Діагностика і симптоми пневмоній

Клінічні критерії достатньо характерні – вони складаються із загальних ознак запального процесу та

місцевих симптомів хвороби

До загальних ознак належить типове раптове погіршення стану, слабкість, пітливість, головний біль,

зниження апетиту, міалгії, лихоманка (38-39 °С).

До місцевих симптомів належать кашель, збільшення або поява мокротиння, задишка, болі при диханні

або при кашлі в грудній клітці.

Лабораторні дані свідчать про запальну реакцію – в крові зростає лейкоцитоз, ШОЕ, при важкому стані

можуть погіршуватися функції печінки та нирок, що разом з гіперлейкоцитозом вище 12-15 х Ю9/л або

лейкопенією нижче З х 109/л можуть бути ознаками несприятливого прогнозу.

Рентгенологічне дослідження – вирішальний засіб діагностики, який підтверджує локальну (сегментарну,

часткову) локалізацію інфільтрації в легенях та дозволяє при її відсутності надавати перевагу діагнозу

бронхіту.Бактеріоскопічне дослідження мокротиння (з фарбуванням за Грамом) дозволяє визначити попередньо

групу збудників.

Додаткові методи обстеження можуть бути доповнені дослідженням імунного статусу, серологічними

тестами для уточнення атипового збудника, особливо у хворих з факторами ризику (наркоманія, алкоголізм,

імунодефіцит).

Класифікація груп негоспітальної пневмонії

· 1 група – нетяжкий перебіг, відсутня потреба в госпіталізації та супутня патологія, найчастішими

збудниками є: пневмокок, мікоплазма або хламідії, гемофільна паличка або респіраторні віруси;

· 2 група – нетяжкий перебіг, відсутня потреба в госпіталізації, наявність супутньої патології, найчастіші

збудники — ті самі, можливо стафілококи, мораксела катараліс або грамнегативна інфекція

(особливо в похилому віці); до супутньої патології, що змінює перебіг хвороби, відносять цукровий

діабет, серцеву або ниркову недостатність, вік після 60 років;

· 3 група – нетяжкий перебіг, потребують госпіталізації у терапевтичні відділення, серед збудників –

пневмокок, гемофільна паличка, атипова флора, грамнегативні ентеробактерії, у 10—40 % хворих –

асоціації мікробів;

· 4 група – тяжкий перебіг, потреба в госпіталізації у ВРІТ, спектр збудників доповнюється легіонелою,

стафілококом, можливо синьогнійною паличкою.

Лікування пневмоній

Згідно з інфекційною етіологією, першим головним напрямком лікування пневмоній слід вважати

антибактеріальну терапію, яка починається відразу після підтвердженого діагнозу, тим більше ця вимога

виконується при тяжкому перебігу хвороби. Вибір стартового або альтернативного лікарського засобу

визначається клінічною групою пневмоній. Оцінка правильного вибору антибіотика дозволяється протягом

48 годин, при відсутності ефекту – призначають ЛЗ другого ряду.

Для 1-ї групи переважно призначається лікування за принципом монотераггії: стартовими антибіотиками

вважають макроліди або амоксицилін (альтернативний варіант – респіраторні варіант – респіраторні

фторхінолони. При неефективності – пропонується цефалоспорин III покоління або комбінована терапія

макролідом + (і-лактамний антибіотик (альтернатива комбінованій терапії – мототерапія респіраторними

фторхінолонами).

Для 3-ї групи госпіталізованих хворих з приводу важчого перебігу терапію переважно призначають

парентеральними антибіотиками. При наявності клінічного ефекту’ через 4-5 днів можливий перехід на

таблетовані форми, тобто використовується принцип ступінчастої терапії. Слід пам’ятати, що при цьому

біодоступність перорального антибіотика повинна бути вище 70 % для ефективності розподілу в організмі

після парентерального дозування. Стартові антибіотики – комбінована терапія захищеним

амінопеніциліном + макролід або цефалоспорин II—III покоління + макролід. Альтернативний варіант –

мототерапія респіраторними фторхінолонами III—IV поколінь (карбапенемом).

Для 4-ї групи слід негайно (!) призначити антибактеріальну терапію. При відсутності синьогнійної інфекції

(хворі не мають відповідних факторів ризику) – внутрішньовенно вводять захищені амінопеніциліни або

цефалоспорини III покоління у поєднанні з макролідами. Альтернатива – комбінація фторхінолошв з (З-

лактамами. При підозрі на легіонельозну пневмонію – поєднання макроліда з рифампіцином (альтернатива

– фторхінолони III—IV поколінь).

Критерії ефективності антибактеріальної фармакотерапії:

· покращення стану хворого (апетиту, сну, зменшення задишки), зниження інтоксикації;

· нормалізація або зменшення лихоманки (менше 37,5 °С);· позитивна динаміка локального процесу в легенях (зменшення ЧД, хришв, відсутність проявів

дихальної недостатності – ЧД менше 20/хв);

· позитивна лабораторна динаміка ознак запалення;

· позитивна рентгенологічна динаміка протягом 1-2 тижнів.

Тривалість антибіотикотерапії визначається клінічними групами: при 1-2-й групах достатньо 3-5 днів після

нормалізації температури, при атиповій флорі – до 10-14 днів, при легіонельозній, стафілококовій пневмонії

або грамнегативних ентеробактеріях – до 21 дня.

