Розділ 1. Загальні положення про державну виконавчу службу

ВСТУП

Демократичні перетворення, що відбулися в Україні з дня проголошення її суверенітету 16 липня 1990 року, а потім і незалежності Української держави 24 серпня 1991 року створили умови для радикальних демократичних перетворень у нашій державі, спонукали до активних дій людину і громадянина у різних сферах життєдіяльності суспільства. Змінилась організація державної влади – відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу і судову, виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема, інститут Президента України, конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та інші. Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи органів виконавчої влади. У суспільстві почалася складатися реальна багато партійність, демократична виборча система, місцеве самоврядування тощо. В системі права почали формуватись його різні галузі, спрямовані на встановлення демократизму, прав, свобод, гарантій громадян, механізму їх реалізації.

Зміни, які відбуваються у процесі реформування державного механізму та правової системи, потребують активної життєвої позиції не лише політиків, а й фахівців інших професій. Проведення адміністративної і судової реформ, реформування політичної, правової та соціальної систем спрямовані на утвердження і забезпечення прав людини і громадянина, на створення таких умов, щоб кожен мав можливість робити все те, що не заборонено законом. Проголосивши у статті 1 Основного закону нашу державу суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, Україна фактично взяла на себе обов'язок реально гарантувати основні ідеї соціально-правової держави.

Розбудова правової систем України, зміцнення гарантій законності, гарантування правового порядку, прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина можливі при піднесенні на належний рівень правосвідомості та правової культури всіх соціальних груп населення країни. Велике значення у реалізації цього процесу належить правовому вихованню і правовій освіті. Враховуючи вище сказане при проходженні практики в Погребищенському районному управлінні юстиції вивчались питання діяльності управління та його структурних підрозділів і ставилась мета більш глибшокого вивчення напрямків роботи районного управління юстиції.

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДЕРЖАВНУ ВИКОНАВЧУ СЛУЖБУ

Виконавча служба – як один із структурних

Підрозділів управління юстиції.

Управління юстиції має свої структурні підрозділи одним із них є відділ держаної виконавчої служби із діяльністю якого я ознайомився під час практики. Діяльність відділу ДВС здійснюється відповідно до ЗУ „Про виконавчу службу” та ЗУ „Про виконавче провадження” ознайомившись із якими я з’ясував, що виконавчим провадженням є сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів здійснюються на підставах у спосіб та в межах повноважень визначених законом „Про виконавчу службу”.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Мінюсту. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці відділу ДВС.

Існує перелік рішень, що підлягають виконанню ДВС:

36 рішення, ухвали, постанови судів у цивільних справах;

37 вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень;

38 постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

39 мирові угоди, затверджені судом;

40 рішення, ухвали, постанови господарських судів;

41 виконавчі записи нотаріусів;

42 рішення третейських судів;

43 рішення комісій по трудових спорах;

44 постанови, винесені органами, що уповноважені законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

45 рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках;

46 рішення державних органів прийняті з питань володіння, користування культовими будівлями та майном;

47 рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках;

48 постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на провадження виконавчих дій, накладення штрафу.

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно вчиняти виконавчі дії, при здійсненні виконавчого провадження має право:

49 одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

50 проводити перевірку виконання рішення юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які проводять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

51 безперешкодно входити до приміщення і сховищ, що належать боржникам, опечатувати ці приміщення;

52 накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати майно боржника, накладати арешт на грошові кошти боржника, опечатувати каси, приміщення зберігання грошей;

53 звертатися до органу який видав виконавчий документа за роз’ясненням рішення з заявою про видачу дубліката, відстрочку виконання рішень та ін.

У виконавчому документі повинні бути зазначені такі умови:

- назва, дата видачі та найменування органу, що видав документ;

- видано виконавчий документ;

- найменування стягувача, за яким видано виконавчий документ та боржника, їх адреса, дата, місце народження боржника та його місце роботи, номер рахунків;

- резолютивна частина рішення;

- дата набрання чинності рішення;

- строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, має бути підписаний уповноваженою особою і скріплений печаткою.

Дані виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання у строк:

54 виконавчі листи та інші судові документи – протягом 3 р.

55 посвідчення комісій по трудових спорах - протягом 3 р.

56 постанови органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення - протягом 3 р.

57 всі інші документи протягом року.

На державного виконавця також покладено здійснення виконавчих дій по виконанню рішення виконавчого провадження у встановленому законом порядку, а саме – зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом 6 місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Негайному виконанню підлягають рішення:

58 про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів вирахуваних за один місяць;

59 про поновлення на роботі, чи на попередній посаді незаконного звільнення або переведення працівника.

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання документів у порядку встановленому ЗУ „ Про виконавче провадження” проводить відповідні виконавчі дії.

За виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог державний виконавець розпочинає вчиняти виконавчі дії не пізніше 5 днів з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Після виконання рішення суду чи іншого уповноваженого органу державний виконавець виносить постанову про закриття виконавчого провадження.

 

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС СЛУЖБОВЦІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Розділ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Забезпечення охорони праці

 

У основному законі нашої країни, Конституції України, увесь складний комплекс питань охорони праці висвітлено лише частиною фрази у четвертій частині ст.43: "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.". На жаль, ні в розділі VI, де йдеться про повноваження органів виконавчої влади у різних галузях включаючи освіту, культуру, науку, охорону природи, екологічну безпеку тощо, ні у ст.92 (де йдеться про зміст проблем що регулюються законами), ніде в інших місцях охорона праці не згадується. Виходячи з цього можна з упевненістю сказати, що охороною праці в нашій державі майже ніхто не займається ні уряд, ні центральні органи влади і я в цьому переконалася проходячи магістерське стажування в державному органі.

 

Соціальний захист працівників Відділу державної виконавчої служби Погребищенського районного управління юстиції (далі управління) регулюють різноманітні нормативно правові акти, положення, інструкції розглянемо їх і порівняємо з реальним їх впровадженням у життя в управлінні.

 

Практика застосування Закону "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року в управлінні свідчила про те, що значна частина його положень в 90-х роках не виконувалася, тому, що вони випереджали свій час. Насамперед йшлось про матеріальні важелі впливу як основоположний елемент системи управління. Частина цих важелів була орієнтована на застосування в державі з ринковою економікою, де вже сформувалася структура органів, які спроможні обирати єдино вірний шлях - вкладання коштів у профілактику та попередження виробничо обумовлених захворювань, а не збитковий шлях пільг, компенсацій та відшкодування шкоди.

 

Ряд міністерств і відомств не реалізовували певною мірою повноважень наданих їм ст.40 Закону посилаючись на втрату важелів впливу на підвідомчі підприємства. Але при цьому забувся той факт, що доцільність їх збереження як структури державного управління визначається саме їх спроможністю надавати суб'єктам необхідної допомоги і впливати на стан справ на місцях.

Незадовільний стан охорони праці в управлінні можна пояснити не тільки незадовільним станом законодавства, а недотриманням працівниками вже існуючих норм безпеки праці. Причину цього можна знайти у тому, що безпекою життєдіяльності населення роз'єднано займаються різні відомства та служби що призводить до низького рівня ефективності їхньої праці. Погребищенське районне управління юстиції є державним управлінням в якому працює більшість юристів, які займаються справами державного значення і, які не знають елементарних правил по охороні праці, що ж казати про малі підприємства, що утворюються в наш час дуже інтенсивно. Закон України "Про охорону праці " від 14 жовтня 1992 року був дуже не досконалим і не регулював великий обсяг проблем.

 

Тому в умовах встановлення ринкових відносин в Україні з метою захисту працюючих на підприємствах, установах, організаціях різних форм власності був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року, який вирішує деякі питання.

Він регулює взаємовідносини:

 

- потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівника під час виконання ним трудових обов'язків;

 

- роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

 

Основними принципами закон проголошує:

 

- обов'язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

 

- сплату страхових внесків тільки роботодавцям;

 

- формування і витрачання страхових коштів на солідарній основі;

 

- управління страхування представниками працівників, роботодавців та державних органів на основі соціального партнерства і на паритетних засадах під наглядом держави;

 

- економічну заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці;

 

- надання державних гарантій застрахованим громадян у реалізації їх прав.

 

Питання з охорони праці регулюються також Кодексом законів про працю України, Законом "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про пожежну безпеку".

 

Практика реалізації діючого законодавства показує, що деякі законодавчі норми виконуються недостатньо навіть в управлінні державного значення. Наприклад не повною мірою в управлінні спрацьовують вимоги частини другої ст.6 Закону України "Про охорону праці", де йдеться про ознайомлення працівників під розписку з умовами праці на робочому місці під час укладання трудового договору. Отже є потреба у доопрацюванні механізму практичної реалізації трудового законодавства, що визначав би надання працівникові інформації щодо умов праці, тобто роз'яснювалися б умови з якими буде пов'язана трудова діяльність працівника (вентиляція приміщення, розташування комп'ютерної техніки в кабінетах управління, наявність шуму у приміщенні, розташування розмножувальної техніки щодо робочого місця працівника, характеристика колективу в якому має працювати працівник та інші умови).

