Розпорядження майном боржника і мирова угода

Це перша з передбачених Законом судових процедур, яка є обов'язковою для виконання усіма суб'єктами відьюсин санації і бан­крутства, її мета - забезпечити майнові інтереси кредиторів в судочин­стві. Виконання цієї процедури покладається на спеціальну особу -роз­порядника майна, призначення якої стає окремою ланкою управління фінансовою санацією.

Звичайно, пропозиція щодо кандидатури розпорядника майна до господарського суду надають збори кредиторів, виходячи з вимог неупе­редженості і професіоналізму особи розпорядника. Строк повноважень розпорядника майна - не більш 6 місяців, а коректування строку здій­снюється судом за клопотанням комітету кредиторів, саме розпорядника або власника майна боржника.

Розпорядник виконує ключову роль в більшості дій щодо розвитку сценарію банкрутства. Тому він наділяється суттєвими повноваження­ми Закон (стаття 13). Перелічені повноваження не тільки забезпечують ефективну участь у відносинах санації і банкрутства, але і припускають виконання певних обов'язків розпорядником майна, зокрема:

розгляд заяв кредиторів щодо боржника (разом з керівниками борж­ника);

ведення реєстру вимог кредиторів і повідомлення кредиторів про

включення в реєстр їх вимог;

вживання заходів для захисту майна боржника;

 

Суб'єкти відносин санації і банкрутства

Рис, 5.2. Розгалуження алгоритму управлінського рішення за рахунок зво­ротних зв'язків (33), що виникають у відносинах санації та банкрутства

Ліквідація підприємства

Ліквідація, підприємства - припинення діяльності юридичної особи без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Підстави для ліквідації та її порядок перелічені в Цивільному ко­дексі.

Ліквідаційна процедура щодо суб'єкта господарювання - боржника відкривається господарським судом після визнання його банкрутом та регламентується розділом III Закону. З цього часу змінюється порядок функціонування банкрута: припиняються повноваження органів управ-

7Н

і шия банкротом, в тому числі його керівника, власників майна банкру­ті, якщо це не було зроблено раніше. Водночас завершується підприєм­ницька діяльність банкрута, наступає строк виконання всіх грошових;<>бов"язань, припиняється нарахування неустойки та інших штрафних санкцій, знімається статус конфіденційності і комерційної таємниці щодо фінансової інформації про банкрута, змінюється порядок дій з вимогами до боржника та з його майном.

Для здійснення ліквідаційної процедури господарський суд призна­ти ііквідатора - фізичну особу, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів згідно з рішенням суду і норм Зако­ну. Ліквідатором може бути розпорядник майна або керуючий санацією боржника.

У ліквідаційну комісію включаються представники кредиторів, фінан­сових, місцевих, державних органів з питань банкрутства і регулювання фінансових ринків (страхового, цінних паперів, грошового тощо), Анти-монопольного комітету України. Узгоджений з ліквідатором і комітетом кредиторів склад ліквідаційної комісії затверджується судом.

До повноважень ліквідатора і ліквідаційної комісії відносяться: гос­подарське відання майном і забезпечення його збереження, виконання функцій з управління банкрутом і розпорядження його майном, в тому числі проведення інвентаризації та оцінки, формує ліквідаційну масу, аналізує фінансове становище, пред'являє вимоги до третіх осіб щодо по­вернення дебіторської заборгованості, здійснює звільнення працівників банкрута, зберігає документи і надає інформацію до державного органу з питань банкрутства. Крім того, ліквідатор приймає від посадовців бан­крота бухгалтерську та іншу документацію, печатку і штампи, може отри-мувати кредит для виплати вихідної допомоги звільненим працівникам, в судовому порядку визнавати недійсними операції банкрута, виявляє та повертає від третіх осіб майно банкрута.

В ході ліквідації формується ліквідаційна маса - стягнуті на користь банкрута суми, всі види майнових активів банкрута (майно та майнові права), що належать йому на правах власності або повного господарсько­го відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, зокрема заставне і спільне майно, речі банкрута на правах володіння або користування. Оцінку майна проводить арбітражний керуючий або залучені з цією ме­тою фахівці.

