Монолог Іова: щаслива людина

1 І повів Іов далі свою мову і сказав: 2 «О, коли б я був такий, як за місяців колишніх, | як за тих днів, коли Бог мене хоронив був, 3 коли над головою в мене сяяв його світич, | коли при його світлі я ходив у пітьмі! 4 Такий, як за днів осени моєї, | коли Бог вітав над моїм наметом, 5 коли Всевишній був іще зо мною | і круг мене були мої діти; 6 коли у молоці купались мої ноги, | і скеля точила потоками олію! 7 Як я, було, виходив до брами в місті, | встановлював мій ослін на майдані, 8 хлопці, зобачивши мене, ніяковіли, | старі ж уставали - і залишалися стояти. 9 Вельможі стримувались від розмови, | на уста клали собі руку. 10 І голос старшин тихнув, | язик їхній прилипав до піднебіння. 11 Вухо, що мене чуло, мене хвалило; | око, що мене бачило, свідчило про мене. 12 Я бо рятував убогого, що кликав, | і сироту, й того, кому ніхто не допомагає. 13 Хто гинув, того благословення сходило на мене, | і серцю вдовиці я давав відраду. 14 Я одягавсь у справедливість, і вона вдягалась у мене; | право моє було, мов мантія і корона. 15 Я був сліпому оком, | кульгавому я був ногами! 16 Я батьком був для вбогих, | я розглядав невідомого справу. 17 Я торощив щелепи злому, | з зубів у нього виривав здобич. 18 Я думав собі: Умру старим! | Днів моїх, як піску, буде багато. 19 Мій корінь буде при воді відкритий, | роса у мене на галуззі заночує. 20 Слава моя завжди буде відновлятись, | лук мій зміцніє в руці у мене. 21 Вони мене слухали уважно | -замовкали, коли я їм радив. 22 По моїй мові не говорили більше, | - крапля по краплі спадало на них моє слово. 23 Вони, мов на дощ, на мене чекали, | і розтуляли рот свій, мов на дощ пізній. 24 Усміхнусь, було, до них, коли вони зневіряться, | - веселости з мого обличчя не проганяли. 25 Я призначав дорогу їм, я був їм головою. | Я жив, неначе цар при війську; | куди б я їх тільки вів, - ішли за мною.»

 

 

Теперішні злидні

1 «А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі. 2 Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа. 3 З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати - пустка та пустиня. 4 Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку - це хліб їхній. 5 Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв. 6 Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях. 7 Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу. 8 Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі! 9 І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою! 10 Вони гидують мною, тікають геть від мене, | не стримуються мені плювати в вічі. 11 Що він розв'язав мій мотуз і мене понизив, | то вони розгнуздуються передо мною. 12 Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене. 13 Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє. 14 Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн. 15 Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара. 16 І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли. 17 Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити. 18 Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене, 19 кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом. 20 Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю - та ти до мене уваги не прихиляєш. 21 Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш. 22 Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою. 23 Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі. 24 Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі. 25 Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю? 26 Я сподівався щастя - і прийшло лихо; | я чекав світла - і наступила пітьма! 27 Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене. 28 Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади. 29. Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям. 30 Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару. 31 Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»

 

 

