Суд може збирати докази з власної ініціативи.

6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних при­
чин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження

обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на осно­ві наявних доказів.

1.За загальним правилом, у адміністративному судочинстві
обов'язок доказування розподіляється наступним чином: пози­вач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні
вимоги, тобто підставу позову; відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

2.Частина 2 коментованої статті встановлює презумпцію
вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються — повідомлені позивачем обставинисправи про рішення, дії, бездіяльність відповідача — суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідачне спростує їх.

Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів з адміністра­тивної справи, як правило, утворюється і зберігається у суб'єк­та владних повноважень, ч. 4 коментованої статті зобов'язує його подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

3. Суд сприяє особам, які беруть участь у справі в реалізації
обов'язку доказування шляхом витребування необхідних дока­
зів, якщо особою вказано ґрунтовні причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомлено про місце, де вони
знаходяться чи можуть знаходитися.

4. Крім випадків, коли адміністративний суд витребує дока­зи за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, він, ґрунтуючись на принципі офіційного з'ясування всіх обставин у спра­ві (див. коментар до ст. 11 КАС України), може збирати докази і з власної ініціативи.

5. Частина 6 коментованої статті передбачає наслідки невиконання особою, яка бере участь у справі обов'язку доказування.
У цьому випадку судове рішення ґрунтуватиметься переважно
на доказах, що підтверджують обставини на які посилаються
інші особи, які беруть участь у справі і, вірогідно, не задовольня­тиме інтереси особи, що не виконує обов'язок доказування.

 

43. Діяльність суб'єктів адміністративного процесу зі збору та оцінки доказів.

Діяльність суб'єктів адміністративного процесу зі збору та оцінки доказів полягає у використанні у адміністративному процесі засобів доказування.

До них відносяться:

1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки.

2. Показання свідка. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

3. Письмові докази. Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази класифікуються: залежно від суб'єктів, які склали письмові докази, — на офіційні і неофіційні. Офіційні — документи, акти, службова переписка, яка виходить від державних і громадських органів. Можуть бути спростованими і неспростованими. Неспростовні звільнені від доказування (факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили). Документи видаються компетентними органами в межах їх повноважень, у встановленому порядку і формі. Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, а також за їх клопотанням перед судом витребовуються від організацій і громадян в оригіналі і копіях. При поданні копій письмових доказів суд може за необхідності вимагати подання оригіналу.

4. Речові докази. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

5. Призначення судової експертизи. Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

Необхідно відзначити, що тягар збору доказів на відміну від цивільного судочинства лежить не лише на сторонах. Суд, щоб правильно встановити фактичний бік справи, наділено повноваженням як за клопотанням особи, яка бере участь у справі, так і з власної ініціативи збирати докази (частини третя, п'ята коментованої статті). Особа може заявити клопотання про витребування доказів, якщо не може самостійно надати докази. Щоб клопотання було задоволено, їй слід зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані (причини мають бути лише поважними), та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази відповідною ухвалою, що надсилається особам, у яких знаходиться доказ.

Стаття 86 КАСУ визначає загальні правила оцінки доказів судом при розгляді і вирішенні адміністративної справи. Вона покликана забезпечити правильне встановлення обставин у справі, яке б не викликало сумнівів. Ніщо у цій статті не повинно тлумачитися як виправдання для суддівського свавілля.

Оцінка доказів - це віднайдення відповіді на питання, чи може певна інформація слугувати доказом у справі, а також чи переконують докази кожен окремо та у своїй сукупності у наявності чи відсутності певної обставини у справі.

Попередня і остаточна оцінка доказів у справі судом Суд оцінює докази у процесі всього розгляду справи, вирішуючи чи не кожне процесуальне питання. Навіть розглядаючи клопотання про залучення якогось доказу, суд оцінює його під кутом зору належності і допустимості (стаття 70 КАСУ) і може відхилити його вже на цьому етапі без дослідження. Оцінку суд дає і під час дослідження доказів. Наприклад, під час допиту свідків суд може дійти висновку про наявність суперечностей у показаннях свідків, і тоді є підстави для призначення одночасного допиту таких свідків (частина одинадцята статті 141 КАСУ). Усе це попередня оцінка доказів.

Остаточну оцінку суд дає доказам лише при вирішенні справи - тобто у кінцевому судовому рішенні (зазвичай постанові) за результатами розгляду справи. Саме тоді суд повинен встановити усі обставини у справі.

Всебічне дослідження доказів означає дослідження всіх належних і допустимих доказів, що є у справі. Суд повинен порівнювати докази із різних засобів доказування, виявляти спільну інформацію і суперечності, відхиляти неналежні та недопустимі докази.

Повне дослідження доказів - дослідження необхідної і достатньої кількості доказів, що дадуть можливість зробити однозначний висновок про обставини, які належало встановити у справі.

Об'єктивне дослідження доказів - дослідження доказів судом неупереджено і безсторонньо, не підлаштовуючи їх під певне рішення у справі.

Безпосереднє дослідження доказів - особисте сприйняття судом доказів із визначених законом джерел у встановленому порядку. Проте це не виключає можливості брати до уваги докази, зібрані, наприклад, за судовим дорученням чи в порядку забезпечення доказів іншим судом тощо, якщо вони досліджені судом, який вирішує справу, у встановленому порядку у сукупності з іншими доказами у справі.