Патогенетична терапія

· Методи детоксикації охоплюють використання збільшеного водного навантаження (до 1 л/добу на

кожний градус лихоманки). При важкому варіанті пропонується інфузійна терапія під контролем

центрального венозного тиску.

· Стимуляція дренажної функції легень досягається призначенням відхаркуючих засобів резорбтивної

дії або секретолітиками (ацетилцистеїн, бромгексин, амброксол).

· Бронхолітична терапія направлена на ліквідацію бронхообструктивного синдрому з призначенням

Р2-агоністів короткої дії (сальбутамол, беротек, вентолін), холінолітиків (атровент, спіріва, беродуал),

теофіліни короткої або пролонгованої дії (еуфілін, теопек, теодур). При важких проявах

обструктивного синдрому можуть бути призначені глюкокортикостероїди внутрішньовенно протягом

1-3 днів.

· Імунокоригуюча терапія показана при первинних або вторинних імунодефіцитах, замісна

імунотерапія призначається при важких і дуже важких варіантах перебігу пневмонії, але в гострий

(токсичний) період вона неефективна. Для замісної дії пропонують антистафілококову плазму,

протистафілококовий або протигрипозні імуноглобуліни (по 2-4 дози через день, № 5-10/курс.

Імунокоригуюча терапія рекомендується при затяжному перебігу в період реабілітації, при

імунодефіцитах та у похилому віці, під контролем імунограми, при врахуванні диференційованих

показань до окремих ЛЗ (ронколейкін, нуклеїнат натрію, діуцифон тощо)

6 БРОНХІАЛЬНА АСТМА – хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, яке спричинене значною кількістю клітин та медіаторів запалення. Хронічне запалення призводить до гіперреактивності бронхів, що проявляється рецидивуючими симптомами свистячого дихання, ядухи, скованості у грудній клітці, кашлю, особливо вночі та зранку.

Бронхіальна астма проявляється запаленням і тимчасовою непрохідністю дихальних шляхів і з'являється на тлі підвищеної збудливості дихальних шляхів у відповідь на різноманітні впливи При появі неінфекційно-алергічної бронхіальної астми вагоме значення має спадкова схильність.

Бронхіальна астма проявляється запаленням і тимчасовою непрохідністю дихальних шляхів і з'являється на тлі підвищеної збудливості дихальних шляхів у відповідь на різноманітні впливи.

Етіологія та патогенез. Бронхіальна астма - одне з найбільш важких алергічних захворювань. Астма (Asthma) в перекладі з грецького означає «задуха» або «важке дихання».

Бронхіальну астму ділять на дві форми: інфекційно-алергічна і атонічна з нападами задухи, між якими хворий почувається нормально. Інфекційно-алергічна бронхіальна астма часто призводить до тяжких ускладнень, таких як емфізема легенів, пневмосклероз, хронічний бронхіт.

• Різні алергени - пилок рослин, тваринна вовна, пил, продукти;

• Погодні умови - зміни тиску, вологості повітря, температурного режиму;

• Захворювання дихальних шляхів - бактеріальні та вірусні;

• Інші фактори - гормональні порушення, деякі лікарські препарати і т.д.

 симптоми

В основі бронхіальної астми лежить запалення слизової оболонки бронхів і це запалення носить алергічний характер. Причиною алергічного запалення є алергени, в тому числі ті, які є в повітрі. Якраз тому, астму розглядають як алергічне захворювання

свистячий подих, зрідка чутний на відстані;

непродуктивний кашель;

задишка різної інтенсивності;

напади ядухи з відчуттям "нестачі повітря" (часто відзначаються в нічний час, що викликає раннє пробудження).

  Лікування:

Інгаляційні глюкокортикоїди мають активну протизапальну дію і не дають побічних ефектів. Застосовують бекломет 50 мкг 1-2 інгаляції 3-4 рази на день, бекломат 200 мкг 1-2 інгаляції 3-4 рази на день; глюкокортикоїди застосовують всередину або парентерально. Починають застосування внутрівенно поряд з еуфіліном, преднізолону 60-90 мг 2-3 рази на день, або інший препарат (гідрокортизон, метил преднізолон). При відсутності ефекту протягом 2-3 днів до терапії доцільно додати пролонговані форми глюкокортикоїдів – однократно в/м вводять 80 мг метилпред – депо. В ряді випадків поряд з в/в введенням глюкокортикоїдних препаратів доцільні ін’єкції бекотида (бекломеда), або інших – по 8-16 до 20 ін’єкцій на день.

7 Астматичний статус – це напад бронхіальної астми, набагато сильніше, ніж звичайно, при цьому він не купірується навіть підвищеним дозуваннями бронходилататорів, Які приймає пацієнт. Відбувається яскраво-виражене порушення прохідності бронхів через набряк слизової, спазмів мускулатури бронхів і обструкції слизом. Це веде до утруднення вдиху і до активного подовжено видих.

Астматичний стан визначається як синдром, що характеризується гостро виникають приступом задухи. Задуха визначається яккрайня ступінь вираженості задишки, що супроводжується болісним відчуттям нестачі повітря, страхом смерті.