Соціологічний реалізм і номіналізм

Раз ми дійшли висновку, що явище взаємодії представля-ет колективна єдність, то встає питання про реальність цієї кол-лективного єдності. Це питання свідчить: чи є коллективнов єдність або общество111 реально існуючими, або ж вони реально не існують, а реально дані тільки індивіди, їх складові?

Як відомо, це питання постало давно і викликав великі спо-ры. Ці спори не вщухли і у наш час.

Основні відповіді на це питання вилилися в дві течії. Пер-вое з них можна охарактеризувати як течія соціологічного реалізму, друга, - як течія соціологічного номіналізму.

Суть відповіді першої течії полягає в твердженні, що суспільство є реальність sui generis, відмінна і навіть независи-мая від реальності складових його індивідів; суспільство має своє існування, свої функції, свої органи, коротше - воно живе як всяке достовірно існуюче явище, говорять нам "реалісти".

Така сумарна характеристика соціологічного реалізму.

При детальнішому розгляді його ми бачимо в нім опре-деленные відтінки і градації.

Крайню позицію в соціологічному реалізмі займали орга-ницисты, т. е. прибічники органічної школи в соціології.

Вони стверджували, що суспільство - це не лише реально суще-ствующее явище, але що реальність його така ж, як і реальність всякого організму, бо суспільство само представляє організм. Як всякий організм, суспільство має своє фізичне тіло, свою энер-гию і своя колективна свідомість. Як всякий організм, воно рожда-ется, росте, існує і помирає. Як всякий організм, воно має свої органи і клітини. Такими клітинами є індивіди. Як у організмі кожен орган виконує свої функції, так і в суспільстві належні органи виконують свої. Словом - суспільство є под-линно реальна істота, незалежна від складових його иниви-Дов, що має і фізичне, і психічне бытие112.

У менш виразній і різкій формі тези соціологічного реалізму підтримуються і рядом інших соціологів. Такі, на-пример, Гумплович, Дюркгейм, Позада, Де-Роберти, Изуле, Эспинас, Фулье, Гирке та ін. Наведемо декілька прикладів. "У людині мис-літ зовсім не він, але його соціальна група, - пише Гумплович. - Хіба мислить, відчуває, має смак індивід? Ні! Не індивід, а соціальна група" 113. "Ми вважаємо окремими реальними эле-ментами в соціальному процесі не окремих осіб, а соціальні групи" 114. Суспільство або розряд соціальних фактів "складають образи думок, дій і відчуттів, що знаходяться зовні индиви-да і обдарованих примусовою силою, внаслідок якої він вы-нуждается до них", - пише Дюркгейм. Соціальним є "вся-кий образ дій.. що має своє власне існування, незалежне від його індивідуальних проявів" 115. "Над индиви-дом є суспільство. Воно не уявне і номінальне суще-ство, а система дійсних сил". "En resume, la societe n'est nullement 1'etre illogique ou alogique, incoherent et fantasque qu'on se plait trop souvent a voir en elle. Tout au contraire, la conscience collective est la forme la plus haute de la vie psychique, puisque c'est une conscience de consciences"*116. Звідси постійне вживання Дюркгеймом і його школою термінів ніби "колективна свідомість", "коллектив-ные представлення" і т. д.

* * Отже, суспільство ні в якому разі не є чимось надлогічним або алогічним, незв'язним і фантастичним, як його дуже багато хто любить изобра-жать. Навпроти того, колективна свідомість є самою вищою формою пси-хической діяльності, оскільки в нім зливається воєдино уся індивідуальна свідомість (фр.). - Прим, коментатора.

 

"Гідним нашого часу, дійсно обгрунтованим на-шим світоглядом, дійсно прогресивним являється тільки переконання, яке виробив німецький дух в многовеко-вой боротьбі, - читаємо ми у Гирке, - над людськими індивід-мі продовжують існувати людські союзи різного порядку і рангу - реальні істоти історичної дійсності, со-циальные організми з головою і іншими органами, з яких каж-дый на своєму місці бере участь в загальному житті цілого" 117.

"Суспільства людські нам представляються як щось ціле, що має власні цілі, як суті, як живі істоти", - пише Posada118.

"Без жодного сумніву, суспільства суть живі істоти. Суспільство є жива свідомість або організм ідей", - говорить Эспинас119.

У такому ж стилі характеризують надындивидуальную реаль-ность суспільства Драгическо, де Грееф, Изуле, Фулье і інші социо-логи. Чи не самою послідовною спробою систематическо-го побудови суспільства як справжній психічній реальності являється спроба Будэна, нещодавно зроблена їм на сторінках "Американського журналу соціології". У своїй статті Будэн по-следовательно доводить існування справжньої соціальної душі (social mind). Його основна теза свідчить: "What I wish to show is that there is a genuine social unity, distinct from what we call the unity of individual experience, and if not more real, at least more self - sufficient that this" *. "Замість того щоб вирушати від постулату ізольованого духу, як робила психологія у минулому, прагнучи потім пояснити можливість пізнання однієї душі іншою шляхом аналогії, ми повинні вирушати від постулату міжсуб'єктивної духовної безперервності (the postulate of intersubjective continuity) як елементарного факту". Далі Будэн конструює цю меж-субъективную психічну реальність як вид енергії, подоб-ный електриці, вказує, як вона дифундує від індивіда до індивіда, - словом, дає реставрацію гегелівського всесвітнього Духу, пристосовану до сучасного стану знания120.

