Загальна характеристика категорій публічно-правових спорів, віднесених до адміністративної юрисдикції



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика категорій публічно-правових спорів, віднесених до адміністративної юрисдикції



У КАС України представлені наступні категорії публічно-правових спорів, віднесених до адміністративної юрисдикції (ст. 17):

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

 

 

14. Спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Стаття 55 Конституції гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для визначення предмету оскарження у цій категорії адміністративних справ необхідно з'ясувати зміст поняття "рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень".

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 КАС України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАСУ необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації Як зазначив Конституційний Суд України, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб (наприклад, дії щодо вилучення майна, затримання особи тощо).

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи (наприклад, неприйняття рішення за заявою особи, ненадання допомоги працівниками міліції, неоприлюднення нормативно-правового акта тощо).

КАСУ встановлює особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, а саме - у справах щодо оскарження нормативно-правових актів (стаття 171), щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, якщо законом не встановлено іншого порядку оскарження (стаття 181), щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності, що обмежують реалізацію права на мирні зібрання (стаття 183).

 

15. Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, увільнення від неї спеціально виділені окремо, щоб їх помилково не ідентифікували як трудові спори і не відносили до цивільної юрисдикції. Відносини, що виникають у сфері публічної служби (насамперед, це служба в органах державної влади і місцевого самоврядування), є предметом регулювання конституційного і адміністративного права та законодавства. Трудове законодавство (законодавство про працю) може застосовуватися до них лише субсидіарно, але від цього вони не перестають бути відносинами публічної служби і не стають трудовими.

Поняття публічної служби в КАСУ розкрито через перелік різновидів цієї служби (пункт 15 статті 3). Таким чином, можна виділити:

1) спори з відносин діяльності на державних політичних посадах (народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, заступники міністрів, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та їх заступники);

2) спори з відносин державної служби, зокрема з відносин професійної діяльності суддів, прокурорів, відносин військової служби, альтернативної (невійськової) служби, дипломатичної служби, відносин іншої державної служби (насамперед в органах виконавчої влади);

3) спори з відносин служби в органах влади Автономної Республіки Крим;

4) спори з відносин служби в органах місцевого самоврядування (у тому числі з відносин діяльності депутатів місцевих рад усіх рівнів).

До першої із зазначених категорій можна віднести і справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності, особливості провадження у яких встановлено статтею 180 КАСУ.

До останніх двох можна віднести, зокрема, і спори щодо дострокового припинення повноважень депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи місцевої ради, тому числі у випадку оскарження рішення вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій) про припинення повноважень депутата (стаття 7 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 року, стаття 5 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" від 11 липня 2002 року із змінами, внесеними Законом України від 12 січня 2007 року N 602-V).

16. Спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

До юрисдикції адміністративних судів відносяться і так звані компетенційні спори (пункт 3 частини першої статті 17 КАСУ).

Під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень.

Компетенцію органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень нерідко може перетинатися, внаслідок чого може виникнути компетенційний спір. Крім того, виникнення компетенційного спору може бути результатом зловживань, що виявляються у формі привласнення повноважень або перевищення власних повноважень.

Компетенційні спори найчастіше можуть виникати між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, особливо щодо здійснення делегованих повноважень. У рамках таких спорів може вирішуватися, наприклад, питання про протиправність акта суб'єкта владних повноважень, виданого без належних повноважень або з їх перевищенням.

Компетенційні спори можна класифікувати за суб'єктним складом: 1) спори між державними органами та органами (посадовими особами) місцевого самоврядування; 2) спори між органами місцевого самоврядування; 3) спори між органами (посадовими особами) місцевого самоврядування та органами самоорганізації населення; 4) спори між іншими суб'єктами владних повноважень.

Позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Якщо компетенцію суб'єкта владних повноважень, а відповідно - інтереси позивача, не було порушено, у задоволенні позову належить відмовити.

