Паливозаправні пункти, пости випуску і зливу газу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Паливозаправні пункти, пости випуску і зливу газу



 

5.7.1. Паливозаправні пункти та пости випуску і зливу газу, що розташовані на території підприєм­ства, повинні відповідати вимогам ВСН 01–89 та інших чинних нормативних документів і забезпечу­вати безпечну заправку автомобілів.

5.7.2. Для розміщення роздавальних колонок не­обхідно передбачати острівці, що мають підвищення над прилеглою проїзною частиною на 0,15–0,20 м.

5.7.3. При наявності на паливозаправному пункті декількох роздавальних колонок вони повинні роз­міщуватися так, щоб забезпечувався безпечний проїзд і заправка автомобілів одночасно на всіх колонках.

5.7.4. Будівництво та розташування наземних резервуарів для зберігання палива на території під­приємства забороняється.

5.7.5. Планування території паливозаправного пункту і розташування водоприймальних улаштувань по­винні виключати попадання стічної води і нафто­про­дуктів за межі його території.

5.7.6. Площадки для пересувних паливозаправних пунктів повинні розташовуватися не ближче 12 м від виробничих будівель і споруд.

5.7.7. На території підприємства, яке експлуатує автомобілі, що працюють на газовому паливі, потрібно передбачати окрему площадку під навісом із негорю­чих матеріалів для поста зливу зрідженого нафтового або випуску стиснутого природного газу в акумулюючі ємності з наступною дегазацією балонів, установ­лених на автомобілі, негорючим (інертним) газом.

5.7.8. При сумісній експлуатації на підприємстві автомобілів, що працюють на зрідженому нафтовому газі і стиснутому природному газі, пости випуску і зливу газу можуть розміщуватися на одній площадці при умові роз’єднання їх глухою негорючою пере­городкою, яка перевищує висоту транспортних засобів не менше ніж на 0,5 м.

5.7.9. Відстань від площадки (поста) зливу зрідже­ного нафтового газу або випуску стиснутого природ­ного газу до виробничих, адміністративних і побуто­вих будівель повинна бути не менше 20 м.

В’їзди і виїзди

 

5.8.1. Ворота основного в’їзду на територію під­приємства слід розташовувати на відстані не менше найбільшої довжини автомобілів, що експлуатуються на підприємстві, включаючи автопоїзди, від основно­го проїзду вулиці, дороги.

5.8.2. Ширину в’їзних воріт на територію під­при­ємства необхідно приймати по найбільшій ширині автомобілів, що використовуються, плюс 1,5 м. але не менше 4,5 м.

5.8.3. Стулчасті ворота виробничих приміщень повинні відкриватися назовні, а для в’їзду на тери­торію підприємства і виїзду з неї усередину.

Ворота повинні бути обладнані пристроями, що виключають їх самовільне закриття або відкриття.

5.8.4. Виїзд (в’їзд) автомобілів із цокольних або підвальних поверхів будівлі через перший поверх не допускається (дозволяється тільки через зовнішні ворота).

5.8.5. Підйомні ворота повинні бути обладнані уловлювачами (фіксаторами), які забезпечують утри­мання воріт в піднятому положенні при обриві тросів або несправності механізму підйому і спуску.

5.8.6. При наявності у виробничих приміщеннях профілактичного обслуговування і ремонту транспорт­них засобів конвеєрів, управління зовнішніми воро­тами, через які передбачається виїзд і в’їзд авто­мобілів, повинно бути зблоковано з роботою конвеєрів і управлінням тепловими завісами.

5.8.7. В’їзди у виробничі приміщення не повинні мати порогів і виступів, а в’їзний ухил повинен бути не більше 5%.

ОСВІТЛЕННЯ І ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА

Природне освітлення

 

6.1.1. Природне освітлення у виробничих, допо­міжних і побутових приміщеннях повинно відповідати вимогам СНиП II-4-79 (розділ 2, п. 40 цих Правил).

Приміщення для зберігання транспортних засобів, складські приміщення, а також інші приміщення без постійного перебування працюючих можуть бути без природного освітлення.

6.1.2. Коефіцієнт природної освітленості для при­міщень профілактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів треба приймати: при боковому освітленні в середньому 1,0; при верхньому або верх­ньому та боковому освітленні в середньому 3,0.

