Методика проведення огляду пацієнта, правила, послідовність проведення, діагностичне значення.

Методика проведення огляду пацієнта, правила, послідовність проведення, діагностичне значення.

Опитування пацієнтів: паспортні дані, скарги пацієнтів, їх деталізація, анамнез захворювання, умови життя, спадковий та алергологічний анамнез. Огляд пацієнта: оцінювання його загального стану, свідомість, положення в ліжку, загальний огляд. Місцевий огляд пацієнта.

Оволодіння методикою пальпації шкіри, лімфатичних вузлів, грудної клітки, органів черевної порожнини (поверхнева пальпація).

Правила проведення перкусії. Пальпація пульсу, визначення його характеристик. Вивчення методики проведення порівняльної перкусії. Визначення перкуторних звуків у нормі.

Правила проведення аускультації.

Діагностичне значення пальпації, перкусії, аускультації.

Оцінювання даних загального аналізу крові. Оцінювання даних загального аналізу сечі.

Практичні навички:

¾ проведення опитування;

¾ проведення огляду;

¾ проведення пальпації;

¾ проведення перкусії;

¾ проведення аускультації;

¾ оцінювання показників загального аналізу крові;

¾ оцінювання показників загального аналізу сечі.

Пневмонії, сучасна класифікація (госпітальні, позагоспітальні, аспіраційні, пневмонії в осіб з

Тяжкими дефектами імунітету). Визначення, етіологія, патогенез, клінічні симптоми, перебіг,

Особливості догляду за пацієнтами.

Пневмонія – гостре інфекційне захворювання, переважно бактеріальної етіології, воно

характеризується вогнищевим ураженням респіраторних відділів легень та наявністю

внутрішньоальвеолярної ексудації.

Попередній термін, що існував в останні роки, – гостра пневмонія – зараз визнаний недоцільним, оскільки

це завжди гострий процес, який при адекватному лікуванні повинен завершуватися повним одужанням.

Бажано чітко розуміти, що пневмонія – саме ураження паренхіматозної (респіраторної) частини легень, а не

їх провідної системи, тобто бронхіального дерева; це націлює відразу на чітку диференціальну діагностику

від бронхітів та фармакотерапію саме пневмонії.

Розповсюдженість пневмоній

Серед дорослого населення на початку XXI сторіччя в Україні пневмонія зустрічається з частотою 4,3-4,7 осіб

на 1000 населення, а смертність досягає 10,0-13,3 на 100 тис. населення, тобто у 2-3 % випадків можливе

таке ускладнення цієї хвороби. Тимчасова непрацездатність внаслідок пневмонії в середньому досягає 19,5

днів на 1 працюючого. Збільшення віку сприяє пропорційному зростанню частоти вже до 25-45 осіб на 1000

населення.

Класифікація пневмоній

Етіологічні чинники, а саме мікробні збудники, значно відрізняються від тих умов, де може захворіти пацієнт, тому що оточуюче середовище може бути різним у стаціонарах або в домашніх умовах. Тому умови розвитку хвороби враховуються для визначення характеру інфікування легень і були основою сучасної класифікації пневмоній, де розрізняють наступні варіанти пневмоній:

· негоспітальна пневмонія (позалікарняна, амбулаторна), що виникла поза лікувальним закладом;

· нозокоміальна пневмонія (госпітальна, внутрішньолікарняна), що виникла через 48 год або пізніше

як нове вогнище запального процесу (інфільтрату) в організмі після госпіталізації хворого у стаціонар;

· аспіраційна пневмонія – виникає на тлі проникнення у легені інфікованого матеріалу, частіше при втраті свідомості, захворюваннях ротової порожнини, гастроезофагельних рефлюксах;

· пневмонії у осіб з важкими порушеннями імунітету (ВІЛ-інфекція, первинні або вторинні

імунодефіцити, ятрогенна (викликана ліками) імуносупресія.

Причини пневмонії

У фізіологічних умовах захист легень є сумацією ряду санологічних механізмів – кашлем, чханням,

анатомією бронхів, мукоциліарним кліренсом, клітинним (нейтрофіли, макрофаги) та гуморальнимімунітетом, тому нижні дихальні шляхи залишаються стерильними. Розвиток мікробної флори в легенях за різною частотою може бути наслідком 4 патологічних наступних варіантів інфікування:

· аспірація мікробного вмісту ротоглотки (аутоінфекція);

· вдихання аерозолю, що містить мікроорганізми;

· гематогенне поширення мікроорганізмів (дисемінація) із позалегеневого вогнища інфекції (при ендокардиті, ураженні тристулкового клапана, сепсисі, тромбофлебітах);

· безпосереднє поширення інфекції з уражених тканин сусідніх органів (при абсцесах печінки,

медіастинітах, пошкодженнях стравоходу) або при проникаючих травмах грудної клітки.