Спори, що виникають з адміністративних договорів, є самостійною категорією спорів, що віднесені до адміністративної юрисдикції (пункт 3 частини першої статті 17 КАСУ). Водночас деякі з них є одночасно компетенційними спорами - якщо вони стосуються адміністративних договорів, обома сторонами у яких є суб'єкти владних повноважень. Адміністративний договір – дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Формула "спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів" охоплює весь спектр спорів, що виникають у відносинах, пов'язаних з адміністративними договорами, у тому числі спори щодо недійсності цих договорів, їх зміни чи розірвання.

 

17.

 

18. Спори за зверненням суб'єкта владних повноважень.

Адміністративні справи, що виникають із зазначених спорів, суд розглядає лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень. Відповідачами у них можуть бути громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, об'єднання громадян, юридична особа, які у цих правовідносинах не є суб'єктами владних повноважень.

Згідно з частиною четвертою статті 50 КАСУ, це положення поширюється на такі справи: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян за позовом легалізуючого органу або прокурора (частина четверта статті 37 Конституції України, стаття 31 Закону України "Про об'єднання громадян"); 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян за позовом легалізуючого органу або прокурора (частина четверта статті 37 Конституції України, стаття 32 Закону України "Про об'єднання громадян"); 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України за позовом органу внутрішніх справ чи органу охорони державного кордону (частина п'ята статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"); 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання за позовом органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (частина друга статті 39 Конституції України, частина перша статті 182 КАСУ); 5) та інші справи у випадках, встановлених законом.

Прикладом "інших справ у випадках, встановлених законом" можуть бути справи про: 1) оскарження виборчою комісією рішень, дій чи бездіяльності засобів масової інформації та їхніх власників і творчих працівників, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, що порушують законодавство про вибори та референдум (частина перша статті 174 КАСУ; стаття 30 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"; статті 103, 112 - 114 Закону України "Про вибори народних депутатів України"; статті 91, 100 - 102 Закону України "Про вибори Президента України"); 2) скасування за позовом Центральної виборчої комісії реєстрації кандидата на пост Президента України (частина перша статті 176 КАСУ, стаття 56 Закону України "Про вибори Президента України"); 3) дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності за позовом Голови Верховної Ради України (частина четверта статті 81 Конституції України, частина перша статті 180 КАСУ, стаття 5 Закону України "Про статус народного депутата України"); 4) припинення державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи - підприємця, наприклад, у разі провадження ними діяльності, що заборонена законом (стаття 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), тощо.

 

19. Спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Відповідно до статті 69 Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Правовідносини щодо виборів, референдуму регулюються Конституцією України та Законами України "Про вибори народних депутатів України" (в редакції Закону України від 7 липня 2005 року N 2777-IV), "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 липня 2010 року, "Про вибори Президента України" (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року N 1630-IV), "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року.

До спорів, що виникають у процесі виборів чи референдуму, можна віднести спори щодо: 1) оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій (комісій з референдуму), членів цих комісій (стаття 172 КАСУ); 2) уточнення списку виборців (стаття 173 КАСУ); 3) оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації та їх власників, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум (стаття 174 КАСУ); 4) оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партій (блоку місцевих організацій партій) їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу (стаття 175 КАСУ); 5) скасування реєстрації кандидата на пост Президента України (стаття 176 КАСУ).

Частину спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, так само можна віднести до категорії спорів із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Адже у них найчастіше йдеться про оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії чи комісії з референдуму, які мають владні повноваження. Якась частина виборчих спорів, а саме та, що розглядається за зверненням виборчої комісії, охоплюється категорією спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень. Однак є низка виборчих спорів, де суб'єкта владних повноважень може й не бути, - йдеться про спори між кандидатами на виборну посаду, партіями (блоками) тощо. Тому виникла необхідність окремо виділити спори щодо правовідносин, які пов'язані з процесом виборів чи референдумів.

 

20. Співвідношення адміністративної юрисдикції з іншими судовими юрисдикціями.

Співвідношення адміністративної юрисдикції з іншими судовими юрисдикціями виглядає наступним чином. Вимоги про відшкодування майнової чи моральної шкоди, заподіяної у публічно-правових відносинах, суди вирішують за правилами цивільного (господарського) судочинства. Але якщо їх заявлено одночасно (в одному провадженні) із оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень або з іншими вимогами про захист прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, тоді такі вимоги розглядаються за правилами адміністративного судочинства (частина друга статті 21 КАСУ).

