Симптоми хронічного панкреатиту

Оперізувальний характер. (нудота, блювання, печія, здуття живота, метеоризм). Стілець може мати нестійкий характер, проноси чергуватися з запорами. Зниження апетиту і розлад травлення сприяють зниженню маси тіла.

Діагностика

лабораторні дослідження крові, калу, методи функціональної діагностики. Загальний аналіз крові в період загострення, як правило, показує картину неспецифічними запалення. УЗД органів черевної порожнини, КТ, МРТ. Рентгенологічне дослідження

Лікування

Дієтотерапія. Хворим хронічним панкреатитом в період важкого загострення рекомендується утриматися від ентерального харчування, при стуханіи призначають дієту № 5Б. При хронічних панкреатиті вживання алкоголю категорично заборонено, з раціону прибирають гостру, жирну, цукровмісних продуктів.Загострення хронічного панкреатиту лікують так само, як і гострий панкреатит (симптоматична терапія, знеболенні, Відень, зняття запалення, відновлення травної функції).

Для панкреатитів алкогольного генезу відмова від вживання спиртовмісних продуктів є ключовим чинником лікування, в легких випадках приводить до полегшення симптоматики. Хірургічні операції.

Профілактика розвитку та загострення панкреатиту

Заходи первинної профілактики захворювання на хронічний панкреатит: обмеження вживання алкоголю, раціональне харчування, збалансована дієта без нападів Переїдання, обмеження в жирній їжі, вуглеводистих продуктах;

-відмова від паління;

-вживання достатньої кількості води (не менше півтора літрів на добу);

-достатня кількість вітамінів і мікроелементів у раціоні;

-своєчасне звернення до лікаря з приводу порушень роботи ШКТ, адекватне і повне лікування хвороб органів травлення.

Гострий гломерулонефрит

Гострий гломерулонефрит -це гостре двостороннє захворювання нирок автоімунного генезу з переважним ураженням ниркових клубочків та залученням до процесу ниркових канальців, інтерстиціальної тканини та судин.

ЧИННИКИ:

стрептококова інфекція

-інфекційно-імунний (віруси – вірус гепатиту В, краснухи, інфекційного мононуклеозу, герпесу, аденовірусу, а також при інфікуванні лептоспірами, рекеціями, при бруцельозі);

-неінфекційно-імунні (введення вакцин чи сироваток,

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

переохолодження;

робота в умовах підвищеної вологості.

КЛІНІКА

За 1-3 тижні до маніфестації захворювання пацієнти переносять одну із стрептококових інфекцій.

Хворі скаржаться на головний біль, слабість, зниження апетиту, задишку, серцебиття, біль у попереку, появу набряків. Біль у поперековій ділянці може бути дуже інтенсивним. Характерне часте і болісне сечовипускання, мала кількість сечі, зміна кольору сечі. Олігурія. Набряки. Під час огляду відзначаються блідість шкіри, одутлість обличчя, ціаноз губ, акроціаноз. Дихання глибоке, прискорене і утруднене. супроводжуються тахікардією. Брадикардія зберігається 2-3 тижні

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ

інфекційно-токсичний;

сечовий;

набряковий;

гіпертонічний.

Діагноз

-В загальному аналізі крові виявляють легкий ступінь анемії, помірно виражений лейкоцитоз (9- 12•109/л), еозинофілію, епізодично лімфопенію, ШОЕ до 20-50 мм/год.

 -У біохімічному аналізі крові виявляють гіпопротеїнемію (60 г/л і нижче), диспротеїнемію (зниження концентрації альбумінів і збільшення вмісту глобулінів), появу С-реактивного білка, накопичення сіалових кислот, підвищення титру антистрептококових антитіл, незначна гіперліпідемія та гіперхолестеринемія, накопичення креатиніну, сечовини, підвищенням рівня загального азоту.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1. В умовах стаціонару, ліжковий режим 2-4-6 тижнів, рівномірне зігрівання тіла.

2. Дієта №7а. При загрозі розвитку еклампсії призначають режим голоду і спраги – на добу 200 г

цукру, 200 мл води, шматочок лимона.3. Медикаментозна терапія:

антибіотикотерапія (пеніцилін, оксацилін, ампіокс, еритроміцин);

глюкокортикостероїди (преднізолон);

цитостатики (азатіоприн, циклофосфамід, лейкеран);

рямі антикоагулянти (гепарин, сулодексид);

антиагреганти (курантил, трентал);

нестероїдні протизапальні (вольтарен – ортофен);

амінохінолінові препарати (делагіл);

симптоматична терапія.

38……Гострий та хронічний пієлонефрит

Гострий пієлонефрит - гострий запальний процес у нирковій паренхімі та чашечково-мисковій системі. Гнійні пієлонефрити розвиваються у третини пацієнтів.

ЧИННИКИ:

ü - бактеріальний (бактерії кишкової групи - в 51,6 % випадках, стафілококи - у 20,3 %, протей - у 9,2 %, синьогнійну паличку - в 1,8 %, ентерокок - у 0,6 %, мікробні асоціації - в 11 % випадків);

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

ü - каріозні зуби;

ü - хронічний тонзиліт;

ü - фурункульоз;

ü - панарицій;

ü - мастит;

ü - остеомієліт;

ü - холецистит;

ü - запальні зміни в органах сечової системи (уретрит, цистит);

ü - запальні зміни статевої системи (простатит, аднексит);

ü - запальні зміни у клітковині таза (парапроктит).

КЛІНІКА

За перебігом пієлонефрит поділяється на гострий, підгострий, латентний, сублатентний.