У пом'якшеному виді реставрацію органічної теорії і її уче-ния про реальність суспільства дає у своїй недавній праці Феррьер, що стверджує, що зерно органічної теорії було здоровим зерном. Очистивши його від лушпиння, ми знайдемо, стверджує він, що суспільство дійсно представляє реальність sui generis, сход-ную у багатьох відношеннях з організмом.

1. Живий організм прагне зберегтися і збільшити свою потужність, бо життя - сила, яка, по Бергсону, "toujours cherche a se depasser elle тітці"**. Таке ж і суспільство. 2. Організм в особі "я" прагне вічно прогресувати. До того ж прагне і суспільство. 3. Прогрес організму полягає в одночасній диференціації і інтеграції. У цьому ж полягає і прогрес общества121.

 

* * Я хочу показати, що існує справжня соціальна єдність, що дуже відрізняється від того, що ми називаємо єдністю індивідуального досвіду (т. е. індивідом. - В. С.), яка якщо і не реальніше, то, принаймні, більше незалежно, ніж це останнє (англ.). - Прим. коментатора.

** ** Завжди прагне перевершити саму себе (фр.).

Ср.: "В розумній істоті закладене те, чим воно може перевершити самого себе". "Життя це як би зусилля, спрямоване до того, щоб підняти тяжкість, яка падає". "Життя.. здається як би зусиллям, спрямованим на те, щоб накопити енергію і потім пустити її по податливих, мінливих каналах, на краю яких вона повинна виконати нескінченно різноманітні роботи" (Бергсон А. Твор-ческая еволюція. М.: СПб., 1914. С. 135, 220, 227). - Прим. коментатора.

Такі коротко різні відтінки соціологічного реалізму.

Соціологічний номіналізм, в протилежність социоло-гическому реалізму, стверджує: 1) єдино реальні индиви-ды, що становлять суспільство; 2) поза індивідами як реальності немає ніякої іншої реальності; з видаленням індивідів від суспільства не залишається нічого; 3) немає суспільства як реальності ні в сенсі фізичного тіла, ні в сенсі особливого від свідомості індивідів на-дындивидуального свідомості або колективної душі.

Такі основні тези соціологічного номіналізму.

Найбільш яскравим представником його останнім часом був Г. Тард. Він заперечує передусім реальність суспільства як орга-низма або як реальність фізичного тіла. "У результаті, - говорить він, - поняття соціального оранизма принесло користь тільки на-туралистам, яким воно вселило клітинну теорію, фізичний розподіл праці і інші ясні і проникливі думки. Але по-скольку корисно соціологізувати біологію, остільки бесполез-но і шкідливо біологізувати соціологію". "Органицизм не толь-ко невірний, - говорить він далі, - але він небезпечний. Якщо я не бачу його послуг, то я відмінно бачу помилки, які він посилив. Передусім до них відноситься тенденція створення социологичес-кой онтології, конструювання сутей як речей, по-стоянного вживання слів ніби "соціальний принцип", "душа натовпу" або інших смутних понять на зразок "соціального середовища" в сенсі біологічної метафізики, можливо, найгіршою з усіх метафізика" 122.

З цього уривка вже ясна позиція Тарда. Ще більше рельєфно вона виявляється з наступної цитати, спрямованої проти Дюркгейма,: твердження, що "соціальний факт, оскільки він соци-альный, існує поза усіма своїми індивідуальними проявами", - ця помилка. "Але, до нещастя Дюркгейм повертає нас в саму глибину схоластики. Соціологія не те ж саме, що онто-логия. Признаюся, мені дуже важко зрозуміти, як може статися, що, "відкинувши індивідуумів, отримаємо в залишку суспільство". Якщо відкинути професорів, не уявляю собі ясно, що залишиться від університету, окрім однієї назви, яка не виражає ни-чего, якщо воно нікому не відомий, з усією сукупністю тради-ций, з ним пов'язаних. Вже чи не повертаємося ми до реалізму сред-них віків"?123

"Чим може бути суспільство, якщо ми відволікнемося від составляю-щих його індивідів? - запитує Тард і відповідає: - Нічим. У основі дюркгеймовской точки зору він бачить забобон, що со-стоящий в тому, що комбінація елементів може бути відмінна від суми останніх. Ця точка зору, прикладена в хімії і биоло-гии, по Тарду, неприкладена до соціології: в останній при удале-нии індивідуального зникає і соціальне. У суспільстві немає ниче-го, що в частковому вигляді не існувало б в індивідах як надбання тих, що живуть і померлих поколений124.