6.1.3. Вікна, розташовані з сонячної сторони, по­винні бути оснащені пристосуваннями, які б забезпе­чували захист від прямих сонячних променів.

Забороняється захаращувати вікна та інші світлові прорізи стелажами, матеріалами, обладнанням.

6.1.4. Світлові прорізи верхніх ліхтарів повинні бути засклені армованим склом. Якщо замість армо­ваного скла застосовується звичайне, то під ліхтаря­ми повинна бути підвішена металева сітка для захи­сту працюючих від можливого випадання скла.

6.1.5. Очищати віконне скло і ліхтарі необхідно залежно від ступеня забруднення, але не менше 2 рази на рік.

6.1.6. Для забезпечення безпеки при очищенні вікон, ліхтарів слід використовувати спеціальні при­строї (драбини-стрем’янки, помости тощо).

Штучне освітлення

 

6.2.1. Приміщення і робочі місця повинні забез­печуватися штучним освітленням, достатнім для без­пеки виконання робіт, перебування і переміщення людей, згідно з СНиП ІІ-4-79.

6.2.2. Штучне освітлення у виробничих приміщен­нях і на робочих місцях залежить від характеру робіт, що виконуються, і повинно забезпечувати освітленість згідно з нормами, указаними в табл. 6.2.1.

 

Таблиця 6.2.1

 

№ п/п Найменування приміщень, споруд Площина нормування освітленості і її висота від підлоги, м Розряд зорової роботи Освітленість, лк
при комбінованому освітленні при загальному освітленні
1. Миття транспортних засобів на механічних лініях В – на авто­мобілі VIIIa    
2. Миття та прибирання тран­спортних засобів, зарядки акумуляторних батарей, кислотна, компресорна В – на авто­мобілі; Г – 0,8   VI  
3. Оглядові канави, естакади, підйомники Г низ автомобіля VI  
4. Профілактичного обслу­говування, ремонту та діагностування транс­портних засобів В – на авто­мобілі  
5. Дільниці:        
5.1 шиномонтажна, вулка­нізаційна Г-0,8  
5.2 ковальсько-ресорна, зварювальна Г-0,8  
5.3 фарбувальна, фарбоприготувальна В-на автомобілі; Г-0,8 ІVб    
5.4 ремонту акумуляторів Г-0,8  

 

5.5 оббивальна, деревооброб­на, ремонту таксометрів і радіоапаратури Г-0,8 IVв    
5.6 мідницька, кузовна Г-0,8 ІVб  
5.7 ремонту паливної апа­ра­ту­ри, електрооблад­нання, агрегатна, мо­торна, ремонту облад­нання (ОГМ) Г-0,8   ІVа  
6. Приміщення для збері­ган­ня транспортних засобів, коридори, про­ходи, переходи Підлога VIIІб  
7. Відкриті площадки для зберігання автомобілів Підлога XII    
8. Склади Підлога VІIIа  
9. Санітарно-побутові при­мі­щення Підлога VIIІа  

 

Примітки:

1. В табл. 6.2.1 норми освітленості наведені при за­сто­суванні газорозрядних ламп.

2. Освітленість при застосуванні ламп розжарювання необхідно знижувати за шкалою освітленості:

– на один ступінь при системі загального освітлення для розрядів I–V і VII, а також при системі комбінованого освітлення, якщо нормована освітленість становить 750 лк і більше;

– на два ступені при системі загального освітлення для розрядів VI і VIII.

3. Нормовані значення освітленості в люксах, які відрізняються на один ступінь, слід приймати за шкалою: 0,2; 0,3; 0,5; 1; 2; 3; 5; 7; 10; 20; 30; 50; 75; 100; 150; 200; 300; 400; 500; 600; 750; 1000...

4. Освітленість для системи комбінованого освітлення є сумою освітленості від загального і місцевого освітлення.

 

6.2.3. Освітленість території підприємства, під’їздів, проїздів транспортних засобів, пішохідних дорі­жок і небезпечних зон повинна бути не менше 2 лк.