“Сприятливими” умовами до розвитку пневмоній стають стреси, часта вірусна інфекція, хронічні бронхіти, втома, алкоголізм, паління, наркоманія, гіподинамія при ліжковому режимі, переохолодження. Серед супутньої патології це також цукровий діабет, ВІЛ-інфекція, стероїдна терапія, політравми, хронічна

серцева недостатність, гострі періоди інсультів, захворювання печінки та нирок, сепсис.

Мікробні чинники позалікарняної пневмонії

Вони найчастіше обумовлені нормальною мікрофлорою, що знаходиться в дихальних шляхах:

· Пневмокок’, його частота в різних популяціях та вікових групах залишається головним чинником (до

60—70 %).

· Атипова флора із внутрішньоклітинним розташуванням мікробів, до якої відносять Mycoplasma

pneumoniae (до 15-20 %), Chlamydia pneumoniae (2-20 %), Spp Legionella (10 %).

· Вірусно-стафілококові асоціації переважають під час вірусних епідемій, розвиваються на 5-7 (або

раніше) дні захворювання.

· Грамнегативна флора у осіб молодого та середнього віку має незначну частоту і може не

перевищувати 8-10 %.

Деякі зміни в цю структуру вносять супутня патологія та постаріння населення, коли приєднується

грамнегативна флора.

· У наркоманів переважає стафілококове інфікування (особливо на тлі внутрішньовенного вживання

наркотиків) або пневмоцисти.

· При апкоголізмі можуть переважати клебсієли (Klebsiella pneumoniae).

· Пневмонія у хворих на хронічний бронхіт частіше викликається пневмококом та гемофільною

паличкою.

· При муковісцидозі, бронхоектазах, хронічних гнійних бронхітах можливий вплив синьогнійної

палички.

Лікування пневмоній

Згідно з інфекційною етіологією, першим головним напрямком лікування пневмоній слід вважати

антибактеріальну терапію, яка починається відразу після підтвердженого діагнозу, тим більше ця вимога

виконується при тяжкому перебігу хвороби. Вибір стартового або альтернативного лікарського засобу

визначається клінічною групою пневмоній. Оцінка правильного вибору антибіотика дозволяється протягом

48 годин, при відсутності ефекту – призначають ЛЗ другого ряду.

Для 1-ї групи переважно призначається лікування за принципом монотераггії: стартовими антибіотиками

вважають макроліди або амоксицилін (альтернативний варіант – респіраторні варіант – респіраторні

фторхінолони. При неефективності – пропонується цефалоспорин III покоління або комбінована терапія

макролідом + (і-лактамний антибіотик (альтернатива комбінованій терапії – мототерапія респіраторними

фторхінолонами).

Для 3-ї групи госпіталізованих хворих з приводу важчого перебігу терапію переважно призначають

парентеральними антибіотиками. При наявності клінічного ефекту’ через 4-5 днів можливий перехід на

таблетовані форми, тобто використовується принцип ступінчастої терапії. Слід пам’ятати, що при цьому

біодоступність перорального антибіотика повинна бути вище 70 % для ефективності розподілу в організмі

після парентерального дозування. Стартові антибіотики – комбінована терапія захищеним

амінопеніциліном + макролід або цефалоспорин II—III покоління + макролід. Альтернативний варіант –

мототерапія респіраторними фторхінолонами III—IV поколінь (карбапенемом).

Для 4-ї групи слід негайно (!) призначити антибактеріальну терапію. При відсутності синьогнійної інфекції

(хворі не мають відповідних факторів ризику) – внутрішньовенно вводять захищені амінопеніциліни або

цефалоспорини III покоління у поєднанні з макролідами. Альтернатива – комбінація фторхінолошв з (З-

лактамами. При підозрі на легіонельозну пневмонію – поєднання макроліда з рифампіцином (альтернатива

– фторхінолони III—IV поколінь).

Критерії ефективності антибактеріальної фармакотерапії:

· покращення стану хворого (апетиту, сну, зменшення задишки), зниження інтоксикації;

· нормалізація або зменшення лихоманки (менше 37,5 °С);· позитивна динаміка локального процесу в легенях (зменшення ЧД, хришв, відсутність проявів

дихальної недостатності – ЧД менше 20/хв);

· позитивна лабораторна динаміка ознак запалення;

· позитивна рентгенологічна динаміка протягом 1-2 тижнів.