З інших осіб, близьких до позиції номіналізму, відмітимо Duprat. У своїй роботі "Science sociale et democratic" він отказы-вается визнати самостійну реальність суспільства в смыс-ле фізичного тіла - організму - верб сенсі психічної єдності - "соціальної свідомості або колективної душі", от-личной від свідомості індивідів. У цій роботі він їдко висміює органічну школу як представницю соціологічного реа-лизма, що приписує суспільству реальність фізичного организ-ма. ""Mentalisez" d'abord un organisme; remplacez la cellule purement biologique, qui n'est qu'une abstraction, par une synthese d'atomes psychiques ou de monades; superposez a la vie la conscience, ici tout a fait obscure et la plus claire; puis "socialisez" ce que vous venez de "mentaliser" ainsi; donnez a chaque element psycho - physiologique une tendance a la vie en commun, a 1'association, dormez a 1'agregat un gouvernement, une sorte de monarque avec 1'ame, dont la sensibilite, 1'intelligence, la volonte seront les ministres <..> і т. д. Qu'y aura done gagne la science? Ne resultera - t - il pas une plus grande obscurite encore de ces analogies parfois forcees"* (P. 46-47).

* * Спочатку подумки представте організм; нехай це буде усього лише био-логическая клітина, що є не чим іншим, як абстракцією, утвореною від фізичних атомів або монад; з'єднаєте життя зі свідомістю, т. е. зовсім непо-нятное із зрозумілішим; потім "соціалізуйте" те, що ви подумки вже по-лучили; повідомите кожному психофізіологічному елементу прагнення жити в співтоваристві, асоціації, агрегат, що утворився, забезпечите урядом, чимось на зразок монарха, наділеного душею, чиє почуття, інтелект, воля будуть мини-страми.. чи Буде це науковим досягненням? Чи не затемнимо ми ще більше картину такою вимушеною аналогією? (фр.). -Прим.комментатора.

 

Так само Duprat відмовляється визнати і "социаль-ное свідомість" суспільства, відмінна і незалежна від свідомості індивідуальної. "La conscience sociale n 'a jamais pu vivre que dans des consciences individuelles" *. Якщо він і погоджується використовувати цей термін, то тільки постільки, поскільки він означає "синтези соціальних понять, поширених серед усіх соціальних су-ществ, в яких він і отримує суб'єктивне буття, - в одних бо-лее ясне, в інших смутніше". Ні про який соціальний созна-нии, окрім індивідуальної свідомості, не може бути і речи125.

* * Суспільна свідомість не може існувати інакше, як через свідомість індивідів (фр). - Прим. коментатора.

 

Дуже близькою до соціологічного номіналізму, але в значи-тельной мірі вільній від його недоліків, являється "російська суб'єктивна школа" в особі П. Л. Лаврова, Н. До. Михайлівського і Н. І. Кареева.

Їх негативне відношення до соціологічного реалізму вы-разилось в різкій і, по суті, правильній критиці органічної школи; по-друге, в пристрасному захисті особи як верховній эти-ческой цінності (у суб'єктивній школі); по-третє, в ретельному аналізі поняття індивідуальності (особливо Н. До. Михайлівським) і в доказі, що з усіх можливих индивидуальностей (від атома до всесвіту) людині належить зупинитися на личнос-ти як справжній соціальній індивідуальності: тільки вона - под-линная реальність, діюча, мисляча, така, що страждає і наслаж-дающаяся; тільки вона - не абстракція; тільки вона і її долі можуть бути правильним критерієм прогресу і т. д.

За часом, блиску і глибині аргументації російська субъектив-ная школа має бути поставлена на чолі критиків соціального реалізму. Якщо я типовим виразником соціального номинализ-ма ставлю Тарда, а не цю школу, то тому, що соціологи цієї школи не були послідовними номіналістами і вільні, як побачимо зараз, від помилок последнего126.

Питається, який з цих двох напрямів ми повинні при-знать істинним? Чи правий соціологічний реалізм або социоло-гический номіналізм?

Для того, щоб і постановка питання, і відповідь на нього були цілком ясні, необхідно видалити з проблеми багатозначні і неопределен-ные терміни або умовитися про їх сенс. Таким терміном служить "реальність". Людині, трохи знайомій з філософією і гносеологією, відома різноманітність змісту, що вкладається в це слово різними філософами і теоретиками пізнання. Не условив-шись відносно його значення, ми неминуче впадемо в двусмыс-ленность і неясність. Уся суперечка соціологічного реалізму і номи-нализма значною мірою заснована саме на двозначності і неоднаковому розумінні терміну "реалізм" і його похідних.

Тому поставимо питання про природу реальності колективної єдності або суспільств трохи інакше.

Запитаємо себе, чи праві реалісти, стверджуючи, що суспільство як реальність sui generis існує незалежно і поза складовими його індивідами?

