Третя промова Елігу: нехай іов смириться перед Богом, і Бог його вислухає

1 Елігу почав говорити далі й мовив: 2 «Невже оце тобі здається справедливим, | а ще й казав ти:,,Я праведний перед Богом. 3 Коли ж казатимеш: „Що тобі до того, | і що я чиню тобі, коли грішу? - 4 то я дам відповідь тобі | і друзям твоїм з тобою. 5 Глянь лиш на небо й подивися! | Зирни на хмари, вони вищі від тебе! 6 Коли грішиш, то що йому заподієш? | Коли провин твоїх багато, що йому скоїш? 7 Коли ти праведний, то що даєш йому? | Або що він бере з руки у тебе? 8 Твоя бо злоба шкідлива лиш людині, як ти, | а й справедливість твоя для людського лиш сина корисна. 9 Від превеликого утиску кричать люди | і лементують від насильства можних. 10 Але ніхто не каже: „Де Бог, наш Сотворитель, | що вночі дає пісні? 11 Він більш нас, ніж звірів земних, навчає, | і більш, ніж птаство піднебесне, нас врозумлює. 12 Хоч і кричать там, він не відповідає | з-за гордині злочинців. 13 До справжньої бо марноти Бог не прислухається, | Всесильний на те не зважає. 14 Тим менше, коли ото ти кажеш, | що ти його не сприймаєш! | Суд готовий перед його обличчям, | він жде й на тебе! 15 От і тепер, коли гнів його не став карою, | і йому, мовляв, байдуже до зухвальства, - 16 то всетаки Іов даремно уста розтуляє | і в невіданні слова множить.»

 

 

Четверта промова Елігу

1 І знову Елігу взяв говорити: 2 «Зажди но трошки, і я тобі з'ясую, | бо ще чимало можна сказати про Бога. 3 Сягну знанням моїм далеко | і визнаю Творцеві моєму слушність. 4 Воістину в словах моїх нема неправди, | і звершений знанням стоїть біля тебе. 5 Так! Бог силою великий, однак, не гордує чистим серцем. 6 Він не дає грішникові жити, | він бідолашним чинить правосуддя, 7 і праведника не позбавляє права. | Він царів ставить на престолі, | саджає їх назавжди! Але що загорділи, 8 тому вони закуті в кайдани, | обплутані мотуззям нужди! 9 Він виявляє їм діла | й переступи їхні, бо вони загорділи. 10 Він відкриває їм вухо на навчання, | від беззаконства велить відвернутись. 11 І як вони послухаються, почнуть йому служити, | то проведуть свої дні у щасті, літа свої в утісі. 12 А коли не послухаються, то пройдуть через Яму | і пропадуть у невіданні. 13 Щождо лукавих серцем, що гнів свій зберігають, | і що не звали на допомогу, коли їх в'язано, 14 то їхня душа загине замолоду, | життя їхнє - між розпусниками. 15 Він бідного рятує власною його бідою | і в злиднях об'являється для його вух. 16 Отож і тебе він вирве з пащі скрути, | її тобі заступить достаток щедрий, | і стіл твій буде повен туку. 17 А наповнишся нечестивими осудами, | то спіткають тебе суд і розправа. 18 Вважай, отже, щоб не звели тебе достатком | і щоб дар великий не збив тебе з дороги! 19 Хіба твої багатства безконечні щось тобі допоможуть? | Або твоєї сили всі потуги? 20 О, не бажай тієї ночі, | коли народи з своїх місць ізникають! 21 Остерігайсь, не нахиляйсь до кривди: | тим бо й випробувано тебе стражданням. 22 Бог, справді, силою великий, | і хто такий учитель, як він? 23 Хто йому вкаже його дорогу? | Хто скаже: Ти дієш кривду. 24 Тож пам'ятай: ти маєш величати його діло, | яке оспівують люди. 25 Усі люди над ним розважають, | кожний здалека дивиться на нього. 26 Так! Бог великий, не нам його збагнути! | Число його років не має ліку. 27 Він притягає води краплі | і прочищує їх на дощ у парі; 28 спускають його хмари, | і на натовп людей виливають. 29. Хто зможе зміркувати, | доки сягають хмари | або гуркіт грому у його наметі? 30 Він розстелює над ним свій оболок | і вкриває вершини гір. 31 Ними годує він народи, | дає поживу подостатком. 32 Він бере блискавицю обома руками, | велить їй бити у ціль. 33 Він нею чабана попереджає, | та й скот, що нюхом чує бурю.»

