Принципи, форми і методи аналізу літературного твору

Кожний художній твір має свою специфіку, яка визначає шляхи його аналізу. Однак існують деякі загальні моменти, які необхідно враховувати при цілісному аналізі ліричних, епічних і драматичних текстів. Етапи аналізу визначає читач, їх порядок можна змінювати залежно від способу інтерпретації твору.

 

Орієнтовні схеми аналізу художніх творів

Орієнтовна схема аналізу прозового твору.

Історична епоха, коли жив і діяв письменник.

Світогляд і своєрідність творчої манери письменника.

Причини написання художнього твору.

Своєрідність тематики.

Жанр і композиція твору.

Співвіднесеність фабули і сюжету.

Проблематика твору.

Образна система, характеристика героїв, їх взаємостосунки, засоби розкриття характерів.

Естетична позиція автора, особливості її виявлення, роль тексту і підтекста у творі; позасюжетні елементи (пролог, епілог, епіграф, описи, обрамлення, вставні епізоди тощо).

Художня структура твору (стиль, мова, пейзаж, ліризм, зображальні засоби та ін.).

Мовностилістичні особливості художнього перекладу (на українську чи російську мову).

Образ автора, творчий метод митця і його конкретне вираження у творі.

Ідейно-естетичний зміст твору, його значення у творчому доробку митця, оцінка твору відомими літературознавцями.

 

II. Орієнтовна схема аналізу поетичного твору.

Час написання вірша, коротка характеристика літературної епохи.

Біографічні факти поета, пов’язані і віршем.

Жанрові ознаки твору, творчий метод поета, засоби його виявлення.

Віршовий розмір, домінуюча емоційна тональність, характеристика емоційного темпоритму твору.

Жанрово-композиційна специфіка вірша, звукова організація, особливості ритмомелодики.

Відповідність реального і таємничого змісту вірша, символіка, засоби впливу на уяву читача.

Поетика художньо-виражальних засобів (метафори, епітети, порівняння, засоби розстановки смислових акцентів).

Традиції і новаторство митця в ідейно-тематичному, композиційному, образному і мовно-стилістичному плані.

Ліричне "Я" і ліричний герой.

Місце і значення вірша чи ліро-епічного твору в творчості письменника і в літературному процесі в цілому.

 

III. Орієнтовна схема аналізу циклу віршів чи поетичної збірки.

Коротка характеристика літературного періоду.

Біографічні данні митця, пов’язані з появою збірки поезій.

Ознаки творчого методу, естетична програма поета та її відображення у поетичній збірці.

Поетика лейтмотивів збірки, наскрізних образів, настроїв, тем.

Динаміка настроїв збірки, ідейно-естетична спрямованість віршів.

Композиція циклу/збірки; ліричний герой твору.

Зіставлення окремих творів збірки (спільне й особливе, своєрідність пафосу, ідейна і тематична спорідненість).

Значення збірки у творчому доробку митця.

 

IV. Орієнтовна схема аналізу драматичного твору.

Час написання твору, коротка характеристика літературної доби.

Особливості жанру драматичного твору, естетична позиція митця.

Тематика і проблематика

Традиції і новаторство у творі, особливості виявлення творчого методу драматурга.

Характер конфлікту: основні протидіючі сили, колізії, кульмінація, вирішення конфлікту.

Особливості вираження авторської позиції у творі.

Система образів і засоби їх розкриття (самохарактеристика, інохарактеристика, авторська характеристика, мовна характеристика персонажів, розкриття характерів через вчинки, дії).

Ознаки сценічності п’єси, співвідношення монологів, діалогів, полілогів, пантоміми, позасюжетних елементів тощо.

Роль деталей у творі (одяг, інтер’єр, елементи пейзажу).

Засоби психологізму в творі, можливості його інтерпретації.

Авторські ремарки, їх своєрідність і значення.

Ідея твору, її втілення.

Висновки про художню, виховну, суспільну цінність п’єси.

 

Прийоми і засоби аналізу художнього образу

 

Специфіка художнього образу (персонаж, герой твору, дійова особа, характер, тип); його роль у творі (головний, другорядний, епізодичний).

Портретна характеристика, засоби розкриття внутрішнього світу.

Характеристика персонажа за допомогою змалювання предметів, інтер’єру, середовища, в якому перебуває герой.

Відтворення його оточення (родина, друзі тощо).

Характеристичне, багатозначне ім’я чи прізвище, якщо ним наділений персонаж.

Авторська та опосередкована характеристика.

Темперамент, риси характеру героя (знайти підтвердження в тексті).

Звички, манери, смаки, уподобання персонажа.

Засоби змалювання "внутрішнього" життя героя, його психологічного стану.

Самохарактеристика та самооцінка власних вчинків.

Головна мета (особиста, громадянська, суспільно-політична), яку ставить перед собою герой твору. Подолання перешкод, що виникають на шляху її реалізації.

Основні фактори, що вплинули на формування світогляду героя, його стосунки з оточуючим світом, життєва позиція, ставлення до категорій "добра" і "зла".

