Найважливіші римські божества

Бона Дея Беллона Вакх Венера Веста Вулкан Геній Діана Кармента Конс Лари Лемури (лаври) Мани Марс Меркурій Міневра Нептун Опс Пенати Плутон Прозерпина Рея Сильвія

– жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. –богиня війни. –бог рослинності, виноградарства, виноробства. – богиня кохання, краси і родючості. – богиня домашнього вогнища і вогню. – бог вогню і ковальського ремесла. – добрий дух, охоронець окремої людини. богиня місяця, полювання, покровителька диких звірів. – покровителька народження. – бог достигаючого хліба і жнив, мудрих рішень. – божества сім’ї та господарства. – привиди, злі духи померлих предків, які переслідують живих нащадків. – обожнені душі померлих предків, покровителі живих нащадків. – бог війни, охоронець громадянського колективу. бог торгівлі, тваринництва і прибутку, покровитель пастухів, купців, подорожуючих. – богиня мудрості, покровителька ремесел і мистецтв. – бог вологи, морів, покровитель конярства. – дружина Конса, богиня посівів і достатку. – божества домашньої комори та їстівних запасів. – бог підземного царства і мертвих. – дружина Плутона, богиня пекла, зростаючих злаків і земної родючості. – мати міфічних засновників Рима Ромула і Рема. – бог посівів, який навчив людей землеробству, виноградарству і приносив достаток. легендарні жінки-провісниці. бог лісів і полів, покровитель отар і пастухів. богиня землі і родючості. бог межі і прикордонних межевих знаків. богиня рослинності, квітів і юності. богиня долі, випадку, щастя та удачі. богиня родючості і землеробства. дружина Юпітера, богиня шлюбу і подружнього кохання та родючості. бог неба, грому, блискавки і різних небесних явищ, верховний бог римського пантеону. бог входу і виходу, всякого початку, зображувався з двома обличчями.

Сатурн Сивіли Сильван, або Фавн Теллура Термін Флора Фортуна Цецера Юнона Юпітер Янус

ГРЕЦЬКИЙ ПАНТЕОН

Зевс – громовержець, батько богів і людей

Посейдон – бог морів і океанів

Аїд – бог царства мертвих

Гера – дружина і сестра Зевса, богиня шлюбу

Деметра – богиня родючості

Гестія – богиня родинного вогнища

Атена (Афіна) – богиня мудрості і справедливої війни

Афродіта – богиня кохання

Аполлон – бог мистецтва, покровитель поетів і віщунів

Гефест – бог ковальства

Арес – бог війни

Гермес – посланець богів

Діоніс – бог виноробства

Артеміда – богиня полювання

Визначте інші функції наведених олімпійських богів, знайдіть відповідність між грецькими і римськими богами.

 

МУЗИ

Каліопа – муза героїчної пісні

Кліо – муза історії

Евтерпа – муза-покровителька лірики

Талія – муза комедії

Мельпомена – муза співів і трагічної поезії

Терпсіхора – муза танцю

Ерато – муза любовної поезії

Полігімнія – муза урочистих гімнів

Уранія – муза астрономії

Пегас – крилатий кінь, що вибив копитом „джерело натхнення”

Парнас – гора, місце перебування муз

Гелікон – гора, місце перебування муз, символ поезії

Кастальське джерело – фіалкове джерело, джерело натхнення

Визначте символ кожної з муз.

Дайте визначення іншим назвам.

Вивчіть напам’ять імена муз, гір, що символізують світ мистецтва.

Як давні греки ставились до мистецтва і митців.

Порівняти уявлення про богів в античній та українській міфології.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – К., 1993.

2. Войнович В. Легенди та міфи стародавніх українців. – Рівне. Львів, 1997.

БОГИ

Дажбог – великий бог, досконалий розум світу, безмежності і вічності

Велес – бог достатку

Род – могутній давній бог-володар, що з’явився з яйця

Стрибог – володар вітрів

Мокоша – велика богиня, мати милосердя, покровителька дощів і весняних обрядів

Лада – богиня всесвіту, матір сонця, радості, одруження

Ладо – бог вічного подружжя, родинної злагоди, кохання, насолод

Перун – бог грому і блискавиць

Дана – богиня-мати води

Арей – бог війни

Білобог – бог світла і добра

Леля – богиня небесної краси

Берегиня – богиня добра і захисту людей

Полель – бог життєдайного повітря.

