Схеми аналізу літературного твору (за Козловим А.В., Козловим Р.А.)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Схеми аналізу літературного твору (за Козловим А.В., Козловим Р.А.)



Схеми аналізу літературного твору (за Козловим А.В., Козловим Р.А.)

НАЗВА ТВОРУ

ФОРМА НАЗВИ – коротка чи довга, цікава чи нецікава...

ЗМІСТ НАЗВИ – доступний чи недоступний, багатий чи бідний, цікавийчи нецікавий, хвилює чи неемоційний, передає якось зміст твору чи ні – лише вказує на ім'я, соціальний стан, національність... діючих осіб; на місце, час, спосіб дії тощо.

ОЗНАКИ (ОСОБЛИВОСТІ) НАЗВИ оригінальність чи традиційність та ін.

ФУНКЦІЇ НАЗВИ розкриває зміст, ставить проблему, вказує на тему твору, ви­ражає ідею твору: готує читача до естетичного, пізнавального (аксіологічного), розду­мливого, поверхового чи ще якогось сприймання твору: зацікавлює читача тощо.

СУТНІСТЬ НАЗВИ це те, що з виявленого в ній попередньо є найважливішим, найсуттєвішими.

ВИСНОВОК ПРО НАЗВУ: вдала чи невдала. Докази при цьому беруться з попе­реднього аналізу її форми, змісту, ознак, функцій та сутності.

ЕПІГРАФ

Кількість епіграфів до даного твору, що означає (і чи означає) епіграф (епіграфи). Чи виражає епіграф ідею твору (оскільки це його основна функція). Доступність і доречність епіграфа тощо.

ВИСНОВОК ПРО ЕПІГРАФ:вдалий чи невдалий, потрібний він чи необов'язко­вий.

ФОРМА ТВОРУ

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД ТВОРУ - рукопис чи друкований, суцільний текст чи розчленований на частини, ілюстрований чи ні, надрукований чи рукописний (яким шрифтом чи яким почерком).

Внутрішня будова (структура) твору. Тип мовлення і вид літератури:

ПОЕЗІЯ розмір, темп і ритм мовлення; строфіка; інші частини й ознаки віршо­ваного твору, компонування (поєднання - композиція) складових частин вірша, тво­ру...; інтонаційно-логічна характеристика віршованого мовлення.

ПРОЗА особливості темпоритміки повіствування, абзаци, розділи, частини, кни­ги, томи. «самостійні» твори в складі невеликих прозових творів тощо; особливості компонування (поєднання) всіх складових частин прозового твору; інтонаційно-логічна мовленнєва характеристика прозового твору; наявність, якість і роль позасюжетних елементів у прозовому творі – ліричні чи філософські відступи, історичні екс­курси тощо.

ДРАМАТУРГІЯ зміст і значення авторських пояснень до тексту та постановки п'єси: автор про час, простір та суспільні масштаби подій п'єси; монологи, діалоги та полілоги – їх кількісно-якісні й функціональні характеристики; особливості переліку діючих осіб; особливості реплік у монологах, діалогах та полілогах; авторські ремарки до читача; мовлення персонажа в бік (до глядача); поєднання (компонування) щойно названих частин; темпоритмічна та інтонаційно-логічна характеристика мовлення ко­жної діючої особи.

ВИСНОВОК ПРО ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД І ВНУТРІШНЮ БУДОВУ (СТРУ­КТУРУ) ТВОРУ: складна чи проста; довершена чи недовершена: відповідає змістові, інше. При цьому обов'язково слід враховувати специфічні особливості кожного з видів літератури - поезії, прози чи драматургії.

ПОЕТИКА ТВОРУ

а) Засоби творення характерів, образів чи художніх моделей твору

Мовно-нормативні засоби

ЗВУКОВІ – вокалічніта консонантні ряди, апітерапії, какофонія, мелодичність, наголоси, інтонації, рими.

МОРФОЛОГІЧНІ –типи й способи словотворення, граматичний склад слів, їх граматичні особливості.

ЛЕКСИЧНІ – склад і характер лексики, особливості використання різнохарактер­ної лексики.

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ – наявність, якість та особлива майстерність і доречність вико­ристання фразеологічних зворотів, їх художня функція.

СИНТАКСИЧНІ типи. особливості побудови речень та висловлювань автора і персонажів, як усе це характеризує письменника і персонажів його твору.

