Картезіанство в Києво-Могилянській академії. Григорій Щербацький.

Щ. визначає ф-ю у дусі картезіанського раціоналізму, вказуючи на неї як на науку. Дослідний інтерес ф-ії при цьому спрямований на пізнання насамперед навколишнього світу й людини, він спирається на люд. розум, керується єдиним методом, що уможливлює здобуття істини. Цей метод має спиратися на самосвідомість, сутність якої виражена картезіанською формулою: "Мислю, отже, існую". Спираючись на вчення Декарта, усуває традиційне розрізнення розуму й душі і відповідно розподіл пізнання на чуттєве та розумове. Чуттєве пізнання підпорядковував мисленню. Мислення позаяк воно мислить без тілесних образів, називається інтелектом, оскільки воно воліє, іменується волею, коли сприймає через образи або уявлення, вважається фантазією, оскільки пригадує в разі душевних рухів або слідів, утворених у мозку, і називається пам'яттю. Щ., спираючись на Р. Декарта, в основу філ. мислення покладав принцип очевидності. Останній передбачав ретельну працю дослідника, спрямовану на перевірку будь-якого знання, будь-яких суджень, раніше прийнятих на віру.Принцип очевидності ототожнював з природним світлом розуму або із світлом ф-ії. Це світло розумів як ясні й виразні ідеї. З виокремлення таких ідей шляхом відкидання усього сумнівного повинна розпочатися пізнавальна діяльність люд. мислення. Не можна сумніватися в усьому, стверджував Щ., зокрема тоді, коли певні принципи настільки очевидні, що ми не можемо піддавати їх сумніву навіть за наявності такого бажання. Так я, приміром, говорив він, не можу сумніватися у тому, що ціле більше за свою частину, що дух потребує мислення, а тіло – протяжності. Адже в очевидній і виразній ідеї цілого я вичленовую частину, з якої воно складається; в ідеї духа я бачу мислення, в ідеї тіла – обмежену протяжність. Будь-що, яке ясно й виразно виявляється причетним до природи тієї або іншої речі, є істинним щодо цієї речі або може бути незаперечно утвердженим як істинне стосовно неї.Ці ясні й виразні вроджені ідеї становлять вміст природного світла розуму. Серед них Щ.особливо виділяв ідею Бога, ідею істинного й хибного. Остання скеровує філософа до істини і запобігає виникненню помилок або ж сприяє їх виправленню. Завдяки ретельній праці під час зосередженої пізнавальної діяльності, побудованій на розмірковуванні й висновках, з'являється ясне й виразне розуміння. Воно виникає, на думку українського філософа, з глибинного внутрішнього відчуття душі або свідомості. Це відчуття і є справжньою основою для схвалення здобутого результату.Визначаючи необхідність чуттєвого досвіду, Щ. був переконаний, що у пізнанні істини треба спиратися на основу надійнішу, ніж свідчення відчуттів. Такою основою є, на його думку, природне світло розуму. Адже вся наполеглива праця дослідника, здійснювана з допомогою правильного методу, спрямована на виведення й обґрунтування вроджених людині ідей. Джерелом цих ідей не є людські відчуття. Рівно ж вчителі й наставникине спроможні дати людині ясного й виразного знання. Вони можуть виконати лише роль баби-повитухи, щоб у той чи інший спосіб допомогти своїми порадами «вагітній відкриттям думці в процесі її природної творчості». Наслідуючи Р. Декарта, Г. Щ.стверджував, що людська свідомість, мислення «не є для себе світильником», не є продуцентом своїх ідей. Отже, воно не може бути гарантом істинності пізнання. Таким гарантом може бути лише Бог, який і вклав у людину природне світло розуму, тобто ясні й виразні ідеї. Таким чином, основою об'єктивної значимості людського мислення є Божа всемогутність, що створила людську свідомість, і суб'єктивний відповідник цієї всемогутності – принцип очевидності. Загалом філ. курс Щ. дає підстави стверджувати, що в українській думці першої половини XVIII ст. досить впевнено прокладав собі шлях раціоналістичний погляд на філософію як науку, що ґрунтується на істинному вірогідному пізнанні, здійснюваному за допомогою єдиного методу, в основу якого було покладено принцип очевидності.