6.2.4. Робоче освітлення в приміщеннях мийки, про­філактичного обслуговування та ремонту, діагно­сту­вання транспортних засобів, виконання шиномонтажних робіт повинно бути загальним локалізованим, а в приміщеннях для зберігання транспортних за­собів – загальним рівномірним.

6.2.5. При виконанні в приміщеннях робіт І–V розрядів освітленість проходів, проїздів та інших місць, де роботи не виконуються, повинна бути не менше 75 лк при газорозрядних лампах і не менше 30 лк – при лампах розжарювання.

6.2.6. Освітленість робочих місць, яка створюєть­ся світильниками загального освітлення в системі комбінованого, повинна бути не менше 150 лк при газорозрядних лампах і 50 лк – при лампах розжа­рювання.

6.2.7. Лампи розжарювання і газорозрядні лампи місцевого і загального освітлення повинні мати аба­жури-відбивачі і встановлюватися таким чином, щоб виключити засліплюючу дію світлового потоку. Зас­тосовувати відкриті лампи забороняється.

6.2.8. Конструкція світильників місцевого освіт­лення повинна передбачати можливість змінювати направлення світла на робочу поверхню.

6.2.9. Поряд з робочим освітленням, улаштуван­ня якого є обов’язковим у всіх приміщеннях і на освітлювальних територіях для забезпечення нормаль­ної роботи, проходу людей і руху транспорту, перед­ба­чається аварійне освітлення.

Аварійне освітлення необхідно в тих випадках, коли воно вимагається для подальшої роботи, закінчення ви­робничого циклу і евакуації людей із приміщення при раптовому відключенні робочого освітлення.

6.2.10. Аварійне освітлення для продовження (роботи в приміщеннях, де відключення робочого ос­вітлення недопустиме через можливе виникнення пожежі, вибуху, отруєння або травмування працюючих внаслідок порушення нормального обслуговування ме­ханізмів, повинне забезпечувати освітлюваність ро­бочої поверхні не менше 5% від норми, встановленої для загального робочого освітлення цих приміщень, але не менше 2 лк.

6.2.11. Для евакуації людей аварійне освітлення встановлюється в приміщеннях з числом працюючих 50 і більше осіб у місцях, небезпечних для проходу людей, в основних проходах і на сходах для еваку­ації людей (запасний вихід). Воно повинно забезпе­чувати освітленість підлоги, основних проходів і східців не менше 0,5 лк в приміщеннях і не менше 0,2 лк на відкритих територіях.

6.2.12. Світильники робочого освітлення та сві­тильники аварійного освітлення у виробничих і допо­міжних приміщеннях, на територіях, що освітлюють­ся, повинні живитися від різних незалежних джерел.

6.2.13. Світильники аварійного освітлення повинні автоматично включатися при раптовому відключенні робочого освітлення.

6.2.14. Приміщення для ацетиленового генератора повинне мати зовнішнє електричне освітлення через закриті наглухо фрамуги вікон, спеціально обладнані в стінах ніш, або через ліхтарі спеціального типу.

Безпека електроустановок

 

6.3.1. Електроустановки повинні відповідати ви­могам Правил будови електроустановок. Правил тех­нічної експлуатації електроустановок споживачів і Правил техніки безпеки при експлуатації електроус­тановок споживачів (розділ 2, пп. 45, 6 цих Правил) та іншим чинним нормативним актам.

6.3.2. В приміщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних відносно ураження людей елект­рострумом при встановленні світильників напругою 220 В загального освітлення з лампами розжарювання і газорозрядними лампами на висоті менше 2,5 м необхідно застосовувати світильники, конструкція яких виключає доступ до ламп без застосування інструменту. Електропроводка, що підводиться до світильників, повинна бути в металевих трубах, металорукавах або захисних оболонках.

6.3.3. Для живлення світильників місцевого ста­ціонарного освітлення з лампами розжарювання по­винна застосовуватися напруга: в приміщеннях без підвищеної небезпеки – не вище 220 В, а в при­міщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небез­печних – не вище 42 В.

6.3.4. Світильники з люмінесцентними лампами на­пругою 127–220 В допускається застосовувати для місцевого освітлення при умові недоступності їх струмопровідних частин для випадкового дотику.

