Лабораторно–практичне заняття 1

Лабораторно–практичне заняття 1

Вивчення Технічних засобів статичної проекції

 

Мета роботи: а) вивчити основи світлової проекції і педагогічні можливості статичної проекції;

б) набути навички демонстрування навчально–інформаційних матеріалів статичної проекції за допомогою графопроектора “LECH–3”;

в) набути навички виготовлення кодопозитивів;

г) засвоїти методику застосування технічних засобів статичної проекції.

Обладнання: графопроектор “LECH–3” з технічним паспортом, кодопозитиви.

 

Теоретичні відомості

1. Основи світлової проекції. У навчальному процесі дуже часто для створення правильних уявлень учнів про певний предмет доцільніше вивчати не сам предмет, а його зображення на екрані. З цією метою використовують проекційні прилади, які дістали назву технічних засобів статичної проекції, бо створюють на екрані нерухомі збільшені (інколи зменшені) зображення об’єктів, що вивчаються.

Під світловою проекцією розуміють одержання на екрані оптичного зображення проектованого об’єкта за допомогою джерела світла й оптичної системи. Проектувати можна прозорі й непрозорі об’єкти. Проекція прозорих об’єктів називається діаскопічною (діапроекцією), а непрозорих – епіскопічною (епіпроекцією).

При здійсненні діапроекції прозорий (напівпрозорий) предмет (діапозитив, кадр діафільму, кодопозитив тощо) розташовують між конденсором і об’єктивом (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Оптична схема діапроекції: 1 – джерело світла; 2 – конденсор; 3 – об’єктив; 4 – рефлектор; 5 – рамка з кадровим вікном; АВ – об’єкт проекції; А˝В˝ – зображення на екрані.

 

Джерелом світла є проекційна лампа, яка випромінює в усіх напрямках рівномірний світловий потік. Щоб сконцентрувати світловий потік на об’єкті проектування, використовують спеціальні оптичні елементи – рефлектор і конденсор.

Рефлектор – це увігнуте сферичне дзеркало, у фокусі якого знаходиться нитка розжарення проекційної лампи. Він відбиває частину світлового потоку, спрямовуючи його у бік предмета демонстрування, збільшує яскравість зображення на екрані.

Конденсор – це система лінз, яка фокусує й концентрує світловий потік, що потрапляє на предмет від джерела світла та рефлектора.

У приладах статичної проекції з потужною проекційною лампою між лінзами конденсора встановлюють спеціальне скло – теплофільтр, який призначений для поглинання теплових (інфрачервоних) променів. Так захищається об’єкт проекції від теплового пошкодження: він не деформується і не плавиться.

Конденсором світлові промені спрямовуються через прозорий предмет, який проектується об’єктивом на екран, де створюється його збільшене, чітке дійсне зображення.

Розміри статичних зображень залежать від конструктивних параметрів об’єктива, зокрема фокусної відстані, а також від відстані між апаратом і екраном.

Фокусна відстань F – це відстань між оптичним центром лінзи й точкою на оптичній вісі, в якій перетинаються промені, що паралельним пучком падають на збиральну лінзу.

Відносний отвір – це відношення діаметра діючого отвору до фокусної відстані: d/F.

Розмір зображення для конкретної відстані між екраном і проектором обчислюється за формулою: В/b = L/F, де В – ширина зображення; b – ширина кадрового вікна проектора; L – відстань між екраном і проектором; F – фокусна відстань об’єктива.

Необхідно пам’ятати, що чим менша фокусна відстань об’єктива і чим більша відстань між проекційним апаратом і екраном, тим більших розмірів зображення предмета на екрані можна отримати. Але при цьому освітленість екрана буде суттєво зменшуватися. Для досягнення потрібного розміру зображення на екрані корисно завчасно відтворити демонстрацію.

Для проектування на екран малюнків, фотографій, невеликих об’ємних предметів використовують епіпроектори. При епіпроекції (рис. 1.2) світлові промені, які падають на непрозорий об’єкт, відбиваються від нього і рівномірно розсіюються в усі боки. Лише невелика частина цього світла потрапляє в об’єктив, а потім на екран.

Рис. 1.2. Схема епіпроекції: 1 – рефлектор; 2 – джерело світла; 3 – предметний столик; 4 – плоске дзеркало; 5 – об’єктив; АВ – об’єкт проекції; А˝В˝ – зображення на екрані.