Відповідь на це питання може бути тільки негативний: ника-кая конкретна річ не може існувати зовні і незалежно від її елементів: відніміть у води її елементи - кисень і водень - і води не буде; відніміть у організму його клітини - і організму не буде; відніміть у Сонячної системи її членів - і Сонячна система зникне. Відніміть у суспільства його елементи - индиви-дов - і суспільство зникне. Без індивідів - товариства людей не створиш, як без елементів будь-якої речі не можна створити цю річ.

Це так ясно і очевидно, що наполягати на цьому трюїзмі немає потреби. Ось чому реалісти, що стверджують, подібно до Дюркгейму і іншим, що громадський факт може мати своє собствен-ное існування, незалежне від індивідів і поза ними находящее-ся, якщо буквально розуміти їх вирази, проповідують чистий абсурд. Вони схожі на людей, які "із-за лісу не бачать деревь-ев" і, крім того, стверджують, що ліс може існувати і без дерев. Ось чому в цьому пункті Тард цілком прав, коли гово-рит: "Признаюся, мені дуже важко зрозуміти, як може статися, що, "відкинувши індивідуумів, отримаємо в залишку суспільство"".

Запитаємо себе далі, чи праві реалісти, стверджуючи, що є колективна душа, або колективна свідомість, що має своє соб-ственное буття, незалежне від свідомості і душі тих, що становлять суспільство індивідів?

Якщо буквально зрозуміти такі твердження (а реалісти дають до-статочно приводів для такого буквального розуміння), то відповідь знову-таки може бути тільки негативною. Правда, вирази "душу суспільства", "душа народу", "народний дух" і т. д. фігурують постійно. Але чи означає це, що є якась "свідомість суспільства" або "душу суспільства", незалежні від свідомості тих, що становлять об-щество індивідів або що мають своє власне існування поза існуванням індивідуальних душ?

Відповідь дає метод віднімання. Відніміть від цієї "колективної душі суспільства" "душі" усіх складових його індивідів, выч-тите з "соціальної свідомості" свідомість усіх його членів, що були і сущих, і ви отримаєте порожнє місце. "Соціальна свідомість" ис-чезнет; воно зникне як психічне переживання, як субъектив-ный факт, бо нікому буде переживати його; воно зникне як об'єктивний вид енергії, бо поза індивідами психічна енергія проявлятися не може; воно зникне як фізіологічний процес, бо не буде ніякої нервової системи; воно не буде і не може існувати як фізичне явище або як фізичний пред-мет. Невідомо, де і як воно буде локалізовано, - коротше, в цих умовах воно втрачає усі емпіричні властивості буття. Цього дос-таточно, щоб визнати його неіснуючим. Ті, хто з цим вы-водом не погодилися б, повинні показати, як і в якій формі могла б існувати ця "свідомість суспільства" зовні і незалежно від свідомості усіх складових суспільство індивідів. Думаю, що ніякого modus vivendi його вони в цих умовах не доведуть.

Усе сказане відноситься і до неогегелевской концепції Boodin з його постулатом міжсуб'єктної духовної безперервності і до концеп-циям, подібним до теорії Фулье127. Слова можна вигадувати різні. Але треба, щоб ці слова що-небудь означали. Перефразовуючи Дюпра, можна так охарактеризувати прийоми Фулье, Boodin та ін.: "Одухотво-рите або припишіть спочатку свідомість усьому міжпланетному про-странству; замініть простий атом духовною і свідомою монадою; замістите свідомістю усі елементи неорганічного світу; потім "со-циализируйте" їх по рецепту "психизирования"; надайте кожному "напсихизированному" елементу світу тенденцію до колективного життя, до асоціації, приєднаєте до цього вищі центри, що управляють, свідомість, подібна до монарха, і т. д.. і у такому разі ви полу-чите просто і без жодних зусиль не лише міжсуб'єктну душу і кол-лективное свідомість, але усе, що завгодно: бога, біса, всесвітній дух, логос, "свідомість взагалі", "світовий розум", "всесвітню свідомість", "атомну душу" і безліч інших "безособових осіб", "дере-вянных залоз", "чорних белизн" і інші логічно безглузді, эмпи-рически абсурдні поняття. Цінність їх буде така ж, як цінність "дерев'яного заліза". Місце таким прийомам у сфері телепа-тии, теософії і містицизму, а не в системі науки".

"Немає ніякої основи припускати, що суспільство представ-ляет велика істота, яка має самосвідомість у формі деякого містичного процесу мислення, відмінного і независи-мого від мислення, що здійснюється в мозку складових його індивідів", - правильно говорить Гиддингс128.

Але якщо основні тези соціологічного реалізму, поняті в буквальному розумінні, не можуть бути прийняті, то питається: чи при-емлемы тези соціологічного номіналізму, узяті знову-таки в буквальному розумінні? Чи можемо ми підтримувати положення, що суспільство або колективна єдність як сукупність взаи-модействующих індивідів рівно простій сумі індивідів? Чи Мо-жем ми, далі, погодитися з Тардом, що в суспільстві немає ни-чего, що не існувало б в індивідах?

