Права і обов’язки державних виконавців

При проходженні практики я ознайомився з обов’язками покладеними на державних виконавців та їхніми правами. Дежавні виконавці є основними учасниками виконавчого провадження. Отже державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених ЗУ «Про виконавче провадження», неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець зобов’язується:

- здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом, тобто коли державний виконавець отримує документ на виконання, він повинен вжити всіх заходів для своєчасного і повного виконання рішень;

- надавати сторонам виконавчого провадження їхнім представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, тобто учасники виконавчого провадження мають доступ до матеріалів виконавчого провадження;

- розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання;

- заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим ЗУ «Про виконавче провадження», даний закон регулює порядок самовідводу державних виконавців за таких обставин, якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості;

- роз’яснювати сторонам їх права і обов’язки;

- проводити оцінку або переоцінку майна в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має такі права:

- одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію, тобто при необхідності державному виконавцеві надається потрібна інформація;

- проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами;

- здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників;

- безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

- на підставі рішення суду накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

- використовувати за згодою власника приміщення, в тому числі, що є в комунальній власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

- звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз’ясненням рішення з заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

- звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб;

- викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

- залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна — суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

- застосовувати під час проведення виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомки;

- при виконанні судових рішень безперешкодно входити на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення боржників — фізичних осіб, проводити в цих приміщеннях огляд, за необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати ці приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там знаходиться та на яке за законом можливо звернути стягнення;

- вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб боржників — юридичних осіб або від боржників — фізичних осіб відомості та пояснення по фактах невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження;

- повідомляти з метою профілактичного впливу органи державної влади, громадські об’єднання, трудові колективи і громадськість за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;

- у разі необхідності для проведення чи організації виконавчих дій залучати на платній основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб’єктів господарювання, які у встановленому законом порядку одержали ліцензії на:

1) будівельну діяльність;

2) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування;

3) операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

4) надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;

5) проведення землевпорядних та землеоціночних робіт;

Правовий статус працівників Державної виконавчої служби

Працівники органів державної виконавчої служби, а саме державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах, містах обласного значення, районах у містах є державними службовцями.

Працівникам органів державної виконавчої служби видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Департаментом державної виконавчої служби.

Працівник органу державної виконавчої служби під час виконання службових обов’язків носить формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Працівник органу державної виконавчої служби користується правами і виконує обов’язки, передбачені законом.

Працівник органу державної виконавчої служби зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

 

 

Розділ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Забезпечення охорони праці

 

У основному законі нашої країни, Конституції України, увесь складний комплекс питань охорони праці висвітлено лише частиною фрази у четвертій частині ст.43: "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.". На жаль, ні в розділі VI, де йдеться про повноваження органів виконавчої влади у різних галузях включаючи освіту, культуру, науку, охорону природи, екологічну безпеку тощо, ні у ст.92 (де йдеться про зміст проблем що регулюються законами), ніде в інших місцях охорона праці не згадується. Виходячи з цього можна з упевненістю сказати, що охороною праці в нашій державі майже ніхто не займається ні уряд, ні центральні органи влади і я в цьому переконалася проходячи магістерське стажування в державному органі.

 

Соціальний захист працівників Відділу державної виконавчої служби Погребищенського районного управління юстиції (далі управління) регулюють різноманітні нормативно правові акти, положення, інструкції розглянемо їх і порівняємо з реальним їх впровадженням у життя в управлінні.

 

Практика застосування Закону "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року в управлінні свідчила про те, що значна частина його положень в 90-х роках не виконувалася, тому, що вони випереджали свій час. Насамперед йшлось про матеріальні важелі впливу як основоположний елемент системи управління. Частина цих важелів була орієнтована на застосування в державі з ринковою економікою, де вже сформувалася структура органів, які спроможні обирати єдино вірний шлях - вкладання коштів у профілактику та попередження виробничо обумовлених захворювань, а не збитковий шлях пільг, компенсацій та відшкодування шкоди.

 

Ряд міністерств і відомств не реалізовували певною мірою повноважень наданих їм ст.40 Закону посилаючись на втрату важелів впливу на підвідомчі підприємства. Але при цьому забувся той факт, що доцільність їх збереження як структури державного управління визначається саме їх спроможністю надавати суб'єктам необхідної допомоги і впливати на стан справ на місцях.

Незадовільний стан охорони праці в управлінні можна пояснити не тільки незадовільним станом законодавства, а недотриманням працівниками вже існуючих норм безпеки праці. Причину цього можна знайти у тому, що безпекою життєдіяльності населення роз'єднано займаються різні відомства та служби що призводить до низького рівня ефективності їхньої праці. Погребищенське районне управління юстиції є державним управлінням в якому працює більшість юристів, які займаються справами державного значення і, які не знають елементарних правил по охороні праці, що ж казати про малі підприємства, що утворюються в наш час дуже інтенсивно. Закон України "Про охорону праці " від 14 жовтня 1992 року був дуже не досконалим і не регулював великий обсяг проблем.

 

Тому в умовах встановлення ринкових відносин в Україні з метою захисту працюючих на підприємствах, установах, організаціях різних форм власності був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року, який вирішує деякі питання.

Він регулює взаємовідносини:

 

- потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівника під час виконання ним трудових обов'язків;

 

- роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

 

Основними принципами закон проголошує:

 

- обов'язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

 

- сплату страхових внесків тільки роботодавцям;

 

- формування і витрачання страхових коштів на солідарній основі;

 

- управління страхування представниками працівників, роботодавців та державних органів на основі соціального партнерства і на паритетних засадах під наглядом держави;

 

- економічну заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці;

 

- надання державних гарантій застрахованим громадян у реалізації їх прав.

 

Питання з охорони праці регулюються також Кодексом законів про працю України, Законом "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про пожежну безпеку".

 

Практика реалізації діючого законодавства показує, що деякі законодавчі норми виконуються недостатньо навіть в управлінні державного значення. Наприклад не повною мірою в управлінні спрацьовують вимоги частини другої ст.6 Закону України "Про охорону праці", де йдеться про ознайомлення працівників під розписку з умовами праці на робочому місці під час укладання трудового договору. Отже є потреба у доопрацюванні механізму практичної реалізації трудового законодавства, що визначав би надання працівникові інформації щодо умов праці, тобто роз'яснювалися б умови з якими буде пов'язана трудова діяльність працівника (вентиляція приміщення, розташування комп'ютерної техніки в кабінетах управління, наявність шуму у приміщенні, розташування розмножувальної техніки щодо робочого місця працівника, характеристика колективу в якому має працювати працівник та інші умови).

 

Розглянувши умови праці в управлінні можна дійти висновку, що працеохоронне законодавство більш ефективно реалізується на підприємствах із шкідливими та небезпечними умовами праці, де неозброєним поглядом видно шкідливий вплив на здоров'я. Але в бюджетних установах де працюють висококваліфіковані фахівці, фінансів, обліку, права, мало враховується шкідливий вплив розмножувальної та комп'ютерної техніки, неправильне освітлення, недостатню вентиляцію та опалення та інші умови праці, які можуть бути шкідливими для здоров'я і які з плином часу можуть призвести до виникнення професійних хвороб. Слід відмітити, позитив впровадження закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" тому, що всі працівники при прийняті на роботу являються застрахованими. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу свідчить про те, що вона застрахована, незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованому працівнику видається свідоцтво встановленого зразка

 

У Відділі державної виконавчої служби Погребищенського районного управлінні юстиції немає ні одного випадку звертання до суду працівника про відшкодування шкоди завданої здоров'ю шкідливими умовами праці в управлінні.

 

Підсумовуючи вищесказане можна дійти висновку, що незадовільний стан умов і безпеки праці в управлінні обумовлюється сьогодні комплексом об'єктивних та суб'єктивних причин - це в першу чергу недосконалість і обмеженість законодавства про охорону праці та недобросовісне відношення до нього працівників.