Чеснота Іова

1 «Я вчинив умову з моїми очима, | щоб на дівицю й не дивились! 2 І яка доля з висоти від Бога? | Яка спадщина від Всесильного з неба? 3 Чи ж не погибель для безбожних? | Чи ж не нещастя лиходіям? 4 Чи ж він доріг моїх не бачить? | Чи ж він не лічить усіх моїх кроків? 5 Чи ж я ходив колись у неправді? | Чи мої ноги бігли за обманом? 6 Хай мене зважить на вазі правдивій, | хай розпізнає Бог мою невинність! 7 Коли ж мій крок схибив з дороги, | і моє серце ходило слідом за очима, | коли до рук моїх прилипла якась пляма, 8 то хай я сію, а їсть хтось інший, | і пагінці мої хай будуть вирвані з корінням! 9 А коли якась жінка звела моє серце, | коли я робив засідку під дверима мого ближнього, - 10 то нехай моя жінка для другого меле, | інші нехай злягають з нею! 11 Бо це безславний вчинок; | переступ, що під суд підпадає, 12 вогонь, що пожирає до загуби, | що ввесь мій урожай нищить дощенту. 13 Якщо я правом мого раба легковажив | чи рабині, як вони правувалися зо мною, 14 то що чинитиму, коли Бог устане | та розслідить? Що йому відповім я? 15 Хіба не той, що створив мене, створив і його в лоні? | Хіба ж не той самий сотворив нас в утробі? 16 Хіба відмовляв я злиденним того, чого вони бажали, | або тьмарив очі вдовиці? 17 Хіба я сам з'їдав мій шматок хліба? | Хіба не їв його й сиротина? 18 Таж я з мого дитинства плекав її, неначе батько, | водив її вже з лона матері моєї! 19 Коли я бачив бідолаху без одежі, | чи злидаря, який не мав чим укритись, 20 хіба мене не благословляли його стегна? | Хіба він вовною з моїх овець не грівся? 21 А коли на сироту здіймав я руку, | бо бачив оборонця мого в брамі, - 22 то хай відпаде в мене від плеча моє рамено, | і хай моя рука відломиться від ліктя! 23 Бо страх Божий упав би на мене, | і перед величчю його не міг би я устоятись! 24 Коли б на золото я покладав свою надію, | коли б до щирого золота казав: Ти - моя безпека, 25 коли б я тішився моїм великим статком, | рукою моєю багато назбиравши, 26 коли б дививсь на сонце, як воно сяє, | та як пливе велично місяць, 27 і тайкома пускав моє серце зблудити, | і цілував устами мою руку, - 28 це теж був би тяжкий переступ, | бо я б відрікався Бога, що на небі. 29. Чи я радів з нещастя мого супротивника? | Чи веселився, як його спіткало лихо, - 30 я, що устам моїм не дозволяв грішити, | домагаючись його життя з прокльоном? 31 Хіба челядь мого шатра не говорила: | Кого ж він не наситив м'ясом? 32 Чужинець не спав ніколи на вулиці, | перехожому я відчиняв мої двері. 33 Чи ж я ховав, як то звичайно люди, мої переступи, | скривав у грудях мої хиби, 34 боявся бо великої юрби, | лякався погорди кревних, і тому мовчав й не наважився підійти до дверей? 35 О, коли б уже хтось та мене переслухав! | Ось мій знак! Хай відповість мені Всесильний! 36 Щождо книги, що написав мій позивайло, | то я носитиму її на плечах у себе, | я покладу її, немов вінець, на себе. 37 Я виявлю йому всі мої кроки; | неначе князь, я наближусь до нього! 38 Якщо кричало проти мене моє поле, | і разом з ним плакали його борозни, 39 бо я його врожай з'їдав без грошей, | смутив життя його робітників, - 40 то хай замість пшениці вродить будяки, | замість ячменю - бур'ян!»

 

 

