Учений першим в історії вітчизн. Лінгвістики дав повний курс церковнослов’ян. Мови в прийнятих тоді частинах:

орфографія,

етимологія (тобто морфологія),

синтаксис,

просодія.

 

У розділі про орфографію в давнину давався й опис фонетики та орфоепії. Ввів нову літеру на позначення дзвінкого проривного задньоязикового приголосного — ґ, узаконив вживання букви й. Встановив правила вживання літер на позначення голосних і приголосних, вживання великої букви, розділових знаків, правила переносу тощо. Багато з його правил орфографії й пунктуації зберігають чинність у сучас. укр. літ. мові. Виділив вісім частин мови: ім’я, містоименіє, глагол, причастіє, нарічіє, предлог, союз, междометіє. Як частину мови «междометіє» у вітчизн. лінгвістиці С. визначив уперше, вийнявши з переліку й опису частин мови невластивий слов’ян. системі артикль. Йому належить і термін «междометіє».

 

Першим виділив як категорію дієприслівник, названий ним «дієпричастієм». Відкрив у слов’ян. відміні місц. відмінок, який назвав «сказательний падеж». Іменники поділив на п’ять «склоненій»-відмін, котрі в осн. рисах у шкільних граматиках зберіг. донині. Вперше описав відмінювання прикметників і числівників. Запропонований ним принцип поділу дієслів на дієвідміни зберіг. у східнослов’ян. граматиках і в наш час. Першим дав докладний опис розрядів незмінних частин мови й вигуків, виклав синтаксис церковнослов’ян. мови. Збагатив слов’ян. лінгвістичну термінологію. Описана С. морфол. система близька до старослов’янської пізнього періоду, але в ній спостерігається певна кількість укр. елементів.

 

С. виступає ориг. граматистомтеоретиком слов’ян. системи. У цьому він не мав собі рівних у слов’ян. філології аж до 2-ї пол. 18 ст. Його досягнення використовуються і тепер. Учений здійснив кодифікацію церковнослов’ян. мови східнослов’ян. редакції. За нормами «Грамматіки...» поступово було впорядковано всі церковнослов’ян. тексти на сході і півдні Славії. Через друковані церковнослов’ян. тексти норми набули заг. поширення й понині функціонують у конфес. вжитку. Уперше виразно відділив церковнослов’ян. мову від живих слов’янських, проте східнослов’ян. характер норм С. благотворно вплинув на усталення орфографії й пунктуації староукр. літ. мови.

До 1-ї чверті 19 ст. «Грамматіка...» С. була осн. підручником церковнослов’ян. мови, він витримав багато видань.

 

Книга С. справила вплив на розвиток грамат. думки в Сербії, Болгарії, Румунії. «Грамматіка...» була відома в країнах Європи і поза ареалом функціонування церковнослов’ян. мови в перекладах на латинську, що свідчить про загальноєвроп. визнання її. Завдяки «Грамматіці...» С. укр. філологія стала помітною галуззю європ. мовознавства старожитньої епохи. С. — один із основоположників вітчизн. славістики.

 

 

< Попередня                                                         ЗМІСТ                                                                       Наступна >

Касіян Сакович

 

Український письменник, культурний діяч, філософ.Перу К. Саковича належать такі твори:; "Арістотелеві проблеми, (1620); "Трактат про душу" (1625).

 

Сакович вважав, що завдяки вихованню, освіті, набутим знанням людина стає людиною і лише вони дають кожній особистості свободу волі, розумне ставлення до потреб свого тіла і, спираючись на них, бути господарем, творцем свого власного здоров'я і довголіття. Сакович був твердо переконаний в тому, що на основі самопізнання освічена людина може керувати не тільки своїм тілом, а й виявами психічного життя, емоціями, мисленням, вчинками, настроєм, поведінкою, ставленням до інших людей, формувати свій характер, врешті визначати свою долю і місце у світі. Людина, на його думку, творить не тільки себе, а й подібно до божественного творення — буття, світ речей, де вона наслідує Бога, його творчість, що особливо проявляється в науці, мистецтві. Завдяки такому наслідуванню згладжуються межі між природним і штучним творенням, оскільки одне і друге є реалізацією творчої потенції. Різниця полягає тільки в тому, що Бог творить універсум з нічого, виступає як творець в абсолютний спосіб, тоді як людина — лише у відносний.