СТИЛІСТИЧНІ – система стилістичних засобів та прийомів і вирішення письменником художніх завдань. Позанормативні засоби: діалектні відхилення, жаргоніз­ми, спорадичні зміни, індивідуальні відхилення від норм вимови та мовлення (авто­рські й персонажів) - їх роль у створенні образів, ситуацій, сцен, картин, явищ тощо.

Мовно-поетичні засоби

ЕПІТЕТИ –розряди, кількісно-якісні характеристики, роль епітетів у художній тканині, функції епітетів.

ПОРІВНЯННЯ розряди, якісно-кількісні характеристики, змістовність метафор, їх художні функції.

МЕТАФОРИ – типи метафор, кількісно-якісні характеристики, змістовність, фун­кції.

ОБРАЗНОСТІ – зміст, форми, особливості, якості та функції.

ІНШІ ХУДОЖНІ ЗАСОБИ (тропи) гіперболи, літоти, метонімії, їх роль у ху­дожній тканині твору...

ПРОМІЖНИІІ ВИСНОВОК про багатство й різноманітність засобів творення образів, про майстерність їх використання...

б) Прийоми творення образів

ОПИСОВО-ІНФОРМАТИВНІ - опис, повідомлення, констатація; їх роль і майстерність використання автором.

АНАЛІТИЧНІ - характеристика, авторська самокритика персонажа, інохарактеристика, роздум, психоаналіз, інші; їх функції та майстерністьвикористання.

СТВЕРДЖУВАЛЬНІ - героїзація, романтизація, оспівування,замовчування нега­тивного. вихваляння, інші: спосіб використання, об'єктивність.

ЗАПЕРЕЧУВАЛЬНІ гумор (легке іронізування, добродушнекепкування, паро­діювання – як складові гумору); сатира (травестія, бурлеск, гротеск, карикатура, бу­фонада, зле чи гнівне іронізування – як складові сатири); об'єктивність, майстерність використання.

ПРИЙОМИ ДОМИСЛУ І ФАНТАЗУВАННЯ – домисел, наукове фантазування, наукове передбачення, повна вигадка, містифікація, пасквіль тощо.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК про роль і функції прийомів, доречність та майс­терність використання різноманітних прийомів для творення образів, ситуацій, сцен, картин, подій тощо.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК про поетику твору як ступінь письменницької майстерності та про стильову оригінальність твору в цілому.

ЗМІСТ ТВОРУ

Рід твору

ЛІРИКА – різновид лірики, основні ознаки й причини її домінування у творі та своєрідності.

ЕПОС –зміст, основні ознаки та причини його домінування у творі, своєрідності.

ДРАМА – тематика, основні ознаки й причини її домінування у творі та своєрідності.

ПОЄДНАННЯ РОДОВИХ НАЧАЛ причини, сутність та наслідки такого поєд­нання: місце кожного з наявних родових начал у художній тканині твору; значення та­кого поєднання для вияву майстерності та цінності твору в цілому.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОКпро родову визначеність твору й позиції автора

Характери, художні моделі (хм) та образи (о) твору

ОБРАЗИ (ХМ) ПРЕДМЕТІВ – наявність, основні ознаки (риси), ступінь персоні­фікації, художня та змістовна функція.

ОБРАЗИ (ХМ) ЯВИЩ наявність, основні ознаки, ступінь змістовної наповнено­сті (в тому числі й підтекстової), художні та змістові функції.

ОБРАЗИ (ХМ) ПРОЦЕСІВ – наявність, масштабність,ступінь змістовності, фун­кції...

Образи людей

Художні моделі (як достатньо творчо "сфотографовані" письменником люди) пи­шуться з реальної дійсності – перш за все це ті персонажі, що мають у реальній дійс­ності своїх прототипів.

Змальовані у творі у всій багатогранності їх зв'язків з навколишнім чи й вигаданим світом – тут подається вся або майже вся гама найважливіших характеристик і стосун­ків людини з оточенням (а аналітик-дослідник має визначитися й з рівнем і масштаба­ми свідомості).