Також положення частини другої коментованої статті 17 КАСУ спрямовано на запобігання спорів про компетенцію між судами різних юрисдикцій. Так, зокрема, не належить до юрисдикції адміністративних судів вирішення публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Невключення таких справ до юрисдикції адміністративних судів породжується насамперед природою відносин, з яких вони виникають.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Конституційний Суд України, згідно з Конституцією України, розглядає справи щодо: 1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України); 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість (стаття 151 Конституції України); 3) офіційного тлумачення Конституції та законів України (стаття 150 Конституції України); 4) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (статті 111, 150 Конституції України); 5) відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України); 6) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України (наявність висновку Конституційного Суду України з цього питання потрібна для розгляду Верховною Радою України питання про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно до пункту 28 частини першої статті 85 Конституції України).

Компетенція адміністративних судів не поширюється на справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. Тому за правилами адміністративного судочинства не розглядають скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства і прокуратури, що можуть бути розглянуті відповідно до КПКУ. Крім справ і питань, що вирішуються за правилами КПКУ, не можуть бути вирішені за правилами адміністративного судочинства справи щодо надання дозволу на:1) витребування документів та даних, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці злочину, джерело та розміри їх доходів; 2) негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; 3) зняття інформації з каналів зв'язку; 4) контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією; 5) застосування інших технічних засобів одержання інформації. Водночас оскільки КПКУ не передбачає можливості розгляду в порядку кримінального судочинства спорів про бездіяльність суб'єктів владних повноважень, то такі спори належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень. Справи про накладення адміністративних стягнень, тобто справи про адміністративні правопорушення, розглядають районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді) у випадках, що визначені статтею 221 КУпАП і частиною другою статті 386 Митного кодексу України, та в порядку, встановленому цими законодавчими актами.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (наприклад, спори стосовно позбавлення особи членства у політичній партії, формування виборчого списку партії, обрання особи керівником громадської організації тощо). Йдеться про спори, які хоч і мають ознаки публічності, але є внутрішньою справою об'єднання громадян.

За межами предмету адміністративної юрисдикції знаходиться сфера законодавчої діяльності і діяльності щодо вирішення судових справ (за невеликими винятками). Дипломатичні спори, які виникають у рамках міжнародного публічного права і за змістом є публічно-правовими, також не належать до предмету адміністративної юрисдикції, оскільки вони не можуть розглядатися національними судами.

З набранням чинності новими ЦПКУ і КАСУ справи про встановлення неправильності запису в актах цивільного стану перейшли з цивільної юрисдикції до адміністративної, адже за правовою природою ця категорія справ є оскарженням відмови органу реєстрації актів цивільного стану у виправленні відомостей в актових записах цивільного стану. Тому таке оскарження здійснюється за загальними правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 181 КАСУ учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Оскільки розділом VII ЦПКУ та статтею 1212 ГПКУ визначено інший порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, ухвалених за правилами відповідного процесуального закону, то такі справи не відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Крім того, до адміністративної юрисдикції належать справи, в яких оскаржуються й інші рішення, дії чи бездіяльність зазначених органів, які не пов'язані з виконанням виконавчих документів, але випливають з реалізації цими органами інших повноважень. Але особливості, визначені статтею 181 КАСУ, на розгляд таких справ не поширюються.

Водночас справи про захист честі, гідності і ділової репутації особи - суб'єкта владних повноважень не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, навіть якщо посягання на відповідні права відбулося у зв'язку зі здійсненням владних управлінських функцій, оскільки йдеться про захист невідчужуваних прав особи, які належать їй незалежно від статусу особи як суб'єкта владних повноважень. Якщо особа перестає бути суб'єктом владних повноважень (її, наприклад, звільнено з посади), то в цивільному судочинстві її процесуальний статус не змінюється.

 

21. Поняття та види підсудності адміністративних справ.

