Суспільно-політичне життя УРСР в умовах затвердження сталінського тоталітарного режиму (30-ті рр. ХХ ст.)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Суспільно-політичне життя УРСР в умовах затвердження сталінського тоталітарного режиму (30-ті рр. ХХ ст.)



1. Перші судові процеси.З кінця 20-х рр. починає затверджуватися сталінський тоталітарний режим, оформлюється культ особи Сталіна, відновлюються репресії, дещо призабуті за роки непу. Сталінський курс на суцільну масову колективізацію і ліквідацію куркуля як класу, на форсовану індустріалізацію, неминуче повинен був викликати опір з боку різних верств населення в Україні, в першу чергу селянства та інтелігенції.

Вже на початку 1928 р. відбувся процес над старими спеціалістами Донбасу, який дістав назву “Шахтинська справа”. Стара технічна інтелігенція була звинувачена у “шкідництві”. З 49 засуджених 7 розстріляли. Цей процес провели, щоб залякати старих спеціалістів–інженерів.

У березні 1930 р. в Харкові відбувся процес над Спілкою визволення України, за яким проходило 45 видатних діячів української національної інтелігенції: академіки С. Єфремов, М. Слабченко, В. Чехівський, А. Ніковський, Й. Гермайзе, Л. Старицькі–Черняхівська та ін. Усього по Україні за справою СВУ було репресовано до 5 тисяч чоловік. Обидва ці процеси були сфабриковані ОДПУ.

У січні 1930 р. була ліквідована Українська автокефальна православна церква.

2. Посилення репресій проти української інтелігенції у першій половині 30-х рр.У першій половині 30-х рр. репресії проти української інтелігенції набувають більшого розмаху, особливо у 1932 – 1933 рр., що не випадково співпадає з голодомором. До українських діячів широко застосовується звинувачення в націоналізмі. Почалася критика М. Скрипника, не витримавши якої, 7 липня 1933 р. він покінчив життя самогубством. 13 травня 1933 р. покінчив життя самогубством М. Хвильовий, протестуючи цим проти переслідувань діячів української культури.

У грудні 1933 р. заступник наркома освіти А. Хвиля оголосив кобзу та бандуру “класоворожими” інструментами. У грудні 1934 р. в Харкові, під час заключного етапу Республіканської олімпіади міста і села, були заарештовані і розстріляні майже триста українських кобзарів та лірників.

З 1933 р. починаються широкі репресії проти діячів української культури, жертвами яких стали близько 500 письменників. У 1933 р. були заарештовані Л. Курбас, художник М. Бойчук та вся його школа. Всі існуючі літературно–художні об’єднання були ліквідовані. У 1934 р. була створена Спілка радянських письменників України, а потім інші спілки. Тобто весь процес творчості підпадав під контроль партійних чиновників. Гоніння зазнала й українська наука. У 1934 р. при загадкових обставинах помер М. Грушевський.

Провідниками сталінської політики в Україні були в першу чергу представники вищого державно–партійного керівництва. У 1928 – 1938 рр. генеральним (першим) секретарем ЦК КП(б)У був С. Косіор, а з 1938 р. його замінив М. Хрущов (1938 – 1947, 1947 – 1949 рр.). У 1933 р. в Україну з надзвичайними повноваженнями був присланий П. Постишев, який став другим секретарем ЦК КП(б)У. З 1933 р. ДПУ (потім НКВС) УРСР очолив Балицький.

Особливого розмаху сталінські репресії набувають після вбивства Кірова (1 грудня 1934 р.). В Україні органи держбезпеки “викривають” багато “контрреволюційних організацій”, серед яких найбільші були: у 1933 – “Український національній центр”, “Українська військова організація”, “Польська організація військова”, у 1934 – “Білогвардійський терористичний центр у Києві” та інші.

