Єретичні вчення та ідеї вільнодумства в духовній культурі України.

Виникнення і розвиток єресей на українських землях у XIV — на початку XVII ст. було результатом відповідних соціальних рухів, що, в свою чергу, відображали реальні процеси в матеріальному житті суспільства того часу. Тобто незалежно від своєї «генеалогії» єресі були породженням соціальної дійсності і певним чином відповідали запитам ідеологічної боротьби проти суспільних порядків в розглядуваний період.

Привілейоване становище церкви у феодальному суспільстві, яка була великим власником і освячувала експлуататорський лад, неминуче приводило до того, що протест пригноблених мас проти соціального і національного гноблення виливався у форму єресей — релігійних учень, ворожих ортодоксальній релігії.

Як і в інших країнах Європи, на Україні єретичні рухи та ідеологічні вчення, що виражали їх, були в умовах феодалізму формою соціальної боротьби, спрямованої на захист інтересів певних суспільних сил, які з прогресивних позицій виступали проти феодально-кріпосницького гноблення та його ідейно-політичних підвалин.

Важливим джерелом розвитку єретичних ідей на Україні в епоху середньовіччя служила так звана апокрифічна література, що інтенсивно поширювалась тут від часів прийняття християнства, а почасти й гуманістичний зміст «житій святих». Особливу роль в цьому плані зіграли апокрифи дуалістичного і есхатологічного змісту, які разом з іншою апокрифічною літературою проникли на Україну з Візантії, а також із Західної Європи. Іван Франко, дослідник і видавець численних апокрифів із українських рукописів, писав, що в них «доходили до нас зерна дуалістичних єресів, манихейства і богомільства, з їх недоладною міфологією та чистою і гуманною етикою, з їх протестом проти клерикальної гордості і заскорузлості, догматичної виключеності візантійського православ'я. В них доходили до нас із Заходу зерна лицарських ідеалів, Ренесансу і Реформації».

Богоміли. Богумільство є однією з найдавніших єретичних традицій, яка знайшла свій розвиток на українських теренах. Основою вчення були дуалістичні уявлення про зародження і розвиток світу та людини як результат боротьби добрих і злих сил — Бога і Сатаніїла. Останній, першородний син Бога, повстав з частиною духів проти Батька і був скинутий за це з неба. Згодом Сатаніїл створив весь видимий світ і тіло першої людини (Адама). Проте душу людині він дати не міг і пообіцяв Богу владу над духовним життям людини за її оживлення. Та Сатаніїл не виконав своєї обіцянки й через Змія спокусив Єву, породивши від неї Каїна і Коломену. Нащадки Адама були переможені нащадками Сатаніїла, люди забули Бога. Щоб їх визволити, Бог породив із себе другого сина — Ісуса Христа, котрий закував у кайдани Сатаніїла і позбавив його божественної честі (додатку "іл").

Богуміли виступали проти державного ладу, соціальних відносин, офіційної церкви як породжень Сатани. Із таїнств визнавали лише хрещення, яке здійснювали не водою, а покладанням рук і Євангелія на охрещуваного. Поширювали свої погляди з допомогою складених у християнському дусі легенд, які були дуже поширені серед українців. Крім того, географічна близькість Болгарії до українських земель, використання тут великої кількості болгарської релігійної та богослужбової літератури, живий культурний обмін між землями, безсумнівно, сприяв швидкому поширенню богумільства в Україні вже в XIII—XIV ст. Особливо чітко дуалістичні тенденції простежуються в українських космогонічних легендах, колядках, за якими Бог творить світ разом з Сатаніїлом. Проте скільки-небудь організованого характеру богумільство в Україні не набрало. Тому рідше можемо говорити про поширення ідей богумільства, а не про сектантський богумільський рух на українських теренах.

Будучи в цілому містичною єрессю, богомільство, однак, трактувало деякі християнські догмати і таїнства з раціоналістичних позицій: його послідовники не визнавали Старого Заповіту, не поклонялись хресту, святим та їхнім мощам. Богомільство суворо переслідувалось візантійською церквою і державою, багатьом із його прихильників доводилось втікати до різних закутків Європи. Наведені факти свідчать про шляхи та способи проникання єретичної ідеології до українського середовища. Вони говорять про те, що протягом XIV — XVI ст. в духовному житті України поступово нагромаджувалися різні раціоналістичні ідеї і постанови, які врешті-решт переростали в нову, вищу якість.

При поширенні цієї літ-ри у Новгороді та Пскові прихильники вчення отримали назву «стригольники», яке незабаром було придушене.

Ожидовілі. Вже на межі нових часів зустрічаємо на Україні цілу низку творів суто-філософічного змісту. Ці твори було перекладено так званими «ожидовілими», представниками релігійного руху XV-XVI ст., що з України перейшов і на північ і суть якого нам і досі не зовсім ясна. До нас дійшли лише окремі твори, що вийшли із кіл «ожидовілих», і тенденційні звістки їх ворогів, — і то дуже скупі.

Причина поширення і виникнення єретичних рухів – апокритична літ-ра (містить релігійні сюжети) – Нікодимове Євангеліє, Євангеліє Хоми, Ходіння Богородиці по муках. Це була активізація соціокультурного життя, отже період отримав назву Передвідродження.