6.3.5. В приміщеннях сирих, особливо сирих, жарких і з хімічно активним середовищем застосу­вання люмінесцентних ламп для місцевого освітлен­ня допускається тільки в арматурі спеціальної кон­струкції.

6.3.6. Електричне управління агрегатами мийної ус­тановки повинно бути низьковольтним (не вище 42В).

6.3.7. У вибухонебезпечних приміщеннях елект­ро­установки повинні бути у вибухозахисному вико­нанні, а в пожежонебезпечних – мати ступінь захи­сту, відповідний класу пожежної небезпеки.

На електродвигуни, світильники, інші електричні машини, апарати та обладнання, встановлені у ви­бухонебезпечних або пожежонебезпечних зонах, по­винні бути нанесені знаки, що вказують їх ступінь захисту.

6.3.8. Освітлення оглядових канав світильника­ми (з лампами розжарювання або люмінесцентними лампами), живлення яких здійснюється напругою 127–220 В, дозволяється при додержанні наступних умов:

– вся проводка повинна бути внутрішньою (схо­ваною), яка має надійну електро- і гідроізоляцію;

– освітлювальна арматура і вимикачі повинні мати електро- і гідроізоляцію;

– світильники слід закривати склом і огороджу­вати захисною решіткою; металевий корпус світиль­ника слід заземлити.

6.3.9. Для живлення переносних світильників у приміщеннях із підвищеною небезпекою і особливо небезпечних використовують напругу не вище 42 В.

6.3.10. При наявності особливо несприятливих умов, коли небезпека ураження електрострумом по­силюється тіснотою, незручністю, дотиком із зазем­леними поверхнями (робота в котлах, ємностях тощо), для живлення переносних світильників використо­вується напруга не вище 12 В.

6.3.11. Переносні світильники, що застосовують­ся в оглядових канавах, зонах профілактичного об­слу­говування та ремонту транспортних засобів, інших пожежонебезпечних зонах, повинні мати захисний скляний ковпак із захисною металевою сіткою.

6.3.12. Для живлення переносних і пересувних електроприймачів повинні застосовуватися шнури і гнучкі кабелі з мідними жилами, спеціально призна­чені для цієї мети, з урахуванням можливих меха­нічних впливів.

6.3.13. Все електрообладнання (корпуси електрич­них машин, апаратів, світильників, розподільних пристроїв, металеві корпуси пересувних та перенос­них електроприймачів тощо) повинні мати надійне захисне заземлення або занулення.

6.3.14. Вимірювання опору ізоляції, визначення опору заземлюючих пристроїв, перевірка ланцюга між заземлювачами та заземлюючими елементами та інші випробування електроустановок повинні проводитися в обсязі та з періодичністю, які вказані в Правилах технічної експлуатації електроустановок споживачів.

6.3.15. Розподільні пристрої повинні мати чіткі написи, що вказують призначення окремих ланцюгів і панелей.

6.3.16. Струмоведучі частини пускорегулюючих і захисних апаратів повинні бути .захищені від випад­кових дотиків. У спеціальних приміщеннях (елек­тро­ма­шин­них, щитових, станцій керування тощо) до­пускається відкрита (без захисних кожухів) установ­ка апаратів.

6.3.17. Дверці розподільних пристроїв повинні запиратися на ключ.

6.3.18. На приводах комутаційних апаратів по­винні бути чітко вказані положення“включено” та “відключено”.

6.3.19. Плавкі вставки запобіжників повинні бути калібровані із зазначенням на клеймі номінального струму вставки (клеймо ставиться заводом-виготов­лювачем або електротехнічною лабораторією). Засто­сування саморобних некаліброваних плавких вставок забороняється.

6.3.20. Забороняється:

– встановлювати або замінювати лампи в світиль­никах, що знаходяться під напругою;

– навішувати на електропроводку і інше електро­обладнання будь-які предмети, обгортати електролам­пи папером або тканиною;

– улаштовувати у виробничих та інших приміщен­нях тимчасову електропроводку, за винятком випадків ремонту приміщень і реконструкції електромережі. Тимчасова електропроводка повинна монтуватися згідно з діючими правилами і нормами;

– включати освітлення і будь-які інші електро­технічні установки за допомогою з’єднання оголених кінців проводів.