 

 

Елігу говорить далі

1 «Тому й здрігнулося моє серце | і зрушилось із свого місця! 2 Слухайте, слухайте гомін його голосу | і грюкіт, що з уст його виходить. 3 Під усім небом він його розпросторює, | і блискавка його аж до кінців землі сягає. 4 Позаду нього реве голос; | Бог гримить голосом величним | і блискавиць своїх не зупиняє, | коли лунає голос його. 5 Бог своїм голосом гримить предивно, | творить діла великі, нам незбагненні! 6 Він каже снігові: Падай на землю! | Великим зливам: Лийте чимдуж! 7 Кожній людині кладе печать на руку, | щоб усі, кого створив він, те могли знати. 8 Звір утікає у свій сховок, | сидить у своїх барлогах. 9 З півдня буревій надходить, | є холод із півночі. 10 Від Божого подуву лід береться, | й поверхня вод твердіє. 11 Він хмари вогкістю вантажить, | і оболок розпускає його світло, 12 що колами кружляє | і крутиться згідно з його наміром, | виконуючи все, що він йому накаже, | на овиді земного кругу; 13 воно виконує його волю чи то як кару, | чи як милосердя. 14 Слухай же це, Іове! | Стань і роздумуй про дивні діла Божі. 15 Чи знаєш, як Бог їм повеліває, | як його хмара блискає світлом? 16 Чи розумієш рівновагу хмари, | чудні діла Найзвершенішого у знанні? 17 Коли нагріється твоя одежа, | коли земля відпочиває під вітерцем із півдня, - 18 чи міг би ти з ним нап'ясти небо | тверде, мов дзеркало, вилите? 19 Навчи нас, що маємо йому сказати, | і не сперечатимемось більш, бо справа темна. 20 Чи буде йому звіщено, як я говорю? | Чи як хто скаже що, дійде до нього? 21 Та й тепер не видно було світла, | хмари його затьмили, | але повіяв вітер і їх геть розвіяв, 22 і надійшло з півночі золотисте сяйво. | Навкруги Бога страшна велич! 23 Всесильний! Не можем його осягнути! | Великий силою і правом, | повний правоти - не утискає. 24 Тому й бояться його люди, | він же й не споглядає на усіх, що у серці велемудрі.»

 

 

Слово Боже

1 Озвавсь Господь із бурі до Іова і мовив: 2 «Хто то такий затемнює мої задуми | нерозважливими словами? 3 Підпережи, як мужеві годиться, твої крижі: | бо я питатиму тебе -спробуй мене навчати! 4 Де був єси, як я закладав землю? | Скажи, як маєш розум. 5 Хто визначив їй міру, - може знаєш, | або хто простягнув лінію над нею? 6 На чім підвалини її оперто, | або хто поклав її наріжний камінь 7 під радісні співи ранніх зір, | під оклики веселі всіх синів Божих? 8 Хто зачинив ворітьми море, коли воно, ринувши, виходило з материнського лона? 9 Коли я зробив для нього одіж-хмару | і пелену для нього - густу мряку? 10 Границю я йому призначив, | поклав засуви й ворота 11 й мовив: Ось покіль дійдеш, далі не перейдеш! | Ось тут розіб'ються твої надимані хвилі! 12 Чи на віку твоєму ти повелів колинебудь ранкові, | вказав зорі належне місце, 13 щоб вона ухопила за краї землю | і щоб безбожників струсила з неї? 14 Вона міняє вид свій, мов глина для печатки, | стає барвистою, немов одежа. 15 І в грішників відібрано їхнє світло, | і ломиться піднесена рука. 16 Чи ти зійшов колись до джерел моря? | Походжав дном безодні? 17 Чи відкрилися тобі ворота смерти? | Чи бачив єси брами смертельної тіні? 18 Чи обійняв оком світ широкий? | Скажи, коли усе те знаєш! 19 Де та дорога - до світла оселі, | і темрява, - де її місце, 20 щоб привести їх до їхнього житла, | направити їх до їхнього дому? 21 Ти знаєш, бо ж ти вже тоді народився, | і число днів твоїх велике. 22 Доходив ти колись до сховищ снігу? | Чи, може, бачив склади граду, 23 що я тримаю на час-пору смутку, | на день війни та битви? 24 Де та дорога, що нею світло ділиться | і шириться по землі східній вітер? 25 Хто зливі канали риє, | дорогу гуркотові грому, 26 щоб дощ послати на безлюдну землю, | пустиню, де нема нікого? 27 Щоб напоїти пустизну та пустелю, | щоб виростити в степу тирсу? 28 Чи має дощ батька? | Хто родить роси краплі? 29. З чийого лона лід виходить? | І іній з небес, - хто його породжує? 30 Мов камінь, тверднуть води, | обличчя безодні замерзає. 31 Чи міг би ти зв'язати вузли Квочки? | Чи Косаря мотуззя розв'язати? 32 Чи вивести у свій час ранню зорю, | Віз із його дітьми повести? 33 Чи знаєш ти небес закони? | Чи можеш їхній порядок на землі встановити? 34 Можеш зняти голос твій до хмари, | щоб рясний дощ спустивсь на тебе? 35 Чи можеш розсилати блискавиці, щоб вони пішли | й тобі сказали: Ось ми! 36 Хто вклав в ібіса мудрість? | Хто півневі дав розум? 37 Хто мудро може зчислити хмари | і бурдюки небесні вихиляти? 38 Як пил стає болотом | і як грудки злипаються до купи? 39 Невже то ти полюєш для левиці здобич | і голод левенят заспокоюєш, 40 коли, причаївшися, вони лежать у барлогах, | сидять, в гущавині засівши? 41 Хто воронові харч готує, | як його діти пищать до Бога, | блукаючи без поживи?»

