Чи ж каратиме Бог діло рук своїх.

1 «Життя моє мені набридло! | Дам волю смуткові моєму, | і говоритиму в гіркоті душі моєї. 2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене! | Вкажи мені, за що зо мною правуєшся. 3 Чи це для тебе добре мене гнітити, | твоїх рук діло нехтувати та раді грішників сприяти? 4 Невже в тебе тілесні очі? | Невже ти бачиш, як людина бачить? 5 Чи дні твої подібні до днів людських, | роки твої, немов дні смертних, 6 що ти шукаєш у мене провини,! розвідуєшся, чи є гріх у мені, 7 хоча й знаєш, що я не провинився, | що нікому спастися з руки твоєї? 8 Руки твої мене склали й сотворили, | і ти ж мене всього руйнуєш? 9 Згадай, благаю, що ти мене виробив, неначе глину; | і хочеш знову в порох мене повернути. 10 Чи ж ти не вилив мене молоком, | не згустив мене сиром? 11 Ти одяг мене шкірою й тілом, | з костей і жил зіткав єси мене. 12 Ти дав мені життя і милість, | і твоя опіка зберегла мій дух. 13 Та ось що скрив ти в твоїм серці, | я знаю, що воно оце на думці в тебе: 14 якщо грішу, - за мною назирати | й гріха мені не відпускати. 15 Горе мені, як завиню! | Та хоч і правий я - не зважусь голову підняти, | я, насичений ганьбою, упоєний бідою! 16 Якщо я підведусь, мов лев, ти гонишся за мною | і знов показуєш на мені твою велич. 17 Виводиш нових свідків проти мене, | і збільшуєш твій гнів на мене: | дедалі нові лави йдуть у бій на мене. 18 Навіщо вивів мене з лона? | Я був би вмер, - мене не бачило б ніяке око. 19 Я був би, наче б мене й не було ніколи; | мене перенесли б з утроби в домовину. 20 Днів життя мого так мало! | Лиши мене, щоб я розвеселився трохи, 21 поки піду й не повернуся, | в країну темряви й смертельної тіні, 22 в країну смертельної тіні та безладу, | де світло, немов пітьма.»

 

 

Цофар докоряє Іовові

1 Заговорив Цофар з Наамату й мовив: 2 «Чи ж оте багатослів'я не знайде відповіді? | Чи ж за балакуном визнають слушність? 3 Чи ж твоє базікання призведе людей до мовчанки? | Глумитимешся, а ніхто тебе й не застидає? 4 Ти кажеш: Моя наука ясна, | і чистий я перед очима твоїми. 5 О, коли б Бог заговорив, | коли б він розтулив уста свої до тебе, 6 і показав тобі мудрости тайни, | що над усяке розуміння, | тоді б ти зрозумів, що Бог від тебе вимагає | менше, ніж твоя провина заслужила. 7 Чи ж можеш збагнути істоту Божу, | проникнути Вседержителя? 8 Вона висока, наче небо! Що вдієш? | Вона глибша Шеолу! Що знаєш? 9 Довша, ніж земля, її міра, | ширша, ніде море. 10 Коли проходить, хто його спинить? | Коли на суд поставить, хто йому заборонить? 11 Він бо знає людей підлих; | бачить лукавство й має його на увазі. 12 Тож так пустоголовий робиться розумним, | як дике осля стає свійським. 13 Якщо скеруєш твоє серце | і простягнеш руки твої до нього, 14 як віддалиш від твоїх рук кривду | й не даси неправді жити у твоїм наметі, 15 тоді напевне підведеш обличчя твоє без плями, | стоятимеш твердо, боятися не будеш. 16 Бо ти біду твою забудеш; | немов про воду, що сплила, ти згадуватимеш про неї. 17 Життя твоє буде ясніше півдня, | а темнота буде, як ранок. 18 Безпечний будеш, бо матимеш надію, | поглянеш навкруги й покладешся собі безпечно. 19 Ляжеш собі, й ніхто не смітиме тебе лякати, | і багато буде тих, що запобігатимуть у тебе ласки. 20 А очі злих погаснуть, | для них не буде втечі; | надія їхня - чим скорш умерти!»

