Ранній гуманізм у творчості Ю.Дрогобича, П.Русина, Лукаша із Нового Міста.

Зачинателями гуманістичної культури в Україні, її найвизначнішими діячами вважають Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Станіслава Оріховського – Роксолана.

Із праць Юрія Дрогобича відомі «Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478року», «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яка в тому ж році була видана і в Римі, «Трактат з шести розділів про сонячне затемнення» (1490).

Поглядам Юрія Дрогобича на світ, людину, історію властиве звернення до науки, звеличування сили знання і людського розуму. На його думку, людина здатна пізнати світ, що зумовлено не Божественним одкровенням, а наявністю в природі непохитних законів, пізнаючи які, вона визначає наслідок за причиною, і навпаки. Завдяки науці і людському розуму можна осягнути й те, що для очей є надто великим, у т. ч. й обшири неба. Він постійно наголошував на необхідності вивчення природи та її законів, щоб поставити їх на службу людині. У посланнях писав, що для його праць характерна передусім турбота про людину, в житті якої наукові знання повинні відігравати провідну роль.

Роздумуючи над питаннями, пов´язаними з історією, місцем і значенням людини в історичному процесі, Юрій Дрогобич виходив з того, що історія є не реалізацією наперед визначеного Божого промислу, а людською драмою в дії, у якій провідна роль належить природним силам незалежно від велінь Бога. Тому і переконував Папу Секста IV, що опинився він на папському престолі не з ласки і волі Бога, а внаслідок випадковостей, щасливого розташування космічних сил. Він все здобув у житті завдяки своїй зірці, і на неї, а не на Бога, Юрій Дрогобич радить покладатися у майбутньому. Будучи небайдужим до свого народу, висловлював уболівання за нього і бажання прислужитися рідній землі, стверджував, що Львів і Дрогобич не є польськими містами і ніколи Польщі не належали. Одним із перших сприяв поширенню ідей гуманізму на рідних теренах.

Павло Русин. Один з перших українських поетів-гуманістів, культурно-освітніх діячів, навчався в Грейфсвальдському університеті (Померанія), отримавши там ступінь бакалавра. У 1506—1516 рр. — професор Краківського університету, де викладав римську літературу.

У дусі гуманізму та античної спадщини П. Русин звертав увагу На реальне земне життя, людську особистість. Прибічник природного права, він вважав, що в цивілізованій державі людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням власного розуму. Стосовно самої людини, то її треба шанувати не за її багатства і титули, а за розум та інші чесноти. Обстоюючи необхідність розвитку освіти і науки як головних сил історичного поступу, прославляв книгу як скарбницю мудрості, образ правди святої, що є дорожчою за всілякі коштовності. Останнє свідчить про те, що ідеї раннього західноєвропейського гуманізму в його орієнтації на античну спадщину П. Русин доповнює певними елементами української культури князівської доби.

Звертаючись до проблем держави і державного правління, наголошував на тому, що правитель повинен бути мудрою людиною, мати світлий розум, стверджувати всі права і чесноти, дбати про повагу громадян. В історії вбачав учительку життя та свободи людини, яка і є творцем історії, де історичний процес зумовлюється не Божим промислом, а постає діяльністю людей, які беруть безпосередню участь в історичних подіях. Творчість П. Русина, яка ще не зовсім вивчена у філософському аспекті, сприяла поширенню гуманістичних ідей у Польщі і в Україні, формуванню патріотизму та почуття національної свідомості з повагою до інших народів. П. Русин, як і інші українські гуманісти, постійно підкреслював, що він є українцем, русином, свідченням чого є його прізвище — Павло Русин із Кросно.

Український і польський гуманіст Лукаш з Нового Міста народився в містечку Нове Місто (біля м. Самбора). Дата народження невідома. Освіту отримав у Краківському університеті, по закінченні якого залишився в ньому викладачем. У 1517 р. він став бакалавром, а в 1521 р. — доцентом філософії, пізніше — магістром вільних мистецтв. Залишивши викладацьку роботу, виїхав з Кракова, займав різні громадські посади у Новому Місті. Підтримував зв'язки з краківськими академічними колами, виступав проти обскурантизму церковників того часу, стверджував, що людина є частиною природи, яка має право на власне життя і задоволення своїх земних потреб. Лукаш пропагував античні пам'ятки філософії, етики, зокрема праці Арістотеля "Про душу", "Про створення і знищення", "Економіку", працю Ціцерона "Сон Сціпіона" тощо. Розділяв принципи античної етики про необхідність гармонійного розвитку душі і тіла, вдосконалення самої людини. Однак доводиться констатувати, що філософська спадщина Лукаша з Нового Міста, як і Павла Русина, потребує більш ґрунтовного дослідження, що дасть змогу заповнити деякі "білі плями" історичного розвитку нашої вітчизняної духовної культури.