3. Апогей репресій. Затвердження сталінського тоталітарного режиму.Пік репресій припадає на 1937 – 1938 рр., коли жертвами їх стають кілька мільйонів чоловік, з яких кілька сотень тисяч було розстріляно. Серед жертв були різні люди, також і відомі діячі в Україні: С. Косіор, Е. Квірінг, Х. Раковський, Ю. Коцюбинський, Ю. Медвєдєв, В. Чубар, В. Затонський та багато інших. У 1937 р. застрелив себе і дружину П. Любченко, який у 1933 – 1937 рр. був головою РНК УРСР. З 62 членів ЦК(б)У, обраних на ХІІІ з'їзді КП(б)У, 55 було репресовано, з 11 членів політбюро – 10 репресовано, з 5 кандидатів у члени Політбюро – 4. Кількісний склад КП(б)У зменшився з 1933 по 1938 рр. на 266 тисяч чоловік, майже на половину. Широкими були репресії й проти військових кадрів. Були репресовані тисячі офіцерів, серед яких Якір – командуючий Київським військовим округом, Дубовий – командуючий Харківським військовим округом.

Наприкінці 30-х рр. завершується згортання українізації, що особливо активізується після самогубства Скрипника. У 1938 р. були закриті навчальні заклади з національними мовами навчання, а у 1939 р. були ліквідовані національні райони, національні сільські та інші ради.

Наприкінці 30-х рр. сталінський тоталітарний режим остаточно затвердився в усіх сферах життя – економічній, політичній і духовній. 5 грудня 1937 р. надзвичайний ХІV Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив нову конституцію УРСР, яка була дуже демократичною, але тодішня суспільна практика це заперечувала.

 

37. Західноукраїнські землі у 20 – 30-х рр. ХХ ст., протиріччя їх розвитку

1. Політика польської влади щодо західноукраїнських земель у 20 – 30-ті рр. У березні 1921 р. було підписано Ризький мирний договір між Радянською Росією та Польщею, за яким Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся відійшли до Польщі. 14 березня 1923 р. Рада послів країн Антанти визнала Східну Галичину частиною Польщі. У 1919 р. країни Антанти надали Польщі тільки дозвіл на тимчасову її окупацію.

У складі Польщі українців було 6 мільйонів, а українські землі становили одну третину всієї території. За рішенням Ради послів країн Антанти українські землі в Польщі повинні були отримати автономію, але керівництво Польщі це ігнорувало. По відношенню до українського населення в Польщі проводилася дискримінаційна політика. Українці майже не мали можливості займати адміністративні пости в державних установах, офіцерські пости в армії, поліції. Польський уряд прагнув до асиміляції українців, до їх ополячення. При цьому особлива увага приділялася витісненню української мови з державних установ і системи освіти.

31 липня 1924 р. польським урядом було затверджено „кресовий” закон, за яким запроваджувалася двомовна утраквістична школа, як основний тип. Фактично школа ставала польською. Вчителями переважно були поляки, а українських вчителів переводили до Польщі. Внаслідок цього, якщо у 1921 – 1922 рр. в Галичині було 2420 українських початкових шкіл, то у 1930 р. залишилося 350 шкіл. 70 % населення Польщі були неписьменними або малописьменними. Із 138 загальноосвітніх середніх шкіл Галичини в 1939 р. було лише 5 українських державних (2050 учнів) і 18 приватних (3571 учень). У вищих навчальних закладах Галичини для українців встановлювалися обмеження – висока плата і п’ятивідсоткова норма (у Львівському університеті). Тому у 1921 – 1925 рр. у Львові нелегально діяв „таємний університет”, який надавав українській молоді можливість здобути вищу освіту.

Утиски українського населення в Польщі в національній сфері доповнювалися соціально-економічним гнобленням. Уряд Польщі свідомо проводив економічну політику, за якою українські землі були перетворені на аграрно-сировинний придаток, ринок збуту і джерело дешевої робочої сили для індустріально розвинених польських земель. Тобто економічна політика польського уряду щодо українських земель носила колоніальний характер. Штучно стримувався і розвиток української кооперації. Переважали дрібні промислові підприємства. 85 % належало галузям видобувної промисловості (нафта, ліс, харчова та ін.). Було засилля іноземного капіталу (англійського, французького, німецького).

Українське селянство страждало від безземелля і малоземелля. В Галичині у 1924 р. 44 % загальної площі становило поміщицьке землеволодіння. Поміщицькі маєтки в середньому налічували від 3500 до 4000 га. Була проведена аграрна реформа, за якою частина поміщицьких земель викуплялася, а потім продавалася селянам, але вона носила яскраво виражений шовіністичний характер. За таємним наказом українським селянам дозволено було продавати лише 5 % всіх викуплених поміщицьких земель, а інші землі надавалися „осадникам”, польським колоністам – колишнім військовослужбовцям. За 20 – 30-ті роки чисельність осадників зросла до 300 тисяч. За цей же час із західноукраїнських земель Польщі емігрували за океан приблизно 240 тисяч українських селян. У результаті зростала частка польського населення, а українського зменшувалася, особливо в містах. Так, у1939 р. у Львові було українців - 16,2 %, поляків – 50,8 %, євреїв – 31,9 %.

