Явище взаємодії як колективна єдність або реальна сукупність

Явище взаємодії людей дане тоді, коли психічне со-стояние або зовнішня поведінка або, нарешті, то і інше одного або одних з них можуть бути рассматриваемы як функція суще-ствования і стани іншого або інших індивідів, - таке дане вище визначення явища взаємодії.

З цього визначення виходить, що один або одні індивіди можуть впливати на поведінку і стан психіки іншого або інших, можуть викликати - навмисно або ненавмисно - зміни в області пси-хических переживань і в області зовнішніх рухів інших инди-видов. Узяте в цілому, явище взаємодії представляє, таким чином, певну систему, де протягом процесу взаимодей-ствия існує тісний функціональний зв'язок між центрами взаємодії: поведінка або стан одного з них негайно ж відбивається на поведінці і стані іншого, зміни одного (що обумовлює) індивіда спричиняють за собою ті або інші измене-ния в поведінці і стані його контрагента. Така залежність мо-жет бути і взаємною.. Образно кажучи, взаємодіючі инди-виды представляються як би пов'язаними один з одним мотузком. Руху одного, через цей зв'язок, "смикають" іншого, і навпаки.

Така тісна функціональна або причинна взаимозависи-мость між центрами взаємодії дає основу для того, щоб розглядати явище взаємодії як особливу колективну єдність або колективну індивідуальність.

Основою для цього, як тільки що було сказане, являються причинні або функціональні стосунки, дані між взаимо-действующими індивідами, виділяючі їх з безлічі інших індивідів в особливе явище, відмежоване від усіх інших.. Питається, чи досить такої основи для того, щоб образо-вать з ряду взаємодіючих індивідів колективна єдність?

Відповідь може бути тільки позитивний. Для об'єктивного дослідника така основа є достатньою і необходи-мым основою. Більш того, воно єдина основа для утворення всякої реальної колективної єдності. Там, де немає цього тісного функціонального або причинного зв'язку, там немає і колективної єдності, а є проста просторова близькість і співіснування ряду окремих одиниць або єдність не реаль-ное, а уявне. Так, не є колективною єдністю купа пес-ка, штабель дрів, купа цегли або ряд пагорбів. Не складає колективної єдності і ряд індивідів, що не роблять один на одного ніякого влияния106.

Правильно говорить із цього приводу Зигварт, що розглядає ці останні явища як "зовнішнього і випадкового един-ства",: "Коли ми говоримо про купу піску, дрів, про групу дерев, про ряд пагорбів і т. п., то просторове співіснування отдель-ных штук або індивідуумів в цьому числі і угрупуванні не опре-делено ніякий в них самих необхідністю, що лежить, і між ними існує лише таке відношення, яке могло б бути так-же між якими завгодно іншими речами" 107.

Зовсім інакше йде справа у тому випадку, коли в основі коллек-тивного єдності лежить принцип функціонального, або причин-ного, стосунки. Тут єдність не зовнішня, а внутрішнє, зв'язок не випадковий, а функціональна (причинна). Просторова близькість є основою єдності зовнішнього і випадкового: дос-таточно піщинки або поліна відокремити один від одного, наприклад розкидати по землі, т. е. просторово розділити їх, і від кол-лективного єдності не залишиться нічого. Інакше йде справа в явищах взаємодії. Вище ми бачили, що тут простран-ственная близькість не є умовою єдності: взаимодейству-ющие індивіди можуть взаємодіяти і при просторовій розділеності. Просторова розділеність в єдності, ос-нованных на причинних стосунках, не перешкоджає їх буттю. Абсолютно правильно говорить Зигварт і із цього приводу:

"Інші колективні поняття мають основою своєї єдності причинне відношення (байдуже, чи буде це залежність від однієї причини або взаємодія), яке зв'язує окрему розділену єдність, байдуже, чи вважається при цьому в той же час просторова відмежованість цілого або ні. Так, кол-лективное поняття сонячної системи поступове прогрессиро-вало від простої єдності суми до причинної єдності. Так, про-стое генеалогічне поняття сім'ї покоїться лише на причинному відношенні єдиного походження від загального родоначальника. Так, в колективне поняття лісу може бути включений причинний елемент залежності зростання його складових частин один від одного" 108.