Досить невеликого роздуму, щоб сказати: піп possumus.

Чи рівне суспільство як сукупність взаємодіючих инди-видов простій сумі останніх, - це залежить від сенсу, придава-емого "сумі індивідів": якщо під сумою індивідів розуміються індивіди що взаємодіють, тоді сума їх дорівнює суспільству або колективній єдності, бо сума взаємодіючих індивідів сама складає "суспільство". Якщо ж під сумою індивідів разу-меются індивіди не взаємодіють, ізольовані, отделен-ные один від одного, як лейбницевские монади або дві сардини, за-купоренные в двох різних коробках, тоді сума індивідів не дорівнює суспільству. Не рівна з дуже простої причини: по тій, що в першому випадку ізольовані індивіди не взаємодіють, а в другому взаємодіють. У останньому випадку приєднується нове усло-вие - взаємодія, якої немає в першому. Через цю добавоч-ного умову створюється ряд явищ, якого немає і бути не може при його відсутності. Його готівка перетворює просту суму ин-дивидов на суспільство, в колективну єдність. Приклад з хімії рельефнее виразить суть справи. Чи Дорівнює сума кисню і водоро-да воді? Якщо вони не взаємодіють, то, очевидно, не рівна: про-стая сума ізольованого кисню і водню не складе воду. Якщо ж вони взаємодіють (за належних умов), то ця взаємодіюча сума "індивідів", званих киснем і воднем, складе воду, т. е. явище, дуже істотно отлича-ющееся від простої суми кисню і водню, окремо взятих.

Сказане дає відповідь і на друге поставлене питання. Як вода - результат взаємодіючого кисню і водню - різко відмінна від кожного з елементів, нарізно узятих, або їх простої суми, так і колективна єдність як сукупність вза-имодействующих індивідів має ряд властивостей, процесів і явищ, яких немає і бути не може в простій сумі изолиро-ванных індивідів. Той, хто, подібно до Тарду, стверджує зворотне, схожий на людину, "із-за дерев лісу", що не бачить, лісу як суспільства взаємодіючих дерев, відмінного від простої сум-мы що не взаємодіють деревних единиц129.

Загальний висновок з усього сказаного про соціологічний реалізм і номіналізм такий: ні та, ні інша з цих двох течій не-прийнятно. Кожне з них, у розпалі суперечки, виставляє такі поло-жения, які або логічно абсурдні, або емпірично не-верны. Суспільство або колективна єдність як сукупність взаємодіючих людей, відмінна від простої суми невзаи-модействующих індивідів, існує. Як така реаль-ности sui generis воно має ряд властивостей, явищ і процесів, ко-торых немає і не може бути в сумі ізольованих індивідів. Але, всупереч реалізму, суспільство існує не "зовні" і "независи-мо" від індивідів, а тільки як система взаємодіючих еди-ниц, без яких і поза якими воно немислиме і неможливе, як неможливе всяке явище без усіх складових його елементів. Терміни, подібні до "соціальної свідомості", "душі народу", "на-циональному духу" і т. д., можуть фігурувати тільки як поетичні образи; узяті ж у своєму буквальному сенсі вони не відповідають действительности130.

Науково допустимими вони являються лише тоді, коли хочуть виразити своєрідність психічного життя взаємодіючих індивідів, відмінну від психічних переживань суми изоли-рованных людей. З таким змістом вони прийнятні. Але в из-бежание непорозумінь прийнятніше не вживати їх.

Така наша відповідь на поставлене на початку параграфа питання. Чи слід його кваліфікувати як соціологічний реалізм, або ж він представляє форму номіналізму - надаємо ре-шать аматорам: важлива не номенклатура, а зміст ответа131.

Примітки

1 До чого різноманітно розуміються "звичайною думкою" такі терми-ны, як "суспільство", "громадський", "соціальний", "социологичес-кий" і т. п., кожен може переконатися, читаючи газети, слухаючи розмови поли-тиков, вивчаючи партійні програми і т. д., і т. д. Тут що не автор - те своє розуміння цих слів, а найчастіше - відсутність всякого по-нимания. Звичайним явищем тут служить (особливо в полити-ческих програмах партій і в розмовах наших партійних політиків) протиставлення "соціального" "політичному" (наприклад, "со-циальную революцію" протиставляють "політичній", соци-альные реформи - політичним), в програмах партій встречают-ся ті ж протиставлення (наприклад, аграрна і робоча реформи називаються чомусь "соціальними реформами", а реформа государ-ственного ладу чомусь не удостоюється цієї назви), часто "соціальне" ототожнюється з "економічним" (чому і говорять постійно "соціально-економічна програма", реформа і т. д.), нерідко термін "соціальний" розрізняється з терміном "обществен-ный" і т. д., і т. д. Коротше - в орудуванні цими і подібними терми-нами панує повне свавілля і хаос.. Див. ряд інших ілюстрацій цього роду в Waxweiler. Esquisse d'une sociologie. 1906. P. 67-72.