Еволюція (регрес), яких зазнає герой у процесі свого життя.

Своєрідність та індивідуалізація мови героя у творі.

Тропи, стилістичні фігури та фонічні засоби, використані письменником при змалюванні художнього образу.

Місце і роль персонажа у творі.

 

Орієнтовна схема короткого огляду літературних тенденцій

 

Визначити хронологічні межі періоду, про який йдеться.

З’ясувати, які напрями й течії домінували в цей час.

Дати теоретичне визначення провідних напрямів і течій певного періоду, назвати їх основні ознаки.

Згадати представників названих напрямів і течій, їхні твори. Відзначити внесок окремих письменників в історію світової літератури.

Показати зв’язок літературних тенденцій з попередніми й наступними етапами.

Визначити своєрідність даного періоду на тлі світового культурного процесу.

 

 

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Запитання:

Як сучасні дослідники визначають необхідність вивчення культурної спадщини Античності?

Яке значення має знання грецької міфології?

Якими термінами антична культура збагатила сучасну українську мову?

Які “сліди” залишила давньогрецька культура на території сучасної України і Грузії?

 

ДОДАТКИ

ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І БОГІВ

 

1. Визначити композиційну основу міфу, символи і сакральні таємниці?

2. Які персонажі цього міфу є учасниками подій в літературних творах Гомера, Вергілія, Гесіода, Овідія?

Міфи про богів та їх боротьбу з гігантами і титанами подано в основному за поемою Геосіда „Теогонія” („Походження богів”). Деякі сказання запозичені з поем давньогрецького аеда Гомера „Іліада” і „Одіссея” і поеми римського поета Овідія „Метаморфози” („Перетворення”).

 

Спочатку існував тільки вічний, безмежний, темний Хаос. У ньому було джерело життя світу. Все виникло з безмежного Хаосу – весь світ і безсмертні боги. З Хаосу походить і богиня Земля – Гея. Широко розкинулась вона, могутня, і дає життя всьому, що живе й росте на ній. А далеко під Землею, так далеко, як далеко від нас неосяжне, ясне небо, в незмірній глибині народився похмурий Тартар – жахлива безодня, повна вічної пітьми. З Хаосу, джерела життя, народилась і могутня сила, всеоживляюча Любов – Ерос. Почав творитися світ. Безмежний Хаос породив вічний Морок – Ереба і темну Ніч – Нюкту. А від Ночі і Мороку постали вічне Світло – Ефір і радісний світлий День Гомера. Світло розлилося по світу, і почали змінювати одне одного ніч і день.

Могутня, благодатна Земля породила безмежне блакитне Небо – Урана, і розкинулось Небо над Землею. Гордо піднялися до нього високі Гори, народжені Землею, і широко розлилося вічношумливе Море. Мати-Земля породила Небо, Гори і Море, і немає в них батька.

Уран – Небо – запанував у світі. Він узяв собі за дружину благодатну Землю. Шість синів і шість дочок – могутніх, грізних титанів – мали Уран і Гея. Їх син, титан Океан, що обтікає, наче безмежна ріка, всю землю, і богиня Фетіда породили на світ усі ріки, що котять хвилі свої до моря, і морських богинь – Океанід. А титан Гіпперіон і Тейя дали світові дітей: Сонце – Геліоса, Місяць – Селену і рум’яну Зорю – рожевоперсту Еос (Аврора). Від Астрея і Еос походять всі зірки, які горять на темному нічному небі, і всі вітри: бурхливий північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Нот і західний пестливий вітер Зефір, що несе багаті на дощ хмари.

Крім титанів, породила могутня Земля трьох велетнів – сторуких (гекатонхейрів), названих так тому, що сто рук мав кожен з них. Проти їх жахливої сили ніщо не може встояти, їх стихійна сила не знає меж.

Зненавидів Уран своїх дітей-велетнів, у надра богині Землі замкнув він їх глибокій темряві і не дозволив їм виходити на світ. Страждала мати їх Земля, її давив цей страшний тягар, замкнений в її надрах. Викликала вона дітей своїх, титанів, і переконувала їх повстати проти батька Урана, але вони боялися підняти руку на батька. Тільки наймолодший з них, підступний Крон, хитрощами скинув свого батька і відняв у нього владу.

Богиня Ніч народила на покару Кронові цілий сонм жахливих божеств: Таната – смерть, Еріду – розбрат, Апату – обман, Кер – знищення, Гіпноса – сон з роєм похмурих тяжких примар, нещадну Немесіду – відплату за злочини і багато інших. Жах, чвари, обман, боротьбу і нещастя принесли ці боги в світ, де воцариася на троні свого батька Крон.

 

ГОМЕР

(середина ІХ – УШ ст. до н.е.)

 

1. Вивчити уривок з твору.

2. Аналіз уривка, характеристика образів-персонажів.

Легендарний поет, який стоїть біля витоків грецької, а отже, і європейської літератури, чиє ім’я ще з античних часів пов’язують із створенням древнього літературного жанру, грецького героїчного епосу, зокрема, поемами „Іліада” та „Одіссея”. Антична традиція змальовує його мандрівним співцем, одним із аедів.

