Іов відповідає Цофарові вдруге

1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Вважайте, слухавши, на моє слово, | і нехай воно втішить вас. 3 Стерпіть мене, я буду говорити; | як виговорюся - насміхайтесь. 4 Чи ж то на людину моя скарга? | Як тут не бути нетерплячим? 5 Вважайте ж мені: ви вжахнетесь, | затулите рукою уста ваші. 6 Я сам, коли подумаю про те, здригаюсь, | і моє тіло охоплює тремтіння. 7 Чому живуть оті нечестиві, | старіються та й ще багатіють? 8 Їхні діти гараздують перед ними, | нащадки їхні ростуть у них перед очима. 9 Домівки їхні від страху безпечні, | і бича Божого нема над ними. 10 Їхній бик запліднює, не знемагає; | корова їхня телиться, не скидає. 11 Вони пускають бігати дітей своїх, мов овець, | й малеча їхня гарцює. 12 Виспівують під бубон та під цитру, | і веселяться під сопілки голос. 13 Провадять дні свої у щасті, | і сходять до Шеолу в мирі. 14 А, проте, Богові казали: „Відступи від нас! | Доріг твоїх не хочемо ми знати! 15 Що він таке, отой Всемогутній, щоб нам йому служити? | І що за користь нам його благати? 16 Чи ж їхнє щастя не в них у руках? | Чи ж рада злих від нього не далека? 17 Чи, може, світло у безбожних раз-у-раз гасне | і падає на них нещастя? | Чи часто у своєму гніві він їх губить, 18 так, що вони стають, немов солома перед вітром, | немов полова, що її здіймає вихор? 19 А, може, Бог зберігає його кару для його дітей? | Ні! Нехай відплатить йому самому, щоб сам теє відав! 20 Нехай побачить власними очима своє горе, | і з гніву Всемогутнього хай вип'є! 21 Яка йому журба про дім свій після нього, | коли число місяців у нього пораховане? 22 Чи то ж нам Бога знання вчити, | коли він судить щонайвищих? 23 Один умирає повний сили, | повнотою щасливий та безпечний. 24 Стегна у нього повні ситі, | кості його набиті шпигом. 25 А другий умирає наболілою душею, | не скуштувавши щастя. 26 Разом лягають у порох, | їх черва вкриває! 27 Я знаю добре думки ваші | та замисли, що проти мене куєте. 28 Ви кажете: Де дім вельможі? | Де намет, що грішники у ньому жили? 29. Хіба ви не питали тих, що у світах бували, | над досвідом їхнім не розмишляли, 30 що в день біди лихий щаджен буває, | що у день гніву він веселий? 31 Хто йому закине його поведінку ввічі, | і те, що він накоїв, хто йому відплатить? 32 Коли ж його внесуть на цвинтар, | над гробом своїм він чатує. 33 Скиби землі йому солодкі. | За ним ідуть усі люди, а перед ним - нема й ліку! 34 Що вони варті, ваші втіхи марні? | Таж відповіді ваші - лиш омана!»

 

 

