Метод ФІФО та метод середньої зваженої

 

На підприємствах, як правило, на кінець звітного періоду завжди на виробництві залишаються вироби (роботи), які не пройшли всіх стадій обробки (незавершене виробництво). Тому собівартість товарної продукції (СТ) розраховують за таким алгоритмом:

           СТ = НВ_п + В-Б-НВ_к,            (3.9)

де СТ — собівартість товарної продукції; НВ_п — витрати незавершеного виробництва на початок періоду; В — витрати на виробництво за поточний період; Б — втрати від браку; НВ _к — незавершене виробництво на кінець звітного періоду.

Якби незавершеного виробництва (виробів, що не пройшли всіх стадій обробки) не залишалось, то собівартість готової продукції точно б дорівнювала витратам за обліковий період. Але у зв’язку з наявністю таких виробів (незавершеного ви­робництва) виникає потреба в їх оцінюванні. Один з методів оцінювання незавершеного виробництва - переведення його в еквівалентні одиниці готової продукції. За цим методом всі витрати діляться на загальну кількість еквівалентних оди­ниць і визначається собівартість одиниці продукції, а також незавершеного виробництва.

Метод ФІФО (від англ. Firstinfirstout - перший прийшов, перший пішов) - це один з методів попроцесної кальку­ляції собівартості продукції, що передбачає окреме зараху­вання на готову продукцію незавершеного виробництва, а со­бівартість одиниці продукції визначається на підставі витрат поточного періоду і випуску виробів за цей період. При цьо­му вважається, що незавершене виробництво на кінець періо­ду виникає при виробництві нових одиниць продукції, виго­товлення яких розпочато у звітному періоді, а тому незавер­шене виробництво на початок звітного періоду повністю переноситься на готову продукцію.

Мета полягає в тому, щоб вартість незавершеного виробництва була виділена в окрему складову собівартості готової продукції.

Схематично алгоритм визначення собівартості готової про­дукції та незавершеного виробництва за методом ФІФО наве­дено на рис. 3.4.

 

Кінцева собівартість готової продукції

Собівартість незавершеного виробництва на початок періоду

Собівартість незавершеного виробництва на кінець періоду

Поточна собівартість готової продукції

 

Рис.3.4. Загальна схема формування собівартості готової продукції та незавершеного виробництва за методом ФІФО [ 24 ]

 

Метод ФІФО має як недоліки, так і переваги. До переваг слід зарахувати більш точне визначення обсягів незаверше­ного виробництва на кінець періоду, особливо в умовах інфляції. З недоліків найважливішим є те, що собівартість готової продукції залежить від рівня незавершеного вироб­ництва на початок та кінець звітного періоду.

Метод ФІФО на практиці застосовується також при спи­санні матеріальних цінностей на виробництво. При цьому витрати матеріальних цінностей оцінюються за вартістю при­дбання в такій послідовності: спочатку списуються на витрати матеріали за ціною першої закупленої партії, потім другої, третьої і т. д., тобто до повного списання загальної кількості витраченого матеріалу.

Зворотний за суттю методу ФІФО є метод ЛІФО (від англ. lastinfirstout - останній прийшов, перший пішов). За цим методом матеріальні цінності, виділені на виробництво чи інші господарські потреби, оцінюються за вартістю останніх заку­пок. Оскільки матеріали списуються на виробництво за останньою ціною ринку, собівартість продукції своєчасно відображає коливання ринкових цін. Цей метод забезпечує відповід­ність поточних доходів та витрат і дає змогу врахувати вплив інфляції на кінцеві фінансові результати організації.

Метод середньої зваженої (averagecost) заснований на включенні незавершеного виробництва в загальну собівартість випущеної продукції та еквівалентну кількість продукції незавершеного виробництва.

 

Собівартість незавершеного виробництва на кінець періоду

Собівартість незавершеного виробництва на початок періоду

Собівартість готової продукції

Витрати періоду

 

 

Рис.3.5. Загальна схема формування собівартості готової продукції та незавершеного виробництва за методом середньої зваженої [ 24 ]

 

Алгоритм визначення собівартості готової про­дукції та незавершеного виробництва за методом середньої зваженої наведено на рис. 3.5.

Методи ФІФО та середньої зваженої є різновидами попроцесного калькулювання. Крім цього методу застосовують та­кож метод НАЙФО, ідентифікованої собівартості конкретної партії, поопераційне, JT -калькулювання та інші методи.

Метод НАЙФО (від англ. nextinfirstout - наступний прийшов, перший пішов) ґрунтується на принципі списання витрат “наступне надходження — перший видаток”.