а) Природно-генетична (портретна) характеристика людини

ü тип організму: жіночий чи чоловічий, здоровий чи хворий, потужний чи слабкий, енергетичний донор чи вампір і як усе це виливається в подальшій діяльності персо­нажа;

ü будова організму: гарно чи потворно складене тіло, чи немає яких-небудь відхи­лень і чи впливає все це на поведінку персонажа;

ü зовнішні ознаки спадковості здоров'я чи хвороби, інтелекту, обдарувань, етнічної приналежності і як усе це відбивається на характері й поведінці персонажа.

Висновок про портретну характеристику персонажа в цілому – що передав автор у портреті персонажа.

б) Темпераментна характеристика:

ü ознаки темпераменту в діях і вчинках:

ü як позначається тип темперамент (сангвінічний, флегматичний, холеричний чи меланхолічний) на поведінці й діях персонажа.

Висновок про темперамент.

в) Характеристика персонажа в праці

ü ставлення персонажа до праці: працює, щоб жити. чи живе. щоб працювати; пра­цює, щоб вижити, щоб нажитися, щоб принести іншим добро, щастя й задоволення, щоб одержати самому насолоду від процесу праці, щоб розвиватися тощо.

Висновок про працю.

г) Матеріально-побутова характеристика

ü ставлення до їжі: їсть, щоб жити, чи живе, щоб їсти; яку їжу і як здобуває, чому і як оформляє процес приймання їжі, які риси характеру виявляє при прийманні їжі і як усе це характеризує персонажа:

ü ставлення до одягу: чи розуміє, для чого призначений одяг; коли і як треба одя­гатися; чи є одяг засобом приниження, обману чи й навіть експлуатації інших людей та ін.;

ü ставлення до житла: чи є воно у персонажа, як воно йому діставалося, як він його цінує, чи розуміє всі функції свого й чужого житла, чи прихистив когось у своєму жи­тлі. як доглядає за своїм житлом тощо:

ü ставлення до природи: як до джерела існування, як до майстерності, як до об'єкту грабування чи самовиявлення, як до об'єкту турботи, інше;

ü ставлення до землі: як до об'єкта чи засобу наживи, як до засобу експлуатації ін­ших людей, як до засобу свого власного й народного існування, як до національної цінності, як до об'єкта насолоди від спілкування з нею й праці на ній. ін.;

ü ставлення до грошей, капіталів та інших матеріальних цінностей: чи розуміє пе­рсонаж призначеність наявних цінностей, чи осмислює він їх справжню цінність, для чого вони йому. та й чи с вони в нього взагалі і як це характеризує діючу особу;

ü ставлення до побуту взагалі: як до середовища й умов свого існування, як до мі­сця самовияву, як до за засобу насолоди і затишку тощо.

Ж) Моральна характеристика

ü осмислення персонажем відмінностей між правилом етикету і моральним прин­ципом;

ü наявність у персонажа своїх власних принципів моралі;

ü які з принципів моралі персонаж знає, яких з них він ще й дотримується у своє­му повсякденному житті: егоїзм-егоцентризм-альтруїзм; честь і нечесність; справед­ливість чи несправедливість; доброта чи злість; людяність чи людиноненависництво;

ü який принцип моралі є для персонажа головним (визначальним...). Висновок про те, моральна (морально позитивна) ця людина, антиморальна (морально-негативна) чи взагалі аморальна, тобто така, що не має ніяких принципів моралі.

З) Звичаєва характеристика

ü знання персонажем звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів, свят та гулянь свого й інших народів:

ü дотримання (свідомо, несвідомо чи вимушено) звичаїв...;

ü свідоме чи несвідоме, вимушене порушення звичаїв...;

ü використання звичаїв персонажем на свою користь чи на користь добра, інших людей тощо.

І) Політична характеристика

ü розуміння персонажем сутності влади: людини над собою, людини над іншими людьми, над родиною, родом, класом, нацією, народом, людством...; групи людей над собою, іншою групою, класом, народом і т.п.;

ü розуміння форм влади;

ü підтримка влади (свідома чи інстинктивна);

ü протистояння владі (свідоме чи інстинктивне);

ü ігнорування влади (свідоме чи інстинктивне);

ü розуміння сутності й інтересів своєї нації і народів (національна самосвідомість і свідомість);

ü ставлення до інших націй і народів;

ü визначення своєї ролі в системі владних і підвладних, в міжнаціональних та між­народних стосунках;

ü осмислення персонажем суті, змісту, шляхів та засобів виконання свого громад­ського обов'язку.