„Мудрий сліпець” Гомер (саме його ім’я розумілось як означення сліпого) мав безперечний авторитет як неперевершений поет і „учитель Греції).

ІЛІАДА

ПІСНЯ ПЕРША

ЗАСПІВ. СВАРКА БОГІВ

В. 1-345

Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,

Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:

Душі славетних героїв навіки послав до Аїду

Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу

Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась,

Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами

Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.

Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?

Син то Зевса й Лето. Владарем тим розгніваний тяжко,

Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди

Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало

Син Атріїв. Той до ахейських човнів бистрохідних

Доньку прийшов визволять, незлічений підносячи викуп.

Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона

Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,

А щонайбільше – Атрея синів, начальників війська:

„О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!

Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати

Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.

Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,

Далекострільному синові Зевса на честь – Аполлону”.

Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, -

Зважить на просьбу жерця і лайкою тяжко зневажив:

„Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!

Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся –

Не допоможуть нежезл золотий, ні вінок божественний.

Доньки не дам я тобі, - аж поки постаріє зовсім,

В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,

Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.

Йди ж звідціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!”

Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,

Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.

А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,

Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:

„Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.

Отже, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив

І для священної жертви гладкії спалював стегна

Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:

Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!”

Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:

Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,

Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.

Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,

Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.

Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він –

Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.

Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,

Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні

Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.

Дев’ять носилися днів над табором стріли божисті.

А на десятий людей Ахілл став на раду скликати –

Білораменна йому це Гера поклала на мислі,

Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.

Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,

Раптом з’явились перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

„видно-таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях

Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:

Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.

Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,

Чи хоч би сновіщуна – і сни-бо нам Зевс посилає –

Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився –

Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?

Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних

Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?”

Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних

Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.

Відав усе прозорливий – що є, що було і що буде,

Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона

В віщій вилі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.

Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

„О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати

гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.

Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,

Що заступитись за мене ти словом готов і руками.

Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,

Що в аргів’ян владарює, кому всі коряться ахеї.

 

 

ГОМЕР

ІЛІАДА

( давньогрецькою мовою )

ἄνδρα μοι ἔννεπε, μοῦσα, πολύτροπον, ὃς μάλα πολλὰ

πλάγχθη, ἐπεὶ Τροίης ἱερὸν πτολίεθρον ἔπερσεν·

πολλῶν δ᾽ ἀνθρώπων ἴδεν ἄστεα καὶ νόον ἔγνω,

πολλὰ δ᾽ ὅ γ᾽ ἐν πόντῳ πάθεν ἄλγεα ὃν κατὰ θυμόν,

ἀρνύμενος ἥν τε ψυχὴν καὶ νόστον ἑταίρων. [5

ἀλλ᾽ οὐδ᾽ ὣς ἑτάρους ἐρρύσατο, ἱέμενός περ·

αὐτῶν γὰρ σφετέρῃσιν ἀτασθαλίῃσιν ὄλοντο,

νήπιοι, οἳ κατὰ βοῦς Ὑπερίονος Ἠελίοιο

ἤσθιον· αὐτὰρ ὁ τοῖσιν ἀφείλετο νόστιμον ἦμαρ.

τῶν ἁμόθεν γε, θεά, θύγατερ Διός, εἰπὲ καὶ ἡμῖν. [10

ἔνθ᾽ ἄλλοι μὲν πάντες, ὅσοι φύγον αἰπὺν ὄλεθρον,

οἴκοι ἔσαν, πόλεμόν τε πεφευγότες ἠδὲ θάλασσαν·

τὸν δ᾽ οἶον νόστου κεχρημένον ἠδὲ γυναικὸς

νύμφη πότνι᾽ ἔρυκε Καλυψὼ δῖα θεάων

ἐν σπέσσι γλαφυροῖσι, λιλαιομένη πόσιν εἶναι. [15

ἀλλ᾽ ὅτε δὴ ἔτος ἦλθε περιπλομένων ἐνιαυτῶν,

τῷ οἱ ἐπεκλώσαντο θεοὶ οἶκόνδε νέεσθαι

εἰς Ἰθάκην, οὐδ᾽ ἔνθα πεφυγμένος ἦεν ἀέθλων

καὶ μετὰ οἷσι φίλοισι. θεοὶ δ᾽ ἐλέαιρον ἅπαντες

νόσφι Ποσειδάωνος· ὁ δ᾽ ἀσπερχὲς μενέαινεν [20

ἀντιθέῳ Ὀδυσῆι πάρος ἣν γαῖαν ἱκέσθαι.

ἀλλ᾽ ὁ μὲν Αἰθίοπας μετεκίαθε τηλόθ᾽ ἐόντας,

Αἰθίοπας τοὶ διχθὰ δεδαίαται, ἔσχατοι ἀνδρῶν,

οἱ μὲν δυσομένου Ὑπερίονος οἱ δ᾽ ἀνιόντος,

ἀντιόων ταύρων τε καὶ ἀρνειῶν ἑκατόμβης. [25

 

ГОМЕР

ОДІССЕЯ