 

 

При розгляді питання про здатність розумної душі, розум і свободу волі Сакович під розумом вбачав здатність розумної душі, що пізнає речі, які підлягають розумінню, має своїм об'єктом матерію, загальні речі, тому що він осягає речі в їх загальності (Гам же. — С. 473). Розум він поділяв на інтелектуально активний, пасивний, спекулятивний, практичний і терплячий, де активний і пасивний тісно пов'язані між собою і їх можна розділити тільки в мисленні. Водночас Сакович наголошував, що розум не може бути душею, бо розум і дух є одне і те саме тільки в самому Богові. У функціонуванні душі значне місце він відводив волі, що є силою душі, яка приймає речі, пізнані розумом, має об'єктом або матерією добро взагалі. На противагу єретичним вченням Сакович виступав за визнання свободи волі — вільного волевиявлення по-латині, а по-слов'янському — самовладдя. "Коли б ми не визнавали за людиною свободи волі, — писав Сакович, — то з цього випливало б три непристойні речі або три абсурди:

 

1) це було б рівносильно тому, що ми перетворили б людину не лише в нерозумну тварину, а на камінь, бо камінь за своєю природою завжди, спрямовуючи до низу, не має жодної свободи, щоб не падати;

 

2) коли б ми зробили господа бога автором зла і всіх гріхів, в які впадає людина;

 

3) даремне було б казання і повчання пастирів, що відводять від зла і приводять до добра..." (Там же. — С. 476).

 

Останні розділи трактату про першорідний гріх; причину його Сакович трактує в ортодоксальному дусі, різко постаючи проти тих, хто заперечував безсмертність душі (Ст. Зизаній), заявляючи, що вони заслуговують не лише на різке засудження, а й на суворе покарання {Там же. — С. 494). Останнє було твердженням не філософа, а теолога, а перший все-таки брав у Саковича верх над другим. Звернення його до ідей ренесансного гуманізму, переорієнтація уваги з божественного і небесного на людське і земне, спроби синтезу східної і західної культури вносили нові елементи в українську духовну культуру, розвиток філософського мислення.

 

 32.Братські школи та їх значення в розвитку філософської думки України.

 

Братства, що виникають в України в останній чверть ХVI — на початку ХVII ст., являли собою об’єднання населення міст, що за умов поширення впливу католицизму стають ідейним центром захисту мови, культури, духовних цінностей українського народу. Велика роль братств у поширення освіти в України. У школах, створених братськими громадами, що об’єднували православне населення, фiлософiя як окремий предмет не викладалась. Але через вивчення iнших дисциплін, активну дiяльнiсть щодо друку й поширенню літератури, здійснюється помітний внесок у подальший розвиток філософської культури України. Братства внесли світський струмінь у духовну культуру України, вони закладали грунт до секуляризацii філософської думки, створюючи не є обхiднi передумови до становлення професійної філософської науки в України. Серед розгалуженої системи братських шкіл найзначніший внесок в цей процес належить Львiвськiй, Київський, Луцький братським школам.

Найстаршим i найвпливовішим було Львівське Успенська, братство, при якому 1586 р. було організовано школу. На думку дослiдникiв, вихованцями i викладачами цієї школи були такі визначне дiячi української культури, як Лаврентій i Стефан ЗизанiI, Мелетій Смотрицький, Кирило-Транквiлiон Ставровецький, Iсайя Косинський, Йов Борецький, Пампа Беринга та ін.

У Київський братський школі працювали Йов Борецький, Касян Савович, Мелетій Смотрицький, Фома Свлевич та ін.

Братства здійснюють велику роботу щодо поширення патристичної літератури, творів греко вiзантiйських авторів. Надзвичайно великим авторитетом користувались твори Псевдо-Дiонiсiя Ареопагiта, у питаннях етики — Йона Златоуста.

Сутність філософської позицii дiячiв братських шкіл певним чином репрезентує створений I. Косинським твір під назвою «Алфавіт духовний». Книга I. Косинського присвячена проблемі людини, питанням морального, розумового, духовного її воскресіння. Близькою до ідей «Алфавіту духовного» є «дiолтра>— твір українського письменника i мислителя Вiталiя з Дубно, що також набув широкої популярності та багато разів перевидавався. Ці твори об’єднує неприйняття навколишньої дiйсностi, протест проти якої реалізується через акцентацiю на духовний сутності людини, через заклик до самопізнання, праці, морального вдосконалення. Пiзнiше ці мотиви знайдуть своє відбиття у фiлософiї Григорія Сковороди.