Елігу починає говорити

1 Як ті три мужі перестали відповідати Іовові, тому що він уважав себе праведним у своїх очах, 2 тоді запалав гнівом Елігу, син Барахела з Бузу, з родини Рама. А запалав він гнівом на Іова за те, що Іов виправдовував себе радше, ніж Бога. 3 На трьох же його друзів запалав він гнівом за те, що вони не знайшли ніякої більш відповіді, а все ж засудили Іова. 4 Отже, Елігу ждав був, поки вони говорили з Іовом, бо вони були старші від нього віком. 5 Як же Елігу побачив, що в устах трьох мужів не було більш ніякої відповіді, запалав гнівом, 6 От і озвався Елігу, син Барахела з Бузу, й мовив: «Я молодий віком, а ви старі вже, | тому я наляканий, боявся | висловити вам мою думку. 7 Я собі думав: Хай дні говорять, | і літа многі хай покажуть мудрість! 8 То Божий дух у людині, | Всесильного надхнення їх урозумляє. 9 Не ті, що мають багато літ, уже й мудрі, | і не старі вже й розуміють правду. 10 Тому й кажу: Мене послухай! | Оповіщу і я, що знаю! 11 Ось я чекав слів ваших, | вслуховувавсь у ваші міркування. | Тоді, як ви шукали слів, 12 я пильно уважав на вас, | і ось ніхто Іовові не перечить, | ніхто з вас не відповідає на його промови. 13 Тож не кажіть: Ми знайшли мудрість; | Бог нас навчає, не людина! 14 Тому я не так сперечатися буду, | я відповім йому не вашими словами. 15 Збентежені, не відповідали більше, | слів їм забракло. 16 І я чекав; але що не говорять, | що стоять і не відповідають більше, - 17 то відповім і я по змозі, | оповіщу і я, що знаю. 18 Повний бо слів я, | мене спонукує дух усередині. 19 Нутро моє, немов вино без стоку, | що нові міхи розриває. 20 Я виговорюсь, легше мені стане; | розтулю мого рота й відкажу. 21 Я не зважатиму ні на чию особу, | лестити не буду нікому; 22 лестити бо й не вмію: | інакше бо умить мене вбив би Творець мій.»

 

 

Елігу виявляє помилки Іова

1 «Тож вислухай, о Іове, мою мову, | вважай на кожне моє слово. 2 Оце уста мої я розтулюю, язик мій промовляє у гортані! 3 Серце моє повторить слова мудрі, | уста мої промовлять чисту правду. 4 Дух Божий творив мене, | і подув Всесильного мене оживлює. 5 Відказуй мені, коли можеш; | готуйся, стань проти мене! 6 Ось я, як ти, у Бога, | - теж утворений із глини. 7 Тим страх передо мною не буде тебе лякати, | моя рука не буде тяжіти над тобою. 8 Ти промовляв до вух моїх, | і голос я вчув твоїх слів: 9 Я чистий, без провини; | я бездоганний, вини в мені немає; 10 він же зачіпки шукає на мене, | за ворога собі мене вважає, 11 ноги мої заковує в кайдани, | й усі кроки мої назирає! 12 От у цьому, я відповім тобі, що ти слушности не маєш, | бо Бог є більший від людини. 13 Чого тобі на нього нарікати, що на всі твої слова він не відповідає? 14 Бог скаже раз, скаже й двічі, | та на те не вважають. 15 У сні, у нічному видінні, | коли глибокий сон на людей находить, | коли вони на ліжку засинають, 16 тоді розтулює він людям вухо | і втискає свою пересторогу, 17 щоб відвернути людину від якогось вчинку, | щоб від гордині мужа уберегти, 18 щоб душу його зберегти від Ями, | життя його від переходу підземеллям. 19 Бог його напоумлює хворобою на ложі | та безнастанним болем його костей, 20 тож він відвертається від хліба, | й душа його від улюбленої страви. 21 Тіло його очевидячки марніє, | самі лиш кості видно. 22 Душа його зближається до Ями, | життя його - до місця, де померлі. 23 Добре, коли є в когось ангел, | один на тисячу заступник, | щоб людині вказати її обов'язок, 24 та змилуватись над ним і сказати: | „Звільни його, нехай не сходить в Яму! | Я знайшов бо викуп за його душу! 25 Тіло його тоді стає свіжішим, ніж в юнака, | і він повертається знов до днів молодечих. 26 До Бога молиться, і Бог його приймає, | і з радістю він дивиться на нього, | повертає йому його справедливість. 27 І тоді той співає прилюдно й промовляє: | Згрішив я, кривду заподіяв, | та Бог не відплатив мені тим самим; 28 він звільнив мою душу від переходу через Яму, | життя моє світ бачить. 29. Отак усе оце творить Бог | двічі, тричі з людиною, 30 щоб вирятувати її душу з Ями, | щоб світлом живих її освітлити. 31 Вважай же, Іове, та мене слухай; | мовчи, я буду говорити! 32 Відповідай, як маєш що сказати! | Кажи, я радий дати тобі слушність. 33 А коли ні, ти мене слухай! | Мовчи, і я навчу тебе мудрости.»