Висновок про політичну грамотність, свідомість, активність та дієвість пер­сонажа та про те, на що спрямована його політична діяльність.

Л) Естетична характеристика

ü чи має персонаж систему (вісь) критеріїв, думок;

ü як оцінює персонаж себе і навколишні предмети, явища, процеси, інших людей за критеріями чи підсвідоме;

ü чи має персонаж власні тлумачення категорій добро і зло, ідеал і антиідеал, пре­красне і огидне, красиве і потворне, високе і низьке, трагічне-драматичне-комічне, гармонія і дисгармонія;

ü чи стійкий у всіх цих позиціях персонаж.

Теми і тематики твору

ü тема – це те, про то йде мова в основному і його визначення: в часі. просторі та суспільних координатах (масштабах): визначити провідну тему;

ü тематика – це не просто сукупність тем. це система взаємопов'язаних тем. які до­повнюють і розкривають одна одну; розкрити і склад (сукупність), і характер взаємопов'язаності та взаємодоповнюваності тематики;

ü чи вдало (майстерно) підібрані й пов'язані теми – як один із критеріїв майстерно­сті письменника;

ü наскільки важливі й актуальні (для часу написання й часу аналізу) теми.

Ідея та ідейний зміст твору

ü чи дає (знайшов) автор відповідь на те питання (проблему), котре його хвилюва­ло під час написання твору:

ü яка саме та відповідь — ідея твору,

ü чи дає (знайшов) автор відповіді на інші проблеми;

ü які саме ті відповіді – ідейне багатство;

ü ступінь важливості, вагомості, виправданості й актуальності головної відповіді (ідеї) та другорядних (мотивів) твору.

Естетика твору

ü чи с уявлення автора й персонажів про добро і зло, ідею та антиідею, високе і ни­зьке, гармонійне і дисгармонійне, трагічне-драматичне-комічне і наскільки чіткі ці уявлення;

ü наскільки чіткі критерії і визначення естетичних антиподій;

ü що всім цим хотів сказати чи довести автор – на чиєму боці він стоїть;

ЖАНР ТВОРУ

ü змістові ознаки жанру – часово-просторові й суспільні масштаби тематики і про­блематики:

ü формальні ознаки жанру – ритмізація мовлення, розмір твору, композиція;

ü ідейно-тематичні ознаки — основний рівень свідомої діяльності й мислення авто­ра і персонажів:

ü ідейно-естетичні ознаки жанру — трагедія, драма, комедія, трагікомедія.

ВИСНОВОК про жанр твору.

ЦІННІСТЬ ТВОРУ

ü художня: наскільки майстерно й повноцінно виписані всі образи (характери), ка­ртини, сцени, події тощо: наскільки оригінальна поетика твору; чи виявляється у творі неповторний стиль (манера) автора; чи цікаво й доступно написано весь твір;

ü суспільна: які теми, проблеми та ідеї несе твір читачеві й суспільству; чи допома­гає письменник даним твором формувати духовність (антидуховність) або, навпаки, бездуховність читача й цілого суспільства;

ü естетична: чи формує в читача чіткі уявлення про добро і зло, ідеал і антиідеал тощо;

ü гедоністична: чи приносить саме читання твору насолоду;

ü аксіологічна: чи формує у свідомості читача чіткі критерії оцінок природних та суспільних явищ;

ü пізнавальна: чи несе цей твір у собі нову для читача інформацію (в різні часи йо­го існування).

ПОЕЗІЯ (ВІРШОВАНІ ТВОРИ)

А) Будь-який вірш. пісню, сонет і т. ін. можна аналізувати за таким, наприклад, зразком:

1. Назва

2. Епіграф

3. Розмір і система віршування

4. Засоби творення - мовні, мовно-поетичні

5. Рід літератури

6. Найвиразніші образності, образи й характери людей чи суспільних (природних) явищ тощо

7. Тема, проблема, ідея твору

8. Цінність твору (художня, естетична, суспільна)

Б) Оду, баладу тощо можна аналізувати за такими, наприклад, параметрами:

1. Назва

2. Засоби та прийоми творення (загальна характеристика)