2. Посилення українського національно-визвольного руху у Польщі у 20 – 30-ті рр.У результаті просто неминучим ставало посилення національно-визвольного руху на західноукраїнських землях, особливо в Галичині. Зростала політична активність і національна свідомість українців, чому в значній мірі сприяла діяльність українських політичних партій та організацій.

У 1925 р. на базі УНДП було утворено міжпартійне Українське національно-демократичне об`єднання на чолі з Д. Левицьким, яке у 20-ті роки було однією з найвпливовіших політичних сил в Галичині. УНДО виступало за здобуття Україною самостійності, але без терористичних методів, за демократичний розвиток української держави. До УНДО входив цвіт української інтелігенції краю. На виборах до польського сейму УНДО отримала 600 тисяч голосів. Активно діяла Українська радикальна партія, яка в Галичині налічувала 20 тисяч чоловік, переважно селян. УРП виступала за самостійність України. На початку 30-х рр. галицькі радикали об`єдналися з українськими есерами Волині в Українську соціалістичну радикальну партію.

У 1919 – 1938 рр. діяла Комуністична партія Західної України, як складова частина Комуністичної партії Польщі. КПЗУ діяла в підпіллі. Найбільший вплив на маси вона мала у 20-ті роки, але в 30-ті роки її вплив різко скоротився, до чого спричинили сталінські репресії, голод в УРСР та ін. Діячі КПЗУ самі ставали жертвами сталінських репресій. У 1938 р. рішенням Комінтерну за вказівкою Сталіна КПЗУ і КПП були розпущені.

У 1929 р. у Відні утворилася Організація українських націоналістів, яка об’єднала Українську військову організацію (УВО) і радикальні студентські націоналістичні групи. До кінця 1938 р. очолював ОУН Євген Коновалець, якого було вбито радянським агентом. Ідеологію ОУН становив „інтегральний” (вольовий, чинний, дієвий) націоналізм, засади якого розробив Д. Донцов. За цим вченням нація становила абсолютну цінність, досягнення незалежності України проголошувалося найвищою метою, для її досягнення прийнятні були будь-які методи.

У 30-ті роки вплив ОУН в Галичині різко зростає, особливо серед молоді (на 1939 р. в ОУН налічувалося 20 тисяч членів). Оунівці розгорнули широку діяльність, особливо застосовуючи активні форми боротьби: демонстрації, страйки, бойкоти, також і терористичні акти – експропріації, акти саботажу, десятки замахів. Так, було вбито комісара польської поліції у Львові Є. Чехівського, радянського дипломата О. Майлова та ін. У відповідь на терор ОУН були застосовані репресії з боку польських властей. Восени 1930 р. на українських землях була проведена так звана „пацифікація” (втихомирення, умиротворення), коли спецзагони поліції і війська чинили фізичні розправи над активними українськими діячами, громилися українські товариства та кооперативи. У 1934 р. оунівці вбили міністра внутрішніх справ Польщі К. Перацького, якого вважали головним винуватцем кривавої пацифікації 1930 р. У відповідь почалися нові репресії, арешти і гучні судові процеси над оунівцями. У 1935 – 1936 рр. відбувся Варшавський процес, який виніс смертний вирок С. Бандері, М. Лебідю, Я. Карпинцю, але амністія замінила його на довічне ув`язнення. У 1934 р. на Поліссі у м. Березі Картузькій було створено концтабір для політв`язнів, переважно українців.

На відміну від ОУН лідери УНДО виступали проти насильницьких, терористичних методів боротьби, намагаючись досягти порозуміння з поляками. У 1935 р. між лідерами УНДО і польським урядом була укладена угода під назвою „нормалізація”, за якою УНДО відмовилася від антиурядової боротьби, а польський уряд припинив переслідування українських демократичних організацій. Один із лідерів УНДО, В. Мудрий був обраний віце-маршалом польського сейму. У цілому наприкінці 30-х років ситуація на українських землях в Польщі залишалася напруженою.