Еліфаз говорить утретє

1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив: 2 «Чи ж може людина Богові бути корисна, | якщо сам собі мудрий приносить користь! 3 Що Всемогутній має з того, що ти справедливий? | Який йому прибуток з того, що твої дороги досконалі? 4 Чи може він тебе карає за твою побожність, | іде на суд із тобою? 5 Чи ж не за те, що злоба твоя превелика, | і що переступам твоїм нема краю? 6 Видно, ти брав з братів твоїх заклади за дрібницю, | здирав одежу з голих. 7 Спраглому не давав єси води напитись, | голодному відмовляв єси хліба. 8 Кожному сильному - була земля, | а прихильники твої заселювали її. 9 Ти відсилав удовиць із порожніми руками, | ламав сиротам руки! 10 Тим то навколо тебе сіті, | і страх тебе лякає раптово. 11 Світло тобі потемніло, ти вже не бачиш, | і повінь вод тебе вкриває. 12 Чи ж: Бог не наверху в небі? | Поглянь на зорі вгору, як вони високо! 13 Ти кажеш сам до себе: Що Бог знає? | Хіба він крізь чорну хмару судить? 14 Хмари йому завіса, він не бачить; | він небесним обрієм походжає. 15 Хочеш триматись одвічної дороги, | яку топтали люди беззаконні, 16 що були схоплені передчасно, | коли ріка підмила їхні основи? 17 Які до Бога говорили: Одступи од нас! | Що, мовляв, нам Всемогутній зробить? 18 Таж він наповнював їхні доми щастям, у той час, як думка злих його цуралась. 19 Бачать те праведники і радіють, | невинний із них сміється: 20 Хіба не пропав їхній статок? | Чи не пожер вогонь їхні рештки? 21 Тож помирися з ним, зроби угоду, | і твоє щастя повернеться до тебе! 22 Прийми з уст його науку. | Вклади його слова собі до серця. 23 Як до Всесильного ти звернешся покірно, | як віддалиш несправедливість від намету твого, 24 золото вважатимеш за порох, | оте офірське - за рінь із ручаїв. 25 Всесильний буде твоїм скарбом, | брусками срібла у тебе! 26 Тоді ти будеш радуватися Всесильним | і підведеш обличчя твоє до Бога. 27 Помолишся до нього, і він тебе почує, | і ти виконаєш твої обітниці. 28 Все, що задумаєш, тобі поталанить, | і над дорогами твоїми засяє світло, 29. бо він принизить того, хто несеться вгору, | а смиренний очима буде в нього врятований. 30 Безвинного він визволяє, | ти чистотою рук твоїх спасешся.»

 

 

Іов відповідає Еліфазові втретє

1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Сьогодні знову гірка моя скарга, | його тяжка рука у мене стогін вириває. 3 Коли б я знав, де його знайти | щоб доступитись до його престолу! 4 Я впорядив би перед ним розправу, | наповнив би доводами мої уста. 5 Я збагнув би слова відповіді до мене, | я зрозумів би, що він мені сказав би! 6 Чи сперечався б він на повну силу зо мною? | О ні! Він би тільки до мене прислухався. 7 Тоді з ним праведник став би на прю, | і я звільнився б від судді мого назавжди! 8 Та як піду на схід - його немає, | на захід - його не помічаю. 9 На півночі його шукаю - не бачу, | повернуся на південь - не виджу. 10 Він знає мою путь і мою зупинку; | нехай же мене випробує: як золото, я вийду. 11 Моя нога його сліду трималась; | путі його я пильнував, не відхилявся. 12 Від заповіді уст його не відступав я, | накази уст його ховав у себе в грудях. 13 Призначить він щось, - хто назад поверне? | Чого він забажає, те й зробить. 14 Виконує бо свою постанову, | а й ще багато іншого, що в ньому існує. 15 Тому я перед ним жахаюсь, | подумаю - і його лякаюсь. 16 Бог зламав мій дух, | і налякав мене Всесильний. 17 Бож не від темряви я гину, | і не від пітьми, що вкрила вид мій.»

 

 