3. Форма (будова) і композиція твору

4. Образи і характери людей та явищ

5. Система образів і сюжет

6. Тема і тематика

7. Проблема і проблематика

8. Ідея та ідейний зміст

9. Цінність твору (художня, естетична, суспільна)

В) Поему учні можуть аналізувати за таким схематичним зразком:

1. Назва

2. Мовно-нормативні та мовно-поетичні засоби

3. Загальна темпо-ритмічна характеристика

4. Форма і композиція твору

5. Повноцінні і всебічні характеристики героя чи антигероя

6. Загальні характеристики другорядних діючих осіб (персонажів)

7. Система образів і сюжет

8. Конфлікт твору і його основні елементи

9. Тема і тематика

10. Проблема та ідея твору

11. Проблематика та ідейне багатство

12. Художня, суспільна та естетична цінність.

При цьому слід відзначити, що чим більший за розміром твір, тим помітніше ак­цент уваги переноситься з характеру мовних та мовно-поетичних засобів на образи, тематику, проблематику та ідейний зміст твору, але твори поезії постійно потребують особливої уваги до засобів і прийомів творення та до проблемно-ідейного їх наванта­ження.

ПРОЗА

При аналізі прозових творів акценти зміщуються на образи, систему образів, кон­флікт, тематику, повноцінність і багатогранність образів тощо, а тому рекомендуємо приблизно такі схеми (параметри) аналізу.

А) Новели, оповідання:

1. Назва

2. Скільки і які епізоди, події зображені

3. Якими основними засобами й прийомами творяться образи чи характери людей

4. Характери чи образи основних персонажів (героя й антигероя повніше)

5. Тема твору

6. Проблема та ідея твору

7. Цінність твору (художня, естетична, суспільна)

Б) Повість:

1. Назва

2. Загальна характеристика засобів та прийомів творення

3. Форма і композиція твору

4. Всебічний і повний аналіз особи героя чи антигероя (або й обох – у порівнянні)

5. Загальна характеристика інших діючих осіб (персонажів) - система образів

6. Характер конфлікту

7. Тема і тематика

8. Проблема і проблематика

9. Ідея та ідейний зміст

10. Суспільна, естетична чи художня цінність

В) Роман, роман-логія, роман-епопея:

1. Назва (повний аналіз)

2. Загальна характеристика засобів

3. Загальна характеристика прийомів з виокремленням найважливішого чи найва­жливіших прийомів

4. Форма твору і головні сюжетні лінії

5. Композиція і сюжет

6. Найповніший аналіз героя та антигероя і, при наявності обох, зіставлення їх

7. Окремі характеристики другорядних персонажів і тих груп, що стоять за героєм та антигероєм

8. При наявності, характеристики сил, що не мають чітко визначеної схильності ні до позитивного, ні до негативного начал

9. Система образів і конфлікт

10. Тема і тематика

11. Проблема і проблематика

12. Ідея та ідейне багатство

13. Художня, суспільна, естетична та інша цінність твору

ДРАМАТУРГІЯ

(аналізується особливо уважно і специфічно)

1. Незалежно від того. як написана п'єса – віршем чи прозою, акценти тут набагато відмінніші від аналізу творів поезії і прози:

ü оскільки в п'єсі говорять майже тільки діючі особи, особлива увага приділяється саме мові діючих осіб;

ü виходячи з того, що драматургія – це передовсім дія і протидія людей, слід осо­бливу увагу приділити конфлікту:

ü оскільки в драматургії жанри визначають передовсім за тим, який характер має конфлікт (трагічний, драматичний чи комічний), необхідно особливо глибоко й обґрунтовано визначити жанр твору.

2. Жанр твору в драматургії визначається ще в плані форми та змісту окремо.

3. З цих та й інших причин пропонуємо наступні схеми аналізу п'єс.

А) Одноактні п'єси, драматичні етюди, драматичні картини, сцени тощо:

1. Назва

2. Авторське визначення жанру твору, місця і часу дії

3. Індивідуальні особливості мови головних та другорядних діючих осіб

4. Загальна характеристика засобів та форм дії і взаємодії (хоча б провідних) дійо­вих осіб

5. Форма твору і сюжет

6. Система образів і суть протистояння (суперечності) між героєм і антигероєм, позитивними й негативними силами

7. Конфлікт і процес його розвитку: зав'язка, розвиток (загострення) подій (зітк­нень), кульмінація, розв'язка

8. Ідейно-естетична сутність та потенціал конфлікту

9. Естетична ідея твору

10. Цінність твору (художня, естетична, суспільна)

Б) Багатоактна п'єса:

1. Назва

2. Авторське визначення жанру твору

3. Авторські представлення діючих осіб

4. Авторські пояснення, вказівки на час і місце та суспільні координати дії, рема­рки тощо.

