Клінічні прояви астматичного статусу

Симптоматика безпосередньо залежить від стадії астматичного статусу і, якщо його не вдається купірувати, перша стадія поступово може перейти в шокової стан, а потім і в кому.

I стадія – відносної компенсації. Пацієнт у свідомості, доступний для спілкування, веде себе адекватно і намагається занять становище, в якому йому легше всього дихати. Зазвичай сидячи, рідше стоячи, злегка нахиливши корпус вперед і шукаючи точку опори для рук. Приступ задухи більш інтенсивний, ніж зазвичай, прівичними препаратами не купірується. Задишка і яскраво виражений ціаноз носогубного трикутника, іноді відзначається пітливість. Відсутність мокротиння є тривожним симптомом і вказує на те, що стан пацієнта може погіршитись.

 

II стадія – декомпенсації або стадія німого легкого. Якщо напад не вдається вчасно купірувати, то кількість непродуктивного повітря в легенях збільшується, а бронхи ще більш спазмуються, в результаті чого рух повітря в легенях майже відсутня. Гіпоксемія і гіперкапнія в крові наростають, метаболічні процеси змінюються, через нестачу кисню обмін речовин йде з утворенням продуктів недораспада, що закінчується ацидозом (закислением) крові. Пацієнт знаходиться в свідомості, але його реакції загальмовані, відзначається Різкий ціаноз пальців, западання над-і підключичних западин, грудна клітка роздуто, і її екскурсія практично НЕ помітна. Відзначаються і порушення з боку серцево-судинної системи – тиск знижений, пульс частий, слабкий, аритмічний, деколи переходить в ниткоподібний.

 

III стадія – стадія гипоксемической, гіперкапніческой коми. Стан пацієнта вкрай важкий, свідомість сплутана, адекватна реакція на те, що відбувається відсутня. Дихання поверхневе, рідке, наростає симптоматика церебральних і неврологічного розладів, пульс ниткоподібний, падіння артеріального тиску, що переходить в колапс.

  ЛІКУВАННЯ

Оксигенотерапія. Проводиться інгаляція зволоженого кисню через носові катетери або через маску  Лікарські засоби. Зазвичай починають лікування з підшкірного введення адреналіну. Адреналін стимулює розширює бронхи і зменшує опір дихальних шляхів. Застосовують «тестуючі дози» адреналіну. При масі тіла менше 60 кг вводять 0,3 мл, від 60 до 80 кг - 0,4 мл, більше 80 кг - 0,5 мл официнальной розчину. Якщо ефект відсутній, підшкірну ін'єкцію адреналіну в тій же дозі повторюють через 15-30 хв. Якщо поліпшення не настає, встановлюють систему для внутрішньовенних інфузій та застосовують еуфілін.

Кортикостероїди.. Мінімальна доза - 30 мг преднізолону або 100 мг гідрокортизону, або 4 мг бетаметазону (целестон). Якщо терапія неефективна, дозу збільшують. Через кожні 6 годин (не рідше) запроваджують відповідні еквівалентні дози цих препаратів. Астматичний статус купірується не стільки величиною окремих доз, скільки тривалістю лікування. Еуфілін і бета-адреноміметики, застосовувані головним чином у вигляді інгаляцій кожні 4 години, не скасовують.

8 Туберкульоз – інфекційне захворювання, яке викликається мікобактеріями туберкульозу і характеризується розвитком клітинної алергії, поліморфною клінічною картиною і утворенням специфічних гранульом в різних тканинах і органах.

Етіологія та патогенез. Туберкульоз бронхів викликається мікобактеріями туберкульозу і розвивається як ускладнення різних форм первинного та вторинного туберкульозу легень.