Другий, більш пiзнiй етап дiяльностi братських шкіл пов’язаний iз поступовим зростанням зусиль до розширення культурного контексту, у межах якого розв’язуються актуальні фiлософсько-моральнi проблеми. Дiячi братств починають усвідомлювати недостатність обмеження власного кругозору греко-слов’янською традицією, дедалі більше нагальною стає потреба прилучення до здобутків західноєвропейської культури. У школах розпочинають вивчати польську й латинську мову. Ширше використовуються дитячі джерела, а також, хоча й ще обмежено, твори середньовiчю їх та ренесансних західноєвропейських авторів, зростає інтерес до пiзнаяня природи, суспільства. Цi мотиви на уяви у творчості Мелетія Смотрицького, Касяна Савовича, Фоми Свлевича, Кирила Траяквiлiона-Ставровецького. Тим самим створювались передумови до виникнення професійної філософської теорii на грунтi органічного синтезу попередньої вітчизняної традиції i здобутків захiдяоєвропейської філософської думки. Реалiзацiя цього здійснюється з появою Могилянсьї колегії, а згодом Академії. Істочний внесок в утворення Києво-Могилянської академії поряд з Київським братством було зроблено діячами вченого гурка, що утворився навколо друкарні Києво-Печерської Лаври. Цей гурток послідовно очолював і Єлисей Плетенецький, Захарія Копистянський i Петро Могила.

 

 

33. Гуманізм вченого гуртка Києво-Печерської Лаврської друкарні (Є.Плетенецький, 3. Копистенський, Л. Зизаній, П. Беринда).

