Калькулювання собівартості продукції за системою

Змінних витрат

№ з/п	Статті витрат	Сума, грн
1	Змінні прямі матеріальні витрати	1000
2	Змінні прямі витрати на оплату праці	800
3	Інші змінні прямі виробничі витрати	100
4	Змінні непрямі виробничі витрати	200
Разом собівартість продукції		2100

 

Сучасний директ-кост використовують у двох варіантах:

 - простий (класичний) директ-кост, який передбачає каль­кулювання собівартості продукції лише за прямими змін­ними витратами;

 - розвинутий директ-кост, за якого до собівартості про­дукції включають не тільки змінні, а й прямі постійні ви­робничі витрати.

Система калькулювання змінних витрат має низку переваг:

 - інформацію щодо собівартості продукції та маржиналь­ного доходу, необхідну для планування, можна отримати з поточного обліку та звітності;

 - процес калькулювання собівартості продукції не вимагає розподілу постійних загальновиробничих витрат;

 - величина маржинального доходу прямо залежить від обся­гів реалізації продукції;

 - звіти про фінансові результати сформовані за системою змінних витрат більшою мірою, ніж за системи повних витрат, відповідають вимогам інформаційного забезпечен­ня прийняття управлінських рішень.

Недоліки цієї системи полягають у тому, що:

 - звітність не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової та податкової звітності;

 - для розподілу витрат на змінні та постійні потрібні додат­кові розрахунки, які не завжди є точними і вимагають додаткових витрат;

 - прийняття стратегічних рішень (наприклад, щодо реалі­зації інвестиційних проектів) вимагає інформації щодо повних витрат підприємства.

щодо зміни (розширення чи скорочення) сегмента діяльності, оптимізації виробничої програми підприємства, доцільності прийняття спеціального (додаткового) замовлення, управлін­ня запасами та ціноутворення тощо.

Калькулювання за видами діяльност і(ActivityBasedCosting) - метод калькулювання, який передбачає спершу групування наклад­них витрат за основними видами діяльності, процесами, операці­ями, а потім розподіл їх між видами продукції (робіт, послуг) ви­ходячи з потреб останніх у відповідних видах діяльності.

Метою застосування цього методу є точне відстежування взаємозв’язку між на­кладними витратами та обсягом виготовленої продукції. Цю систему сьогодні використовують такі компанії, як IBM, Unipart, NorwichUnion, BritishAirways, та інші.

За методом ActivityBasedCosting (ABC) підприємство розглядається як набір робочих операцій, виробничих процесів (видів діяльнос­ті), що споживають ресурси (матеріали, інформацію, устаткуван­ня) і зумовлюють який-небудь результат. Усі ресурси, витрачені на робочу операцію, становлять її вартість. Всі операції та види діяльності поділяють на чотири групи, котрі можна віднести до:

 - певного виробу (свердління, зварювання тощо);

 - певної партії виробів (налагодження устаткування, транс­портування

 виробів тощо);

 - операції та види діяльності на рівні підприємства (навчан­ня персоналу,

зв’язок).

Накладні витрати, які мають спільний чинник витрат, об’єд­нують у групи. При цьому постійні накладні витрати розгля­дають як довгострокові змінні, які змінюються зі зміною вели­чини відповідного чинника. Накладні витрати розподіляють між виробами диференційовано, тобто для кожної сукупності витрат обирають відповідний чинник розподілу, а потім обчис­люють величину цих витрат на одиницю чинника.

Калькулювання за стандартами (Standard Costing) - каль­кулювання собівартості на основі встановлених нормативів по­стійних і змінних витрат. Передбачає встановлення стандартної величини витрат і оперативний контроль їх фактичної величини за допомогою визначення й аналізу відхилень.

Стандартні витрати - витрати, необхідні для виробництва певної продукції або послуг за нормальних умов діяльності. Роз­робка стандартних витрат, стандартних калькуляцій продукції надає змогу оперативно контролювати у ході виробництва відпо­відність фактичних витрат запланованим і оперативно усувати причини перевитрат (управління за відхиленнями).

Визначення етапів стандартних витрат на вироби:

 - визначення середньої величини витрат за минулі звітні пе­ріоди;

 - якнайменша величина певного виду витрат, досягнута ра­ніше на підприємстві;

 - ідеальні витрати за умов оптимального завантаження потуж­ностей;

 - досяжні витрати за прийнятної величини доходу.

Стандартні витрати розраховуються до початку процесу виробництва і потім порівнюються з фактичними витратами, а отрима­на різниця (відхилення) визначається й аналізується. Калькулю­вання стандартних витрат не являє собою відокремлену неза­лежну систему калькулювання й обліку витрат, але використову­ється у поєднанні з калькулюванням за процесами чи з кальку­люванням за замовленнями для підвищення ефективності конт­ролю витрат підприємства

Способи калькулювання

Методи калькулювання доповнюються способами калькулювання, які є технічними прийомами розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур. У практиці обліку застосовують такі методичні прийоми (способи) кальку­лювання витрат:

- спосіб нагромадження (підсумовування) витрат поля­гає в тому, що

собівартість об’єкта калькулювання визна­чають підсумовуванням витрат за видами продукції, про­цесами, переділами. Найчастіше цей спосіб калькулюван­ня використовують за передільного методу обліку витрат; Цей спосіб застосовують у виробництвах неоднорідної продукції (машинобудування, суднобудування, меблева галузь тощо) з індивідуальним асортиментом виробів та послуг;

 - спосіб розподілу витрат використовують на підприєм­ствах, які

виробляють декілька видів продукції чи на яких здійснюють комплексну переробку сировини. При цьому витрати розподіляють пропорційно до обґрунтова­но вибраного показника (площа, маса, витрати праці то­що). Цей спосіб калькулювання витрат досить пошире­ний у хімічній промисловості, кольоровій металургії, сільському господарстві;

 - спосіб прямого розрахунку витрат полягає у тому, що сукупні витрати виробництва загалом чи за окремими статтями калькуляції ділять на кількість одиниць виго­товленої продукції. Цей спосіб є універсальним і викори­стовується для кінцевого обчислення собівартості одиниці продукції;

 - спосіб вилучення витрат застосовують при розмежу­ванні витрат і визначенні собівартості основної і супутньої продукції, отримуваної в одному виробничому процесі. Суть цього способу полягає в тому, що з сукупних витрат вилучають вартість супутньої продукції, браку, відходів виробництва тощо.