Основні джерела інфекції: хвора людина, молочні та м’ясні продукти від хворих на туберкульоз тварин. Шляхи передачі: повітряно-крапельний – частіше; можливий також трансплацентарний шлях інфікування (при вагітності від матері до плоду). Основні чинники передачі інфекції – контакт з бактеріовидільником тривалого характеру, імунодепресія, голодування, погані соціально-побутові умови. Контагіозність невисока і залежить значною мірою від стану захисних сил макроорганізму. Не характерна періодичність і сезонність захворюваності.

1. Туберкульоз кісток і суглобів.

2. Туберкульоз лімфатичних вузлів.

3. Туберкульоз шкіри.

4. Туберкульоз серозних оболонок (перикардит, перитоніт, полісерозит).

5. Туберкульозний менінгіт.

6. Туберкульоз гортані.

7. Туберкульоз кишечника.

8. Туберкульоз сечостатевих органів.

9. Туберкульоз інших органів.

Туберкульоз найчастіше вражає органи дихальної (бронхи і легені) і сечостатевої систем. Ураження кісток тазу і хребта найбільш часто зустрічаються при кістково-суглобових формах туберкульозу. Розрізняють два основних види: позалегеневий туберкульоз і туберкульоз легень.

Клініка туберкульозу. У такому випадку на перший план виступають функціональні зміни. яких хворий не помічає Хворий тривалий час почуває себе задовільно, тому лише рентгенологічне можна пересвідчитися про наявність хвороби. Загальними скаргами вважаються нездужання, швидка втома, пониження працездатності, підвищене потовиділення, втрата апетиту, схуднення, ломота в суглобах та субфебрильна (підгарячкова до 38 °С) температура тіла) Лише при казеозній пневмонії, міліарному туберкульозі легень та при гострому плевриті температура тіла сягає до 40 °С

Потовиділення при туберкульозі турбує хворого здебільшого під час нічного сну Піт має неприємний, Інтоксикація організму при туберкульозі виникає внаслідок життєдіяльності мікобактерій та утворення продуктів тканинного розпаду.

Серед легеневих скарг виділяються кашель з харкотинням, кровохарканням, біль у грудній клітці.

Діагностика

мікробіологічна діагностика

рентгенологічна діагностика

туберкулінодіагностика

Існують два основні методи мікробіологічної діагностики туберкульозу:

Мікроскопія мазка мокротиння;

Бактеріологічне дослідження мокротиння.

ЛІКУВАННЯ Туберкульозу

піразинамід або етіонамід;

рифампіцин або рифабутин

; ізоніазид або фтивазид;

 стрептоміцин або канаміцин.

Крім хіміотерапії, велику увагу потрібно приділяти інтенсивному, різноманітному і якісному харчуванню хворих на туберкульоз, при зниженій масі тіла – набору маси, корекції анемії, гіповітамінозів, лейкопенії. Також дуже важливу роль в лікуванні цього захворювання відіграє санаторно-курортне лікування. Давно відомий той факт, що туберкульозні мікобактерії не люблять гарну оксигенацію. Гальмуванню розмноження і росту мікобактерій сприяє поліпшення оксигенації легенів, яке спостерігається при інтенсифікації дихання розрідженим повітрям гірських курортів. Своє значення зберігають і хірургічні види лікування туберкульозу: виявитися корисним в запущених випадках може накладення штучного пневматорекса, дренування каверни, емпієми плеври, видалення частки або цілого ураженої легені та інше. Однак хіміотерапія є найважливішим і безумовним дієвим засобом – терапія протитуберкульозними препаратами, які гарантують бактеріологічний, бактеріостатичний ефект, без яких

Профілактика На сьогоднішній день основною профілактики туберкульозу є вакцина БЦЖ. На основі «Національного календаря профілактичних щеплень» щеплення роблять при відсутності протипоказань в пологовому будинку, на 3-7 й день життя дитини. Ревакцинацію проводять при негативній реакції Манту і за відсутності протипоказань, в 7 – 14 років. З метою виявлення хвороби на ранніх стадіях, необхідно проходити флюорографію не рідше 1-го разу на рік (в залежності від стану здоров’я, професії і приналежності до різних «груп ризику»). Також обстежитися потрібно при різкому, в порівнянні з попередньою, зміні реакції Манту, фтизіатром може бути запропоновано проведення профілактичної хіміотерапії декількома препаратами, в комплексі з вітамінами і гепатопротекторами.