3. Становище Північної Буковини у складі Румунії в 20 – 30-ті рр. Інша частина західноукраїнських земель – Північна Буковина і Південна Бессарабія з 1918 р. опинилися під владою Румунії. Становище українців на цих землях було найбільш важким. Особливо у 1918 – 1928 рр., коли на окупованих Румунією територіях діяв стан облоги (воєнний стан), тобто була заборонена будь-яка легальна політична діяльність. Українське населення в Румунії піддавалося жорстокому національному і соціально-економічному гнобленню.

Політика румунського уряду щодо українців була класично колоніальною. Українці визнавалися не українцями, а „слов’янізованими румунами”. Активною була асиміляція краю, румунська мова була державною, використання і вживання української мови заборонялося. У Північній Буковині було українських початкових шкіл: у 1914 р. – 218, у 1920 р. – 157, а у 1926 – 1927 рр. – 0. З 1919 р. на роботу в державні установи брали лише тих, хто знав румунську мову, українська мова була заборонена. Українські міста і села перейменовувалися на румунські. Закриті були всі гімназії та профшколи з українською мовою навчання. Також були закриті культурно-освітні товариства, заборонено ввозити українські книжки і музичні твори. У Чернівецькому університеті закрили українські кафедри. Жертвою стала і православна церква, бо румуни теж були православні.

Економічне становище українських земель у складі Румунії було надзвичайно важким. В промисловості абсолютно переважало дрібне кустарне виробництво, найбільш розвинутими були харчова і лісова промисловості. Високим було безробіття. Рівень життя був одним з найнижчих у Європі. На селі панувало малоземелля і безземелля серед селян. Населення окупованих Румунією земель чинило опір. 16 – 25 вересня 1924 р. в Бессарабії відбулося Татарбунарське повстання, в якому брало участь і українське населення.

З 1928 р. почалися деякі послаблення. В школах впроваджувалося викладання української мови, але у 1934 р. це було скасовано. Легалізоване було політичне життя. З 1927 р. в Північній Буковині діяла Українська національна партія, ліберальна організація, яка захищала національні інтереси українців, але виключно легальними методами діяльності. З 1929 р. почала діяти легальна організація „Визволення”, а у 30-ті роки формуються націоналістичні організації. Але у 1938 р. в Румунії до влади прийшли військові і легальна політична діяльність знову була заборонена.

 

 

38. Геополітична ситуація навколо західноукраїнських земель наприкінці 30-х – на початку 40-х рр. ХХ ст.

1. Події у Закарпатті у 1938 – 1939 рр. Карпатська Україна.Закарпаття з 1919 р. перебувало у складі Чехословаччини. Становище українців тут було значно кращим, ніж у Польщі чи Румунії. Чехословацький уряд дбав про економічний розвиток краю, до того ж асиміляційні процеси тут були більш слабкі. Проте обіцяної автономії Закарпаттю надано не було. Ситуація змінилася у 1938 р., коли Німеччина висунула територіальні претензії до Чехословаччини. У вересні 1938 р. Англія, Франція, Італія і Німеччина уклали Мюнхенський пакт, за яким відбулося розчленування Чехословаччини. 23 жовтня 1938 р. Закарпаття отримало автономію. Уряд краю очолили українські патріотично настроєні діячі, які виступали за побудову автономної української держави. У січні 1939 р. саме ці діячі створили Українське Національне об`єднання, яке 13 лютого 1939 р на виборах до сейму (парламенту) здобуло 86 % всіх голосів. 15 березня 1939 р на засіданні Сейму за ініціативою УНО було проголошено незалежну українську державу в Закарпатті, яка дістала назву Карпатська Україна. Її президентом було обрано лідера УНО Августина Волошина. Проте, вже 14 березня 1939 р війська Угорщини почали окупацію Закарпаття і за кілька днів успішно її завершили. Карпатська Україна, ледве народившись, відразу перестала існувати. Сталін, виступаючи на XVIII з`їзді ВКП(б), так охарактеризував Карпатську Україну: „Комашка, що хоче прилучити до себе слона”.