ОПАЛЕННЯ I ВЕНТИЛЯЦІЯ

 

7.1. Виробничі, допоміжні і санітарно-побутові приміщення повинні бути обладнані опаленням і загальнообмінною припливно-витяжною вентиляцією відповідно до вимог СНиП 2.04.05-91, ВСН 01-90 і забезпечувати стан повітря робочої зони згідно з ГОСТ 12.1.005-88 (розділ 2, пп. 28, 42 цих Правил).

7.2. Для обігрівання і створення у виробничих приміщеннях нормованих показників мікроклімату (додаток 6) повинно застосовуватися повітряне, па­рове або водне опалення.

7.3. Система опалення, незалежно від виду, по­винна забезпечувати рівномірне нагрівання повітря в приміщеннях, можливість місцевого регулювання і вимикання, зручність в експлуатації, а також доступ при ремонті.

7.4. Опалення виробничих приміщень, в яких на одного працюючого є більше 50 м2 площі підлоги, повинно забезпечувати нормативну температуру по­вітря на постійних робочих місцях.

7.5. Чергове опалення слід передбачувати для під­тримки температури повітря не нижче +5 °С, використовуючи основні опалювальні системи.

7.6. У холодний період року в приміщеннях збе­рігання, профілактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів, коли вони не ви­ко­рис­товують­ся в неробочий час, температура повітря повинна бути не нижче +5 С. Відновлення нормованої температу­ри повинно забезпечуватися до початку використан­ня приміщення або до початку роботи.

7.7. Температура припливного повітря, яке по­дається в робочу зону, оглядові канави (в т. ч. кана­ви контрольно-технічного пункту), а також приямки, траншеї і тунелі оглядових канав в холодний період року, повинна бути не нижче +16 °С і не вище +25 °С.

7.8. Зовнішні ворота приміщень зберігання, про­філактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів необхідно обладнувати повітряно-тепловими завісами в таких випадках:

– при розташуванні постів профілактичного об­слу­говування на відстані 4 м і менше від зовнішніх воріт;

– при кількості 5 і більше в’їздів (виїздів) на годину, що припадають на одні ворота в приміщен­нях постів профілактичного обслуговування і ремон­ту транспортних засобів;

– при кількості 20 і більше в’їздів (виїздів) на годину, що припадають на одні ворота в приміщен­нях зберігання транспортних засобів.

В окремих районах Автономної Республіки Крим, де середня розрахункова температура зовнішнього повітря вище –15 С, обладнання зовнішніх воріт повітряно-тепловими завісами може не передбачати­ся.

7.9. Відкриття і закриття воріт повинно бути збло­коване з включенням (виключенням) повітряно-теп­лових завіс.

7.10. Вхідні двері виробничих приміщень повинні мати справні механічні пристрої для примусового закриття.

7.11. В усіх приміщеннях для профілактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів на видному місці і відстані 5–10 м від воріт або вхідних дверей повинні бути встановлені термометри.

7.12. Експлуатація парових та водогрійних котлів, тепловикористовуючих установок, теплових мереж по­винна здійснюватися у відповідності з вимогами Правил будови і безпечної експлуатації парових і водогрійних котлів. Правил технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж і Правил техніки безпеки при експлуатації тепловико­ри­стовуючих установок і теплових мереж (розділ 2, пп. 4, 7 цих Правил).

7.13. Концентрація шкідливих речовин в повітрі робочої зони виробничих приміщень не повинна пе­ревищувати встановлених норм (додаток 7).

При тривалості роботи в середовищі, яке містить оксид вуглецю, не більше 1 години, гранично допу­стима концентрація оксиду вуглецю може бути підви­щена до 50 мг/м3, при тривалості роботи не більше 30 хв – до 100 мг/м3, при тривалості роботи не більше 15 хв – 200 мг/м3. Повторні роботи в умовах підви­щеного вмісту оксиду вуглецю в повітрі робочої зони можуть проводитися з перервами не менше як на 2 години.

7.14. Для забезпечення потрібних умов повітря­ного середовища приміщення зберігання, профілак­тичного обслуговування та ремонту транспортних засобів, інші виробничі приміщення повинні бути обладнані загальнообмінною припливно-витяжною вентиляцією з механічною спонукою з урахуванням режиму роботи підприємства, марок автомобілів, що експлуатуються, і кіль­кості шкідливих речовин, що виділяються.