КПЛ друкарня-важливий культурно-освітній осередок. Перехід від патристики до схоластики і гуманістичних ідей. Члени вченого гуртка Лаврської друкарні — письменники, мислителі, перекладачі, культур, громад і церковні діячі — сприяли зняттю розмежування світського і духовного, спрямовуючись до синтезу греко-слов'янського типу культури та здобутків зх, латинської. Звернення до укр мови, яка проникала в проповіді, сприяла українізації культури, підняттю нац самосвідомості народу.Єлисей Плетенецький(нар.1554) архімандрит КПЛ, сприяюв організації школи Київського братства. Чернечу діяльність розглядав як засіб ведення суспі корисної праці, особливо культурно-освітньої. Через реформаційну ідею "вченої усамітності" прагнув реалізувати свій план розвитку освіти і науки, поширення studia humanitatis як засобу відповідної реформації монастирів за типом західноєвропейських. Захарія Копистенський. Освіта: Львівська братська школа, член Київського братства, видавнича і полемічно-літ. діяльність. Архімандрит КПЛ, керівник вченого гуртка її друкарні. Твори: "Книга о вƀрƀ единой и святой соборной апостольськой церкви" - найгрунтовніший полемічний твір того часу, який охоплював проблеми догматики, таїнств, обрядності, соціальної практики християн церкви. Обґрунтовуючи положення про те, що святий дух походить також від сина, він постійно звертався і до проблем розуміння сутності і явища, взаємозв'язку душі і тіла, особистості, свободи волі. "Палінодія, або Книга оборони"-одна з перших спроб заглянути в минуле народу, щоб почерпнути в ньому силу для боротьби проти іноземного поневолення. Спростування тверджень католицьких авторів про зверхність влади папи римського над усіма християн церквами, викриття спроб Ватикану будь-якими способами насадити католицизм серед православних. Вказував на абсолютний суверенітет русинів щодо Риму. З повагою ставився і до ін народів — сербів, чехів, словаків, поляків, болгар- це споріднені нар, які могли б жити у злагоді і мирі, якби унія не роз'єднала їх, завдавши великої шкоди слов'янству. Захоплено говорив про козаків як захисників від постійного нападу татар і турків.Підкреслюючи необхідність засвоєння західноєвропейської вченості, радив відмітати "сміття". Проблема співвідношення ф-ії і релігії, де він займав компромісну позицію, допускаючи використання поряд з християнськими творами античних авторів. Не заперечував і необхідності вивчення світських наук, хоча зверхність визнавав за вірною внутр духовністю.Ідеалізував первіснохристиянські громади як взірець для всіх наступних поколінь, де його приваблювали рівність, єдність членів громади між собою, без чого,не може існувати істинна віра. Божественна істина завжди залишається незмінною, а людство постійно змінюється, поповнюється, збагачується і це не повинно викликати осудження. Лаврентій Зизаній. Освіта: в Острозі. Твори: "Великий катехізис". Ренесансно-гуманістична і реформаційна спрямованість.Виступив за перетлумачення книжної церковнослов'янської мови народомовними засобами, розробив в укр мовознавстві основи методів укладання словника, втіливши їх у своєму "Лексисі" — першому церковнослов'янсько-укр словнику. Написаний у вигляді запитань і відповідей, "Великий катехізис".Вплив зх-європейської схоластичної фі-ії. Зосереджував увагу на явищах природи, що відбилося в його тлумаченнях про небесні кола, планети, про грім і блискавку, комети та інші зірки, де він звертався в основному до даних досвіду, спостережень, роздумів за допомогою натурфілософії Арістотеля. Проблема творення світу Богом із стихій-визнавав їх відносно самостійними, хоча і виступав проти тих античних філософів, які стверджували повну незалежність світу від Бога. Відповідно до космології Арістотеля пояснював рух небесних світил обертанням саморухомих сфер, що приводило до визнання кулястості землі і суперечило біблійним уявленням про наявність чашоподібного купола небесних сфер над землею, по яких рухаються світила. Час створення світу охоплює віки і вічність, де остання мислиться ним як актуальна безкінечність. У зверненнях до земного життя, поясненнях природи не вдавався до трансцендентних сил, а розглядав ті чи інші явища, процеси як такі, що відбуваються на основі природних закономірностей. Неортодоксальне трактування ряду християнських обрядів: обряд хрещення може здійснюватися за певних умов і мирянами і не обов'язково в освяченій воді,не надавав він значення благословленню при шлюбі. Розділяючи світ на чотири рівні — стихії, рослини, тварини, людина, де кожний нижчий рівень підпорядковується вищому, він людину розглядав як мікрокосм, що втілює в собі весь світ, відповідно до чого вона є "царь и облидатель земных всехъ". Походження душі - займав компромісну позицію, що душа створюється Богом через природне започаткування батьками тіла дитини, в якому починає діяти тільки після розвитку тілесних органів. Водночас вірячи в безсмертність душі, змушений був визнавати її буття як самостійну сутність, можливість її існування без тіла, хоча постійно наголошував на їх єдності. Душа не має локалізації в окремих органах і проявляється в діях розуму і волі людини, відповідно до чого їй притаманна свобода волі, здатність обирати добро і зло, нести відповідальність за свої вчинки. Обстоював ідею "самовладдя людини", згідно з якою людина є творцем своєї долі. Від волі і розуму людини залежить той шлях, який вона обирає у житті/ а всі проступки, вчинки як добрі, так і погані, залежать від неї самої. Життя людини має бути сповнене активною творчою працею і добрими вчинками, надаючи суто світським мотивам перевагу над релігійними. У дусі ренесансного звеличування людини до божества розвиток і самовдосконалення людини пов'язував з розвитком індивідуальної самосвідомості через усвідомлення значущості діяльності кожного індивіда на користь суспільства. Рівність всіх людей перед Богом. Багатство може бути і добрим, і злим залежно від того, як воно використовується. Павло Беринда Орієнтації на народну, національну мову. Діяч вченого гуртка Лаврської друкарні. Найважливіша праця- "Лексіконь словеноросский альбо ймень тлеƀкованіє" — перший друкований український словник".Прагнув поставити засвідчити всесвітньо-історичне значення східнослов'янських культурних традицій, їх рівноправність з іншими визнаними традиціями християнського світу.Свідомо наголошував на тому, що церковнослов'янська і сучасна укр мова є поняття не тотожні. Рекомендував використовувати просту укрмову, яка, на його думку, годиться як для оригінальної літературної творчості, так і для перекладу з інших мов. Визначав народність за мовою."Лексікон..." вміщував відтворення українською мовою термінології освітніх наук, поєднував християнство з античністю, що свідчило про проникнення гуманістичних ідей у тогочасну вітчизняну культуру. В гуманістичному дусі витриманий твір П. Беринди "На рождество Христово вƀршƀ", де розглядається призначення віршових творів не тільки для повчання, а й отримання естетичної насолоди. Ставив питання про тогочасну національно-визвольну боротьбу укр народу.