JT -калькулювання (англ. justintime - вчасно) -за якого залишки розглядаються як зло, а тому накладаються жорсткі обмеження на них на всіх контрольних точках ви­робництва. Як різновиди JT -калькулювання застосовуються також MAN, MIPS - та ZIPS -калькулювання.

При MAN -калькулюванні визначають постачання матеріа­лів за необхідності, при М I Р S -калькулюванні керуються ви­робничою системою мінімальних залишків, а при ZIPS -калькулюванні керуються виробничою системою нульових за­лишків.

 

Завдання для перевірки знань

Питання для самоконтролю

1.Розкрийте економічну сутність об’єктів обліку витрат і об’єктів калькулювання.

2.Охарактеризуйте порядок побудови системи обліку і калькулювання витрат.

3. Як здійснюється облік витрат за економічними елементами.?

4. Сутність та прийоми калькулювання витрат.

5. Класифікація калькуляцій витрат.

6. Характеристика обліку і калькулювання витрат за за­мовленнями.

7. Характеристика обліку і калькулювання витрат за процесами.

8. Порядок обчислення показника еквівалентної одиниці готової продукції.

9. Порядок визначення собівартості продукції методом ФІФО.

10. Порядок визначення собівартості продукції методом се­редньозваженої.

11. Характеристика системи обліку і калькулювання пов­них витрат (абзорпшен-кост).

12. Характеристика системи обліку і калькулювання змін­них витрат (директ-кост).

Практичні завдання

Завдання 3.1. Чи відносяться до основних витрат машинобудівного підприємства наступні витрати:

а) ковальні заготівки, зварювальні електроди, столярний клей, підшипники, папір канцелярський, мазут, мастильні масла;

б) заробітна плата охоронців, крановиків, слюсарів-збиральників, працівників ОТК, бухгалтерів, токарів механічного виробництва, електриків.

 

Задачі

Задача 3. 1. В одиниці виробу міститься 4 кг матеріалу. Нормативна величина браку матеріалів у поставках -3 %, коефіцієнт використання матеріалу - 0,8.

Визначити норматив матеріалу А на одиницю продукції та на обсяг виробництва 1 тис. одиниць.

Задача 3. 2. Купівельна ціна матеріалу А  - 70 грн. за 1 кг. Протягом року плануються дві поставки. Витрати на транспортування з розрахунку на 1 поставку -300 грн. Ви­трати на вантажно-розвантажувальні роботи -200 грн. В одиниці виробу міститься 4 кг матеріалу. Нормативна вели­чина браку матеріалів у поставках -3 %, коефіцієнт викори­стання матеріалу -0,8.

Визначити нормативну собівартість 1 кг матеріалу, норму витрат матеріалу на виріб у кг та гривнях, норму витрат мате­ріалів у гривнях на обсяг виробництва 1 тис. одиниць.

Задача 3. 3. Підприємство має виробити 10 тис. одиниць готової продукції. Технологічний час на виготовлення оди­ниці продукції - 20 хвилин. Протягом року виробництво рівномірне. Робочий тиждень 40-годинний, робочих днів у запланованому році - 220, зміна одна. Відпустка працівни­кам - 30 календарних днів. Нормативи, включені у розраху­нок норм: відведений за зміну час на перерви - 0,5 години, на особисті потреби -0,2 години, підготовчо-заключні робо­ти -0,4 години, вартість години роботи -5 грн.

Розрахувати норматив оплати за одиницю готової продукції, нормативну кількість працівників, норматив фонду оплати праці основних працівників.

Задача 3. 4. На початок звітного періоду у виробництві знаходилось 5 незавершених виробів, а вартість витрачених на них матеріалів - 1 тис. грн. за одиницю (матеріали повні­стю витрачаються на початку виробництва). Здійснені витрати на обробку в розмірі 50 % від повних витрат на обробку (повнівитрати на обробку -3 тис. грн. на одиницю готової продук­ції). У звітному періоді розпочато виробництво 15 виробів, а незавершене виробництво на кінець періоду склало 6 одиниць з витратами на обробку 50 % від повних витрат.

Розрахувати собівартість готової продукції та незаверше­ного виробництва на початок та кінець місяця з використан­ням методу ФІФО.

Задача 3.5. На початок звітного періоду у виробництві знаходилось 5 незавершених виробів, а вартість витрачених на них матеріалів -1 тис. грн. за одиницю (матеріали повні­стю витрачаються на початку виробництва). Здійснені витра­ти на обробку в розмірі 50 % від повних витрат на обробку (повні витрати на обробку 3 тис. грн. на одиницю готової продук­ції). У звітному періоді розпочато виробництво 15 виробів, а незавершене виробництво на кінець періоду склало 6 оди­ниць з витратами на обробку 50 % від повних витрат.