 

Епіпроекція менш зручна, ніж діапроекція, бо під час проектування на екран зображень непрозорих об’єктів важко забезпечити достатню освітленість екрана. Саме незначний корисний світловий потік епіпроекторів є суттєвою перешкодою на шляху широкого застосування епіскопічних зображень у навчально-виховному процесі.

 

Опис приладів

2.1. Кодоскоп «LECH-3» (рис. 1.3) призначений для демонстрування стандартних транспарантів (144х105мм), малюнків, схем та інших зображень на прозорому матеріалі (склі, плівці тощо).

Елементи проекційно-освітлювальної системи (рефлектор, конденсор і плоске дзеркало), а також вентилятор для охолодження проекційної лампи розташовані у металевому корпусі. Проекційний об’єктив 3 закріплено на кронштейні 2 над скляним предметним столиком 6. Чіткість зображення досягається поворотом гвинта 5.

Кодоскоп використовують для демонстрування стандартних транспарантів. Основна перевага цього приладу при демонструванні набору транспарантів полягає у тому, що зображення на екрані можна відтворювати поетапно, а потім порівнювати їх. Фільтр 4 захищає очі демонстратора від потужного пучка світла проекційної лампи.

 

Рис. 1.3. Кодоскоп «LECH-3»: 1 – корпус; 2 – кронштейн; 3 – об’єктив; 4 – захисний фільтр; 5 – гвинт; 6 – предметний столик; 7 – вимикач проекційної лампи; 8 – вимикач електродвигуна вентилятора.

Якщо прилад використовують у режимі класної оптичної дошки, то на предметний столик кладуть форматну плівку, на якій виконують необхідні записи, креслення, арифметичні дії тощо, а прилад відтворює їх на екрані. Можна відтворювати на екрані і зображення, які виготовлені на рулонній плівці завширшки 150 мм. Під час роботи цю плівку поступово перемотують з одного ролика на інший.

Кодоскоп має значні переваги у порівнянні із друкованими таблицями і різноманітними схемами. Учитель має можливість під час заняття змінювати зміст зображення (наприклад, нанесенням відповідних елементів на плівці за допомогою фломастера, маркера або спеціального олівця).

У минулому промисловість випускала графопроектори «ППЛ» та «Лектор–2000». Завдяки великому світловому потоку (Ф=2000 лм) їх доцільно використовувати не лише на уроках, а й під час проведення позакласних заходів.

 

3. Методика використання технічних засобів статичної проекції

Технічні засоби статичної проекції доцільно застосовувати тоді, коли предмет вивчення потребує тривалого пояснення. Світлові зображення підвищують зацікавленість і зосереджують увагу учнів на об’єкті, що вивчається, створюють враження об’ємності, дають можливість дістати зображення необхідних розмірів тощо. Безперечні переваги статичної проекції й у порівнянні з друкованою наочністю (таблицями, плакатами тощо).

Практична підготовка до проведення уроків і позакласних заходів із використанням приладів статичної проекції включає аналіз фонду навчально-інформаційних матеріалів (кодопозитивів, діапозитивів тощо), чітке планування та матеріально-технічне забезпечення навчально-виховних заходів.

Анотація на серію діапозитивів або кодопозитивів включає такі відомості: навчальний предмет, назву, кількість кадрів, колір, тему, короткий зміст (із позначенням номера кадрів), стислі методичні рекомендації щодо використання.

Важливим елементом ефективного використання приладів статичної проекції є чітке планування навчально-виховного процесу. Складаючи тематичний перспективний план, вчитель спочатку докладно знайомиться зі шкільним фондом навчальних посібників до приладів статичної проекції. Потім він визначає, які з них використовуватиме при викладанні тієї чи іншої теми навчального предмета або під час проведення виховного заходу, визначає календарні терміни їх використання, складає анатоції. Такий план задовольняє потреби інших предметних кабінетів.

Після складання перспективного плану, вчитель конкретизує цілі й завдання при написанні плану-конспекту уроку або виховного заходу. Під час проведення навчально-виховних заходів ефективність використання приладів статичної проекції залежить від матеріально-технічного забезпечення. Тому необхідно заздалегідь відібрати, підготувати й перевірити технічний стан апаратури і навчальних посібників. Згодом треба підготувати класне приміщення, перевіривши наявність екрана й забезпечення умов, за яких світлові промені падатимуть на екран під кутом не більше, ніж 10 градусів; передбачити варіант проведення уроку, в ході якого замість кодопозитивів можна було б використати інший посібник ТЗН (фрагмент відеофільму тощо).