5. Форма і композиція твору

6. Детальні мовні характеристики діючих осіб

7. Характери (образи) діючих осіб – передовсім героя та антигероя

8. Причини і сутність протистояння героя та антигероя чи інших протидіючих сил

9. Тип і характер конфлікту (трагічний, драматичний чи комічний)

10. Етапи розвитку конфлікту: зав'язка, розвиток подій, кульмінація, розв'язка.

11. Естетична сутність конфлікту

12. Тема і тематика

13. Проблема та ідея твору

14. Проблематика та ідейний зміст

15. Жанр твору і авторське визначення жанру

16. Цінність твору: художня, суспільна, естетична та ін.

Специфіку аналізу творів драматургії слід особливо глибоко осмислити й самому вчителеві, й учням, оскільки п'єси пишуться в абсолютній більшості своїй для пода­льшого їх сценічного втілення, тобто це не власне літературні твори, а твори театра­льні – написані спеціально для театру. Лише в ХІХ – ХХ ст. з'явилася думка про так звані п'єси для читання, та й то це думка надто сумнівна, бо діячі театру. Називаючи такі п'єси “несценічними”, все ж “дороблюють” їх (пишуть на їх основі більш “сценічніші” сценарії) і ставлять-таки вистави, фільми тощо.

Крім того, в п'єсі панує не авторське бачення світу (як лірика в поезії), не опис по­дій (як у прозі), а вияв і самовияв точок зору, позицій і принципів особи чи особистос­ті – діючої особи. Тобто тут ми маємо справу з очевидним виявом суті діючої особи, поданим у її словах і жестах, вчинках і діях. А це вже вимагає від читача чи глядача здатності самому розібратися в сутності характерів діючих осіб.


Схеми аналізу літературного твору (за Козловим А.В., Козловим Р.А.)

НАЗВА ТВОРУ

ФОРМА НАЗВИ – коротка чи довга, цікава чи нецікава...

ЗМІСТ НАЗВИ – доступний чи недоступний, багатий чи бідний, цікавийчи нецікавий, хвилює чи неемоційний, передає якось зміст твору чи ні – лише вказує на ім'я, соціальний стан, національність... діючих осіб; на місце, час, спосіб дії тощо.

ОЗНАКИ (ОСОБЛИВОСТІ) НАЗВИ оригінальність чи традиційність та ін.

ФУНКЦІЇ НАЗВИ розкриває зміст, ставить проблему, вказує на тему твору, ви­ражає ідею твору: готує читача до естетичного, пізнавального (аксіологічного), розду­мливого, поверхового чи ще якогось сприймання твору: зацікавлює читача тощо.

СУТНІСТЬ НАЗВИ це те, що з виявленого в ній попередньо є найважливішим, найсуттєвішими.

ВИСНОВОК ПРО НАЗВУ: вдала чи невдала. Докази при цьому беруться з попе­реднього аналізу її форми, змісту, ознак, функцій та сутності.

ЕПІГРАФ

Кількість епіграфів до даного твору, що означає (і чи означає) епіграф (епіграфи). Чи виражає епіграф ідею твору (оскільки це його основна функція). Доступність і доречність епіграфа тощо.

ВИСНОВОК ПРО ЕПІГРАФ:вдалий чи невдалий, потрібний він чи необов'язко­вий.

ФОРМА ТВОРУ

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД ТВОРУ - рукопис чи друкований, суцільний текст чи розчленований на частини, ілюстрований чи ні, надрукований чи рукописний (яким шрифтом чи яким почерком).

Внутрішня будова (структура) твору. Тип мовлення і вид літератури:

ПОЕЗІЯ розмір, темп і ритм мовлення; строфіка; інші частини й ознаки віршо­ваного твору, компонування (поєднання - композиція) складових частин вірша, тво­ру...; інтонаційно-логічна характеристика віршованого мовлення.