2 У цьому пункті не можна не приєднатися до Е. В. де Роберти, Вакс-вейлеру, Зиммелю, Гумпловичу, Франку та ін., що абсолютно правильно вказують на рівнозначність "виділення об'єкту" і "установле-ния особливої точки зору". "Точка зору - це усе", - підкреслює Ваксвейлер. См: De Roberty. Sociologie et psychologie. Armales de 1'Inst. intern, de sociologie. T. X. P. 108; Waxweiler. Esquisse d'une sociologie. P. 39; Simmel. Soziologie, 1908. Гл. 1; Франк. Філософія і життя. С. 284-285; Gumplowicz. Programme de sociologie. Armales. Vol. I. P. 104.

3 "Далеко не увесь бездоганний із загальнологічної точки зір клас-совые поняття і класи можуть мати значення і цінність в науці як такій, - пише Л. І. Петражицкий. - Наприклад, відносно класів "сигари в десять лотів вагою", "собаки з довгим хвостом і короткою шиєю" і т. п. можна було б висловити такі великі маси "істин", що їх виклад заповнив би багато товстих томів. Отно-сительно сигар, що важать 10 лотів, можна, наприклад, стверджувати, що вони схильні до земного тяжіння, падають за такими-то законами, що вони схильні до розширення і інш. (ср. зміст механіки і фізики взагалі); далі, можна висловити безліч істинних поло-жений відносно їх хімічного складу.. Наступні томи нашої уявної "науки про сигари вагою в 10 лотів" можна було б за-полнить істинами біологічного характеру, потім істинами специаль-но ботанічного характеру і т. д. Такого ж роду великі "науки" "могли б бути утворені відносно "собак з довгим хвостом і короткою шиєю", відносно "олов'яних солдатиків" і т. п". Але такі "науки, - правильно робить висновок Петражицкий, - були б пародією науки і наочним зразком того, як не наслідує образо-вывать теорію.. Ненауковість подібних теорій полягала б в неадекватності їх, а саме в тому, що висловлюване в них (логічні присудки) було б віднесено до непідходящих, занадто вузько обкреслених класів, тоді як воно правильне і мало б бути віднесене до більших класів; наприклад, положення про інерцію, про тяжіння до землі і т. д. висловлені тільки відносно сигар, та ще чомусь відносно "сигар вагою в 10 лотів", тоді як справа йде про те, що насправді відноситься до г усім фізичним тілам, т. е. до набагато більшого класу предметів.. Такі теорії затемняють істоту справи і здатні вводити в оману, створюючи помилкові припущення, ніби ту властивість, яка приписана об'єктам цього класу, представляє осо-бенность цих предметів, щось ним що спеціально належить". Петражицкий Л. І. Введення у вивчення права і моральності". СПб., 1907. С. 72 і 75-77.

4 Чупров А. А. Нариси по теорії статистики. СПб., 1909* См про значе-л-у нді принципу найменшої витрати сил у нього ж, с. 1-20; Мах. Пізнання і помилка. Видавництво Скирмунта. С. 459 і їв.; Риккерт. Межі природничонаукового утворення понять. Перев. Водэна, passim. * При цьому сам А. А. Чупров посилається на Риккерта: "Пізнати світ, представ-ляя собі нарізно усі одиничні форми, як вони існують, - завдання, принци-пиально нерозв'язна для кінцевого людського духу" (Риккерт Г. Межі природно-научного утворення понять. Логічне введення в історичні науки. СПб, 1904. С. 33). - Прим. коментатора

5 В. Оствальд. Філософія природи. СПб., 1903; Він же. Die energetischen Gnmdlagen der Kulturwissenschaften. Leipzig, 1909; Solvay. Note sur les formules d'introduction a 1'energetique physio - et psychosociologique. Видавництво Інституту Solvay, 1906.

6 Воронів. Підстави соціології.

7 Barcelo A. Y. Mecanique sociale: Revue intern, de sociologie, 1915. P. 492. Haret. Mncanique sociale (1910), передмова і passim. Декілька в іншому положенні знаходиться R. de la Grasserie, що намагався створити "кос-мосоциологию", приватною гілкою якої, на його думку, являється /годио-социология, що вивчає світ людських взаємин. См його De la cosmosociologie. Видавництво Інтерн, бібліотеки соціології.

8 Barcelo Ibid. P. 567.

9 Ibid. P. 576.

10 Сорокин. П. А. Злочин і кара, подвиг і нагорода. СПб., 1914. С. 43-44. Там же детальніше про це питання см с. 42^15.