Ефективність застосування технічних засобів статичної проекції багато у чому залежить від правильного визначення їх дидактичної мети і місця у структурі заняття, часу й способу активізації пізнавальної діяльності учнів, методики організації та проведення навчально-виховного процесу. Тому у процесі запровадження технічних засобів статичної проекції у навчально-виховний процес доцільно запам’ятати певну послідовність (алгоритм) дій учителя:

1. Вибирають вид статичної проекції з урахуванням зв’язку зображення з текстом, доступності тексту, завантаженості його новими поняттями, послідовності тощо.

2. Визначають форму заняття (урок, семінар чи позакласне заняття), виходячи зі змісту та інформаційної насиченості посібника ТЗН.

3. Визначають місце статичної проекції у структурі заняття залежно від його форми і типу. Зокрема, використання статичної проекції доцільне у таких випадках: під час пояснення нового матеріалу – як ілюстративного і самостійного джерела інформації; з метою закріплення вивченого матеріалу; як вступ при вивченні нової теми.

4. Визначають час демонстрації, враховуючи вік учнів, зміст (складність) навчального матеріалу тощо.

5. Визначають способи активізації пізнавальної діяльності учнів, тобто сукупність прийомів, які формують їх психологічну готовність до сприймання екранного матеріалу. Такими прийомами можуть бути: а) оголошення мети перегляду; б) виділення головного у перегляді; в) постановка проблемних питань або завдань; г) складання плану; д) виконання вправ; є) заключна бесіда.

6. З урахуванням вищезазначеного складають план заняття.

4. Вимоги до демонстрування світлових зображень. Збереження органів зору учнів має велике значення, особливо у молодшому і середньому шкільному віці, бо очі дітей легко підлягають зовнішньому несприятливому впливу. Тому дуже важливо забезпечити виконання ергономічних (психолого-педагогічних, санітарно-гігієнічних) вимог, щоб уникнути зайвого зорового напруження, яке негативно впливає на органи зору школярів. Несприятливий вплив екранних засобів на органи зору учнів можуть викликати: недостатня яскравість зображень (використання апаратів із малопотужними проекційними лампами, застосування епіпроекції за умов поганого затемнення тощо), малі розміри зображення, неправильне розташування дітей відносно екрана тощо. У зв’язку з цим, у процесі застосування світлової проекції доцільними будуть такі поради:

1. Не допускати проектування зображень на стіни приміщення, що знижує яскравість і спотворює колір. Необхідно проектувати об’єкти лише на спеціальні екрани.

2. Висота підвішування екрана над підлогою повинна бути не менше, ніж 1 м.

3. В умовах затемнення не допускається засвічування екрана.

4. Часті переходи від повної освітленості приміщення до його затемнення і навпаки дуже втомлюють очі школярів, тому треба уникати таких переходів.

5. Під час демонстрування обов’язковим є урахування кутових розмірів зображень предметів на екрані, а також їх основних деталей.

Кутовий розмір зображення – це відношення розмірів зображення до відстані глядача від екрана. Результати досліджень показують, що людина без особливого напруження може розрізняти такі літери і цифри, висота яких приблизно дорівнює 1/400 відстані між ними і глядачем. Під час тривалого демонстрування кодопозитивів або діапозитивів рекомендується збільшувати кутовий розмір до 1/200.

5. Виготовлення дидактичних матеріалів. Зміст та рівень інформаційної насиченості демонстраційного матеріалу визначають педагогічні завдання, які вирішує вчитель на конкретному уроці. Проте, є загальні вимоги та рекомендації до оформлення об’єктів навчальних демонстрацій, яких повинен дотримуватися вчитель:

1. Демонстраційне зображення є об’єктом колективного спостереження, яке повинні бачити учні з усіх місць у класі. Тому висота найменшої деталі (літери), яку необхідно продемонструвати на екрані, повинна бути не меншою 1/50 висоти кадру. Відповідно під час демонстрування найменша висота літер у міліметрах повинна бути рівною довжині класної кімнати у метрах, помноженої на три (27 мм).

