Філософський теїзм П.Ліницького.

(1839 -)Освіта- Київська дух. Академії.Викладав у ній курс логіки та метафізики. Твори: "Общий взгляд на философию","Обзор философских учений","Об умозрении и отношении умозрительного познания к опыту». Як більшість представників академічної фі-ії в Укр, дотримувався ідеалістичних поглядів. Визначення ф-ії: жоднене визн. дає повної уяви про неї як науку, оскільки кожна наука має свій чітко фіксований предмет, чого не можна сказати про ф-ію, де навіть сам термін "ф-ія" вказує не на предмет дослідж, а на особливе ставлення того, хто пізнає, до того, що пізнається. «наука, яка прагне до пізнання сутності, з-нів та зв´язку всього існуючого». "філософствувати означає міркувати". (не будь-яке мірк є філософуванням, адже найчастіше люд розмірковує над практ потребами). Діяльність філософа керується не бажанням вигоди, а любов'ю до істини. Християнська реліг не звільняє людину від обов'язку через самостійне міркування вияснити для себе все більше і більше. Роздумування стає філософським тільки тоді, коли воно доходить до філософських ідей. ", ф-ія є розмірковування, яке має метою пізнання істини і саме досягнення, наскільки воно можливе, всезагальних першоначальних основ, або начал життя". Початком пізнання є спостереження, впорядкування отриманих із досвіду знань. Будь-який досвід є предметом думки, зацікавленості. Ф-фії належить вирішення 2 завдань: створ науки ф-ії та об´єднання науки з релігійною вірою. Філ. дослідження послуговується аналітико-синтетичним методом. Для філ. аналізу і синтезу змістом є абстрактні поняття. Призначення філософії-у синтетичному об´єднанні результатів досвідного і математичного пізнання(як емпіричного і абстрактного начал). Моральний стан сусп. впливає на розвиток філософ. ідей. Ф-ія розвивається у взаємозв´язку з наукою, мистецтвом, релігією, станом сусп: «…ф. тільки тоді відповідає своєму істин призначенню, коли полягає у звільненні люд. духу від корисливих спонук».Обґрунтування духовної природи моральності: розглядав у контексті критичного аналізу історії гедонізму; проблему морального обов´язку — крізь призму критичного аналізу етики І. Канта. Поєднання духовності з розумом -> морал обов´язок ставав потребою, обстоював ідею про визначальну роль розуму в морал самовизначенні особи. «ф-ія не обмежується часом; навпаки, кожна більш значна філософська система настільки слугує вираженням філософії свого часу, наскільки вона задовольняє потреби суспільства. Принципово відрізняючись від конкретних філософських систем, власне ф-ія в них і через них проявляється. Тому поступовий розвиток ф-ії усвідомлюється, по-перше, в історичній послідовності внутр зв´язків між системами, а по-друге, у відношенні їх до загально-історичного поступу людства».Тільки певна зрілість сусп передбачає виникнення ф-ії: «Потреба в ф-ії виникає тільки тоді, коли всі види мистецтва досягнуть розквіту. Але крім цього, найближчим чинником виникнення ф-ії є насамперед сумнів, як початковий вияв фі-ї свідомості.» Ф-ія є особливою формою самоусвідомлення людського духу, вінцем розвитку націонал культури. Проте наука є надбанням загальнолюдським; ф-ія, навпаки, завжди має націонал особливості, бо вона є вираженням самосвідомості нар духу. Тому і в науці нац характер наявний настільки, наскільки вона є предметом філософської обробки і зазнала впливу філософських ідей. Тобто, зважаючи на те, які філ традиції розвиваються в межах певної нац культури, можна судити про особливості світосприймання нації. Вихід із духовної кризи сусп можна знайти тільки в царині ф-ії. Виступав проти позитивістських спроб замінити її конкретними науками. Ліницький розумів конфлікт між ф-ією і природознавством. Був переконаний, що методами природничих наук не можуть бути розкриті таємниці духу, але розумів і те, що «останнє» слово ф-ії ніколи не може бути істиною в останній інстанції.

У його творчості думки представників німецької філософської культури трансформувалися через призму української філософської традиції, набували самобутності завдяки своєрідному синтезу з теїзмом, сповідуванню ідеї співвідношення віри і розуму як одного з вирішальних принципів у побудові власної філософської системи. Зовнішні форми раціоналістичної системи мислителя пройняті світоглядним змістом, обсяг якого наповнений духовністю. Все, що зараховував П. Ліницький до сфери філософського осмислення, зорієнтоване на пошуки й осмислення насамперед проблем людини, з´ясування її морально-духовних начал.

 

Памфіл Юркевич

 

Памфіл Юркевич проаналізував і розкритикував основоположні ідеї праці М. Чернишевського "Антропологічний принцип у філософії". Ця праця була для Юркевича приводом для серйозної критики не просто матеріалізму, а будь-яких спроб абсолютизації раціоналістичного принципу в поясненні людини. Юркевич виступає проти спроби замінити філософське пояснення людини науково-природничим. Обмеженість матер. полягає в його спробах показати цілковиту залежність душевних явищ від органічних, пояснити душевні явища як відозміни, перетворення чи ускладнення явищ фізіологічних.

Чернишевський був переконаний що філософські науки це інша назва природничих наук (принцип філософського погляду на людське життя є вироблена природничими науками ідея про єдність людського організму).

Антропологічний матеріалізм спричинює суперечності сприводу моральних критеріїв (поєднання добра і користі). А Юркевич вважав, що моральність – це не низка правил, а нормальне життя. Юркевич довів, що відмовляючись від метафізичних припущень про сутність світу, природознавство ніколи не зможе претендувати на всеохопне вивчення духовних явищ.

антропологічний матер хотів подати внутрішній світ людини прозорим, зрозумілим для науки. Якби ця спроба виявилась успішною, то були б знайдені важелі для керування людьми. На противагу цьому Юрк обґрунтував положення про самоцінність людини як конкретного індивіда. Людина – носій особистого духу. Люд дух – це власна ідея, а не ідея роду.