11 Для ілюстрації візьмемо поведінку людей і запитаємо себе: чи объяс-нимо поведінка індивідів А, В, З, D.. законами механіки? Чи Сво-дятся незліченні акти, які кожен з них здійснює, до принципу інерції і закону тяжіння? Чи можна за допомогою їх, плюс закони важеля, плюс вчення про рівномірний і нерівномірний рух, плюс інші принципи механіки, - чи можна цими принципами пояснити "рухи" А, що одружується? У, иду-щего до суду? З, вмираючого на барикаді? і т. д.? Чи здатні ці принципи пролити світло на явища релігійні, політичні, эко-номические, естетичні і т. д.? Варто поставити такі питання, як відразу ж стане зрозумілим, що - на жаль! -наука ще нескінченно далека від можливості зведення вказаних явищ до простих фи-зико-механическим процесів. Не лише громадська поведінка людей, але самі элементарые по-ступки індивіда поки що не з'ясовні законами фізичної меха-ники. Ось чому доводиться бути в цьому відношенні скромним і не пред'являти сміливих, але утопічних претензій. Така сміливість вме-сто пошани робить їх авторів смішними. І, думаю, заслужено.

12 Отто Глезер. Роздуми про автономність біологічної науки: Нові ідеї в біології. Сб. № 1. СПб., 1913. С. 79-80. "Ніщо не могло б бути більше фізичним і хімічним, чим розкладання все-ленной на системи електронів, - продовжує той же автор. - Коли подібне розкладання було б закінчене, то органічний (соответ-ственно - соціальний. - П. С.) світ і усе, що його характеризує, могло б бути виражено в термінах електронів, якби такий спо-соб вирази показався зручним.. Невже, проте, не залишилося б абсолютно справедливим, що водень є водень, а кисень - кисень? Якби навіть було доведено, що ці гази є істотно схожими конфігураціями електронів, вони проте залишилися б індивідуально різними, так що охочі могли б заснувати дві окремі науки - про водень і кисень, - причому науки ці були б автономні.. Розкладання зовсім не унич-тожает одиничності, особливо там, де вона існує; і заявити, що це справедливо по відношенню до організму, - означає сказати площина". Там же. С. 84-85.

13 См про це нижчий.

14 Глезер. Там же. С. 80.

15 Waxweiler. Esquisse d'une sociologie. P. 1-87.

16 Об фіто- і зоо-социологии см: Сукачев. Введення у вивчення рас-тительных співтовариств. Пп, 1915; Henslow. L'ecologie au point de vue de 1'evolution des vegetaux. Scientia, Vol. XIII. Додаток. Р. 87-107; Морозів. Ліс як рослинне співтовариство. СПб., 1913; Він же. Био-логия наших лісових порід; Вагнер. Соціологія в ботаніку // Приро-да, 1912, вересень; та ін. Я дуже просив би читача не розуміти мою критику скоростиглих спроб рівняння соціальних явищ з фізико-хімічними за критику механічно точних методів изуче-ния явищ, властивих "точним наукам". Як видно буде з ни-жеследующего, на відміну від панів "нормативистов", невдало пыта-ющихся винайти для соціології і соціальних наук якісь особливі ' методи, відмінні від методів точних "наук про природу", я категориче-ски визнаю, що методи природних і соціальних наук - єдині, що, тільки йдучи шляхами природних наук, соціологія може науково прогресувати. Різні не методи вивчення, а об'єкти тих і дру-гих дисциплін.

17 Haeckel. Generale Morphologic der Organismen. Vol. I. Berlin, 1866. S. 286.

18 "По аналогії з соціологією, завданням якої є вивчення взаи-модействий між членами суспільства.. нашу галузь знання, изучаю-, щую також внутрішні взаємодії в рослинних співтовариствах,, їх види, форми і їх генезис, можна назвати фито-социологией". Су-качев. Введення у вчення про рослинні співтовариства. Пп, 1915. V С. 119-120.

19 Waxweiler. Esquisse d'une sociologie. P. 51-87. У світі взаємодії рослин, говорить Ваксвейлер, немає анінайменшого сліду affinite social (p. 72). Sociabilite*, далі пише він, властива тільки людині. Через це "порівняльна соціологія людей і тварин не мо-жет освітити людську соціологію як таку". "Соціальні стосунки у вигляді sociabilitu не існують у тварин; ось чому порівняльне вивчення соціальних стосунків тварин і людей неминуче безплідно".* Обов'язковість (фр.) ', тут: здатність людини до соціального обще-нию, "социабильность" - Прим. коментатора."II suit encore de la, - продовжує він, - que si Ton adopte en sociologie la methode logique qui consiste a aller du simple au compose, les faits sociaux primaires ne seront pas, dans 1'ensemble, fournis par la sociologie comparee anthropozoologique, mais plutot par la sociologie comparee purement humaine; un sentiment social aussi complexe que "la confiance", n'aura pas son homologue simple chez des animaux mais chez des hommes a sociabilite peu developpee: une combi - naison sociale aussi puissante qu'un trust, sera comparable a une autre forme d'association humaine, non pas a une fourmiliere. Si Ton veut chercher dans la sociologie animate le phenomene correspondant a une cooperative de consommation et que Г on apporte un cas de symbiose, on tombe dons dans 1'analogic methaphorique, pour ne pas dire dans le ridicule"* (p. 82-84).* Це означає, що якщо в соціології застосувати логічний прийом, який полягає в переході від простого до складного, то примітивні "соціальні" факти виявляться кориснішими для порівняльної соціології, що займається виключно людським суспільством, чим для порівняльної антропо-зооло-гической соціології; таке складне людське почуття, як "віра" не соот-ветствует чому-небудь у тваринному світі, але виявляє себе у слаборозвинених в соціальному відношенні людей: така потужна соціальна освіта, як трест, можна порівнювати з будь-яким іншим видом людської асоціації, але не з му-равейником. Прагнення знайти відповідність між явищами симбіозу і по-требительской кооперацією призводить до встановлення лише метафізичною, якщо не сказати сміхотворною, аналогії між ними (фр.) - Прим. коментатора. Такі рішучі твердження, по суті цілком правильні, у вустах прибічника Леба і інших механистов - краще доказатель-ство того, що світ людських взаємин поки що несво-дим до інших екологічних явищ.