7.15. В приміщеннях зберігання автомобілів ви­далення повітря слід передбачати із верхньої і ниж­ньої зон порівну, а подача припливного повітря по­винна здійснюватись зосереджено вздовж про­їздів.

7.16. В приміщеннях профілактичного обслугову­вання та ремонту автомобілів видалення повітря си­стемами загальнообмінної вентиляції слід передбача­ти із верхньої і нижньої зон порівно з урахуванням витяжки із оглядових канав, а подачу припливного повітря – розосереджено в робочу зону і оглядові канави, а також в приямки траншей і тунелі огля­дових канав.

7.17. В приміщеннях для виконання шиномонтажних, зварних, фарбувальних, оббивальних та деревообробних робіт подачу припливного повітря слід передбачати із верхньої зони струменем, направле­ним зверху вниз, а видалення повітря – із нижньої зони.

7.18. Системи витяжної вентиляції в приміщен­нях дільниць фарбування, зарядки акумуляторних батарей, ремонту паливної апаратури не допускаєть­ся об’єднувати між собою і з системами витяжної вентиляції інших приміщень.

7.19. Для вилучення шкідливих викидів безпосе­редньо від місць їх виникнення необхідно в приміщен­нях улаштовувати місцеві відсмоктувачі.

7.20. Дільниці (робочі місця) для безкамерного фарбування транспортних засобів повинні бути об­ладнані пристроями (гідрофільтрами) для уловлювання аерозолів фарби.

7.21. Приміщення для ацетиленового генератора повинно мати механічну припливну вентиляцію у вибухозахисному виконанні і природну витяжну вен­тиляцію.

В приміщеннях для ацетиленового генератора по­тужністю до 20 м3/год газоподібного ацетилену до­пускається улаштування природної припливно-ви­тяжної вентиляції.

7.22. Повітря, яке містить горючий пил або го­рючі відходи, повинно підлягати очищенню до над­ходження його у вентилятори.

7.23. Аварійна вентиляція повинна забезпечувати кратність повітрообміну не нижче загальнообмінної вентиляції.

7.24. Приміщення для зберігання і профілактич­ного обслуговування транспортних засобів, в яких можливе швидке підвищення концентрації шкідли­вих речовин в повітрі, повинно обладнуватися систе­мою автоматичного контролю за станом повітряного середовища.

7.25. Усі вентиляційні установки, за виключен­ням віконних та дахових вентиляторів, повинні роз­та­шовуватися в окремих приміщеннях.

7.26. Забороняється:

– працювати у виробничих .приміщеннях, де ви­діляються шкідливі речовини, при несправній або не включеній вентиляції;

– рециркуляція повітря у виробничих приміщен­нях, де виділяються пари, гази або може мати місце різке збільшення концентрації шкідливих і вибухо­не­без­печних речовин, газу.

7.27. Перед пуском в експлуатацію заново змон­тованих вентиляційних установок, а також після їх реконструкції і ремонту, вони повинні пройти налад­ку і випробування.

7.28. При зміні технологічних процесів, а також при перестановці виробничого обладнання, що забруднює повітря, вентиляційні установки повинні бути приведені у відповідність з новими умовами.

7.29. Викиди в атмосферу із систем вентиляції слід розміщувати на відстані від приймальних при­строїв для зовнішнього повітря не менше 10 м по горизонталі або 6 м по вертикалі при горизонтальній відстані менше 10 м; при цьому викиди із систем місцевих відсмоктувачів слід розміщувати на висоті не менше 2 м над найвищою точкою покрівлі, для систем аварійної вентиляції – на висоті не менше З м від рівня землі.

7.30. Приймальні пристрої припливної вентиляції повинні розташовуватися на відстані не менше 12 м від воріт з кількістю виїздів і в’їздів більше 10 ав­томобілів на годину.

При кількості виїздів і в’їздів менше 10 авто­мобілів за годину приймальні пристрої припливних вентиляційних систем можуть розташовуватися на відстані не менше 1 м від воріт.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.217.174 (0.018 с.)