 

 

Іов відповідає Цофарові

1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Справді лише ви люди, | і з вами умре мудрість! 3 Є й у мене розум, як у вас, | нічим я від вас не гірший! | Та й хто не знає того? 4 Посмішищем ближнього зробивсь я, | що взиваю до Бога, і він відповідає; | сміховиськом - я праведний, безвинний. 5 Презирство на нещастя! - думає щасливий. | Стусана тому, який спотикнеться! 6 Шатра ж грабіжників спокійні, | і ті, що гнівлять Бога, сидять собі безпечні, | ті, що власну руку мають за бога. 7 Спитай лиш у тварин, вони тебе навчать; | у птиць небесних, і тобі сповістять; 8 або повзунів, вони тебе повчать, | і риби в морі тобі повідають! 9 Хто з усіх них не знає, | що рука Господня все це створила? 10 В його руці душа всього живого, | дихання кожного людського тіла. 11 Хіба не вухо слова розрізняє? 12 У сивоголових - мудрість, | у довголітніх - розум. 13 У нього премудрість і потуга, | у нього рада й розум. 14 Як він зруйнує, ніхто не відбудує; | як замкне когось, ніхто вже не відімкне. 15 Здержить води - все повисихає;| а пустить їх - розбурять землю. 16 У нього сила та обачність; | у нього зведений і зводитель. 17 Він радників босоніж відсилає | і в суддів розум відбирає. 18 Він знімає з царів кайдани | й оперізує їх стан мотуззям. 19 Він відсилає священиків босоніж, | і валить могутніх. 20 Він проречистим рот закриває, | він забирає в старих розум. 21 Він виливає на вельмож презирство | й розпускає пояс сильних. 22 Він виявляє те, що в темряві глибоко скрилось, | виводить смертну тінь на світло. 23 Множить народи і їх губить, | поширює людей, а потім їх нищить. 24 Він відбирає розум у голів краю, | пускає їх блудити в пустині без дороги. 25 І вони бродять помацки у темряві без світла, | і заточуються, немов п'яні.»

 

 

Даремні зусилля друзів Іова

1 «Усе це бачило моє око, | вухо моє це чуло й зрозуміло. 2 Що ви знаєте, я також знаю, | нічим я від вас не гірший. 3 Та я бажаю говорити з Всемогутнім, | я хочу на прю з Богом стати. 4 Щождо вас, то ви архимники, | нездатні лікарі - усі ви! 5 Коли б то ви уже замовкли! | Це була б ваша мудрість. 6 Слухайте ж, прошу, мою скаргу, | на оборону моїх уст уважайте. 7 Чи задля Бога верзтимете неправду? | Чи ради нього будете плести облуду? 8 Чи хочете за ним тягнути? | Змагатися за Бога? 9 Хіба на добре воно вийде, якщо він вивідати вас захоче? | Чи ж можна з нього глузувати, як то люди з людей глузують? 10 Він покарає вас напевне, | коли ви потайки тягтимете за кимось. 11 Чи ж його велич вас не страхає, | страх перед ним на вас не нападає? 12 Ваші гадання - думки з попелу, | і відповіді ваші - відповіді з глини. 13 Замовчіть передо мною, я буду говорити, | хоч би й що мені сталось. 14 Я візьму моє тіло собі в зуби, | покладу мою душу собі в руку. 15 Навіть коли захочете мене вбити, я не здригнуся; | однак, мої вчинки перед ним я боронитиму. 16 Це, зрештою, було б моїм рятунком, | бо перед ним не смів би з'явитись нечестивий. 17 Слухайте уважно моє слово, | моя наука нехай увійде у ваші вуха. 18 Ось я готую мою справу; | я знаю, що я маю слушність! 19 Хто захоче сперечатися зо мною? | Я зараз же замовкну, готовий умерти. 20 Двох речей тільки не чини зо мною, | тоді я не ховатимусь від тебе! 21 Одверни від мене твою руку, | і нехай страх твій мене не жахає! 22 І тоді клич, і я відповідатиму; | або я буду говорити, а ти мені відказуй. 23 Скільки переступів та гріхів у мене? | Вкажи мені переступ мій і гріх мій! 24 Чому ховаєш вид твій | і за ворога мене вважаєш? 25 Хочеш злякати зірваний листочок | і за билинкою сухою гнатись? 26 Пишеш на мене гіркий засуд | і гріхи молодости моєї мені закидаєш; 27 заковуєш у колоди мої ноги, | стежки мої всі пильно назираєш, | і сліди ніг моїх рисуєш. 28 Та я марнію, немов дерево трухляве, | немов одежа, що її міль переїла.»

