Філософські погляди Григорія Кониського.

(1717 -1795). Твори: "Філософський курс" та "Воскресение мертвых". Освіта- КМА. Викладав риторику, поетику,курс філософії. Прочитав в академії два курси. 1. узгоджувався з думками Арістотеля. 2. відбивав прагнення викласти "загальну ф-ію"+ досягнення тодішнього природознавства. Проводив межу між наукою і релігією, розумом і вірою, висловлююва думку про дві істини — богословську і філософську (наукову). У логіці, етиці, натурфілософії звертався тільки до земних природних речей. Все надприродне -у сферу теології і метафізики, витлумачуючи ф-ію як науку про земні речі, людину і її щастя. Ця трансформація курсів Кониського означала новий етап у розвитку української фі-ї— перехід від арістотелізму до ідей Просвітництва. Світогляд - об'єктивно-ідеалістичний. Розглядаючи світ як творіння Бога, він виходив з того, що в основі усього існуючого лежить три начала: матерія, форма і позбавлене форми (здатність до зміни форми, розвитку). Будова світу: підтримував Коперника і Галілея, всупереч офіційній теолог доктрині викладав теорію вихорів Декарта, що визнавала множинність світів. "Так хоче Бог" замінював "така закономірність природи", і лише тоді, коли в науці не було раціонально обгрунтованого доказу, він вдавався до Бога.. Матерія однорідна і всі речі, як небесні, так і земні, складаються з тієї самої матерії. Вона не піддається відчуттям, однак ми сприймаємо речі, які і є проявом матерії. Прямо не проголошував тезу про вічність матерії, однак ця думка послідовно проводилася в його курсі, де він заявляв: "Матерія ніколи не може бути ні породжена, ні знищена, в якій кількості створена, така в такій к-сті залишається". Заперечував теологічне положення про творення з нічого. Бути створеним, на його думку, означає бути виведеним з нічого. Обстоював ідею гармонії світу.Називав помилкою Спінози ототожнення природи з Богом, сам він був не таким далеким до такого ототожнення, приписуючи природі могутність, що нагадувала всемогутність Бога. Тлумачення матерії внутрішньо суперечливе. Схилявся до думки, що природа-матерія не пасивне творіння, а сама виступає як творець, пробуджуючи в речах різні процеси і виступаючи їх причиною. Проте такі активні властивості він приписував не всій природі, а лише тій, яка ототожнювалася з оформленою матерією. В такому тлумаченні природи він підходив близько до розуміння матерії Спінози. Осн атрибути матер речі - рух, кількість, простір і час.Рух - усяка зміна, перехід від одного стану до іншого.Причина руху— легкість і важкість тіл, а не першо-поштовх, як вважав Арістотель.Поняття простору у нього тісно пов'язується з тілом. Як і Декарт заперечував існування порожнечі. Час є міра руху, але безвідносна, як сама послідовність руху частин. Оскільки для будь-якої матеріал речі існувати =перебувати в русі, то час є число цього руху, міра цього існування. Розрізняв природний час — тепер, мин, майб, а також штучний — години, дні та ін. Еталон часу - рух небесних тіл. Вічність —не обмежена ні початком, ні кінцем, для кращого сприйняття ми ділимо її на дні та роки. Коли ми говоримо про безконечне, "ми говоримо про річ, якої самі не знаємо". Гносеологія: визнання пізнавальності світу і законів природи-> деїзм: людина має можливість пізн світ і закони його розвитку, а також пізн себе як частину світу. Продовжуючи тенденцію Дж. Бруно, Ф. Бекона, Р. Декарта, проти схоластики з її догматизмом. Негативно до вроджених ідей Платона, відхиляючи концепцію амнезису (пригадування). Тільки наук знання, досягнуте емпіричним шляхом, є способом істинного пізнання. Перекликаючись з Локком, стверджував, що в розумі немає нічого, чого б не було у відчуттях. Діяльність інтелекту неможлива без чуттєвого сприйняття. Часто змушений займати компромісну позицію: визнавати положення Св. Письма, трактуючи Його алегорично, а водночас спростовувати осн тезу релігії про підкорення розуму вірі,ставлячи доведення науки вище догм Св. Письма.Людина-частина природи, вінець творення.Сутністю людини є її тіло, яке постає субстанцією, а душа —частина субст. Тіло і душа пов'язані і не можуть існ окремо. Коли гине тіло, тоді гинуть і функції душі. Не визнавав існування потойбічного світу, безсмертності душі, бо для доведення цього не існує принципових доказів світу.

 

Завдання етики: навчити людину керувати своїми діями і почуттями, спрямовувати їх на добро, (все те, що служить люд, веде до щастя як вищої мети життя). Люд народжена для щастя, воно дароване їй Богом, однак сенс життя полягає не в тому, щоб спокійно і безтурботно очікувати такого блага, а в тому, щоб шукати його у цьому смертному житті. Лише діяльність, керована розумомможе дати насолоду й відчуття повного щастя. Критика католицизму та уніатства.