Тривалість антибіотикотерапії визначається клінічними групами: при 1-2-й групах достатньо 3-5 днів після

нормалізації температури, при атиповій флорі – до 10-14 днів, при легіонельозній, стафілококовій пневмонії

або грамнегативних ентеробактеріях – до 21 дня.

Патогенетична терапія

· Методи детоксикації охоплюють використання збільшеного водного навантаження (до 1 л/добу на

кожний градус лихоманки). При важкому варіанті пропонується інфузійна терапія під контролем

центрального венозного тиску.

· Стимуляція дренажної функції легень досягається призначенням відхаркуючих засобів резорбтивної

дії або секретолітиками (ацетилцистеїн, бромгексин, амброксол).

· Бронхолітична терапія направлена на ліквідацію бронхообструктивного синдрому з призначенням

Р2-агоністів короткої дії (сальбутамол, беротек, вентолін), холінолітиків (атровент, спіріва, беродуал),

теофіліни короткої або пролонгованої дії (еуфілін, теопек, теодур). При важких проявах

обструктивного синдрому можуть бути призначені глюкокортикостероїди внутрішньовенно протягом

1-3 днів.

· Імунокоригуюча терапія показана при первинних або вторинних імунодефіцитах, замісна

імунотерапія призначається при важких і дуже важких варіантах перебігу пневмонії, але в гострий

(токсичний) період вона неефективна. Для замісної дії пропонують антистафілококову плазму,

протистафілококовий або протигрипозні імуноглобуліни (по 2-4 дози через день, № 5-10/курс.

Імунокоригуюча терапія рекомендується при затяжному перебігу в період реабілітації, при

імунодефіцитах та у похилому віці, під контролем імунограми, при врахуванні диференційованих

показань до окремих ЛЗ (ронколейкін, нуклеїнат натрію, діуцифон тощо)

6 БРОНХІАЛЬНА АСТМА – хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, яке спричинене значною кількістю клітин та медіаторів запалення. Хронічне запалення призводить до гіперреактивності бронхів, що проявляється рецидивуючими симптомами свистячого дихання, ядухи, скованості у грудній клітці, кашлю, особливо вночі та зранку.

Бронхіальна астма проявляється запаленням і тимчасовою непрохідністю дихальних шляхів і з'являється на тлі підвищеної збудливості дихальних шляхів у відповідь на різноманітні впливи При появі неінфекційно-алергічної бронхіальної астми вагоме значення має спадкова схильність.

Бронхіальна астма проявляється запаленням і тимчасовою непрохідністю дихальних шляхів і з'являється на тлі підвищеної збудливості дихальних шляхів у відповідь на різноманітні впливи.

Етіологія та патогенез. Бронхіальна астма - одне з найбільш важких алергічних захворювань. Астма (Asthma) в перекладі з грецького означає «задуха» або «важке дихання».

Бронхіальну астму ділять на дві форми: інфекційно-алергічна і атонічна з нападами задухи, між якими хворий почувається нормально. Інфекційно-алергічна бронхіальна астма часто призводить до тяжких ускладнень, таких як емфізема легенів, пневмосклероз, хронічний бронхіт.

• Різні алергени - пилок рослин, тваринна вовна, пил, продукти;

• Погодні умови - зміни тиску, вологості повітря, температурного режиму;

• Захворювання дихальних шляхів - бактеріальні та вірусні;

• Інші фактори - гормональні порушення, деякі лікарські препарати і т.д.

 симптоми

В основі бронхіальної астми лежить запалення слизової оболонки бронхів і це запалення носить алергічний характер. Причиною алергічного запалення є алергени, в тому числі ті, які є в повітрі. Якраз тому, астму розглядають як алергічне захворювання

свистячий подих, зрідка чутний на відстані;

непродуктивний кашель;

задишка різної інтенсивності;

напади ядухи з відчуттям "нестачі повітря" (часто відзначаються в нічний час, що викликає раннє пробудження).

  Лікування:

Інгаляційні глюкокортикоїди мають активну протизапальну дію і не дають побічних ефектів. Застосовують бекломет 50 мкг 1-2 інгаляції 3-4 рази на день, бекломат 200 мкг 1-2 інгаляції 3-4 рази на день; глюкокортикоїди застосовують всередину або парентерально. Починають застосування внутрівенно поряд з еуфіліном, преднізолону 60-90 мг 2-3 рази на день, або інший препарат (гідрокортизон, метил преднізолон). При відсутності ефекту протягом 2-3 днів до терапії доцільно додати пролонговані форми глюкокортикоїдів – однократно в/м вводять 80 мг метилпред – депо. В ряді випадків поряд з в/в введенням глюкокортикоїдних препаратів доцільні ін’єкції бекотида (бекломеда), або інших – по 8-16 до 20 ін’єкцій на день.