2. На основі аналізу чутливості зорового аналізатора дослідники дійшли висновку, що зображення повинно бути достатньо контрастним (65%). З цього випливає вимога про обмеження зайвого розтушовування чи заштриховування об’єктів демонстрування. Найбільший ефект одержують при нанесенні чорних кольорів на білу (прозору) основу. Допускаються кольорові комбінації у вигляді чорного на жовтому, зеленого на білому, синього на білому. Загалом уводити до кадру більше трьох кольорів не доцільно. Не рекомендується також наносити червоні зображення на білому або жовтому фоні. Незадовільні зображення одержують при таких комбінаціях: зеленого на червоному, червоного на зеленому та оранжевого на білому.

3. Оптимальний за завантаженістю й формою статичний кадр повинен мати:

² 10–15 рядків тексту по 5–7 слів у рядку або один малюнок (таблицю, графік, схему) підвищеної складності з розмірами найменшої деталі 1:50 висоти рамки;

² тільки необхідні позначення і засоби підсилення виразності зображення, що виключає розсіювання уваги та ілюзорність сприйняття інформації учнями;

² заголовок, поля та номер.

При перевантаженості окремих статичних кадрів ілюзорність сприйняття призводить до неправильного розуміння змісту зображення, наприклад, паралельні лінії здаються кривими (зігнутими), рівні площі здаються нерівними тощо.

4. Прийомами підвищення виразності зображень є: представлення табличних даних графіками; заміна формули графіком або рисунком.

5. Використання різноманітних шрифтів, масштабів, ліній, форматів згідно державних стандартів. Наприклад:

² оптимальне відношення ширини літери до її висоти становить 3/5;

² величина інтервалу між літерами становить 1/3 їх ширини;

² інтервал між словами повинен бути рівним ширині літери;

² відстань між рядками повинна бути не меншою, ніж висота літер;

² товщина ліній штрихування становить 1/3 ширини літери.

Завдання до виконання роботи

1. Опрацювати теоретичні відомості лабораторно–практичного заняття.

2. Вивчити будову, правила експлуатування і педагогічні можливості обладнання, набути навички демонстрування навчально-інформаційних матеріалів.

3. Скласти звіт за такою формою: а) назва й мета роботи, обладнання; б) зобразити схеми діа– та епіпроекції; в) користуючись теоретичними відомостями і технічним паспортом, законспектувати характеристики й умови використання графопроектора.

4. Скласти план–конспект уроку (за фахом обраної спеціальності), на якому передбачається використати статичну проекцію і виготовити кодопозитив до цього уроку.

Питання для самоконтролю

1. Які педагогічні можливості технічних засобів статичної проекції?

2. Які вимоги до проведення уроків із використанням статичної проекції?

3. Який вид проекції називають діаскопічним? Епіскопічним?

4. Яке призначення елементів освітлювально-проекційних систем апаратів?

5. Від чого залежить розмір зображення на екрані?

6. У чому полягає педагогічна цінність кодоскопів (графопроекторів)?

7. Що називається кутовим розміром зображення?

8. Назвати основні вимоги до виготовлення навчально-інформаційних матеріалів.

9. Які умови потрібно забезпечити під час застосування проекційних приладів?

10. Які основні етапи методичної підготовки вчителя до проведення занять з використанням технічних засобів статичної проекції?

Теоретичні відомості

1. Дидактичні засади комплексного використання засобів навчання нового покоління. Основними функціями вчителя у навчальному процесі з використанням сучасних ТЗН є: відбір навчального матеріалу та завдань; планування процесу навчання; розробка форм представлення інформації учням; контроль засвоєння відповідної інформації й коригування процесу навчання.

Функція відбору матеріалу й завдань за змістом є важливою, але найскладнішою та вимагає творчого підходу до її реалізації. Значну роль при цьому відіграє досвід роботи вчителя, глибина оволодіння ним навчальним матеріалом із відповідної дисципліни та сформованість навичок щодо впровадження новітньої техніки у навчальний процес. Основними вимогами щодо реалізації цієї функції є необхідність чіткого виділення головних і другорядних аспектів у навчальному матеріалі з конкретної дисципліни, а також диференціація матеріалу за рівнем складності.

Планування процесу навчання повинно здійснюватися за напрямами максимальної його індивідуалізації, зокрема: за послідовністю представлення понять, що вивчаються; за методами повідомлення навчального матеріалу (індуктивний, дедуктивний); за рівнем науковості й глибини матеріалу; за якістю роз’яснювальних і довідкових матеріалів; за терміном навчання.