Правда, той же Зигварт далі вказує на можливість теле-ологического єдності. Але з його ж аналізу виходить, що це не необхідна і не достатня умова для утворення коллектив-ного єдності. "Телеологічний розгляд суспільства і держави, - говорить він, - не виключає каузального рассмотре-ния, а, навпроти, вимагає його" 109.

Отже, готівка тісного функціонального зв'язку між взаимо-действующими індивідами являється цілком достатнім основа-нием для розгляду явищ взаємодії як коллективно-го єдності, як особливої "реальної сукупності".

Раз сукупність взаємодіючих індивідів складає колективну єдність, то згідно виділеним формам взаимо-действия можна розрізняти наступні види колективної єдності:

I. Залежно від кількості індивідів: 1) колективне един-ство двох; 2) колективна єдність багатьох з визначеним одним центром, що зв'язує усіх взаємодіючих індивідів; 3) кол-лективное єдність складна, складена з взаємодії двох груп, з яких кожна є колективною єдністю 1-ої степе-ни. Залежно від якості індивідів може бути колективна єдність сама різнорідна, зокрема складена з схожих (одинсімейних, одиндержавних, одинрасових, одностатевих, од-новозрастных і т. д.) і несхожих індивідів (різносімейних, різно-державних, різнорасових і т. д.).

П. Залежно від характеру актів колективна єдність:

1) активні, активно-пасивні, пасивно-активні і пасивні;

2) односторонні і двосторонні; 3) тривалі і тимчасові; 4) антагоністичні і солидаристические; 5) шаблонних (органи-зованные) і нешаблонних (неорганізовані); 6) свідомих (зокрема, цільові) і несвідомих; 7) інтелектуальних, емоційних і вольових.

III. Залежно від провідників колективна єдність: 1) пов'язані звуковими провідниками; 2) свето-цветовыми; 3) рухово-мімічними; 4) хімічними; 5) механічними; 6) теп-ловыми; 7) предметними; 8) електричними, а також 9) коллек-тивные єдність посередня і безпосередня.

Звідси слідує певний методологічний вивід. Він свідчить: першим кроком до аналізу будови всякого народонаселе-ния (будь-якої країни, будь-якої епохи) є аналіз його з точки зре-ния кількості і якості складових його індивідів, характе-ра їх взаємин і провідникових зв'язків. Не усвідомивши ці питання, неможливо зрозуміти ні історії, ні доль Цього населения110.

Такий аналіз - не усе. Він лише перший крок. Але без такого кроку обійтися не можна.

Обмежимося отриманим результатом. Він підсумовує наш аналіз. Узявши явище взаємодії, ми розклали його на частини, розглянули ці частини і тепер знову замкнули розірваний круг, дійшовши висновку, що ці частини складають особливе ціле - коллек-тивное єдність.

Отриманий результат дає можливість перейти "на другий поверх" аналізу соціальної структури. Почавши з індивіда і його взаи-моотношений, ми прийшли до поняття колективної єдності. Те-перь ми могли б залишити збоку взаємини індивідів і перейти до вивчення взаємин колективної єдності; їх градації, їх схрещування, їх кумуляції, їх розшарування. Ми мог-ли б приступити до дослідження взаємодії не осіб, а груп або реальних совокупностей. Ці останні, у свою чергу, ми могли б розділити на ряд категорій по мірі складності, начи-ная від колективної єдності простих і кінчаючи складними соци-альными тілами, складеними з ряду простих груп. Таким шляхом ми послідовно перейшли б від аналітики простих со-циальных структур до аналітики складних соціальних утворень. Із сказаного стає ясною та логічна послідовність, яка лежить в основі нашої роботи; розсіюється можливе нерозуміння багатьох, кому, можливо, показалося дивним, поче-му ми свою соціологію почали з аналізу таких "несоціальних" (з шаблонно дилетантської точки зору) явищ, як індивіди, їх акти і провідники. Тепер, ймовірно, кожен зрозуміє, що без аналізу і вивчення "першого поверху" не можна приступати до аналізу "другого".

Але перш ніж перейти до вирішення вказаних питань, ми повинні розглянути ще декілька проблем, пов'язаних з буттям простих соціальних явищ, проблем, необхідних для того, что-бы розчистити шлях для аналізу складних соціальних структур.