Розрахувати собівартість готової продукції та незаверше­ного виробництва на початок та кінець місяця з використан­ням методу середньої зваженої.

Тести

1. Стаття затрат — це:

а) сукупність затрат, для якої характерна однорідність їх цільового використання;

б) сукупність економічно однорідних витрат;

в) сукупність витрат, згрупованих відповідно до внутрішніх нормативних документів підприємства.

2. Основна заробітна платня — це:

а) сукупність виплат, спрямованих на стимулювання пла­номірного і

найдоцільнішого використання праці робіт­ників з метою досягнення її високої продуктивності;

б) певний вид витрат, що характеризує їх цільове призна­чення;

в) винагорода за виконану роботу відповідно до встановле­них умов праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків).

3. Додаткова заробітна плата - це:

а) певний вид виплат, що характеризує їх цільове призна­чення;

б) сукупність виплат, спрямованих на стимулювання пла­номірного і найдоцільнішого використання праці праців­ників з метою досягнення її високої продуктивності;

в) винагорода за виконану роботу відповідно до встановле­них умов праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків).

4. Калькулювання — це:

 а)розрахунок у грошовому виразі витрат на виготовлення певного об’єкта калькулювання;

б) процес визначення собівартості певного об’єкта витрат;

в) процес вимірювання прямих витрат на виробництво про­дукції.

5. Калькулювання за замовленням — це:

а) система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або не­великою партією виробів;

б) розрахунок у грошову виразі витрат на виготовлення пев­ного об’єкта калькулювання;

в) процес визначення собівартості певного об’єкта витрат.

6. Калькулювання за процесами — це:

а) розрахунок у грошовому виразі витрат на процес вироб­ництва продукції;

б) система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів чи сукуп­ності процесів, результатами яких є напівфабрикати;

в) визначення витрат на продукцію, оброблену за звітний період.

7. Облік витрат — це:

а) додавання витрат за центрами відповідальності та роз­поділ цих витрат на калькуляційні одиниці;

б) сукупність свідомих дій, спрямованих на відображення операцій, що відбуваються на підприємстві протягом певного терміну, пов’язаних з процесами постачання ресурсів, виробництвом, реалізацією продукції тощо на основі їх документування за певною системою ознак;

в) система обліку, яка забезпечує контроль собівартості об’єктів витрат.

8. Об’єкт обліку витрат — це:

а) витрати на виробництво продукції;

б) окремий носій витрат, у розрізі якого ведеться аналітич­ний облік витрат;

в) витрати поточної діяльності підприємства.

9.Нормативна калькуляція — це:

а) калькуляція, у якій визначають витрати на виробництво продукції;

б) калькуляція, яку складають за нормами витрат і врахо­вують технічні, технологічні та організаційні особливості діяльності підприємства, пов’язані з конкретними умо­вами виробництва;

в) калькуляція, у якій обчислюють середній рівень собівар­тості певного виду продукції на підприємстві.

10. Сутність способу нагромадження (підсумовування) витрат у процесі калькулювання полягає у:

а) додаванні витрат пропорційно до обґрунтовано-вибрано­го показника;

б) додаванні витрат за видами продукції, процесами, пере­ділами;

в) визначенні сукупності витрат виробництва загалом чи за окремими статтями. 11. Спосіб розподілу витрат у процесі калькулювання - це:

а) спосіб калькулювання, який застосовують при розмежу­ванні витрат і визначенні собівартості супутньої продук­ції, отримуваної в одному виробничому процесі;

б) спосіб калькулювання, згідно з яким сукупні витрати виробництва загалом чи за окремими статтями ділять на кількість одиниць виготовленої продукції;

в) спосіб калькулювання витрат, який використовують на підприємствах, котрі виробляють декілька видів про­дукції.

12.Сутність способу прямого розрахунку витрат у процесі калькулювання полягає у тому, що:

а) сукупні витрати виробництва загалом чи за окремими стат­тями ділять на кількість одиниць виготовленої продукції;

б) собівартість об’єкта калькулювання визначають прямим додаванням витрат за видами продукції, процесами, пе­реділами;

13. Спосіб вилучення витрат — це:

а) спосіб калькулювання, який використовують на підпри­ємствах, що

виробляють декілька видів продукції;

б) спосіб калькулювання, який застосовують при розмежу­ванні витрат і визначенні собівартості супутньої продук­ції, отримуваної в одному виробничому процесі;

в) спосіб, який використовують при визначенні собівартості реалізованої

продукції.