11. Ексудативний плеврит…

Ексудативний плеврит представляє собою ураження плеври запального характеру, що

супроводжується накопиченням рідини в плевральній порожнині. За характером рідини

ексудативні плеврити можуть бути серозно-фібринозний, геморагічними, гнійними, хілезними і

змішаними. При наявності в плевральній порожнині рідини незапального чи невідомого походження говорять про плевральному випоті.

Основні причини ексудативного плевриту:

1. Пневмонія (як правило, серознофібринозний ексудат).

2. Туберкульоз (серознофібринозний ексудат або геморагічний).

3. Злоякісні захворювання (геморагічний ексудат).

4. Інфаркт легенів (геморагічний ексудат).

5. Абсцес легенів (гнійний ексудат).

Клінічні ознаки. Розвитку випоту часто передують симптоми та ознаки плевриту, але у деяких пацієнтів він починається непомітно. Єдиним симптомом, пов’язаним із випотом, є задишка. Причому її тяжкість залежить від об’єму та швидкості скупчення рідини. Фізикальні ознаки у грудній клітці збігаються з відповідними ознаками наявності рідини у плевральному просторі. Хворі на ексудативний плеврит скаржаться на гарячку (температура тіла підвищується до 3940 °С), слабість, потіння. При великих кількостях ексудату задишка стає значною, і пацієнт приймає положення «ортопное». При огляді - асиметрія грудної клітки через збільшення тієї її половини, де скупчується ексудат. Ця половина відстає в акті дихання. Голосове дрижання тут не визначається. При перкусії знаходять зміну перкуторного звуку над рідиною, причому характерний верхній край рідини у вигляді скісної лінії (лінія Еліса - Дамуазо). Над ексудатом перкуторно - тупий звук. При аускультації в ді лянці тупого звуку різко ослаблене дихання, трохи вище від лінії Еліса - Дамуазо дативному правосторонньому плев бронхіальне дихання, обумовле не стисненням легені й витис канням повітря. Між хребтом і підйомом лінії Дамуазо перку торно знаходять трикутник Гарленда - притуплений тимпаніт. А на здоровому боці - трикутник Раухфуса - Грокко - притуплення при перкусії. Обстеження:

-ЗАК

-ЗАС

-БАК

-Аналіз калу на глисти гельмінтів

-ЕКГ

-Флюрографія

-Рентгенографічне обстеження.

-Ультразвукова ехографія.

Діагноз – ексудативний плеврит ставиться на підставі клінічної картини (біль у боці, задишка, кашель, підвищення температури), фізикальних даних (різке ослаблення або відсутність голосового тремтіння, виражене притуплення перкуторного звуку з наявністю лінії Дамуазо, відсутність дихальних шумів), рентгенологічної картини (гомогенна тінь з косою верхньою межею).

Лікування. Лікування ексудативного плевриту проводиться залежно від основного захворювання(туберкулостатічеськие препарати при туберкульозному плевриті; антибактеріальна терапія припара-і метапневмоніческіх плевритах, глюкокортикоїди при ревматичному і волчаночномплевритах).При гнійних плевритах показана регулярна евакуація гнійного вмісту та введення антибіотиків в порожнину плеври.

-У всіх випадках незалежно від етіології захворювання показані протизапальні засоби (саліцилати,

індометацин та ін), анальгетики, десенсибілізуючі і протикашльові засоби.

-При масивних випотах, що супроводжуються зміщенням середостіння, появою симптомів легенево-серцевої недостатності, показана плевральна пункція з метою евакуації рідини.

-По мірі розсмоктування ексудату призначаються дихальна гімнастика, загальнозміцнюючу

лікування, за відсутності протипоказань – фізіотерапевтичне лікування.