Різноманітні форми представлення інформації учням, контроль засвоєння відповідних знань й коригування процесу навчання на сучасному етапі розвитку педагогічних технологій можуть здійснюватися завдяки унікальним можливостям динамічних відео– і проекційних засобів (відеокомплекси з комп’ютерним управлінням, електронні (мультимедійні) проектори тощо), які стають доступними для значної кількості закладів освіти різного типу і профілю та все частіше використовуються у навчально–виховному процесі. Наприклад, нові цифрові технології дають змогу проектувати на екран великих розмірів (0,5–7,5 м по діагоналі) зображення з комп’ютерного монітора, із відеомагнітофона або цифрової відео– фотокамери (рис. 7.1). Управління може здійснюватися дистанційно за допомогою пульта, що дає змогу вчителеві вільно рухатися аудиторією.

Рис. 7.1. Схема з’єднання пристроїв для комплексного інформаційного впливу на заняттях

 

Інформація для проектування з комп’ютерного монітора на великий екран може бути:

· статичною (текстовою, табличною, графічною), яка створюється за допомогою широко популярних комп’ютерних програм Microsoft Word, Microsoft Excel, Corel Draw, Adobe Photoshop та ін.;

· анімаційною (мультиплікаційною), яка створена із застосуванням програм Macromedia Flash, Corel PhotoPaint і т.п.;

· презентаційною (текстово–графічною, динамічно змінною у часі інформацією зі звуковим супроводом і відеофрагментами), котра підготовлена за допомогою програм Microsoft PowerPoint, Adobe Premire.

Під час викладання шкільних предметів статичною може бути текстова інформація, що відображає різні дефініції, які важко сприймаються на слух, розкриває сутність явищ і процесів тощо. У таблично–цифровому вигляді може подаватись інформація, яка аналітично підтверджує виклад навчального матеріалу, а в графічному – та, що відображає організаційні структури, логічні залежності процесів, фотографічні зображення предметів, ознак і параметрів.

Анімаційна інформація застосовується для відтворення засобами мультиплікації послідовності прихованих явищ і процесів, взаємозв’язків між ними і т.п. Цей вид інформації серед усіх названих є найбільш захоплюючим, але вимагає й відповідних трудовитрат на підготовчому етапі.

Останнім часом у навчально-виховному процесі широко використовуються відеокамери різного типу. Тому, у презентаційну інформацію доцільно подавати тексти теоретичного (лекційного) матеріалу і додаткових консультацій, які за допомогою динамічно змінних фрагментів, синхронного озвучення та відеовставок, сприятимуть ефективності сприйняття, осмислення й запам’ятовування інформації та формуванню нового навчального досвіду учнів. Крім цього, такі методики створюють ефект реальної присутності на уроці, адже звуковим матеріалом може бути голосовий супровід учителя.

Практика свідчить, що особливу зацікавленість педагогів викликає можливість відеозапису дослідів, демонстраційних експериментів, бесід–зустрічей з цікавими людьми для подальшого аналізу, коригування й використання цих матеріалів у навчально-виховному процесі. Записи відповідей школярів для подальшого обговорення у класі можуть бути корисними при підготовці учнів до екзаменів, а фіксування на відеоносіях передового педагогічного досвіду стане цінним матеріалом для обговорення на методичних семінарах і курсах підвищення кваліфікації й майстерності вчителів.

Методисти радять за допомогою відеокамери, використовуючи потенціал учнівського й педагогічного колективу, створювати навчальні відеосюжети. При цьому учні самостійно визначають, який матеріал потрібно знімати відеокамерою, готують сценарій і знімають сюжети, а при демонстрації її у класі дають додаткові пояснення, обговорюють разом з учителем суперечливі моменти, аргументовано відстоюють свою думку тощо.

Отже, необхідність створення власних відеофільмів у середній школі та їх застосування у процесі навчання й виховання учнів достатньо обґрунтована, а перспективність такого підходу очевидна.

Основними методичними прийомами ефективного використання відеокамери у навчально-виховному процесі є такі:

1. Фрагмент чи частину відеозапису доцільно використовувати дляпроведення поточного чи підсумкового контролю знань, а також при повторенні й узагальненні вивченої теми, наприклад, на узагальнюючих заняттях. Для цього вчитель пропонує учням пояснити фрагмент або самостійно підготувати до нього звуковий супровід (якщо сюжет демонструвався без звуку), а насамкінець запропонувати свій варіант продовження відеозапису.

