Тема 13. Свідомість в структурі людської життєдіяльності

Свідомість опосередковує людське ставлення до навколишнього світу. Завдяки взаємодії людини і світу відбувається процес відображення всього, що оточує людину, в її свідомості. Свідомість – це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати світ, перетворювати його в образи і поняття.

 Людство завжди шукало відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. У історико-філософському процесі проблема свідо­мості набувала найрізноманітніших тлумачень. Ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії, їй приписують самостійне, незалежне, субстанційне існування, свідомість наділяється надприродним характером. Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві самостійні субстанції – матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникала і не народжувалась. Близькою до дуалістичного трактування свідомості є концепція фран­цузького філософа, ученого і богослова    П. Тейяра де Шардена.Він вважав, що в земній матерії була замкнута деяка маса елементарної свідо­мості, психічної енергії. Отже, свідомість так само первісна, як і матерія.

Значний крок у розумінні природи свідомості здійснює матеріалізм XVII – XVIII ст. Він відкидає ідеалістичні та дуалістичні уявлення про свідомість, розглядає її як пізнавальний образ, як відображення світу в мозку людини, як функцію особливим чином організованої матерії. Матеріалісти завжди шукали спільність, єдність між явищами свідомості й об’єктивним світом. Вони намагалися духовне вивести з матеріального як первісного, визначального щодо свідомості. В історії розвитку філософської думки були також вульгарно-матері­алістичні концепції, які ідеальне ототожнювали з матеріальним, думку – з нервово-фізіологічними процесами мозку. Спіноза розглядав свідомість (мислення) як усезагальну влас­тивість, атрибут матерії, яка тільки кількісно різниться на різних рівнях її організації (гілозоїзм).

Нова епоха в розумінні генезису свідомості була пов’язана з виник­ненням німецької класичної філософії. Гегель упритул підійшов до про­блеми соціально-історичної природи свідомості, звернув увагу на різні рівні її організації, на активність і історизм. Він виходив з того, що свідомість особи (суб’єктивний дух) необхідно пов’язана з об’єктом, за­лежить і визначається історичними умовами життя. Велика заслуга у з’ясуванні природи свідомості належить позитив­ному знанню, яке збагачується в XIX – XX ст. досягненнями нейрофі­зіології та експериментальної психології.

У марксистській концепції свідомість, по-перше, розглядається як функція головного мозку; по-друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Свідомість виникає, функціонує і розвивається в процесі взаємодії людини з реальністю, на основі її чуттєво-практичної діяльності, суспільно-історичної практики. Відображаючи об’єктивний світ, свідомість детермінується природним і соціальним середовищем. Питання про походження і сутність свідомості пов’язується з роз­глядом матерії, яка здатна саморухатись і саморозвиватись. Свідомість постає як властивість високоорганізованої матерії, як вища форма відоб­раження дійсності психікою людини. Тому виникає необхідність послідовного історичного дослід­ження відображення як атрибуту матерії, специфіки різних форм його прояву на всіх рівнях еволюції матерії.

Світова філософська думка XX ст. переважну увагу приділяла ролі суб’єктивних факторів у існуванні та функціонуванні свідомості. Трактування «онтології суб’єк­тивності і свідомості» у сучасній світовій філософії не є однозначним. Представники різних філософ­ських шкіл або описували свідомість у її суттєвій «чистоті» та феноме­нальній виразності (Е. Гуссерль, Ж. П. Сартр), або фіксували життя свідо­мості на феноменально-тілесному рівні (Ф. Ніцше, М. Мерло-Понті), або виявляли детермінацію свідомості через мовні (герменевтика) та інші струк­тури несвідомого – психоаналіз, структуралізм.

Багаторівневий характер свідомості зумовлює різні підходи до неї. Вона вивчається і описується різними науками: еволюційною теорією, медициною, кібернетикою, психологією, фізіологією, антропологією, а також певною мірою художньою літературою, мистецтвом та ін.

Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності багатьох поколінь людей. Свідомість має не тільки свою соціальну історію, а й при­родну передісторію – розвиток своїх суто біологічних передумов. До основних біоло­гічних передумов, які забезпечили перехід до свідомості як вищої форми відображення, належать: унікальний людський мозок; вільні передні кінцівки, поєднані з прямоходінням; особлива будова гортані, придатна для членороздільної мови. Праця закріпила прямоходіння як стійку рису у спробі життєдіяльності людини, котра потребує вивільнення руки для виконання нових складних операцій. Відображення світу людиною здійснюється через мозок і ті складні нервові механізми, які пов'язують людину з навколишнім світом.

Не применшуючи значення біолого-фізіологічних передумов у виник­ненні свідомості, варто підкреслити, що здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилася саме в процесі еволюції людини як суспільної істоти. Соціальне і біологічне у природі людини, у генеалогії свідомості тісно переплетені. Мозок стає органом люд­ської свідомості тоді, коли людина залучається до суспільного життя. На певному етапі становлення людини і її свідомості біологічна еволюція із домінуючого фактора перетворилася на другорядний, і визначальну роль стала відігравати суспільно-історична діяльність людини.