-Санаторно-курортне лікування проводиться після стихання запального процесу в місцевих або

спеціалізованих санаторіях.

-Прогноз та працездатність при ексудативних плевритах визначається основним захворюванням,

віком хворих, а також функціональним станом системи дихання і кровообігу.

12. Бронхоектатична хвороба…

Бронхоектатична хвороба - хронічне запальне захворювання, яке характеризується патологічним

розширенням бронхів. Воно може виникнути різними шляхами: бути набутим або (рідше)

природженим.

Причини бронхоектатичної хвороби:

1. Природжена бронхоектатична хвороба - синдроми війчастої дисфункції, муковісцидоз, первинна

гіпогаммаглобулінемія.

2. Набута бронхоектазійна хвороба:

а) діти: пневмонія (коклюш і кір), первинний туберкульоз, сторонній предмет;

б) дорослі: легеневий абсцес, туберкульоз легенів, легенева еозинофілія, бронхіальні пухлини.

Бронхоектатична хвороба - це вторинне захворювання відносно тяжкої бактеріальної інфекції,

перенесеної у дитинстві, часто виникає як ускладнення після коклюшу та кору.

Клінічні ознаки. Бронхоектатична хвороба може охопити будьяку частину легенів, проте ефективне

гравітаційне дренування верхніх їх часток призводить до менш серйозних симптомів та ускладнень,

ніж коли бронхоектази виникають у нижніх частках легенів.

Симптоми бронхоектатичної хвороби:

· -Сильний кашель;

· -Відхаркування гнійної мокроти особливо після сну;

· -Нездужання, слабкість, підвищена температура;

-Іноді кровохаркання;

· -Задишка;

· -Хрипи у верхній частині грудної

клітини.

1. Симптоми, зумовлені скупченням гною у розширених бронхах: хронічний продуктивний кашель,

що, здебільшого, посилюється вранці й часто спричинюється зміною положення тіла. На стадії

розвинутого захворювання виділяється рясне гнійне харкотиння (відхаркування «повним ротом»).

2. Симптоми, зумовлені запальними змінами у легенях та плеврі: гіпертермія, нездужання,

посилення кашлю та збільшення об’єму харкотиння, коли розповсюдження інфекції призводить до

пневмонії, яка нерідко супроводжується плевритом. При бронхоектазах часто спостерігається

повторне виникнення в одному й тому ж місці.3. Кровохаркання: може бути слабким або сильним, часто має рецидивний характер, супроводжує

гнійне харкотиння або збільшення кількості гною у харкотинні. Проте буває єдиним симптомом так

званої «сухої бронхоектатичної хвороби».

4. Загальний стан здоров’я: при розвиненому захворюванні, коли харкотиння постійно містить гній,

погіршується загальний стан здоров’я, що маніфестується втратою ваги, відсутністю апетиту,

стомлюваністю, потінням уві сні та неспроможністю мати дітей. У таких пацієнтів, як правило,

спостерігається потовщення кінців фаланг пальців у вигляді «барабанних паличок».

Обстеження:

-ЗАК

-ЗАС

-БАК

-Аналіз калу на глисти гельмінтів

-ЕКГ

-Флюрографія

-Бактеріологічний та мікологічний аналізи харкотиння.

-Рентгенографічна перевірка.

Лікування

-За наявності бактеріальної інфекції необхідно підібрати антибіотики. Паралельно обов’язково

рекомендуються бронхолітики і різні засоби, що розріджують мокротиння — наприклад,

натуральний рослинний препарат Бронхіпрет.

-Найважливішим заходом є очищення бронхів, яке ділиться на пасивне і активне. Пасивне —

відхаркувальні засоби та позиційний дренаж, активне — промивання бронхів, відсмоктування вмісту

з подальшим вливанням туди ліків.

-Також для відходження мокроти застосовують дихальну гімнастику і вібраційний масаж грудної

клітки.