2. Застосування традиційних форм роботи для закріплення сформованого навчального досвіду: складання плану, переказування, обговорення змісту тощо. Існує кілька варіантів даної роботи, наприклад, у школах практикується складання сценаріїв окремих фрагментів і навіть цілих програм (телепередач). Ці сценарії обговорюються в класах, а при наявності відеокамери – сюжети самостійно знімаються учнями.

3. На уроках поєднують застосування відеозапису з іншими засобами навчання (організація демонстраційного експерименту; проведення лабораторних робіт із відповідним обладнанням; демонстрування символізованої наочності завдяки представленню інформації у вигляді таблиць, схем, карт, графіків і т.п.; вивчення муляжів, моделей тощо.

4. Використання відеозаписів допомагає створювати на уроці різні проблемні ситуації, які сприяють розвитку школярів. Наприклад, відеозапис, який містить умову досліду та інструкції щодо його організації, допоможе учням провести його самостійно у навчальному кабінеті (лабораторії). Водночас відеозапис може детально відновити хід авторської правки, що дає можливість прослідкувати за думкою письменника і збагатити стилістичну культуру школярів.

5. Використання відеозапису як інструктивного матеріалу або рекомендацій для самостійної роботи учнів. У шкільному кабінеті, бібліотеці, технічному центрі корисно забезпечити умови для самостійного перегляду учнями потрібного матеріалу, наприклад, у процесі їхньої підготовки до доповіді чи повідомлення за обраною темою.

6. Створення відеозаписів краєзнавчих матеріалів і наступне їхнє використання в різноманітних варіантах: виступи відомих людей міста чи району, учасників Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці, випускників школи тощо. На екрані шкільного телевізора можна показати місцеві визначні місця або розповісти про походи за місцями битв. Інакше кажучи, відеозапис створює нові ситуації в усіх варіантах шкільного краєзнавства і в пропагандистській роботі при вивченні рідного краю.

7. Використання відеосюжетів на уроках трудового навчання з профорієнтаційною метою. Наприклад, перед камерою виступають відомі люди різних професій, які мають значні досягнення у професійній діяльності. Записані на відеоносіях, такі зустрічі зберігаються у школі, де поступово нагромаджується необхідний матеріал для створення відеотеки (відеозаписи екскурсій на виробництво, записи телепередач і т.п., що допомагає шкільним педагогам вести цілеспрямовану профорієнтаційну роботу з учнями.

8. Застосування відеокамери у позакласній роботі. Для цього у школах, в яких є відеокамери, створюються телевізійні центри, до складу котрих входить декілька груп учнів: редакційно-сценарна, режисерсько-операторська, група художників, директорів. Ефективність діяльності центрів залежить від рівня організації та контролю з боку педагогічного колективу.

9. Використання відеозапису як могутнього засобу підвищення кваліфікації учителів. Наприклад, за допомогою відеокамери можна зафіксувати частину чи фрагмент уроку, проаналізувати й обговорити цей запис із колегами, відзначити досягнення і недоліки, а при необхідності вчителі мають можливість повторно переглянути фрагмент. Але, відеозапис будь–якого уроку важливий не тільки для обговорення адміністрацією школи і колегами. Учителі отримують можливість побачити себе "збоку", самим оцінити свою працю, зокрема побачити помилкові прийоми у своїй роботі, у керівництві пізнавальною діяльністю і спілкуванні з дітьми. Як засвідчує досвід, спочатку вчитель почуває себе незвично перед камерою (такої незвичності у школярів, як правило не буває, або вона зникає дуже швидко), але поступово вчитель звикає, перестає помічати "глазок"камери.

Як правило, інститути післядипломної педагогічної освіти мають великі відеотеки записів уроків кращих учителів міста, району, країни. Усе це створює сприятливі умови для підвищення якості навчання й виховання учнів, дає змогу подавати учням більш повну і точну інформацію про явища та процеси навколишньої дійсності, краще унаочнювати різні етапи уроку, робити заняття змістовним і цікавим, підвищувати інтенсивність навчальної роботи та продуктивність праці вчителів і учнів, заощаджувати навчальний час, організовувати ефективний контроль за якістю сприймання та засвоєння навчального матеріалу.

2. Характеристика аналогових відеокамер. Формат VHS. Відеокамери формату VHS призначені для відеозапису на звичайну касету із шириною стрічки 12,6 мм.