Розпізнають такі основні клінічні форми гострого пієлонефриту: серозний - апостематозний нефрит; гнійний - карбункул нирки; некротичний папіліт - абсцес нирки. "Початкові клінічні прояви первинного гострого пієлонефриту, як правило, виникають через кілька днів або тижнів (у середньому 2-4 тижні) після затухання вогнищевої інфекції. У типових випадках для гострого пієлонефриту характерна тріада симптомів: у хворого озноб із наступним підвищенням температури тіла, дизуричні явища і біль у ділянці попереку (з обох боків - при двобічному і з одного боку - при однобічному пієлонефриті).

Захворювання характеризується загальними і місцевими симптомами. Підвищується температура, одночасно з'являється озноб, загальна слабкість, м'язовий біль, біль у суглобах, головний біль, здебільшого у лобній ділянці, нерідко приєднується нудота і блювання. Вираженість загальних симптомів максимальна при гнійному пієлонефриті, незначна при серозному.

Місцеві симптоми гострого пієлонефриту (біль у поперековій ділянці, дизуричні прояви, зміни в сечі) не завжди виникають на початку захворювання і можуть мати різний ступінь вираженості. При первинному гнійному пієлонефриті і гематогенному шляху проникнення інфекції більш виражені загальні симптоми захворювання, а при вторинному пієлонефриті і урогенному шляху поширення інфекції на перший план виступають місцеві симптоми. На початку захворювання біль у поперековій ділянці або верхній половині живота носить невизначений характер із непостійною локалізацією. Лише через 2-3 дні він набуває чіткої локалізації в ділянці правої або лівої нирки, часто з іррадіацією в праве або ліве підребер'я, в пахову ділянку, в статеві органи, посилюється вночі, під час кашлю, рухів ноги на боці ураження. У частини хворих у перші дні захворювання біль взагалі може бути відсутнім і з'являється лише через 3-5 днів, а іноді через 10-15 днів. Біль супроводжується дизуричними явищами - печією, частими позивами на сечовиділення.

При огляді хворих на гострий пієлонефрит виявляються ознаки загальної інтоксикації - гіперемія обличчя, пітливість, болючість м'язів. При бімануальній пальпації визначається болючість у підребер'ї та поперековій ділянці. Може виявлятися напруження м'язів, підвищення м'язового тонусу в поперековій ділянці та підребер'ях на боці ураження. Відзначається позитивний симптом Пастернацького. Якщо гнійник локалізується на передній поверхні нирки, в патологічний процес залучається очеревина з розвитком перитонеальних явищ.

Апостемагтзний пієлонефрит характеризується утворенням численних дрібних гнійників (апостем) у паренхімі нирки, здебільшого у корковій речовині.Абсцес нирки - обмежене запалення ниркової паренхіми із гнійним роз-плавленням ниркової тканини та утворенням порожнини.

Карбункул нирки - гнійно-некротичне ураження ниркової паренхіми з утворенням обмеженого інфільтрату у корковій речовині нирки.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

ü - загальної інтоксикації;

ü - місцевого запалення;

ü - дизуричний.

Найважливішими лабораторними ознаками гострого пієлонефриту є протеїнурія, лейкоцитурія (піурія) і значна (справжня) бактеріурія, особливо, якщо вони проявляються разом, еритроцитурія (здебільшого у вигляді мікрогематурії) спостерігається далеко не завжди. В загальному аналізі крові лейкоцитоз, нейтрофільний зсув лейкоцитарної формули вліво із збільшенням числа паличкоядерних лейкоцитів, появою юних форм, прискорення ШОЕ. Мікробне дослідження сечі підтверджує діагноз при наявності не менше 50-100 тисяч мікробних тіл в 1 мл. Суттєву допомогу в діагностиці гострого пієлонефриту надають рентгеноурологічні, радіоізотопні, ендоскопічні дослідження, а в окремих випадках і ниркова ангіографія.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1. Хворі на гострий пієлонефрит потребують обов'язкової госпіталізації в урологічне відділення при вторинному і гнійному процесі, і в нефро-логічне - при первинному серозному пієлонефриті.

2. Дієта №7 А. Дієта повинна бути різноманітною, з достатнім вмістом білків, жирів, вуглеводів, багатою на вітаміни. Рекомендовані легкозасвоювані продукти - молоко і кисло-молочні продукти, каші, овочеві і фруктові пюре, білий хліб. Для вживання рекомендують різноманітні свіжі натуральні соки, компоти, киселі, відвар шипшини, чай, мінеральні води (єсентуки, боржомі, трускавецька, березівська). З харчового раціону необхідно виключити гострі страви, м'ясні навари, консерви, каву, алкогольні напої, перець, гірчицю, цибулю, хрін, які подразнюють сечові шляхи та нирки.

3. Медикаментозне лікування:

ü - антибіотикотерапія (еритроміцин, канаміцин, цепорин, кефзол, лінко-міцин, ристоміцин,

рондоміцин - протягом 10-14 днів);

ü - сульфаніламідні препарати (уросульфан, етазол);

ü - похідні нітрофуранів (фурагін, фуразолідон, фурадонін);

ü - препарати налідиксової кислоти (неграм, невіграмон);

ü - протигрибкові препарати (ністатин, леворин);

ü - вітамінотерапія (піридоксин, ціанокобаламін, аскорбінова та нікотинова кислоти);

ü - антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен, супрастин, тавегіл);

ü - імуномодулююча терапія (тималін, лєвамізол, діуцифон).

4. При апостематозному нефриті - невідкладне оперативне втручання;

при абсцесі нирки - декапсуляція нирки, розтинання абсцесу, широке дренування порожнини.