7 Астматичний статус – це напад бронхіальної астми, набагато сильніше, ніж звичайно, при цьому він не купірується навіть підвищеним дозуваннями бронходилататорів, Які приймає пацієнт. Відбувається яскраво-виражене порушення прохідності бронхів через набряк слизової, спазмів мускулатури бронхів і обструкції слизом. Це веде до утруднення вдиху і до активного подовжено видих.

Астматичний стан визначається як синдром, що характеризується гостро виникають приступом задухи. Задуха визначається яккрайня ступінь вираженості задишки, що супроводжується болісним відчуттям нестачі повітря, страхом смерті.

Діагностика

мікробіологічна діагностика

рентгенологічна діагностика

туберкулінодіагностика

Існують два основні методи мікробіологічної діагностики туберкульозу:

Мікроскопія мазка мокротиння;

Бактеріологічне дослідження мокротиння.

ЛІКУВАННЯ Туберкульозу

піразинамід або етіонамід;

рифампіцин або рифабутин

; ізоніазид або фтивазид;

 стрептоміцин або канаміцин.

Крім хіміотерапії, велику увагу потрібно приділяти інтенсивному, різноманітному і якісному харчуванню хворих на туберкульоз, при зниженій масі тіла – набору маси, корекції анемії, гіповітамінозів, лейкопенії. Також дуже важливу роль в лікуванні цього захворювання відіграє санаторно-курортне лікування. Давно відомий той факт, що туберкульозні мікобактерії не люблять гарну оксигенацію. Гальмуванню розмноження і росту мікобактерій сприяє поліпшення оксигенації легенів, яке спостерігається при інтенсифікації дихання розрідженим повітрям гірських курортів. Своє значення зберігають і хірургічні види лікування туберкульозу: виявитися корисним в запущених випадках може накладення штучного пневматорекса, дренування каверни, емпієми плеври, видалення частки або цілого ураженої легені та інше. Однак хіміотерапія є найважливішим і безумовним дієвим засобом – терапія протитуберкульозними препаратами, які гарантують бактеріологічний, бактеріостатичний ефект, без яких

Профілактика На сьогоднішній день основною профілактики туберкульозу є вакцина БЦЖ. На основі «Національного календаря профілактичних щеплень» щеплення роблять при відсутності протипоказань в пологовому будинку, на 3-7 й день життя дитини. Ревакцинацію проводять при негативній реакції Манту і за відсутності протипоказань, в 7 – 14 років. З метою виявлення хвороби на ранніх стадіях, необхідно проходити флюорографію не рідше 1-го разу на рік (в залежності від стану здоров’я, професії і приналежності до різних «груп ризику»). Також обстежитися потрібно при різкому, в порівнянні з попередньою, зміні реакції Манту, фтизіатром може бути запропоновано проведення профілактичної хіміотерапії декількома препаратами, в комплексі з вітамінами і гепатопротекторами.

11. Ексудативний плеврит…

Ексудативний плеврит представляє собою ураження плеври запального характеру, що

супроводжується накопиченням рідини в плевральній порожнині. За характером рідини

ексудативні плеврити можуть бути серозно-фібринозний, геморагічними, гнійними, хілезними і

змішаними. При наявності в плевральній порожнині рідини незапального чи невідомого походження говорять про плевральному випоті.

Основні причини ексудативного плевриту:

1. Пневмонія (як правило, серознофібринозний ексудат).

2. Туберкульоз (серознофібринозний ексудат або геморагічний).

3. Злоякісні захворювання (геморагічний ексудат).

4. Інфаркт легенів (геморагічний ексудат).

5. Абсцес легенів (гнійний ексудат).