40. Г.С. Сковорода: життя та творчий доробок.

 

(1722-1794). Твори: "Сад божественних пісень", "Байки Харківські", "Початкові двері до християнської доброзвичайності", "Нарцис", переклади Плутарха, Ціцерона.

Нар на Полтавщині в козацькій родині. Освіта- КМА. Був співаком придворної капели у СПБ, подорожував у складі посольської місії. Повернувшись обійняв посаду учителя поетики Переяславського колегіуму. Сутички з єпископом Никодимом Стрибницьким змусили його піти з колегіуму і стати домашнім учителем поміщика.Після викладав у Харківському колегіумі. За цей час побував у Москві, обійшов пішки всю Слобідську Україну. Не знайшовши спільної мови з офіційними наставниками, С. повністю пориває з колегіумом, обирає життя мандрівного філософа-проповідника. 25 років мандрує він селами Лівобережної України, пише філософські діалоги, розповсюджує просвітницькі ідеї. Д. Чижевський назвав С. першим східнослов'янським філософом, виводячи його філософію з німецького містицизму. С. критикували за втечу від реальності, ізоляцію від справжніх проблем. Світ, від якого тікав С., — це не природний світ, космос, а світ соціальних відносин. Це світ зла.Не зводилася до проповіді бездіяльності і його ідея "втечі" від світу як втечі від боротьби зі злом: "Ні про що не турбуватися, ні за що не переживати — значить не жити, а бути мертвим, адже турботи — рух душі і життя, а життя — це рух". Філософія С. зростала на строкатому грунті(традиції давньоруської пори, вплив К. Транквіліона-Ставровецького (з яким Сковороду ріднить немало спільних думок), інокультурні впливи (античності, німецького містицизму).Під філософією С. розумів "любов до мудрості", що "скеровує усе коло дій своїх до тієї мети, щоб надати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яка голові всього", тобто спосіб самоусвідомлення і самоствердження людини в світі. Він дійсно зробив зі свого життя свою філософію, втілив філософію у своє життя як спосіб реалізації практичної дії щодо затвердження власних ідеалів. Не надавав великого значення теоретичній обробці, оформленню своїх філософських ідей. Тому викінченої і оформленої системи у С.немає, як і немає закінченої і докладної відповіді на всі питання, що може поставити систематик-філософ. Однак філософія С. побудована в одному стилі, пронизана одним духом, де головним постає передача внутрішнього досвіду, зображення шляху на "переображення" серця до вищої духовності. Вихід з душевної смутності у досягненні внутр свободи незалежно від зовн світу, зверненні всередину до самого себе, подоланні пристрастей, помилкової гонитви за принадами світу. Метою життя для нього були радість і веселість серця,, міцність душі. Досягнення цього блаженного спокою є мистецтвом життя, філософією. Практична спрямованість ф-ії С. Релігійне забарвлення ф-ії С. -> досягнення вищого блаженства пов'язується тут із з'єднанням душі з Богом. Гармонізація відносин людини, світу, Бога розкривається Сковородою через своєрідну проміжну ланку — світ символів. Усе це, разом взяте, надає філософії Сковороди вигляду християнського містицизму як специфічного типу філософствування. Його філо твори можна поділити на 4 цикли. 1- "Нарцис", де мислитель стверджує, що люд невіддільна від природи, спільна з нею за своєю натурою, а тому пізнання люд є водночас пізнання природи. 2 цикл("Дружня розмова про душевний світ") подає вчення про люд, щастя і мораль. В центрі циклу стоїть принцип "сродної" праці, найповнішого розкриття здібностей люд. В 3 циклі ("Ікона Алківіадська") узагальнює думки про духовний світ /світ символів/, загальний ідеал життя. 4 цикл ("Сварка архістратиги Михайла з Сатаною про те, чи легко бути благим") визначає те, з чим повинна боротись справжня люд. Останній твір Сковороди - "Діалог". Ім’я йому - "Потоп зміїний" формулює основну доктрину про три світи; "макрокосм" - Всесвіт, "мікрокосм" - світ – люд та світ символів, який складають - Біблія, міфі, релігія, а також вчення про 2 натури. Кожен світ складається з 2 натур: "видимої" і "невидимої"."Видимая натура называется тварь, а невидимая - Бог".