 

 

Друга промова Елігу

1 Елігу почав говорити далі й мовив: 2 «Слухайте мої слова, о мудрі, | нахиліть до мене вухо, о розумні! 3 Бо вухо слова розрізняє, | як піднебіння куштує страву. 4 Розсудім разом, що є справедливе, | і визнаймо між нами, що є добре. 5 Ось Іов мовив:,,Я правий, | та Бог відмовив мені суду. 6 Проти свого права мав би я брехати? | Рана моя невигойна, хоч я й невинний! 7 Чи є десь такий чоловік, як Іов, | що глум глитає, немов воду, 8 що з лиходіями товаришує | та що з безбожниками ходить? 9 Він бо сказав: Нема з того користи | людині, коли догоджає Богу. 10 Тим слухайте мене, мужі розумні! | Не може бути зла у Бозі | й у Всесильному - неправди! 11 Він людині відплачує згідно з її ділами; | як кожний ходить, так у Бога знаходить. 12 Воістину Бог зла не чинить, | Всесильний суду не кривить. 13 Хто йому довірив землю? | Хто доручив йому всесвіт? 14 Якщо він візьме дух свій знов до себе, | до себе забере своє дихання, - 15 усяке тіло зараз же загине, | людина повернеться у порох. 16 Отже, як маєш розум, слухай! | Вважай на моїх слів голос! 17 Чи ж міг би правити, хто ненавидить право? | Чи ж ти Сильного та Праведного осудив би? 18 Того, що до царя мовляє: Негодящий! | А до вельмож: Безбожні! - 19 що не зважає на князів особу, | не сприяє радше багатому, ніж бідному, | бо всі вони діло рук його. 20 Раптом вони вмирають, і більше їх немає; | народ бунтується посеред ночі, | без труднощів могутнього скидає. 21 Бо його очі над путями чоловіка, | він бачить кожен його крок. 22 Нема ні темряви, ані глухої тіні, | де б лиходії могли заховатись. 23 Він не накладає на людину строку, | щоб та ставала на суд із Богом. 24 Він розгромлює без допиту вельможних, | і ставить на їхнє місце інших. 25 Він знає добре їхні вчинки | скидає їх одної ночі, - і топчуть їх. 26 Як беззаконних карає їх передочима інших 27 за те, що відхилилися від нього | й ніколи про путі його не дбали, 28 так що дійшов до нього зойк злиденних, | і він почує крик смиренних. 29. Коли він спочиває, хто потривожити його посміє? | Коли обличчя своє сховає, хто його побачить? | Він на народи й одиниці поглядає, 30 щоб лицемір не царював, глузуючи з народу. 31 І коли він до Бога каже: Мене обдурено! | Зла не чинитиму вже більше! 32 Навчи мене, якщо я помилився! | Якщо вчинив несправедливість, більш не буду! - 33 то чи він, гадаєш, має тим самим відплатити? | Через те, що зневажаєш суди, | через те, що то ти вибираєш, а не я, | - скажи, отже, що знаєш! 34 Розумні люди мені скажуть, | і мудрий муж, що мене чує: 35 Іов говорить нерозважно, | в його словах нема глузду! 36 Коли б то Іова розсліджено докладно | за відповіді, що личать людям нечестивим, 37 бо він до гріхів своїх додає ще бунт | і затискає кулаки при нас, | і множить слова проти Бога!»