Клінічні ознаки. Розвитку випоту часто передують симптоми та ознаки плевриту, але у деяких пацієнтів він починається непомітно. Єдиним симптомом, пов’язаним із випотом, є задишка. Причому її тяжкість залежить від об’єму та швидкості скупчення рідини. Фізикальні ознаки у грудній клітці збігаються з відповідними ознаками наявності рідини у плевральному просторі. Хворі на ексудативний плеврит скаржаться на гарячку (температура тіла підвищується до 3940 °С), слабість, потіння. При великих кількостях ексудату задишка стає значною, і пацієнт приймає положення «ортопное». При огляді - асиметрія грудної клітки через збільшення тієї її половини, де скупчується ексудат. Ця половина відстає в акті дихання. Голосове дрижання тут не визначається. При перкусії знаходять зміну перкуторного звуку над рідиною, причому характерний верхній край рідини у вигляді скісної лінії (лінія Еліса - Дамуазо). Над ексудатом перкуторно - тупий звук. При аускультації в ді лянці тупого звуку різко ослаблене дихання, трохи вище від лінії Еліса - Дамуазо дативному правосторонньому плев бронхіальне дихання, обумовле не стисненням легені й витис канням повітря. Між хребтом і підйомом лінії Дамуазо перку торно знаходять трикутник Гарленда - притуплений тимпаніт. А на здоровому боці - трикутник Раухфуса - Грокко - притуплення при перкусії. Обстеження:

-ЗАК

-ЗАС

-БАК

-Аналіз калу на глисти гельмінтів

-ЕКГ

-Флюрографія

-Рентгенографічне обстеження.

-Ультразвукова ехографія.

Діагноз – ексудативний плеврит ставиться на підставі клінічної картини (біль у боці, задишка, кашель, підвищення температури), фізикальних даних (різке ослаблення або відсутність голосового тремтіння, виражене притуплення перкуторного звуку з наявністю лінії Дамуазо, відсутність дихальних шумів), рентгенологічної картини (гомогенна тінь з косою верхньою межею).

Лікування. Лікування ексудативного плевриту проводиться залежно від основного захворювання(туберкулостатічеськие препарати при туберкульозному плевриті; антибактеріальна терапія припара-і метапневмоніческіх плевритах, глюкокортикоїди при ревматичному і волчаночномплевритах).При гнійних плевритах показана регулярна евакуація гнійного вмісту та введення антибіотиків в порожнину плеври.

-У всіх випадках незалежно від етіології захворювання показані протизапальні засоби (саліцилати,

індометацин та ін), анальгетики, десенсибілізуючі і протикашльові засоби.

-При масивних випотах, що супроводжуються зміщенням середостіння, появою симптомів легенево-серцевої недостатності, показана плевральна пункція з метою евакуації рідини.

-По мірі розсмоктування ексудату призначаються дихальна гімнастика, загальнозміцнюючу

лікування, за відсутності протипоказань – фізіотерапевтичне лікування.

-Санаторно-курортне лікування проводиться після стихання запального процесу в місцевих або

спеціалізованих санаторіях.

-Прогноз та працездатність при ексудативних плевритах визначається основним захворюванням,

віком хворих, а також функціональним станом системи дихання і кровообігу.

12. Бронхоектатична хвороба…

Бронхоектатична хвороба - хронічне запальне захворювання, яке характеризується патологічним

розширенням бронхів. Воно може виникнути різними шляхами: бути набутим або (рідше)

природженим.

Причини бронхоектатичної хвороби:

1. Природжена бронхоектатична хвороба - синдроми війчастої дисфункції, муковісцидоз, первинна

гіпогаммаглобулінемія.

2. Набута бронхоектазійна хвороба:

а) діти: пневмонія (коклюш і кір), первинний туберкульоз, сторонній предмет;

б) дорослі: легеневий абсцес, туберкульоз легенів, легенева еозинофілія, бронхіальні пухлини.

Бронхоектатична хвороба - це вторинне захворювання відносно тяжкої бактеріальної інфекції,

перенесеної у дитинстві, часто виникає як ускладнення після коклюшу та кору.

Клінічні ознаки. Бронхоектатична хвороба може охопити будьяку частину легенів, проте ефективне

гравітаційне дренування верхніх їх часток призводить до менш серйозних симптомів та ускладнень,

ніж коли бронхоектази виникають у нижніх частках легенів.

Симптоми бронхоектатичної хвороби:

· -Сильний кашель;

· -Відхаркування гнійної мокроти особливо після сну;

· -Нездужання, слабкість, підвищена температура;

-Іноді кровохаркання;

· -Задишка;

· -Хрипи у верхній частині грудної

клітини.

1. Симптоми, зумовлені скупченням гною у розширених бронхах: хронічний продуктивний кашель,

що, здебільшого, посилюється вранці й часто спричинюється зміною положення тіла. На стадії

розвинутого захворювання виділяється рясне гнійне харкотиння (відхаркування «повним ротом»).

2. Симптоми, зумовлені запальними змінами у легенях та плеврі: гіпертермія, нездужання,

посилення кашлю та збільшення об’єму харкотиння, коли розповсюдження інфекції призводить до

пневмонії, яка нерідко супроводжується плевритом. При бронхоектазах часто спостерігається

повторне виникнення в одному й тому ж місці.3. Кровохаркання: може бути слабким або сильним, часто має рецидивний характер, супроводжує

гнійне харкотиння або збільшення кількості гною у харкотинні. Проте буває єдиним симптомом так

званої «сухої бронхоектатичної хвороби».