 

 

 

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ

Знати визначення понять:

Античний – давній, належний до Давньої Греції та Риму термін з’явився в епоху Відродження (відродження Античності). Межі ІХ ст. до н.е. – V ст. н.е.

Аед – мандрівний співець, виконавець давнього епосу.

Алкеєва строфа – найуживаніша строфа давньогрецького віршування, яка складається з чотирьох віршів; перший і другий вірш містять 11 складів, третій – 9, четвертий 10. До римського віршування запроваджена Горацієм.

Байка – короткий оповідний твір алегоричного, повчального характеру, іноді з окремим моральним висновком. Дійовими особами виступають тварини, неживі речі або містичні персонажі. Антична байка поділяється на дві групи: долітературна і літературна. Засновник жанру – Езоп, до байки звертались Федр, Енній, Луцій, Горацій.

«Бог із машини» – у ряді античних драм конфлікти вирішувалися з участю і втручанням у дію богів (Еврипід «Іфгенія в Тавриді»), актор, який грав бога, спускався на сцену за допомогою театральної машини. До нашого часу вираз «Бог з машини» зберігається у значенні довільного розв’язання драматичного конфлікту.

Буколіка – пасторальна поезія, походить з грецького фольклору зі свят на честь Артеміди. Як літературний жанр виникла в епоху еллінізму. Поширені легенди про Дафніса – міфологічного творця пісні пастухів, що оспівувала почуття самотнього кохання на тлі сільського пейзажу. Відомі автори буколік – Теокріт, Вергілій.

Гекзаметр дактилічний – найдавніший віршований розмір, яким написані епічні й дидактичні поеми, сатири, поетичні послання. Складається з шести дактилів, останній – неповний, кожен із чотирьох перших дактилів може замінюватися спондеєм.

«Гомерівські гімни» – умовна назва збірника, до якого увійшло 34 короткі твори епічного характеру, написані гекзаметром і присвячені богам. Поряд із поемами «Іліада» та «Одіссея» збереглися в рукописах візантійського періоду. За змістом – переказ легенд, пов’язаних із заснуванням храмів чи впровадженням культів.

Еллінізм – епоха в історії Греції, Македонії, країн Східного Середземномор’я, Ірану, Середньої Азії. Хронологічні рамки охоплюють період від кінця завойовницьких походів Олександра Македонського (ІV ст. до н.е.) до захоплення елліністичних держав Римом.

Епіграма – в давньогрецькій та римській літературах завершений по формі короткий вірш, присвячений якійсь події чи божеству. Розмір – елегія, дистих, ямбічний триметр.

Епілій – коротка оповідь на теми епосу, написана гекзаметром, розробляє міфологічні і любовні мотиви.

Епінікій – похвальна пісня на честь переможця у війні чи змаганнях (Піндар).

Епіталамій – весільна пісня, що виконувалася двома хорами перед шлюбною спочивальнею (Теокріт, Сапфо).

Епос – рід літератури. Великі епічні поеми створювалися на основі фольклорної пісенної творчості. Античному епосу властива метрична форма (гекзаметр), музичний супровід, використання постійних формул, усне побутування. Існує два різновиди епосу: героїчний та дидактичний. Героїчні поеми: Гомера, „Гомерівські гімни” і кіклічний епос. Дидактичні: Гесіода, Парменіда, Емпекла. „Енеїда” Вергілія (героїчний, історичний, національний епос), „Про природу речей” Лукреція – дидактичний.

Кітара (кіфара) – один із найдавніших струнних щипкових музичних інструментів.