20 Не зупиняючись тут детальніше на питанні, ніж відрізняються фак-ты міжлюдської взаємодії від аналогічних явищ, дан-ных у світі тварин і рослин, - бо з цим питанням не раз при-дется мати справу надалі, - сказаного, сподіваюся, досить, щоб визнати цю відмінність в наявності. Тих же, хто в цій відмінності сумнівається, прошу повірити мені в цьому пункті "в кредит"; доста-точные докази будуть приведені нижче.

21 Tarde. La theorie organique des societes. Annales de 1'Inst. intern, de sociologie. Vol. IV. P. 237-238. До даного ж тому "Анналів" я отсы-лаю усіх охочих познайомитися з "органічною школою" і кри-тикой її положень. Він підводить підсумки, з одного боку, усім резуль-татам, досягнутим органицистами в області соціології (доповіді Лилиенфельда, Новикова, Вормса), з іншої - дуже чітко указы-вает усю безплідність методу і напряму органицистов (доповіді Тарда, Л. Штейна і інших критиків цієї школи).

22 Dupreel. Sociologie et psychologic. L'lnstitut Solvay. Bulletin mensuel. Січень 1911. P. 180-186. См також: Зиммель. Проблема соціології: Нові ідеї в соціології. Сб. № 1. С. 136-141.

23 Тард. Психологія і соціологія: Нові ідеї в соціології. Сб. № 2. СПб., 1914. С. 70.

24 Там же. С. 69-78.

25 Тард. Теорія психічних дій // Російська вища школа об-щественных наук в Парижі. СПб., 1905. С. 5.

26 Тард правильно зрозумів і аналогію соціології або интерпсихологии із зоо- і фито-социологией. "Щоб ясніше виразити мою думку, - говорить він, - незайве буде зіставити науку, про яку я говорю, з тією, яку можна було б створити під назвою интерфизио-логии або интербиологии і яка симетричний відповідала б їй. Можна сказати, втім, що ця галузь біології вже суще-ствует.. Походження видів, що розглядається згідно дарвинов-ским принципам боротьби і природного підбору, є не що інше, як великий і безперервний интерфизиологический процес (а не интрафизиологический, як уявляють інші глибокодумні дослідники природи). Вивчення мікробів в їх взаємних отношени-ях до великих організмів є також велика галузь интерфизиологии" (Там же. С. 10), що має багате майбуття.

27 У зв'язку з боротьбою "соціологічної" і "психологічної" шкіл воп-рос про взаємні стосунки соціології і психології, як це година-то буває при спорах, абсолютно негрунтовний був ускладнений. У спорі торкнулися багато проблем, прямого відношення до справи що не мають і носять переважно методологічний ха-рактер, наприклад, про місце психології і соціології в классифика-ции наук Конта; про те, чи слід пояснювати соціальні процеси виходячи з властивостей індивідуальної психіки або, навпаки, - после-днюю слід пояснювати як функцію соціальних процесів; инди-вид або суспільство є реальністю і т. д. Ці спори, засновані головним чином на непорозумінні і прямо-го стосунки до цього питання не мають, торкнуться нижче в різних відділах "соціології". Тут же досить вказаної відмінності між соціологією і психологією. См про ці спори: Сорокин П. А. Межі і предмет соціології // Нові ідеї в соціології. Сб. № 1. С. 102-108; Нові ідеї в соци-ологии. Сб. № 2: "Соціологія і психологія" - збірка, специаль-но присвячений цьому питанню (ст. де Роберти, Дюркгейма, Тар-да, Колле, Драгическо, Паланта). См також Baldwin. Psychologic et sociologie (1'individu et la societe). Видавництво Междунар. социол. библио-теки. Відповідні місця в роботах Уорду, Дюркгейма, Коста, Леви-Брюля, Бугле та ін.

28 Сигеле. Злочинний натовп. СПб., 1896. С. 3-17.