4. Загальний стан здоров’я: при розвиненому захворюванні, коли харкотиння постійно містить гній,

погіршується загальний стан здоров’я, що маніфестується втратою ваги, відсутністю апетиту,

стомлюваністю, потінням уві сні та неспроможністю мати дітей. У таких пацієнтів, як правило,

спостерігається потовщення кінців фаланг пальців у вигляді «барабанних паличок».

Обстеження:

-ЗАК

-ЗАС

-БАК

-Аналіз калу на глисти гельмінтів

-ЕКГ

-Флюрографія

-Бактеріологічний та мікологічний аналізи харкотиння.

-Рентгенографічна перевірка.

Лікування

-За наявності бактеріальної інфекції необхідно підібрати антибіотики. Паралельно обов’язково

рекомендуються бронхолітики і різні засоби, що розріджують мокротиння — наприклад,

натуральний рослинний препарат Бронхіпрет.

-Найважливішим заходом є очищення бронхів, яке ділиться на пасивне і активне. Пасивне —

відхаркувальні засоби та позиційний дренаж, активне — промивання бронхів, відсмоктування вмісту

з подальшим вливанням туди ліків.

-Також для відходження мокроти застосовують дихальну гімнастику і вібраційний масаж грудної

клітки.

-Дітям у 7-14 років рекомендують провести часткове висічення бронхоектазів — це дозволяє

повністю перемогти хворобу.

-Бронхорозширюючу дію надають ефірні масла — тому рекомендується робити з ними інгаляції.

Найкращі масла ялиці, анісу, кедра, м’яти і звіробою.

Лікувальня:

1. антибактеріальної терапії в період загострення захворювання (антибіотики, сульфаніламіди);

2. санації бронхіального дерева, видалення гнійного бронхіального вмісту і харкотиння. Методи

санації поділяються на пасивні (позиційний дренаж, відхаркувальні та муколітичні препарати);

активні (мікродренування трахеї і бронхів – через шкірна мікротрахеостома, бронхоскопічний

дренаж, лаваж бронхіального дерева, ендобронхіальна катетеризація проводиться під

рентгенологічним контролем з аспірацією вмісту бронхоектазів і наступним введенням

препаратів);

3. дезінтоксикаційної терапії (гемодез, 5% р-н глюкози, ізотонічний розчин натрія хлориду);4. імуномоделюючої терапії, нормалізація загальної і легеневої реактивності (левамізол,

диуцифон, тімалін, Т-активін. Екстракт елеутерокока, пантокрин, прополіс, переливання

альбуміну, інтраліпіду);

5. санації верхніх дихальних шляхів (лікування хронічного тонзиліту, фарингіту);

6. ЛФК, масажу, дихальної гімнастики, фізіотерапії, санаторно-курортного лікування;

7. хірургічного лікування (протипоказанням є: амілоїдоз нирок з розвитком ниркової

недостатності. Хронічний бронхіт з емфіземою легень з вираженою дихальною та серцевою

недостатністю – декомпенсоване легеневе серце);

8. диспансеризація.

Профілактика. Оскільки бронхоектатична хвороба виникає, як правило, у дитинстві після

перенесення кору, коклюшу чи первинної туберкульозної інфекції, неабиякого значення набувають

належні профілактичні заходи та лікування. Особливо важливим є раннє розпізнавання та лікування

хворих з бронхіальними порушеннями. Цілком можливо, що внаслідок останніх досягнень у галузі

генетики різко зменшиться кількість дітей з природженим муковісцидозом.

13. Рак легень…

Рак легень — це злоякісне новоутворення легень, що посідає перше місце серед всіх злоякісних

пухлин. Рак легень може характеризуватись локальним метастазуванням в прилеглі тканинах або

інші органи (віддалені метастази). Основними видами раку є дрібноклітинний рак легені (ДРЛ),

також відомий як вівсяноклітинний рак, та недрібноклітинний рак легені (НДРЛ). Найбільш

поширені симптоми захворювання — кашель (в тому числі з кровохарканням), втрата ваги та

задишка.

Симптоми:

· респіраторні симптоми: кашель, кровохаркання, хрипи чи задишка

· системні симптоми: втрата ваги, лихоманка, погрубшання фалангів пальців, а

також перевтома

· симптоми, викликані місцевим здавлюванням: болі в грудях, болі в кістках, синдром верхньої

порожнистої вени, труднощі при ковтанні

Причини:

-паління,

-забруднене повітря,

-генетика,

-вплив радіації..