Зухвалість грішників

1 «Чому Всемогутній не затаїв часи, | а ті, що його знають, днів його не бачать? 2 Безбожники пересувають межі, | отару й чабана займають. 3 Відводять осла в сиротини, | беруть у заклад вола вдовиці. 4 Убогі поступаються з дороги, | усі пригноблені в краю мусять від них ховатись. 5 Мов дикі осли в пустині, | вони виходять на роботу, | шукаючи запопадливо їжі, а ввечорі - немає дітям хліба. 6 Жнуть на чужому полі, | виноград грішника збирають. 7 Голі вони ночують, без одежі, | не мають чим накритись, коли холодно. 8 В горах на дощі мокнуть, | за браком сховку туляться до скелі! 9 Сиріт від грудей відривають, | беруть у заклад дитину в бідних. 10 Голі блукають, без одежі, | і голодні зносять снопи. 11 Вичавлюють між мурами олію, | спраглі, топчуть виноград у точилі. 12 З міста чути людей стогін, | душа смертельно поранених кличе на допомогу, | та Бог не чує їхньої молитви! 13 Є поміж ними й вороги світла, | які шляхів його не знають, | стежками його не простують. 14 Удосвіта стає убивник, | убиває бідного й сіромаху, | вночі бродить злодюга. 15 Око перелюбця пильнує, коли смеркне. | Він думає: Ніхто мене не бачить, | і кладе собі на вид запинало. 16 В пітьмі підкопують домівки, | а вдень замикаються, | не знають світла. 17 Тінь смерти то для всіх них ранок; | коли ж він зійде, жах їх огортає. 18 Вони від дня втікають; | маєтність їх на землі проклята, | в їх виноградниках не завертає виноградар. 19 Посуха й спека пожирає сніжну воду - | так грішника Шеол хапає. 20 Утроба, що його родила, його забуває, | черва собі солодко ним пасеться, | не згадується більше його ім'я; | так кривда, неначе деревина, ломиться. 21 Він чинив зло безплідній, що не родить; | він не чинив добра вдовиці! 22 Та той силою своєю хапає дужих, | встає, і він життя непевний. 23 Забезпечує його й дає опору, | та Господні очі за його путями стежать. 24 Вони ледь-ледь піднесуться, - і вже в'януть, | немов зірвана мальвія, | немов головки колосків зів'ялих. 25 А як воно не так, то хто мене спростує, | на ніщо оберне мою мову?»

 

 

Білдад із Шуаху говорить востаннє: єдино Бог - чистий

1 Заговорив Білдад із Шуаху і мовив: 2 «У нього влада й страшна потуга: | він творить мир у себе на висотах. 3 Хіба полкам його є лічба? | І над ким він не виставляє чати своєї? 4 І як людині бути праведною перед Богом? | Як бути чистим тому, хто родивсь від жінки? 5 Коли навіть місяць не світить, | і зорі не чисті перед очима в нього; 6 то що вже людина - хробак той, | і людини син - червяк той!»

 

 

Іов відповідає Білдадові

1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Ой, як ти допоміг тому. що без сили, | підтримав слабу руку! 3 Що ж то за раду ти дав тому, хто мудрости не має, | й що за велику виявив ти обачність! 4 Кому ти говорив оту промову? | І чий дух вийшов із тебе? 5 Тіні померлих трясуться під землею; | води й усе, що в них живе, боїться. 6 Голий перед ним Шеол, | і Аваддон - відкритий! 7 Він розіп'яв над порожнечею північ, | він на нічому повісив землю. 8 Він замикає води у своїх хмарах, | і оболок не розсідається під ними. 9 Він місяцеві у повні вид закриває, | він простягає над ним свою хмару. 10 Він накреслив круг над водами | аж до межі між світлом та темнотою. 11 Стовпи небес трясуться, | і остовпілі лякаються його погрози. 12 Силою своєю він утихомирив море, | і своїм розумом розбив Рагава. 13 Дух його прояснив небо, | рука його прошила в'юнкого змія. 14 Усе ж це - зверхній вигляд його діл, | а ми лиш чуємо слабкий їх відгомін! | А хто ж би зміг збагнути силу його грому?»