 

Розглянувши умови праці в управлінні можна дійти висновку, що працеохоронне законодавство більш ефективно реалізується на підприємствах із шкідливими та небезпечними умовами праці, де неозброєним поглядом видно шкідливий вплив на здоров'я. Але в бюджетних установах де працюють висококваліфіковані фахівці, фінансів, обліку, права, мало враховується шкідливий вплив розмножувальної та комп'ютерної техніки, неправильне освітлення, недостатню вентиляцію та опалення та інші умови праці, які можуть бути шкідливими для здоров'я і які з плином часу можуть призвести до виникнення професійних хвороб. Слід відмітити, позитив впровадження закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" тому, що всі працівники при прийняті на роботу являються застрахованими. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу свідчить про те, що вона застрахована, незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованому працівнику видається свідоцтво встановленого зразка

 

У Відділі державної виконавчої служби Погребищенського районного управлінні юстиції немає ні одного випадку звертання до суду працівника про відшкодування шкоди завданої здоров'ю шкідливими умовами праці в управлінні.

 

Підсумовуючи вищесказане можна дійти висновку, що незадовільний стан умов і безпеки праці в управлінні обумовлюється сьогодні комплексом об'єктивних та суб'єктивних причин - це в першу чергу недосконалість і обмеженість законодавства про охорону праці та недобросовісне відношення до нього працівників.

ВИСНОВОК

Проголошення незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Поряд із змінами в організації держави й суспільства і завдяки їм відбуваються зміни у правовій системі України. З перших років незалежності було прийнято значну кількість принципово нових законодавчих актів України замість колишніх союзних законів та підзаконних актів та істотно оновлено чимало чинних законів.

Важливим етапом в українському державотворенні й законотворчості, у розвитку українського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України, яка проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визначила людину найвищою соціальною цінністю і утвердила реальне народовладдя. Прийняті на основі Конституції в розвиток її положень нові законодавчі акти сприяли становленню більшості основних інститутів конституційного права, насамперед – державного і суспільного ладу, прав та свобод людини і громадянина, форм безпосередньої демократії, державної влади та місцевого самоврядування та інші. Беручи до уваги окремі сфери діяльності держави і громадян керуючись міжнародними пактами й Конституцією України на управління юстиції покладено функції захисту та надання правової допомоги з метою реалізації прав і свобод громадян, захисту законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а саме:

- громадянських прав і свобод;

- політичних прав і свобод;

- економічних прав і свобод;

- соціальних прав і свобод;

- культурних прав і свобод;

Ці конституційні права, свободи й обов`язки є не якимось випадковим поєднанням, а внутрішньо узгодженою системою прав і свобод громадян, яка охоплює своїм регулюючим впливом всі найважливіші сфери життя і діяльності людини: соціальну, економічну, політичну, а також розвитку її індивідуальних фізичних та духовних якостей. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Захист цих прав і свобод і покладено на управління юстиції.

При проходженні практики в районному управлінні юстиції та його структурних підрозділах набув практичного досвіду роботи з людьми, з документами по легалізації громадських утворень та зверненнями громадян, реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади і проведенню освітньо-правової роботи з населенням, кадрової роботи та складання звітності, ведення реєстраційної документації відділу РАЦС, ДВС.

 

Р.

13. Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні. Наказ МЮУ 152/5 від. 18.11.00 р. – сайт Portal Rada – 15.03.2008 р.

Бюлетень МЮУ- № 2. 2006 р.

ВСТУП

Демократичні перетворення, що відбулися в Україні з дня проголошення її суверенітету 16 липня 1990 року, а потім і незалежності Української держави 24 серпня 1991 року створили умови для радикальних демократичних перетворень у нашій державі, спонукали до активних дій людину і громадянина у різних сферах життєдіяльності суспільства. Змінилась організація державної влади – відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу і судову, виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема, інститут Президента України, конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та інші. Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи органів виконавчої влади. У суспільстві почалася складатися реальна багато партійність, демократична виборча система, місцеве самоврядування тощо. В системі права почали формуватись його різні галузі, спрямовані на встановлення демократизму, прав, свобод, гарантій громадян, механізму їх реалізації.

Зміни, які відбуваються у процесі реформування державного механізму та правової системи, потребують активної життєвої позиції не лише політиків, а й фахівців інших професій. Проведення адміністративної і судової реформ, реформування політичної, правової та соціальної систем спрямовані на утвердження і забезпечення прав людини і громадянина, на створення таких умов, щоб кожен мав можливість робити все те, що не заборонено законом. Проголосивши у статті 1 Основного закону нашу державу суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, Україна фактично взяла на себе обов'язок реально гарантувати основні ідеї соціально-правової держави.

Розбудова правової систем України, зміцнення гарантій законності, гарантування правового порядку, прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина можливі при піднесенні на належний рівень правосвідомості та правової культури всіх соціальних груп населення країни. Велике значення у реалізації цього процесу належить правовому вихованню і правовій освіті. Враховуючи вище сказане при проходженні практики в Погребищенському районному управлінні юстиції вивчались питання діяльності управління та його структурних підрозділів і ставилась мета більш глибшокого вивчення напрямків роботи районного управління юстиції.

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДЕРЖАВНУ ВИКОНАВЧУ СЛУЖБУ