Діагностика при підозрі на рак легені включає в себе:

· загальноклінічні аналізи крові та сечі;

· біохімічної дослідження параметрів крові;

· цитологічні дослідження мокротиння, змивах з бронхів, плеврального ексудату;· оцінку фізикальних даних;

· рентгенографії легень в 2-х проекціях, лінійну томографія, КТ легенів;

· бронхоскопії (Фибробронхоскопия)

· плевральну пункції (при наявності випоту)

· діагностичну торакотомія;

· прескаленную біопсію лімфовузлів;

· інші діагностичні процедури.

Лікуванняракулегенів

Ведучими в лікуванні раку легень є хірургічних метод у поєднанні з променевою терапією і

хіміотерапії. Операцію проводять торакальні хірурги.

При наявності протипоказань або неефективності даних методів проводиться паліативне лікування,

спрямоване на полегшення стану невиліковно хворого пацієнта. До паліативним методам лікування

відносяться Знеболювання, киснетерапії, детоксикація, паліативні операції: накладання трахеостоми,

гастростоми, ентеростоми, нефростоми і т.д.). При ракових пневмонії проводиться протизапальної

лікування, при ракових плевритах – дренування плевральної порожнини, при легеневих кровотечах –

гемостатична терапія.

Профілактикаракулегенів

Питання профілактики раку легенів актуальні у зв'язку з високими показниками смертності населення

від даного захворювання.

Найважливішими елементами профілактики раку легень є активна санпросветработа, попередження

розвитку запальних і деструктивних захворювань легень, виявлення і лікування доброякісних пухлин

легень, відмова від куріння, усунення професійних шкідливостей і повсякденного впливу

канцерогенних чинників. Проходження флюорографії не рідше одного разу на 2 роки дозволяє

виявити рак легені на ранніх стадіях і не допустить розвитку ускладнень, пов'язаних з запущенними

формами пухлинного процесу.

14. Ревматизм…

Ревматизм — це запальне захворювання сполучних тканин організму. У сучасній

медицині ревматизму присвоєно термін «гостра ревматична лихоманка». Ревматизм

може себе проявити як захворювання серця, суглобів, шкіри, нервової системи, легенів і

навіть мозку. Це хронічна хвороба, яка протікає із загостреннями, характер появи яких

нагадує атаки.

Причини виникнення ревматизму

-стрептококова інфекція (стрептокок групи А)

Клініка

Найтиповіший прояв ревматизму є ураження серця. Можуть уражатися будь-які оболонки серця

та їхні поєднання:

· ревматичний міокардит (найчастіша форма ревмокардиту)· ендокардит

· ендоміокардит

· перикардит

· панкардит

Симптоми суглобного ревматизму:

· біль у суглобах

· набряки в області хворих суглобів

· запальний процес переходить від суглоба до суглоба

· різке підвищення температури тіла

· слабкість

· пітливість

· наявність ангіни кілька тижнів тому

Лікування ревматизму

Поставити точний діагноз і підібрати лікування обов’язково повинен лікар. Він розгляне

ваш випадок і призначить потрібні вам медикаменти та процедури. Як правило, при появі

симптомів ревматизму суглобів призначають:

· Антибіотики — для знищення стрептококової інфекції

· Протизапальні нестероїдні препарати-для лікування запалення сполучної тканини.

· Імунодепресантів-препарати, що ослабляють надмірний імунну відповідь.

Коли гостра стадія пройшла, можливо, вам призначать фізіопроцедури:

· електрофорез

· УВЧ

· парафінові аплікації

У момент загострення також рекомендується зменшити навантаження на суглоби, тобто

обмежити кількість рухів. Щоб цього домогтися, хворому пропонується постільний

режим.

Профілактика

Ревматизм — хвороба, розвитку якої простіше не допустити, ніж потім довгі роки

боротися з її проявами. Для цього потрібно прийняти профілактичні заходи:

· Своєчасно знищувати стрептококові інфекції в організмі.

· Не допускати переохолоджень організму.

· Правильно харчуватися, забезпечувати організму потрібними речовинами.

· Слідкувати за станом імунної системи.

Приділяти увагу фізичній активності.

Слідкуйте за станом здоров’я! Не допускайте виникнення хронічних захворювань, які

значно знижують якість життя і провокують виникнення ускладнень!