І їісля завершення інвентаризації і оцінки ліквідатор здійснює продаж майна банкрота. Суттєвими є порядок сповіщення через засоби масової інформації, встановлення форми продажу (відкриті або закриті торги, конкурс, аукціон) та надходження коштів на поточний рахунок банкру­та, умов продажу, які повинні бути узгодженими з комітетом кредиторів.

 

Кошти, які надходять від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому статтею 31 Закону. Черго­вість розрахунків з кредиторами має наступний вид:

1) вимоги, забезпечені заставою, виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, витрати Фонду гарантування вкладів фізич­них осіб (для банку), господарського суду та роботи ліквідаційної комісії (державне мито, публікації, збереження майна, аудит, оплата праці арбітражного керуючого);

2) зобов'язання банкрота перед його працівниками, довірителями, вклад­никами, зокрема внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю гро­мадян;

3) вимоги щодо сплати податків і зборів, управління державним резер­вом;

4) вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

5) вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до ста­тутного фонду підприємства;

6) інші вимоги.

Черговість виплат забезпечується шляхом повного задоволення ви­мог попередньої черги в міру надходження коштів і після цього - пере­ходу до вимог наступної черги.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор оформ­ляє звіт і подає його на затвердження в господарський суд разом з паке­том документів, до якого входять: ліквідаційний баланс, показники вияв­леної ліквідаційної маси і реалізації її об'єктів; договори купівлі-продажу з актами приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з розміра­ми погашених зобов'язань і підтверджуючими документами.

Після заслуховування звіту і думки членів комітету кредиторів суд виносить ухвалу про затвердження звіту і ліквідаційного балансу, а лік­відатор інформує державний орган з питань банкрутства про закінчення процедури ліквідації боржника. Схема здійснення ліквідаційної проце­дури зображена на рис.5.3.

Якщо в результаті ліквідації не залишається майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута і на­правляє її органам державної реєстрації, статистики, податкової служби і власнику майна банкрута. Якщо після задоволення всіх вимог кредито­рів банкрут вважається таким, що не має боргів, він може продовжувати свою господарську діяльність.

Інколи суд може встановити, що ліквідатор не виявив або не реалізу­вав всіх майнових активів ліквідаційної маси для задоволення існуючих вимог. Тоді призначається новий ліквідатор, який очолить ліквідаційну комісію.

В ході ліквідаційної процедури провадиться звільнення працівників банкрута за правилами, встановленими Законом і нормативними актами України, виплата пільг і компенсацій, подальше їх працевлаштування. Документи банкрота зберігаються у ліквідатора протягом всієї ліквіда­ційної процедури, а після її завершення залишаються на зберігання за погодженням з органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діло­водства або уповноваженою ним до архівною установою.

Рис. 5.3. Схематичне зображення ліквідаційної процедури і завершення

банкрутства боржника

 

Термін процедури ліквідації не може перевищувати 12 місяців, але за рішенням суду може бути продовжений ще на 6 місяців. Облік економіч­них аспектів ліквідаційної процедури і прогноз ефективності проводить­ся по аналогії з іншими процедурами банкрутства.

Ліквідація підприємства-боржника є досить хворобливим явищем. Якщо на попередніх стадіях управління боржником не вдалося уникну­ти його ліквідації, головні суб'ежти відносин змушені шукати найбільш м'які шляхи із задоволення інтересів другорядних суб'єктів, насамперед - працівників банкрута, мешканців території його розташування. Але рідко вдається знайти консенсус з людиною, яка втратила робоче місце чи вимушена змінити місцезнаходження у пошуках роботи.

Ці негативні явища невід'ємні від ринкової економіці. Тому головні суб'єкти повинні чітко виконувати функції контролінгу та запроваджу­вати заходи з попередження кризових явищ, ідентифікації фінансових утруднень на підприємствах. Відповідні реакції має також надавати й державна економічна політика.