-Дітям у 7-14 років рекомендують провести часткове висічення бронхоектазів — це дозволяє

повністю перемогти хворобу.

-Бронхорозширюючу дію надають ефірні масла — тому рекомендується робити з ними інгаляції.

Найкращі масла ялиці, анісу, кедра, м’яти і звіробою.

Лікувальня:

1. антибактеріальної терапії в період загострення захворювання (антибіотики, сульфаніламіди);

2. санації бронхіального дерева, видалення гнійного бронхіального вмісту і харкотиння. Методи

санації поділяються на пасивні (позиційний дренаж, відхаркувальні та муколітичні препарати);

активні (мікродренування трахеї і бронхів – через шкірна мікротрахеостома, бронхоскопічний

дренаж, лаваж бронхіального дерева, ендобронхіальна катетеризація проводиться під

рентгенологічним контролем з аспірацією вмісту бронхоектазів і наступним введенням

препаратів);

3. дезінтоксикаційної терапії (гемодез, 5% р-н глюкози, ізотонічний розчин натрія хлориду);4. імуномоделюючої терапії, нормалізація загальної і легеневої реактивності (левамізол,

диуцифон, тімалін, Т-активін. Екстракт елеутерокока, пантокрин, прополіс, переливання

альбуміну, інтраліпіду);

5. санації верхніх дихальних шляхів (лікування хронічного тонзиліту, фарингіту);

6. ЛФК, масажу, дихальної гімнастики, фізіотерапії, санаторно-курортного лікування;

7. хірургічного лікування (протипоказанням є: амілоїдоз нирок з розвитком ниркової

недостатності. Хронічний бронхіт з емфіземою легень з вираженою дихальною та серцевою

недостатністю – декомпенсоване легеневе серце);

8. диспансеризація.

Профілактика. Оскільки бронхоектатична хвороба виникає, як правило, у дитинстві після

перенесення кору, коклюшу чи первинної туберкульозної інфекції, неабиякого значення набувають

належні профілактичні заходи та лікування. Особливо важливим є раннє розпізнавання та лікування

хворих з бронхіальними порушеннями. Цілком можливо, що внаслідок останніх досягнень у галузі

генетики різко зменшиться кількість дітей з природженим муковісцидозом.

13. Рак легень…

Рак легень — це злоякісне новоутворення легень, що посідає перше місце серед всіх злоякісних

пухлин. Рак легень може характеризуватись локальним метастазуванням в прилеглі тканинах або

інші органи (віддалені метастази). Основними видами раку є дрібноклітинний рак легені (ДРЛ),

також відомий як вівсяноклітинний рак, та недрібноклітинний рак легені (НДРЛ). Найбільш

поширені симптоми захворювання — кашель (в тому числі з кровохарканням), втрата ваги та

задишка.

Симптоми:

· респіраторні симптоми: кашель, кровохаркання, хрипи чи задишка

· системні симптоми: втрата ваги, лихоманка, погрубшання фалангів пальців, а

також перевтома

· симптоми, викликані місцевим здавлюванням: болі в грудях, болі в кістках, синдром верхньої

порожнистої вени, труднощі при ковтанні

Причини:

-паління,

-забруднене повітря,

-генетика,

-вплив радіації..

Діагностика при підозрі на рак легені включає в себе:

· загальноклінічні аналізи крові та сечі;

· біохімічної дослідження параметрів крові;

· цитологічні дослідження мокротиння, змивах з бронхів, плеврального ексудату;· оцінку фізикальних даних;

· рентгенографії легень в 2-х проекціях, лінійну томографія, КТ легенів;

· бронхоскопії (Фибробронхоскопия)

· плевральну пункції (при наявності випоту)

· діагностичну торакотомія;

· прескаленную біопсію лімфовузлів;

· інші діагностичні процедури.

Лікуванняракулегенів

Ведучими в лікуванні раку легень є хірургічних метод у поєднанні з променевою терапією і

хіміотерапії. Операцію проводять торакальні хірурги.