Отже, вивчаючи питання про виникнення людини і її свідомості, необхідно виділити три основні чинники цього процесу: працю; спілку­вання у колективі, заснованому на трудовій діяльності; членороздільну мову. Можна вважати, що саме праця була тією формою пристосування до середовища, яка викликала появу нової форми відображення – свідо­мості. Праця сполучає у собі енергетичний обмін людини з середови­щем і мовно-інформаційний обмін на рівні свідомості, логічного випе­реджаючого відображення дійсності.

Виникнення свідомості як соціально-культурного явища безпосеред­ньо пов'язане із зародженням мови, в якій формувались і відбивалися перші свідомі уявлення людей. Свідомості поза мовою не існує. Будучи засобом взаємного спілку­вання, обміну досвідом, мова об’єднує людей не тільки даного часу, а й різних поколінь. Крім того, мова є специфічним засобом зберігання та передавання інформації, а також управління поведінкою людини, пізнання об'єктивного світу і самосвідомості особи.

Визначальним фактором виникнення свідомості є соціальність. Саме завдяки соціальності людина закріплювала, удосконалювала і транслю­вала у поколіннях навички трудової та розумової діяльності, адже між побудовою зовнішньої практичної діяльності і внутрішньою розумовою діяльністю людини є певна відповідність.

Свідомість як феномен матеріального і соціального світу, в якому живе людина, існує у двох формах: індивідуальній та суспільній. Су­спільна свідомість вивчається переважно соціальною філософією.

Свідомість не зводиться до психіки людини. Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість – це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. У  сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура когнітивної діяль­ності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві образи й понятійні структури, які становлять предметно-змістовну основу мис­лення. Мислення – це процес відображення світу в поняттях, категоріях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і па­м’ять. Але у пізнавальній сфері свідомості провідна роль належить понятійному мисленню, яке забезпечує предметний, усвідомлений характер пізнавальної діяльності.

 Емоційну сферу свідомості становлять почуття, афекти, пристрасті та самопочуття. Емоції – це відобра­ження об’єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Особливого, смислоутворюючого значення в житті людини набувають вищі, духовні почуття і переживання. Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається із мотивів, інте­ресів, потреб суб’єкта в єдності зі здібностями у досягненні цілей.

Поряд із свідомістю у «внутрішньому світі» людини існує рівень не­свідомого. Вважають, що несвідо­ме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові по­чуття. До несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Сучасна наука оперує і по­няттям підсвідомого.Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов’язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.

Одним із перших в історії науки розв’язати проблему співвідношен­ня свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З. Фрейд. Він дійшов висновку про суттєво важливу, а часом і вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань). Концепція Фрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент на несвідомому (А. Шопенгауер, Е. Гартман, А. Бергсон та ін.).

Важливою складовою свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку. У цьому разі об’єктом пізнання суб’єкт робить самого себе і свою свідомість. Самосвідомість тісно пов’язана з рефлексією. Рефлексія – це прин­цип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм діяльності. Термін «рефлексія» в широкому розумінні озна­чає спрямовувати свідомість на самого себе, розмірковувати над своїм психічним станом.

Основні функції свідомості: інформативна, пізнавальна, комунікативна, творча, оціночна, орієнтаційна, цілепокладальна, регулятивна, прогностична.

За статусом буття свідомість є ідеальною (на противагу фізичному, чуттєво-матеріальному). Свідомість формує завершені, кінцеві та еталонні предметні характеристики реальності, набуваючи здатності вимірювати та оцінювати будь-що. Свідомість не має просторово-часових вимірів і сягає абсолютних, максимальних вимірів сущого.

 

Основні поняття: психіка людини, відображення, ідеальне, мислення, мова, предметність, цілеспрямованість, емоції, почуття, воля, творчість, інтуїція, несвідоме, підсвідоме, самосвідомість, рефлексія.

Література:

Гурьев Д. В. Загадки происхождения сознания. – М., 1986.

Дельгадо X. Мозг и сознание. – М., 1991.

Ильенков Е. В. Идеальное и идеал // В кн. Ильенков Е. В. Философия и культура. – М., 1991.

Ламберт Д. Доисторический человек. – Л., 1991.

Мамардашвили М. К. Сознание как философская проблема // Вопр.филос. – 1990, № 10.

Проблема сознания в современной западной философии. М., 1989.

Філософія. Навчальний посібник (Курс лекцій). /За ред. проф. Надольного І.Ф. -К., 1997. Тема 6.

Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции. – М., 1991.

Юнг К. Г. Психология бессознательного. – М., 1994.

Філософія. Курс лекцій / Бичко І. В., Табачковський В. Г., Горак Г. І. та ін. – К., 1993. – Лекція 19.

Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.

 

Завдання для самостійної роботи

1. Поясніть, у чому полягає проблема визначення онтологічного статусу свідомості.

2. Розкрийте проблему виникнення і розвитку свідомості.

3. Охарактеризуйте суттєві ознаки свідомості.

4. Поясніть основні функції свідомості.

5. Розкрийте, в чому полягає активний характер свідомості та її творчі функції.

6. В чому полягає суспільно-історична сутність свідомості?

7. Яку роль у житті людини відіграє несвідоме?