливсь я! 25 Чому глумитеся зо слів правди? | І що він варт, отой ваш докір? 26 Невже вигадуєте лиш слова, щоб докоряти? | Таж мова розпачливого - на вітер! 27 Навіть на сироту кидаєте ви жереб | і шахруєте вашим другом. 28 Тож, прошу, згляньтесь надо мною; | я вам увічі не скажу неправди! 29. Верніться, нема тут лукавства; | верніться, право моє ще існує! 30 Чи на язиці в мене лукавство? | Чи, може, моє піднебіння не вміє розрізняти лиха?»

 

 

Сумне людське життя на землі

1 «Чи ж то життя людини на землі не служба? | Чи ж не як дні поденника, дні його? 2 Неначе раб, що прагне холодку, | немов поденник, що жде заплати, 3 так місяці омани випали мені на долю, | і припали мені ночі болю. 4 Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? | Коли встаю: Коли вже вечір? | І насичуюсь турботами до смерку. 5 Тіло моє вкрилось червою і струпом, | шкіра моя потріскалась, узялася гноєм. 6 Дні мої линуть швидше, ніж човник, | і безнадійно пропадають. 7 Згадай же, що життя моє - лиш подув. | Очі мої вже не зазнають більше щастя. 8 Око, що бачило мене, вже більше не побачить, | очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде. 9 Розвіюється хмара і минає, | отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде. 10 Не повернеться вже більше до себе в хату, | і місце, де він був, його вже не впізнає. 11 Тим то не буду стримувати уст моїх | і говоритиму в печалі мого духу, | я скаржитимусь у горі душі моєї. 12 Чи ж то я море чи морська потвора, | що ти проти мене ставиш сторожу? 13 Коли гадаю: втішить мене моя постіль, | ложе моє допоможе перенести мою скаргу, 14 тоді жахаєш мене снами, | і примарами мене лякаєш. 15 І я волів би задушитись, | смерть мені ліпша від страждання. 16 Я сохну, я не буду жити завжди! | Облиш мене, бо дні мої - лише подув! 17 І що той чоловік, щоб його цінувати, | звертати на нього твою увагу, 18 навідуватись до нього щоранку, | і випробовувати його щохвилі? 19 Коли ти перестанеш за мною назирати, | даси мені спокійно слину проковтнути? 20 Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, | тобі, що наглядаєш за людиною? | Чому ж мене ціллю собі поставив, | так що зробивсь я тягарем для себе? 21 Чому гріха мені не відпускаєш? | Чому мені переступу не даруєш? | Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»

 

 

Говорить Білдад

1 Заговорив Білдад із Шуаху та й мовив: 2 «Доки ж таке говоритимеш, | і слова твоїх уст будуть, неначе буревій? 3 Чи то ж Бог перекручує право, | і Всемогутній кривить справедливість? 4 Коли діти твої згрішили проти нього, | то він і видав їх у руки їхніх переступів. 5 Ти ж, якіцо будеш шукати Бога, | як Всемогутнього будеш благати, 6 як будеш чистий, правий, | то він тепер напевне дбатиме про тебе | й обновить тобі домівку правди. 7 І твоє перше щастя буде маленьким, | та сильно забуяє те, що прийде. 8 Спитай лишень у давніх поколінь, | уважай на досвід предків, 9 бо ми, вчорашні, не знаємо нічого, | тінь на землі - дні наші. 10 Вони навчать тебе і тобі скажуть, | візьмуть науку зо свого серця. 11 Хіба росте тростина без мочару? | Чи очерет буяє на безвідді? 12 Ще в повному цвіту він, ще не стятий, | а вже раніш, ніж інша трава, в'яне. 13 Отака доля всіх, що забувають Бога, | надія ж нечестивого пропаща. 14 Його надія - нитка, | а певність - павутиння. 15 Обіпреться об дім свій, та цей не встоїться; | ухопиться за нього, -не вдержиться. 16 Він повний сил на сонці, | його галуззя поза сад сягає; 17 поміж каміння вплітається його коріння | і врізується в саме серце скелі. 18 Та коли вирвуть його з його місця, | воно зрікається його: Я тебе не знаю! 19 Тож так гниє він на дорозі, | коли з землі вже інші виростають. 20 О ні! Безвинного Бог не відштовхує, | ані злочинцеві руки не простягає. 21 Він ще наповнить уста твої сміхом, | уста твої веселим окликом. 22 І ворогів твоїх стид укриє, | і намет нечестивих зникне.»

 

 

Іов відповідає Білдадові

1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Правда! Я знаю, що воно так; | та й як би чоловік міг бути | справедливим перед Богом? 3 Коли б він захотів на прю з ним стати, | на тисячу ні разу йому не відповів би. 4 Він мудрий серцем і силою могутній; | хто проти нього коли вперся й зостався цілим? 5 Він переносить гори, і вони не знають, | в своєму гніві їх перевертає. 6 Зрушує землю з її місця, | й її стовпи стрясаються. 7 Він велить сонцю, і воно не сходить; | кладе печать на звізди. 8 Він небеса нап'яв, сам він; | він ходить по морських висотах. 9 Він створив Віз, Косарів, | Квочку і Комори Півдня. 10 Він творить діла великі, незбагненні | і чудеса без ліку! 11 Як пройде попри мене, я не побачу, | як промайне, я не помічу. 12 Як він щось забере, хто йому заборонить? | Хто йому скаже: Що чиниш? 13 Бог не одвертає свого гніву; | під ним лежать помічники Рагава! 14 Де вже мені йому відповідати | та проти нього слова підбирати? 15 Я хоч би й правий був, не озвався б, | а радше милосердя в судді мого благав би. 16 Коли б я і покликав, і він озвався, | я не повірив би, що він мій голос слухає. 17 Він, що торощить мене в хуртовині | і множить без причини мої рани, - 18 він не дає мені й відідхнути | так насичує мене гіркотою. 19 Коли йдеться про силу, він могутній! | Коли про суд, хто сміє його позивати? 20 Якщо виправдуватисьму, мої уста мене осудять, як об'явлю себе невинним, мене обвинуватять. 21 Невинний я? Я й сам не знаю! | Життя моє мені нінащо. 22 Тому й кажу: Усе одно | безвинного й грішника він губить. 23 А коли бич зненацька убиває, | з невинного розпуки він сміється. 24 Коли якусь країну віддано в руки лиходія, | обличчя її правителів він закриває. | Як же не він - хто інший? 25 І мчать мої дні від гінця швидше, | біжать, щастя не бачать. 26 Линуть, мов чайки з очерету, | неначе яструб, що падає на здобич. 27 Як я скажу собі: Забуду мою скаргу, | скину хмурий вид, розвеселюся! - 28 то я тремчу перед усіма муками моїми, | бо знаю, що не визнаєш мене безвинним. 29. Коли ж я винуватий, | чому маю томитися надармо? 30 Хоч би обмивсь я і снігом і вимив чисто мої руки лугом, 31 навіть тоді ти вкинув би мене в багнисько, | мною гидилась би моя одежа. 32 Бо він не людина, як я, | щоб я міг йому відповісти: | Ходімо на суд разом! 33 Немає посередника між нами, | що поклав би на нас обох свою руку, 34 що відвернув би свій бич від мене, | щоб страх його не лякав мене більше. 35 Однак я говоритиму; я його не боюся, | бо не такий я перед самим собою.»