 

 

Остання промова Іова

1 І повів Іов далі свою мову, кажучи: 2 «Клянуся Богом, що позбавив мене права, | і Всесильним, що напоїв гіркотою душу мою! 3 Покіль мій дух у мені, | і Божий подих у моїх ніздрях, 4 мої уста не говоритимуть неправди, брехні язик мій не промовить. 5 Не бувати тому, щоб я та визнав за вами слушність! | Покіль не вмру, я досконалости моєї не зречуся. 6 Триматимусь моєї правди, я її не облишу. | Совість моя ні одним моїм днем мені не докоряє! 7 Нехай з моїм ворогом буде як з безбожником, | а з тим, хто встає проти мене - як з беззаконником! 8 Яку безбожний має надію, коли молиться, | коли підносить душу свою до Бога? 9 Чи ж вислухає Бог його взивання, | коли прийде на нього нужда? 10 Чи буде відрадою йому Всесильний? | Чи буде прикликати Бога повсякчасно? 11 Я пояснюю вам поведінку Божу, | я не таю Всесильного задумів. 12 А якщо усі ви те бачили самі, | то чого марнотою пустословите? 13 Ось яка злій людині від Бога доля, | й участь, що від Всесильного насильникові випадає! 14 Як матиме синів багато, під меч підуть; | і його потомки не будуть мати досита хліба. 15 Тих, що зостануться по ньому, мор забере до гробу, | їхні вдови плакати по них не будуть. 16 Хоч він і назбирає, немов пилу, срібла, | й одежі, мов болота, наскладає, 17 з наскладаного праведник буде вдягатись, | срібло наслідує невинний. 18 Він будував дім собі, немов гніздечко; | немов курінь, що робить собі сторож. 19 Багатим ляже, та востаннє; | відкриває очі: нічого більш немає! 20 Удень прийде страх на нього, | а вночі вхопить його буря. 21 Його підійме східній вітер, і геть піде; | він вихопить його із його місця. 22 На нього непощадно кидатимуть камінням, | від караючої руки він утік би радо. 23 Над ним плескатимуть у долоні; | де б він тільки був, його висвистуватимуть.»

 

 

Похвала Божій мудрості

1 «Срібло має жилу початкову, | золото - також місце, де його очищують. 2 Залізо з землі добувають, | розтоплений камінь стає міддю. 3 Людина кладе край пітьмі, | розшукує до крайньої межі | - каміння темне, чорне. 4 Люди з світлом пробивають копальню, | де стопи не залишили пам'яті, | - зависають на далекому відлюдді. 5 Земля, що з неї хліб родиться, | під сподом, мов вогнем, розрита: - 6 місце сафірового каміння | та золотого пороху. 7 Стежки туди не знає хижа птиця, | і око яструба її не бачить. 8 Її не топчуть звірі дикі, | лев по ній не проходить! 9 Людина на кремінь кладе свою руку, | перевертає шкереберть гори. 10 У скелях прорубує рови, | усе дорогоцінне бачить його око. 11 Досліджує джерела рік, | виносить сховане на світло. 12 А мудрість звідкіля береться? | Де розумові місце? 13 Ніяка людина її путі не знає, | і не знайти її в землі живих. 14 Безодня каже: Вона не в мені! | Та й море мовить: Не у мене! 15 Її й за щире золото не придбати, | ані сріблом її не можна оцінити. 16 Її не можна оцінити золотом офірським, | ані оніксом дорогоцінним, ані сафіром. 17 Ні золото, ні скло не можуть порівнятися з нею; | її не виміняти за щирозлотний посуд. 18 А про коралі та кришталь і згадувати нічого! | Здобувати мудрість важче, ніж перли. 19 Їй не рівня топаз етіопський, | ні щирим золотом її не оцінити! 20 Звідкіль, отже, береться мудрість? Де розумові місце? 21 Вона від зору всього живого скрита, | і схована від птиць небесних. 22 Погибель і смерть кажуть: | До наших вух дійшла про неї чутка, - 23 але лиш Бог до неї знає стежку, | він знає її місце. 24 Бо він аж на край світу бачить, | на все, що є під небом, поглядає. 25 Коли він призначав вагу вітрові | і давав міру водам, 26 коли встановлював закон дощеві, | дорогу гуркотові грому, - 27 тоді її угледів, облічив, | усталив її, добре її розслідивши. 28 А людині сказав: Страх перед Господом - це мудрість, | берегтися зла - це розум!»