Головні переваги – можливість відтворення відзнятого матеріалу на розповсюджених побутових відеоплеєрах і відеомагнітофонах без додаткового пристрою чи перезапису. Окрім цього, перевагами є: значна тривалість запису на одну касету – 240 хв. при стандартній швидкості руху стрічки SP (Standard Play) і до 480 хв. в уповільненому режимі LP (Long Play) з відповідним погіршенням якості; незначна вартість відеозйомки; можливість використання відеокамери в якості переносного відеоплеєра (для демонстрування не лише відзнятого матеріалу, але і придбаних чи записаних відеофільмів.

Головні недоліки: невисока чіткість зображення (близько 240 ліній), зниження якості вже при створенні першої копії, порівняно високе енергоспоживання, великі габарити і вага, неможливість запису стереофонічного звукового супроводу. Ці недоліки унеможливлюють використання відеокамер VHS у туристичних походах і екскурсіях.

VHS–C. Відеокамери VHS–Compact мають такі само характеристики (враховуючи якість сигналу), що і VHS, але записують зображення на компактну касету (з шириною стрічки 12,6 мм).

Переваги: можливість відтворення запису на звичайному відеоплеєрі з використанням спеціального адаптера, яких входить до комплекту; низька вартість, невелика вага і габарити, менше, чим у VHS–камер енергоспоживання.

Недоліки: невисока чіткість зображення (як і в VHS) і неприйнятне зниження якості при копіюванні, обмежений час запису (90 хв. – SP і 180 хв. –LP) і відсутність стереофонічного звукового супроводу.

S–VHS. Відеокамери Super–VHS відрізняються від моделей VHS удосконаленим стандартом запису і більш високою якістю магнітної стрічки (її ширина і габарити касети відповідають формату VHS).

Переваги: S–VHS забезпечує підвищену чіткість запису (до 400–420 ліній), прийнятні втрати якості при копіюванні; відеокамери S–VHS забезпечують якісну передачу сигналу для запису чи відтворення та здатні записувати стереозвук. При зйомці можна використовувати касети VHS з відповідним зниженням якості відзнятих відеоматеріалів.

Недоліки: висока вартість відеокамер, значні габарити і вага, неможливість відтворення відеоматеріалів на звичайному VHS–відеоплеєрі.

Відеокамери S–VHS доцільно використовувати для зйомок з наступним монтажем сюжету.

S–VHS–C. Відеокамери Super–VHS–Compact є малогабаритним варіантом S–VHS, де використовується компактна відеокасета.

Переваги: висока чіткість зображення, можливість запису стереозвуку, наявність S–Video–виходу, невелика вага і габарити, знижене порівняно з відеокамерами S–VHS енергоспоживання. При зйомці можна використовувати касети VHS–C, а запис у VHS призведе до зниження якості матеріалів.

Недоліки: як і в VHS–C, обмежений час запису (90 хв. – SP і 180 хв. – LP), висока вартість відеокамер.

Відеокамери формату S–VHS–C орієнтовані на напівпрофесійне їхнє використання з відповідною якістю зображення і звуку. На світовому ринку кількість відеокамер форматів VHS, VHS–C, S–VHS і S–VHS–C неухильно знижується, а в конкурентній боротьбі перемагають Video–8, Hi–8 і mini–DV.

Video–8. У відеокамерах формату Video–8 використовується власний стандарт компактних відеокасет з шириною стрічки 8 мм.

Переваги: невеликі габарити значна тривалість запису на одну касету (до 120 хв. – SP і 240 хв. – LP), доступна ціна, можливість тривалого збереження відзнятого матеріалу без перезапису на спеціальну (дорогу) касету, можливість запису стереосупроводу.

Недоліки: відтворення записів можливе тільки із самої відеокамери чи спеціального відеоплеєра Video–8, невисока якість зображення (240–250 ліній).

Останнім часом фірма “SONY” поліпшила показники Video–8, завдяки вдосконаленню формату і випуску відеокамери Video–8 XR, що дозволяє збільшити кількість ліній по горизонталі – до 280. Ця система забезпечує поліпшену якість зображення. Додатковою перевагою нової розробки став і якісний звуковий супровід (за рахунок удосконалених фільтрів поділу каналів звуку і зображення). Касети, записані з розширенням XR, можна відтворювати на звичайній відеокамері Video–8, і навпаки, але в такому випадку поліпшення не спостерігається

Hi–8. Відеокамери цього формату забезпечують поліпшений стандарт запису у порівнянні з базовим Video–8.