 

 

Слово Боже (далі)

1 «Чи знаєш час, коли гірські кози котяться? | Чи спостеріг пологи ланей? 2 Можеш порахувати місяці, за яких вони вагітні ходять? | Чи знаєш час, коли вони родять? 3 Вони злягають, приводять своїх діток | і пускають плід свій. 4 Діти їхні кріпнуть, ростуть у пустині, | відходять і не повертаються вже більше. 5 Хто пустив дикого осла на волю? | Хто розв'язав пута онагра, 6 якому я призначив степ на житло, | солонці на перебування? 7 Він кпить з гармидеру у місті, | крик погонича не чує. 8 Він нишпорить по горах, на своєму пасовиську, | вишукуючи всяку зелень. 9 Чи схоче служити тобі буйвол? | Чи заночує він при яслах у тебе? 10 Чи ти прив'яжеш йому до шиї посторонок? | Чи боронуватиме він за тобою ниву? 11 Чи покладешся на нього, тим що велика в нього сила, | і лишиш на нього твою працю? 12 Чи будеш певний, що він назад прийде | і завезе зерно на тік твій? 13 Крило у струся красне, | пір'я й пух у нього гарні? 14 Коли кладе на землі свої яйця | і на піску їх вигріває, 15 він забуває, що нога їх може роздушити, | що дикий звір їх може розтоптати. 16 До власних дітей він жорстокий, | мов би вони не його були; | йому байдуже, що праця його марна. 17 Бо Бог позбавив його глузду, | не наділив його розумом. 18 Але скоро здійметься, махнувши крильми, | з коня й комонного сміється! 19 Хіба то ти даєш коневі силу? | Вдягаєш гривою його шию? 20 Силуєш його, неначе сарану, стрибати? | Його величне іржання жах наводить. 21 Він риє копитами землю й силою радіє, | кидається назустріч зброї. 22 Він зо страху сміється, нічого не боїться, | перед мечем не відступає. 23 Над ним гуркоче сагайдак, | вогненний спис і ратище. 24 В тріпотливому запалі він мов глитає землю, | не може встоятись коли сурма засурмить. 25 Щоразу, як засурмить, він іга-га! - каже, | здалека чує битву, | грімкий голос старшин і військовії кличі. 26 Чи то твоєю мудрістю літає сокіл, | на південь простягає крила? 27 Чи на твій наказ орел летить угору, | гніздо собі на висоті звиває? 28 Живе на скелі і ночує, | на верхах зубчастих та на твердинях. 29. Звідти чигає він на здобич, | очі його бачать далеко. 30 Його орлята кров смокчуть: | де труп - і він там!»