При наявності протипоказань або неефективності даних методів проводиться паліативне лікування,

спрямоване на полегшення стану невиліковно хворого пацієнта. До паліативним методам лікування

відносяться Знеболювання, киснетерапії, детоксикація, паліативні операції: накладання трахеостоми,

гастростоми, ентеростоми, нефростоми і т.д.). При ракових пневмонії проводиться протизапальної

лікування, при ракових плевритах – дренування плевральної порожнини, при легеневих кровотечах –

гемостатична терапія.

Профілактикаракулегенів

Питання профілактики раку легенів актуальні у зв'язку з високими показниками смертності населення

від даного захворювання.

Найважливішими елементами профілактики раку легень є активна санпросветработа, попередження

розвитку запальних і деструктивних захворювань легень, виявлення і лікування доброякісних пухлин

легень, відмова від куріння, усунення професійних шкідливостей і повсякденного впливу

канцерогенних чинників. Проходження флюорографії не рідше одного разу на 2 роки дозволяє

виявити рак легені на ранніх стадіях і не допустить розвитку ускладнень, пов'язаних з запущенними

формами пухлинного процесу.

14. Ревматизм…

Ревматизм — це запальне захворювання сполучних тканин організму. У сучасній

медицині ревматизму присвоєно термін «гостра ревматична лихоманка». Ревматизм

може себе проявити як захворювання серця, суглобів, шкіри, нервової системи, легенів і

навіть мозку. Це хронічна хвороба, яка протікає із загостреннями, характер появи яких

нагадує атаки.

Причини виникнення ревматизму

-стрептококова інфекція (стрептокок групи А)

Клініка

Найтиповіший прояв ревматизму є ураження серця. Можуть уражатися будь-які оболонки серця

та їхні поєднання:

· ревматичний міокардит (найчастіша форма ревмокардиту)· ендокардит

· ендоміокардит

· перикардит

· панкардит

Симптоми суглобного ревматизму:

· біль у суглобах

· набряки в області хворих суглобів

· запальний процес переходить від суглоба до суглоба

· різке підвищення температури тіла

· слабкість

· пітливість

· наявність ангіни кілька тижнів тому

Лікування ревматизму

Поставити точний діагноз і підібрати лікування обов’язково повинен лікар. Він розгляне

ваш випадок і призначить потрібні вам медикаменти та процедури. Як правило, при появі

симптомів ревматизму суглобів призначають:

· Антибіотики — для знищення стрептококової інфекції

· Протизапальні нестероїдні препарати-для лікування запалення сполучної тканини.

· Імунодепресантів-препарати, що ослабляють надмірний імунну відповідь.

Коли гостра стадія пройшла, можливо, вам призначать фізіопроцедури:

· електрофорез

· УВЧ

· парафінові аплікації

У момент загострення також рекомендується зменшити навантаження на суглоби, тобто

обмежити кількість рухів. Щоб цього домогтися, хворому пропонується постільний

режим.

Профілактика

Ревматизм — хвороба, розвитку якої простіше не допустити, ніж потім довгі роки

боротися з її проявами. Для цього потрібно прийняти профілактичні заходи:

· Своєчасно знищувати стрептококові інфекції в організмі.

· Не допускати переохолоджень організму.

· Правильно харчуватися, забезпечувати організму потрібними речовинами.

· Слідкувати за станом імунної системи.

Приділяти увагу фізичній активності.

Слідкуйте за станом здоров’я! Не допускайте виникнення хронічних захворювань, які

значно знижують якість життя і провокують виникнення ускладнень!

Артеріальна гіпертензія

Артеріальна гіпертензія - це найпоширеніша патологія в Росії і Україні, яка займає перше місце в структурі непрацездатності, інвалідності та смертності населення. Гіпертонічна хвороба є найбільш частим захворюванням серед патології серцево - судинної системи (ССС)