Комедія – жанр драми, у якому характери, ситуації, події постають у смішній, комедійній формі. Розрізняють комедію положень (інтрига) і комедію характерів. Комедія є сатиричною, гумористичною чи трагікомічною. Завдання – викликати сміх, спонукати до критичного сприйняття зображеної дійсності. В історії античної Греції вирізняють три етапи розвитку комедії: 1) Давня аттична комедія – позбавлена інтриги, переповнена еротичними жартами, фольклорною фантастикою (Арістофан); 2) Середньоаттична комедія приділяє увагу пародійно-міфологічним темам і сюжетам (Алексід); 3) Новоаттична комедія розвиває реально-побутові сюжети (Менандр). Римська комедія успадкувала ознаки новоаттичної комедії і розвивалася у двох різновидах паліата (грецький плащ) і тогата (римський одяг). У Римі втрачено початкове розуміння комічного і комедія стала лише починатися сумно, а завершуватися радісно.

Пентаметр – вірш, що складається з подвоєного напівгекзаметра.

Сапфічна строфа – поєднання з чотирьох рядків, перші 3 вірші – 11 складів, четвертий – з 5.

Сатирівська драма – п’єса на міфологічний сюжет з обов’язковим хором сатирів (демони родючості і силени). Обов’язкова четверта вистава під час змагань драматургів у якій герої потрапляють у комічні обставини (Еврипід „Кіклоп”).

Спондей – стопа з двох складів.

Стасим – пісня хору в трагедії, між епізодами, протилежний пародові (виходу хору). Не рухаючись з місця хор зі Стасиму розпочинав і завершував окремі акти трагедії.

Театр – первісно, місце урочистостей на честь Діоніса, споруда для драматичних вистав: півколом місце для глядачів; місце для виступу акторів і хору, оркестру; сценічна будівля – скена.

Трагедія – драматичний жанр, сповнений патетики, що відтворює трагічну колізію героїчних персонажів з трагічним її завершенням (загибель сил добра). Призначення трагедії – „очищення через співчуття та острах” (Арістотель). Походження жанру пов’язане з обрядом поховання володаря (царя) і з культом Діоніса. У творчості поетів класичного періоду грецької культури трагедія набула філософських висот (Есхіл, Софокл, Евріпід). У грецькій трагедії хор виконувався дорійським діалектом, а діалоги – аттичним. У римській трагедії використовувались грецькі костюми і лише історичний додаток (претекстата) у римських. У Римі з’являється трагедія для читання, а не для сцени.

Хор – група людей, що брала участь у культових обрядах і театральних виставах, виконуючи складні танці і пісні. Види хорової лірики у дорійців: просодія (процесійний спів); гіпорхема (танцювальний); трен (поховальний); пеан (поховальний на честь Аполлона); дифірамб (поховальний на честь Діоніса). У трагедії хор складався з 12, потім з 15 осіб під керівництвом корифея, який виконував речитативні куплети, виступав від імені суспільної думки. У комедії хор налічував 24 особи, але його роль була слабша. Хорегія – суспільний обов’язок афінських громадян – упорядкування хору.

Міф – форма свідомості давніх людей, первісна форма духовної культури людства, яка передавала в усній формі світорозуміння і світосприйняття, пояснення явищ природи, обожнення матеріального світу. Міф складається із оповідної частини (міфологічна історія, етнографічні дані) та сакральної таємниці світоустрою, пов’язаної з культом, магією, містеріями.

Міфологія – наука про міфи, їх класифікацію, зібрання міфів окремого народу.

Елегія – двовірш, що складається з гекзаметра і пентаметра (п’ятистопник), пентаметр двічі повторював першу частину гекзаметра до цензури. Перехідний розмір від епосу до лірики, гнучкий, пов’язаний з фольклорно-обрядовими традиціями, містить повчальний елемент; за тематикою різноманітний: патріотичні, філософські, інтимні проблеми, прославлення військової доблесті.

Еллін – цар Фесалії, онук Прометея, син Девкаліона, пращур еллінів.

Поліс – особлива форма соціально-економічної і політичної організації суспільства в античній Греції. Місто-держава вільних громадян форма правління – аристократія чи демократія, відомі аграрні (Спарта), аграрно-ремісничі (Афіни) або торгово-ремісничі (Коринф) поліси.

Ямб – жартівливо-веселі пісні, що походять з культу Деметри, відповідають ритмові розмовної мови. Найпоширеніший шестистопний ямбічний або хореїчний вірш (короткий – довгий, або довгий – короткий склади) найвідоміший співець ямбів – Архілох.