Тема 2. Філософія як специфічний тип знання

Філософія (від грец. – любов до мудрості) – це особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування у сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концепцій про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом.

Філософія виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна із природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно - наукового знання в цілому. Як кожна наука, філософія має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їй специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з’ясування та обґрунтованого розв’язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. У їхньому контексті філософія розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і майбутнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення.

Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію й отримали назву «вічних проблем». Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв’язують «вічні проблеми» по-своєму. Це дало підстави німецькому філософові Г. Гегелю образно визначити філософію, як епоху, схоплену думкою.

Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об’єктивної реальності. До основних із них належать аналіз і синтез, дедукція й індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного.

Особливість філософського методу полягає ще й у тому, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук, етичні, естетичні, релігійні уявлення, різноманітні формоутворення матеріальної і духовної культури. Таким чином, філософське знання - рефлексивне. Філософія постає як умоглядна рефлексія, роздуми, розмірковування над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися.

Філософське знання, що продукується в результаті філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського осмислення і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Їхній зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб’єкт і об’єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо.

На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб’єктивний момент і відобразити об’єкт таким, яким він є сам по собі, безвідносно до суб’єкта, філософія в основу своїх теорій покладає відношення суб’єкта до об’єкта, свідомо включає у свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі та проекції буття в майбутнє.

Філософія виконує функцію загальної методології в процесі пізнання, оскільки створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим вона спонукає і скеровує пошук, постановку і розв’язання пізнавальних і практичних проблем. Філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, тому вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість і будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю.

Основні філософські проблеми визначають структуру філософського знання, яке включає: онтологію, гносеологію, аксіологію, логіку, філософську антропологію, праксеологію, методологію, етику та естетику, соціальну філософію та філософію історії, історію філософії, філософію релігії, філософію права, філософію мистецтва та ін.

Основні поняття: філософія, філософські проблеми, філософський метод, предмет філософії, філософські категорії, рефлексія, методологія, суб’єкт, об’єкт, онтологія, гносеологія, аксіологія, логіка, філософська антропологія, соціальна філософія, функції філософії.

Література:

Аристотель. Метафизика // Соч.: В 4 т. М., 1976. –­Т. 1.

Гегель Г. В. Феноменология духа // Соч.: В 14-ти. – М., 1959. – Т. 4.

Мамардашвили М. Как японимаю философию. – М., 1992.

Крымский С. Б. Философия как путь человечности и надежды. – К., 2000.

Роберт П. Вольф. Офилософии. – М., 1996.

Філософія: Навч. посібник за ред. І. Ф. Надольного. – К.,2000. Тема 1.

Філософія: Підручник / Бичко І. В. – К.2001. – Розділ 1.

Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.

 

Завдання для самостійної роботи

1. Окресліть предмет філософії та її основні проблеми.

2. Розкрийте основне питання філософії.

3. Визначте, у чому полягає сучасне розуміння філософії.

4. Розкрийте взаємовідношення філософії, науки та релігії.

5. Поясніть методологічну роль філософії.

6. Опишіть структуру філософського знання.

Змістовний модуль ΙΙ. Історичний розвиток світової філософії