Переваги: висока якість запису (380–420 ліній), значна тривалість (до 360 хв. – LP), можливість запису стереозвуку.

Недоліки: висока вартість відеозйомки у порівнянні з Video–8, але нижче, ніж у S–VHS–C.

Фірма “SONY” випустила вдосконалені відеокамери Hi–8 XR, які можуть забезпечувати до 440 ліній по горизонталі і відрізняються меншим рівнем спотворень кольоровості та яскравості зображення. Конструкція камер Hi–8 і Hi–8 XR зорієнтована на споживачів з високими вимогами до якості зображення і звуку, які не можуть оплатити переваги цифрової техніки mini–DV, що відповідає сучасному рівню матеріальних можливостей навчальних закладів.

 

3. Цифрова відеокамера “Panasonic VDR–D50EE”. Докладний опис відеокамери, призначення органів керування та правила її експлуатування наведено у технічному паспорті.

Примітка 7.1. Використовуйте тільки шнури (AV та USB), які входять до комплекту відеокамери!

Примітка 7.2. Записи, зроблені на DVD-RW або DVD-R/DVD-R DL дисках, не можуть бути відтворені на інших DVD-пристроях або персональному комп’ютері, якщо диск буде записаний не до кінця!

Завдання до виконання роботи

1. Опрацювати матеріал теоретичних відомостей лабораторно–практичного заняття.

2. Згідно інструкції ознайомитися з будовою, органами керування відеокамери “Panasonic”.

3. Набути навички створення та редагування відеосюжетів за допомогою відеокамери та ПК.

4. Скласти звіт за такою формою: а) назва й мета роботи, обладнання; б) законспектувати теоретичні відомості лабораторно-практичного заняття; в) стисло охарактеризувати відеокамеру, записати технічні характеристики; г) розробити розширений тематичний план проведення виховних заходів з використанням цифрової відеокамери.

 

Контрольні питання

1. Обґрунтувати необхідність комплексного інформаційного впливу на уроках у загальноосвітній школі.

2. Охарактеризувати форми представлення навчального матеріалу за допомогою засобів навчання нового покоління.

3. Які існують способи створення навчального середовища на шкільних уроках?

4. Які методичні прийоми використання відеокамери є ефективними у процесі навчальної співпраці вчителя з учнями?

5. У чому полягають основні переваги цифрових відеокамер над аналоговими?

6. Органи керування відеокамерою «Panasonic». Які правила експлуатування відеокамери?

7. Які дидактичні можливості цифрового відеозапису?

8. У чому полягає дидактична цінність відеосюжетів, які самостійно створюються учнями?

9. Охарактеризуйте основні напрями використання відеосюжетів і фотографій, відзнятих вчителем і учнями, у навчально-виховному процесі?

 

Лабораторно–практичне заняття 1

Вивчення Технічних засобів статичної проекції

 

Мета роботи: а) вивчити основи світлової проекції і педагогічні можливості статичної проекції;

б) набути навички демонстрування навчально–інформаційних матеріалів статичної проекції за допомогою графопроектора “LECH–3”;

в) набути навички виготовлення кодопозитивів;

г) засвоїти методику застосування технічних засобів статичної проекції.

Обладнання: графопроектор “LECH–3” з технічним паспортом, кодопозитиви.

 

Теоретичні відомості

1. Основи світлової проекції. У навчальному процесі дуже часто для створення правильних уявлень учнів про певний предмет доцільніше вивчати не сам предмет, а його зображення на екрані. З цією метою використовують проекційні прилади, які дістали назву технічних засобів статичної проекції, бо створюють на екрані нерухомі збільшені (інколи зменшені) зображення об’єктів, що вивчаються.

Під світловою проекцією розуміють одержання на екрані оптичного зображення проектованого об’єкта за допомогою джерела світла й оптичної системи. Проектувати можна прозорі й непрозорі об’єкти. Проекція прозорих об’єктів називається діаскопічною (діапроекцією), а непрозорих – епіскопічною (епіпроекцією).

При здійсненні діапроекції прозорий (напівпрозорий) предмет (діапозитив, кадр діафільму, кодопозитив тощо) розташовують між конденсором і об’єктивом (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Оптична схема діапроекції: 1 – джерело світла; 2 – конденс