Кожен доказ відповідно до коментованої статті повинен перевірятись судом, досліджуватись і оцінюватись окремо і в сукупності з іншими доказами.

Достовірність доказу у контексті частини третьої коментованої статті означає те, що він, за переконанням суду, адекватно (правдиво) відображає певні обставини у справі.

Достатність доказів означає, що у своїй сукупності вони повинні переконувати у наявності певної обставини. Якщо доказів недостатньо для встановлення певної обставини і суд з об'єктивних причин не зміг усунути таку недостатність на підставі принципу офіційності, тоді суд робить висновок про недоведеність цієї обставини (коли діє презумпція вини суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 71 КАСУ, потрібно пам'ятати, що позивач не повинен доводити неправомірність рішення, дії чи бездіяльності відповідача, а тому суд не може у таких випадках роботи висновок, що позивач не довів неправомірності рішення, дії чи бездіяльності відповідача).

Результати оцінки доказів суд відображає у мотивувальній частині судового рішення, де наводять мотиви врахування чи неврахування окремих доказів (див., наприклад, пункт 3 статті 163 КАСУ).

 

44. Фіксування судового засідання технічними засобами. Журнал судового засідання.

Суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду.

Носій інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання (касета, дискета, компакт-диск тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи.

Ведення журналу судового засідання.

Одночасно із технічним записом судового засідання секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання.

У журналі судового засідання зазначаються такі відомості: рік, місяць, число і місце судового засідання; найменування адміністративного суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання; справа, що розглядається, ім’я (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; номер носія інформації; порядковий номер вчинення процесуальної дії; назва процесуальної дії; час вчинення процесуальної дії.

Журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи.

 

45. Поняття та види судових витрат.

Судові витрати – це витрати, пов’язані із розглядом справи у суді.

Види судових витрат.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

 

46. Судовий збір.

Судовий збір — це загальнодержавний збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів, та включається до складу судових витрат.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що звертаються до суду.

1. Особа, яка звертається до адміністративного суду із позовною заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, скаргою за винятковими обставинами, заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами, повинна сплатити судовий збір.

2. Судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

3. Судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, ухвалою суду в разі повернення позовної заяви, заяви за нововиявленими обставинами або скарги, відмови у відкритті провадження у справі, а також у разі залишення позовної заяви, заяви за нововиявленими обставинами або скарги без розгляду (крім випадку, якщо такі заяви залишено без розгляду внаслідок повторного неприбуття позивача або за його клопотанням).

 

47. Витрати, пов'язані з розглядом справи у суді.

До витрати, пов'язані з розглядом справи у суді відносяться:

1. Витрати на правову допомогу.

Витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

2. Витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду.

Витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України. (це постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»).

3. Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.

Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи. Свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам оплачуються проїзд, а також добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Експертам, спеціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу. У разі неоплати судової експертизи у строк, встановлений судом, суд може скасувати ухвалу про призначення судової експертизи.

Якщо виклик свідків, призначення експертизи, залучення перекладачів, спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у разі звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4. Витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну. Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

48. Розподіл судових витрат.

1. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

2. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони — суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

3. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу — відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

4. У справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем — фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

5. У разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

6. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

 

 

49. Строк звернення до адміністративного суду.

1. Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду.

2. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

4. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

 

50. Поняття та види процесуальних строків.

1. Процесуальні строки — це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

2. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Види процесуальних строків:

1) загальні

2) спеціальні процесуальні строки для порушення адміністративної справи у суді.

Загальний процесуальний строк порушення адміністративної справи визначено ст. 99 КАСУ, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак поряд із загальним процесуальним строком порушення адміністративної справи процесуальним законом закріплено спеціальні процесуальні строки порушення такої справи.

Так, для захисту прав, свобод та інтересів особи КАСУ та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наприклад, строк подання позовної заяви щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності, якими обмежуються чи порушуються виборчі права громадян та юридичних осіб обчислюється навіть не місяцями, а днями і годинами (ст.ст. 172-177 КАСУ).

Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду.

У судовій практиці непоодинокими є випадки, коли позивач з об'єктивних чи суб'єктивних причин до суду із адміністративним позовом своєчасно не звертається, однак потреба у судовому захисті порушених чи оспорюваних прав чи інтересів на зникає. У зв'язку із такою ситуацією виникає поняття «пропущення процесуальних строків» та потреба їх поновлення.

 

 

51. Поновлення та продовження процесуальних строків.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, — продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Право на порушення питання перед судом про поновлення процесуальних строків мають сторони й інші особи, які беруть участь у справі, які пропустили процесуальний строк, встановлений законом для вчинення конкретної процесуальної дії. Для реалізації цього права вони подають письмову заяву за підсудністю — до того суду, в якому слід було вчинити пропущену процесуальну дію або до якого слід було подати документ. Одночасно із заявою про поновлення строку належить провести ту дію або подати той документ, щодо якого порушено питання. Заява розглядається в судовому засіданні, на яке викликаються сторони, і повідомляються інші особи, які беруть участь у справі, проте неявка цих осіб не перешкоджає вирішенню судом заяви про поновлення процесуального строку. Відповідь суду на заяву про поновлення процесуального строку дається в ухвалі, якою цей строк або поновлюється або в його поновленні відмовляється. Висновки суду про це мають бути аргументованими з посиланням на досліджені в судовому засіданні докази.

Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі.