За клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати лише їхні представники.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

За клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати лише їхні представники.



6. Суд не може обмежувати тривалість дебатів певним ча­сом. Головуючий в судовому засіданні може зупинити промов­ця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається. З дозволу суду після закінчення судових дебатів промов­ці можуть обмінятися репліками.

7. Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або до­слідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясу­вання обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться у загальному порядку.

1. Однією з частин (етапів) судового розгляду справи є судові
дебати. Судові дебати — частина судового розгляду, що склада­ється з промов осіб, які беруть участь у справі. Обґрунтовуючи
свою правову позицію, особи, які беруть участь у справі, повин­ні посилатися лише на обставини і докази, які досліджені в су­довому засіданні.

2. Частинами 2-4 коментованої статті встановлена черговість
виступу з промовами осіб, які беруть участь у справі: першим
надається слово позивачеві, його представнику, а потім — відповідачеві, його представнику; третя особа, яка заявила само­стійні вимоги на предмет спору, її представник виступають після сторін у справі; треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, їхні представники виступають у деба­тах після особи, на стороні якої вони беруть участь. За клопо­танням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати лише їхні представники.

3. Суд не може обмежувати тривалість дебатів певним часом,
але якщо промовець торкається обставин, що не стосуються
справи, головуючий в судовому засіданні може його зупинити.
З дозволу суду після закінчення судових дебатів промовці мо­жуть обмінятися репліками.

4. Суд може повернутися до етапу судового розгляду справи
по суті, якщо під час судових дебатів виникає необхідність
з'ясування нових обставин, що мають значення для справи,
або дослідження нових доказів, про що постановляється ухва­ла. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевір­ки їх доказами судові дебати проводяться знов, у загальному
порядку.

 

70. (ЦИВІЛЬНЕ)
У ході розгляду та вирішення конкретної цивільної справи нерідко виникають обставини, які ускладнюють або унеможливлюють її подальший розгляд – ускладнення у ході судового розгляду цивільних справ. Цивільне процесуальне законодавство закріплює дві основні форм ускладнень цивільного судочинства, які в свою чергу діляться ще на кілька, це:
- тимчасове припинення провадження у справі;
- закінчення провадження без ухвалення рішення суду по справі.
Між собою дані форми різняться підставами, строками та наслідками х застосування:
Тимчасове припинення провадження у справі може мати місце у формі перерви в судовому засіданні, відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, воно полягає у тому, що процес у справі може продовжуватися після усунення перешкод, які стали підставою для припинення провадження.
Перерва в судовому засіданні – це відстрочка продовження судового засідання на відносно короткий час в зв’язку з необхідністю відпочинку суду та учасників процесу в нічний час, обідню перерву, святкові та вихідні дні, а також для вирішення окремих процесуальних питань.
Так, наприклад, перерва може бути оголошена у зв'язку з необхідністю подання нових доказів (ст. 191 ЦПК) або у разі заміни перекладача (ст. 92 ЦПК) тощо. Тривалість перерви визначається відповідно до обставин розгляду справи, що її викликали. Суд, оголошуючи перерву, зазначає, коли буде продовжено слухання справи, про що постановляє відповідну ухвалу.
Відкладення розгляду справи – це перенесення розгляду справи в зв'язку з неможливістю його проведення на відносно тривалий час з призначенням конкретної дати його проведення.
Розгляд справи відкладається до усунення обставин, які стали його підставою. ЦПК чітко не визначає перелік підстав відкладення розгляду справи, проте аналіз його положень дозволяє стверджувати, всі підстави умовно поділити на два види:
- обов’язкові підстави, при наявності яких суд зобов’язаний відкласти розгляд справи (зокрема у випадках, передбачених ч. 1 ст. 169, ч. 3 ст. 224, ч. 1 ст. 305 ЦПК);
- факультативні підстави, за яких питання про необхідність відкладення розгляду справи віднесено на розсуд суду (ч. 8 ст. 130, ч. 2 ст. 169, ст. 170, ст. 191 ЦПК).
У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.
На відміну від перерви, якщо розгляд відкладався, справа розглядається спочатку. Питання про відкладення розгляду справи вирішується судом шляхом постановлення відповідної ухвали, яка повинна містити відомості про підстави відкладення та час і місце наступного судового засідання. Ухвали про оголошення перерви в судовому засіданні та про відкладення розгляду справи оскарженню не підлягають.
Зупинення провадження в справі – перенесення розгляду справи на невизначений строк у зв'язку з наявністю чітко визначених законом обставин, які унеможливлюють його проведення. Зупинення провадження у справі поділяється в залежності від особливості його підстав на обов’язкове та необов’язкове (факультативне).
Обов’язкове зупинення провадження в справі виникає з підстав передбачених ст. 201 ЦПК, а саме:
- смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.
- злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі;
- перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан;
- неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства;
- призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи у випадках, коли після відкриття провадження у справі сторона чи третя особа, визнана недієздатною або обмежена судом у цивільній дієздатності, або виявлено, що законний представник таких осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом.
Факультативне зупинення провадження в справі, яке здійснюється судом за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи, можливе у випадках, встановлених ст. 202 ЦПК:
- перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання;
- захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу;
- перебування сторони у тривалому службовому відрядженні;
- розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності;
- призначення судом експертизи.
У перших трьох випадках, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника суд не зупиняє провадження в справі.
Про зупинення провадження в справі суд постановляє відповідну ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Після усунення обставин, що викликали його зупинення, провадження у справі відновлюється. Відновлення провадження здійснюється за заявою особи, яка бере участь у справі, або з ініціативи суду, про що постановляється відповідна ухвала. З дня постановлення даної ухвали продовжується і перебіг процесуальних строків.

 

71. Поняття та види судових рішень.

Судові рішення приймаються у виді:

1. Постанови — письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову.

2. Ухвали — письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги.

Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.

Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

 

72. Вимоги що висуваються до судових рішень.

Стаття 159 КАСУ визначає дві основні вимоги, яким має відповідати судове рішення (постанова й ухвала). Порушення судом цих вимог дає можливість оскаржити судове рішення, якщо таке право надане КАСУ.

Судове рішення будь-якої інстанції повинно відповідати низці вимог. Загальними вимогами є правосудність (тобто законність і обґрунтованість) судового рішення, його повнота, зрозумілість, безумовність та безальтернативність.

Правосудність - основна якісна вимога до судового рішення, порушення якої є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Правосудність поєднує в собі дві вимоги - законність та обґрунтованість (частина перша статті 159 КАСУ).

Судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права (частина друга коментованої статті). Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАСУ). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права (стаття 8 КАСУ).

Обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене судом на підставі обставин в адміністративній справі, які повно і всебічно з'ясовані на основі доказів, що були досліджені судом (частина третя статті 159). Таким чином, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Для ухвалення обґрунтованого рішення суду необхідно правильно оцінити докази. Оцінка доказів здійснюється на основі внутрішнього переконання, що має бути засноване на повному, безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні доказів (стаття 86 КАСУ).

Від обґрунтованості судового рішення в контексті цієї статі необхідно відрізняти вмотивованість судового рішення, що забезпечується мотивувальною частиною у кожному письмовому судовому рішенні (пункт 3 статті 163, пункт 3 частини першої статті 165 КАСУ), а також оголошенням мотивів, з яких суд дійшов свого висновку, в усній ухвалі (частина друга статті 165 КАСУ). Вмотивованість судового рішення означає наведення у судовому рішенні пояснень (мотивів), чому суд вважає ту чи ту обставину доведеною чи недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи ту норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи той правовий наслідок.

 

73. Порядок ухвалення судових рішень.

Суд ухвалює рішення шляхом прийняття постанови іменем України, негайно після закінчення судового розгляду. Постанова приймається, складається і підписується в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. У виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п’ять днів з дня закінчення розгляду справи. При цьому вступна та резолютивна частини постанови підписуються всім складом суду, проголошуються в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєднуються до справи.

Окремим документом викладаються ухвали з питань:

1) залишення позовної заяви без руху;

2) повернення позовної заяви;

3) відкриття провадження в адміністративній справі;

4) об’єднання та роз’єднання справ;

5) забезпечення доказів та ін.

Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду. Ухвали, які викладаються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті та підписуються складом суду, який розглядає справу.

Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх постановлення. Виправлення в судовому рішенні мають бути застережені складом суду, який його ухвалив (ст. 160 КАСУ).

Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати в суді копію постанови чи ухвали суду. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Якщо копія рішення надіслана представникові, то вважається, що вона надіслана й особі, яку вона представляє.

 

74. Постанови адміністративного суду.

Постанова — письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову.

Постанова складається з:

1) вступної частиниіз зазначенням: дати, часу та місця її прийняття; найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмета адміністративного позову;

2) описової частини із зазначенням: короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження.

Під час прийняття постанови суд вирішує:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

 

75. Ухвали адміністративного суду.

Ухвала — письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги.

Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

дати і місця її постановлення;

найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді (суддів);

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновків суду;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

2. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Види ухвал (викладаються окремим документом):

1) залишення позовної заяви без руху;

2) повернення позовної заяви;

3) відкриття провадження в адміністративній справі;

4) об’єднання та роз’єднання справ;

5) забезпечення доказів;

6) визначення розміру судових витрат;

7) продовження та поновлення процесуальних строків;

8) передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду;

9) забезпечення адміністративного позову;

10) призначення експертизи;

11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок;

12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення;

13) роз’яснення постанови;

14) зупинення провадження у справі;

15) закриття провадження у справі;

16) залишення позовної заяви без розгляду;

17) інших питань, які вирішуються поза судовим розглядом.

Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду. Ухвали, які викладаються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті та підписуються складом суду, який розглядає справу.

Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх постановлення. Виправлення в судовому рішенні мають бути застережені складом суду, який його ухвалив.

 

76. За загальним правилом після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не вправі сам скасувати або змінити це рішення (ч. 2 ст. 218 ЦПК). Суд може скасувати тільки заочне рішення (ст. 231 ЦПК), а також ряд рішень у справах окремого провадження (ст.ст. 241, 250, 255 ЦПК).
Допущені у ньому помилки, внаслідок яких воно є незаконним та (або) необґрунтованим, виступають підставою для зміни та скасування рішення судом апеляційної, касаційної інстанції, у зв’язку з винятковими та нововиявленими обставинами.
Однак, в окремих випадках, чітко визначених законом, суд, який ухвалив рішення, може, не змінюючи вирішення справи по суті, усунути деякі його вади, які мають несуттєвий характер, однак не дозволяють сторонам отримати захист за цим рішенням. До цих способів слід віднести: виправлення описки чи явної арифметичної помилки (ст. 219 ЦПК), ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК), роз’яснення рішення суду (ст. 221 ЦПК).
Виправлення описки чи явної арифметичної помилки (ст. 219 ЦПК) – це спосіб усунення, який спрямований на усунення недоліку рішення суду у ході викладу його змісту. У даному випадку такий недолік повинен носити очевидний характер і не може полягати у зміні ухваленого рішення. Описка полягає у неправильному зазначенні у тексті рішення об’єкта, сторони, певної дати чи строку тощо. Помилка стосується обчислення розміру присудженого, його частки тощо. Вона повинна носити елементарний (арифметичний) та очевидний характер.
Виправити цей недолік суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, шляхом постановлення ухвали. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, неявка яких не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень. На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга.
Ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК) застосовується у тому випадку, якщо рішення суду має ваду повноти та вичерпності. Ухвалюється таке рішення за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи у випадках:
1) якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати;
3) якщо суд не допустив негайного виконання рішення у випадках його обов’язковості;
4) якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Під виглядом додаткового рішення суд не вправі змінювати зміст рішення або вирішувати нові питання, які не були досліджені в судовому засіданні.
Питання про ухвалення додаткового рішення може бути порушене на протязі строку виконання рішення. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. На додаткове рішення та ухвалу суду про відмову в його ухваленні може бути подано скаргу.
Роз’яснення рішення суду (ст. 221 ЦПК) застосовується тоді, коли рішення суду не відповідає вимогам чіткості викладу, що зумовлює труднощі або неможливість виконання.
В разі, коли рішення незрозуміле, суд, який вирішив справу, на прохання осіб, які брали участь у справі, а також державного виконавця, роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подача заяви про роз’яснення рішення допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред’явлене до виконання.
Слід визначити, що у даному випадку таким правом повинні бути наділені не тільки державні виконавці, а й усі інші органи державної влади, юридичні та посадові особи, що повинні проводити виконання рішення (органи опіки та піклування, органи реєстрації актів цивільного стану та ін.).
Питання про роз’яснення рішення розглядається судом у десятиденний строк. Неявка державного виконавця чи осіб, які брали участь у справі, не перешкоджає розглядові питання про роз’яснення рішення (ст. 221 ЦПК). На ухвалу суду про роз’яснення рішення може бути подано скаргу.

 

77. Законна сила рішення суду — це остаточна правова властивість, яку придбаває судове рішення, що не підлягає якому б то не було оскарженню з огляду на те, що вісі види оскарження були вичерпані, або з огляду на те, що вони не були використані і при цьому закінчилися всі строки, при яких оскарження є можливим. Іншими словами, це та властивість рішення, яка дозволяє привести його до негайного виконання в примусовому порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (ч.І ст. 223 ЦПК).

Набрання рішенням законної сили тягне певні правові наслідки, які полягають у тому, що рішення набуває ряд нових властивостей.

Основна властивість законної сили судового рішення — обов'язковість. Рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для всіх державних органів і організацій, їх об'єднань, посадових осіб та громадян. При цьому зазначимо, що законна сила судового рішення має свої об'єктивні та суб'єктивні межі. Об'єктивні межі полягають у тому, що правова дія судового рішення, що вступило у законну силу, поширюється на встановлені судом факти та правовідносини. Суб'єктивні межі дії законної сили визначають коло осіб, на яких поширюється законна сила. До їх числа належать сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їх правонаступники.

Обов'язковість судового рішення, однак, не означає обмеження в розпорядженні матеріальними правами та правом на звернення до суду. Особи, які не брали участі у справі, можуть звернутися до суду з вимогою про визнання належності їм прав, які набрали законної сили і рішенням визнані приналежними іншій особі.

 

78. Закон України

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.21.182 (0.017 с.)