Артеріальна гіпертензія

Артеріальна гіпертензія - це найпоширеніша патологія в Росії і Україні, яка займає перше місце в структурі непрацездатності, інвалідності та смертності населення. Гіпертонічна хвороба є найбільш частим захворюванням серед патології серцево - судинної системи (ССС)

Гіпертонічний криз

Гіпертонічний криз - це важке проявлення гіпертонії, що розвивається внаслідок порушення механізмів регуляції артеріального тиску.

Фактори ризику

Лікування гіпертонічного кризу засноване на приналежності його до того чи іншого типу і покликане цілеспрямовано впливати на причину, породила криз. Очевидно, що виникненню його сприяють порушення адаптаційної здатності до стресових ситуацій центрально- гуморальних і місцевих (надниркові залози і нирки) механізмів, де неадекватна реакція судин також відіграє не останню роль.

Причинами гіпертонічного кризу:

• Нестійка нервова система, неврози і неврозоподібні стани;

• Психотравматичні навантаження, стреси;

• Генетична схильність;

• Захворювання ендокринної системи (ожиріння, цукровий діабет);

• Гормональний фон (передменструальний синдром і стан пременопаузи);

• Накопичення солі і рідини в організмі.

• Прийом алкогольних напоїв навіть у незначних дозах і куріння;

• Будь-яке перенапруження (фізична, психоемоційний, напруга слуху та зору, вібрація);

• Геомагнітні обурення і зміна погодних умов, особливо, різка, що не дає судинах хоч якось пристосуватися заздалегідь;

• Супутні хронічні захворювання у стадії загострення;

• Порушення видільної функції нирок;

• Несанкціонована скасування без адекватної заміни або нерегулярний прийом гіпотензивних препаратів;

• Шийний остеохондроз, особливо за наявності вертебро- базилярної недостатності.Будь-який з перерахованих факторів може самостійно викликати гіпертонічний криз, але, в залежності, яка частина вегетативної нервової системи візьме ініціативу, розрізняють типи захворювання, які становлять основу класифікації ГК і пов'язані з гемодинамічними розладами.

Екзогенні фактори ризику

1. Активне виявлення осіб з факторами ризику ішемічної хвороби, комплексне їх обстеження з метою

розпізнавання ранніх і прихованих форм захворювання.

2. Активне виявлення хронічних форм ішемічної хвороби.

3. Своєчасне розпізнавання гострих форм ішемічної хвороби та термінову госпіталізацію хворих.

4.Здійснення диспансерного спостереження за хворими, а також за людьми з факторами ризику. Проведення комплексних профілактичних та лікувально-реабілітаційних заходів.

Ендогенні фактори ризику

1. Надмірне споживання їжі з високою енергетичною цінністю (багатою легкозасвоюваними вуглеводами, тваринними жирами і холестерином).

2. Гіподинамія (обмеження рухової активності).

3. Психоемоційний перенапруження.

4. Шкідливі звички (куріння, алкоголь та ін.)

Ендогенні фактори ризику

1. Артеріальна гіпертензія.

2. Спадкова схильність.

3. Порушення стійкості до вуглеводів.

4. Ожиріння (надлишкова маса тіла).5. Підвищення вмісту в крові сечової кислоти.

6. Гіпотиреоз.

7. Жовчнокам'яна хвороба.

8. Особливості особистості та поведінки.

9. Вік.

10. Стать(до 50 років частіше хворіють чоловіки).

При проведенні профілактичних обстежень лікарям необхідно максимально виявляти можливі

Стенокардія

Стенокардія – це термін, що описує біль у грудях, викликаний ішемією міокарда. Цей стан виникає в результаті нестачі кисню, що надходить до серцевих м’язів, найчастіше в результаті атеросклерозу коронарних судин.

Характерними для захворювання є раптові напади болю в області серця різної інтенсивності та тривалості. Напад стенокардії може виникати в результаті фізичного чи розумового навантаження, під впливом стресу та інших подразнюючих факторів. Цей клінічний синдром проявляється почуттям дискомфорту, стискаючими болями у грудній клітині, які локалізуються найчастіше за грудиною і можуть віддавати в ліву руку, шию, нижню щелепу, верхню третинуживота.

Різновиди захворювання

Як і будь-яке захворювання, особливо серця, стенокардія може проявлятись по-різному. В залежності від факторів ризику, що спричиняють захворювання, віку, статі та інших чинників, таке нездужання серця поділяють на кілька різновидів:

Захворювання проявляється вперше (Стенокардія що вперше виникла), симптоми при цьому можуть виникати протягом місяця, після чого настає або регрес, або захворювання переростає у стабільну або в нестабільну стадію

Стенокардія напру