 

 

Нетривке життя людське

1 «Чоловік, що родиться від жінки, | віком короткий і тривоги повний. 2 Зростає, немов квітка, і в'яне, | і біжить тінню без упинку! 3 І на такого відкриваєш твої очі, | тягнеш на суд із собою? 4 Хто з нечистого може зробити чисте? | Ніхто! 5 Коли йому дні визначені, | число місяців його тобі відоме, | ти викреслив йому межу, якої він не переступить, 6 то відверни від нього твої очі, залиш його, | покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого. 7 І дерево має надію; | воно, хоч зрубане, ще відродиться, | і пагінці його рости не перестануть. 8 Навіть як його корінь у землі постарівся, | і пень його у ґрунті струхлявів, 9 але, скоро воно почує воду, знов зазеленіє | і поросте галуззям, наче молоденьке. 10 А людина вмирає і лежить бездушна; | людина йде на той світ, - і де вона? 11 Води зникають з моря, | ріки стають сухими, сохнуть; 12 отак людина ляже і не встане; | покіль не щезнуть небеса, - не пробудиться, | не підведеться від сну свого. 13 Коли б уже ти сховав мене в Шеолі, | укрив мене, поки перейде гнів твій, | призначив мені строк -потім згадати про мене! 14 Коли хтось умре, хіба оживе знову? | Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна. 15 Ти кликнув би, і я тобі відповів би, | ти прагнув би діла рук твоїх. 16 Замість, як нині, рахувати мої кроки, | ти не вважав би більше на гріх мій! 17 І запечатаний у торбинці був би мій переступ, | мою провину ти перекреслив би! 18 Та ба! Як гора падає, валиться, | і скеля зо свого місця сходить, 19 води каміння витирають, | злива змиває з землі порох, | так ти чоловіка надію нищиш. 20 Кидаєшся на нього постійно, і він зникає, | змінюєш вид його і відсилаєш. 21 Чи в честі його діти, він не знає, | чи в ганьбі, він не помічає. 22 Він тільки відчуває біль свого тіла, | і його душа над ним самим ридає.»

 

 

Еліфаз говорить удруге

1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив: 2 «Хіба ж відповідає мудрий пустим знанням, | сповняє своє нутро східнім вітром, 3 сперечаючись недоречними словами, | промовами, в яких немає користи? 4 Ти навіть відкидаєш богобоязливість, | і касуєш побожність перед Богом. 5 Твоя вина навчає уста твої, | ти вибираєш бесіду лукавих, 6 тим і осуджує тебе рот твій, а не я! | І власні твої уста свідчать проти тебе. 7 Хіба ти перший з людей народився, | побачив світ перед горбами? 8 Хіба ти слухав Божої наради, | присвоїв собі мудрість? 9 Що знаєш ти, чого б ми не знали? | Що розумієш, чого б ми не розуміли? 10 Є сивий та старий також між нами, | що перейшов віком і твого батька. 11 Хіба для тебе мала річ - Божа втіха | та тихе слово, сказане до тебе? 12 Чого пориває тебе твоє серце? | Чому очима гордо позираєш, 13 коли звертаєш проти Бога гнів твій | і твоїм ротом верзеш такі речі? 14 Що таке людина, щоб була чистою? | Як бути справедливим тому, хто родиться від жінки? 15 Якщо й своїм святим не йме він віри, | і небеса нечисті перед його очима, 16 оскільки більш гидка й зіпсована людина, | що, наче воду, п'є беззаконня. 17 Я поясню тобі, мене послухай! | Я оповім те, що сам я бачив, 18 що оповідають мудрі, | не таївши нічого, за предками своїми. 19 Їм одним земля дана була, | і ні один чужинець не скитався між ними. 20 Поки віку у злого - себе самого мучить; | протягом призначених гнобителеві літ 21 жахливий крик лунає у його вухах; | серед повного спокою на нього нападає грабіжник. 22 Не сподівається, що повернеться із пітьми, | і всюди меч перед собою бачить. 23 Його кидають на їжу коршакові. | Він знає, що над ним біда нависла. 24 День темряви його жахає, | нужда й тіснота на нього насідають, | немов той цар, готовий кинутись до бою. 25 Він здіймав свою руку проти Бога, | він хоробрував із Всемогутнім. 26 З випростаною шиєю біг проти нього | захоронений грубими щитами. 27 Обличчя його набрякло салом, | боки поросли жиром. 28 Він жив у зруйнованих містах, | у домах, де ніхто більше не жив, | бо вони були готові завалитись. 29. Не забагатіє він, розвіється його достаток, | і не простягнеться його тінь по країні. 30 Він не втече від мороку, | вогонь спалить його ніжне галуззя, | а цвіт його обіб'є вітер. 31 Нехай не покладається на свій зріст високий, | знаємо бо, що то - марнота. 32 Віття його зів'яне передчасно, | його галуззя не буде зеленіти. 33 Мов виноградина, він скине недоспілі грона | і, наче маслина, цвіт свій зронить. 34 Так! Кодло нечестивого буде безплідне, | і вогонь пожере шатра продажних. 35 Хто зачав зло, той породить нещастя; | нутро його готує злуду».