ПРОЗА особливості темпоритміки повіствування, абзаци, розділи, частини, кни­ги, томи. «самостійні» твори в складі невеликих прозових творів тощо; особливості компонування (поєднання) всіх складових частин прозового твору; інтонаційно-логічна мовленнєва характеристика прозового твору; наявність, якість і роль позасюжетних елементів у прозовому творі – ліричні чи філософські відступи, історичні екс­курси тощо.

ДРАМАТУРГІЯ зміст і значення авторських пояснень до тексту та постановки п'єси: автор про час, простір та суспільні масштаби подій п'єси; монологи, діалоги та полілоги – їх кількісно-якісні й функціональні характеристики; особливості переліку діючих осіб; особливості реплік у монологах, діалогах та полілогах; авторські ремарки до читача; мовлення персонажа в бік (до глядача); поєднання (компонування) щойно названих частин; темпоритмічна та інтонаційно-логічна характеристика мовлення ко­жної діючої особи.

ВИСНОВОК ПРО ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД І ВНУТРІШНЮ БУДОВУ (СТРУ­КТУРУ) ТВОРУ: складна чи проста; довершена чи недовершена: відповідає змістові, інше. При цьому обов'язково слід враховувати специфічні особливості кожного з видів літератури - поезії, прози чи драматургії.

ПОЕТИКА ТВОРУ

а) Засоби творення характерів, образів чи художніх моделей твору

Мовно-нормативні засоби

ЗВУКОВІ – вокалічніта консонантні ряди, апітерапії, какофонія, мелодичність, наголоси, інтонації, рими.

МОРФОЛОГІЧНІ –типи й способи словотворення, граматичний склад слів, їх граматичні особливості.

ЛЕКСИЧНІ – склад і характер лексики, особливості використання різнохарактер­ної лексики.

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ – наявність, якість та особлива майстерність і доречність вико­ристання фразеологічних зворотів, їх художня функція.

СИНТАКСИЧНІ типи. особливості побудови речень та висловлювань автора і персонажів, як усе це характеризує письменника і персонажів його твору.

СТИЛІСТИЧНІ – система стилістичних засобів та прийомів і вирішення письменником художніх завдань. Позанормативні засоби: діалектні відхилення, жаргоніз­ми, спорадичні зміни, індивідуальні відхилення від норм вимови та мовлення (авто­рські й персонажів) - їх роль у створенні образів, ситуацій, сцен, картин, явищ тощо.

Мовно-поетичні засоби

ЕПІТЕТИ –розряди, кількісно-якісні характеристики, роль епітетів у художній тканині, функції епітетів.

ПОРІВНЯННЯ розряди, якісно-кількісні характеристики, змістовність метафор, їх художні функції.

МЕТАФОРИ – типи метафор, кількісно-якісні характеристики, змістовність, фун­кції.

ОБРАЗНОСТІ – зміст, форми, особливості, якості та функції.

ІНШІ ХУДОЖНІ ЗАСОБИ (тропи) гіперболи, літоти, метонімії, їх роль у ху­дожній тканині твору...

ПРОМІЖНИІІ ВИСНОВОК про багатство й різноманітність засобів творення образів, про майстерність їх використання...

б) Прийоми творення образів

ОПИСОВО-ІНФОРМАТИВНІ - опис, повідомлення, констатація; їх роль і майстерність використання автором.

АНАЛІТИЧНІ - характеристика, авторська самокритика персонажа, інохарактеристика, роздум, психоаналіз, інші; їх функції та майстерністьвикористання.

СТВЕРДЖУВАЛЬНІ - героїзація, романтизація, оспівування,замовчування нега­тивного. вихваляння, інші: спосіб використання, об'єктивність.

ЗАПЕРЕЧУВАЛЬНІ гумор (легке іронізування, добродушнекепкування, паро­діювання – як складові гумору); сатира (травестія, бурлеск, гротеск, карикатура, бу­фонада, зле чи гнівне іронізування – як складові сатири); об'єктивність, майстерність використання.

ПРИЙОМИ ДОМИСЛУ І ФАНТАЗУВАННЯ – домисел, наукове фантазування, наукове передбачення, повна вигадка, містифікація, пасквіль тощо.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК про роль і функції прийомів, доречність та майс­терність використання різноманітних прийомів для творення образів, ситуацій, сцен, картин, подій тощо.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.136.29 (0.047 с.)