Підсудність – це процесуальний порядок віднесення судових справ, що підлягають розгляду і вирішенню по суті до конкретної ланки судової системи і до певного конкретного суду цієї ланки. Тобто розмежування справ за підсудністю відбувається між місцевими судами (тобто в середині однієї судової ланки або між місцевим та апеляційним судом та місцевим судом). Підсудність справи на відміну від підвідомчості визначається всередині певної судової підсистеми, тобто в межах підсистеми загальних судів чи всередині підсистеми спеціалізованих судів, навіть розмежування справ за підсудністю окремо передбачається в системі господарських судів, а підсудність справ адміністративним судам має регулюватися АПК України.

Ланка судової системи – це сукупність судів, які мають однакову структуру, організаційну побудову, повноваження й у більшості випадків діють у межах територіальних одиниць, прирівняних за адміністративним статусом. Судами першої (низової) ланки є місцеві суди, другої ланки – апеляційні суди, третьої – вищі спеціалізовані суди та ВСУ, який одночасно є найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції.

Підсудність також можна визначити як розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими спеціалізованими адміністративними судами (статті 18-21 КАС України).

У відповідності зі статтями 18-21 КАС України підсудність справ визначається за предметними, територіальними та інстанційними ознаками.

Правила підсудності адміністративних справ складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи.

 

22. Предметна підсудність адміністративних справ та її різновиди.

Правила предметної підсудності дозволяють визначити, адміністративний суд якої ланки розглядатиме адміністративну справу у першій інстанції. Ці правила визначаються згідно зі ст. 18 КАСУ.

Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених КАСУ, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції.

У разі невизначеності КАСУ предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

 

23. Територіальна підсудність адміністративних справ та її різновиди.

Правила територіальної підсудності дозволяють визначити, до якого конкретно адміністративного суду відповідної судової ланки особі необхідно звернутися у кожному конкретному випадку.

Правила територіальної підсудності визначено у такий спосіб, щоб, по можливості, забезпечити розгляд справи адміністративним судом, який територіально найбільш наближений до місця проживання чи місця знаходження особи. У такий спосіб забезпечується краща доступність правосуддя в адміністративних справах для невладних суб'єктів.

Правила територіальної підсудності визначаються згідно зі ст. 19 КАСУ.

Різновидами територіальної підсудності є: 1) за вибором позивача 2) виняткова 3) альтернативна.

1) Загалом адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

2) До виняткової підсудності віднесено адміністративні справи: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; 2) відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа (частина третя коментованої статті); 3) про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії (частина третя коментованої статті); 4) щодо рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії, членів цієї комісії, за винятком тих, що стосуються встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму (частина третя статті 172 КАСУ); 5) щодо дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїнського референдуму, інших суб'єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, що порушують законодавство про вибори чи референдум (частина третя статті 175 КАСУ); 6) про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (частина перша статті 180 КАСУ).

3) Згідно з частиною четвертою статті 19 КАСУ, якщо правила територіальної підсудності не дають можливість визначити компетентний у справі адміністративний суд, тоді позивач має право обрати його за власним розсудом, але з дотриманням правил предметної підсудності. Це є альтернативною підсудністю.

 

24. Інстанційна підсудність адміністративних справ.

Правила інстанційної підсудності дають відповідь на питання, які суди розглядають адміністративні справи у першій інстанції, а які - в апеляційній та касаційній інстанціях

Правила інстанційної підсудності визначено у такий спосіб, щоб забезпечити рівні можливості щодо оскарження судових рішень - для кожної адміністративної справи зазвичай передбачена однакова кількість судових інстанцій з тим, щоб право особи на оскарження і перегляд судового рішення необґрунтовано не обмежувалося.

У КАСУ загалом витримано принцип "судова ланка = судова інстанція", за якого кожна ланка адміністративних судів виконує функції лише однієї інстанції - першої, апеляційної чи касаційної. Такий підхід сприяє інстанційній спеціалізації суддів судів різних ланок, що позитивно позначається на якості розгляду і вирішення адміністративних справ.

Правила інстанційної підсудності визначаються згідно зі ст. 20 КАСУ.

Отже, місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених КАСУ, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному частиною шостою статті 177 КАСУ, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами.

 

 

25. Наслідки недодержання правил підсудності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.170.171 (0.021 с.)