2. Радянсько-німецькі договори 1939 р. і доля західноукраїнських земель.Цікава геополітична ситуація наприкінці 30-х рр. склалася й навколо інших західноукраїнських земель. Готуючись до широкомасштабної війни на заході нацистська Німеччина прагнула забезпечити собі тил і домовитися з СРСР. Сталін виявився готовим до діалогу. 23 серпня 1939 р. у Москві було укладено радянсько-німецький пакт про ненапад – пакт Молотова – Рибентропа, таємний протокол якого розмежував сфери впливу обох держав у Східній Європі. До сфери впливу СРСР відійшли Західна Україна, Західна Білорусь, Бессарабія, Прибалтика. Цей договір розв’язав Німеччині руки.

1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася друга світова війна. 17 вересня 1939 р. Червона Армія перейшла польсько-радянський кордон і здійснила окупацію західних земель України і Білорусії. 28 вересня 1939 р. СРСР і Німеччина підписали „Договір про дружбу та державний кордон”, який чітко поділив захоплені землі Польщі між ними. Так Східна Галичина, Західна Волинь і Західне Полісся увійшли до складу СРСР у вересні-жовтні 1939 р.

У червні 1940 р. уряд СРСР поставив ультиматум Румунії з вимогою повернути Бессарабію і Північну Буковину, окуповані у 1918 р. Німеччина це підтримала і Румунія повернула ці землі СРСР. Так, за винятком Закарпаття, на літо 1940 р. всі українські землі об`єдналися в єдиних державних кордонах.

3. Радянізація західноукраїнських земель.На приєднаних західноукраїнських землях сталінське керівництво почало їх радянізацію, тобто проведення за сталінським сценарієм перетворень в політичній, економічній та культурній сферах. Ці дії оцінюються досить суперечливо. Був позитив. Була розширена мережа навчальних закладів і проведена українізація системи освіти всіх рівнів. Збільшилася кількість україномовних періодичних видань, театрів та ін. Частина бідноти з підвалів переїхала до добре влаштованих квартир. Було введено безкоштовне медичне обслуговування. Усе це схвально було зустрінуте, особливо незаможним населенням. В економіці проводилася відміна приватної власності на засоби виробництва. Була проведена націоналізація промисловості, конфіскація поміщицьких земель, але скоро розгорнулася примусова колективізація за сталінським зразком. Були закриті всі політичні партії і громадські об`єднання. Почалися репресії, особливо проти “соціально чужих” (капіталісти, поміщики, урядовці, офіцери та ін). Репресії набули великих масштабів. 10% населення краю в ці роки стало жертвами сталінських репресій.

Єдиною політичною силою, спроможною протистояти сталінському режимові на західноукраїнських землях, залишалася ОУН, яка зберегла свою підпільну мережу і чинила опір. У січні 1941 р. у Львові відбувся гучний процес над 59 членами ОУН, переважно молоддю (студенти і учні), з яких 42 (11 дівчат) були засуджені до розстрілу. Проте остаточне завершення радянізації західноукраїнських земель було перервано нападом на СРСР нацистської Німеччини.

 

39. Напад нацистської Німеччини на СРСР. Окупаційний режим в Україні

1. Бойові дії на території України влітку 1941 – 1942 рр.22 червня 1941 р. раптовим нападом військ нацистської Німеччини та її союзників на СРСР почалася Велика Вітчизняна війна. В Україні наступала група армій „Південь”, яка діяла проти радянських військ Південно-Західного і Південного фронтів. Початок війни для радянських військ виявився вкрай несприятливий, вони зазнали величезних втрат, але чинили опір, який дедалі зростав. 23 – 9 червня 1941 в районі Луцьк – Броди – Рівне – Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни. 7 липня – 19 вересня 1941 р. тривала оборона Києва, 5 серпня – 16 жовтня 1941 р. тривала оборона Одеси, а у жовтні 1941 р. – липні 1942 р. тривала оборона Севастополя. 25 серпня 1941 р. німецько-фашистські війська захопили Дніпропетровськ. У другій половині вересня 1941 р. сталася трагедія Південно-Західного фронту, одна з найбільших поразок Червоної Армії на початку війни. В оточенні німецьких танкових колон опинилося 4 армії, в полон потрапило 665 тисяч чоловік, загинуло й командування фронту разом з командуючим генерал-полковником Кирпоносом. На кінець 1941 р. не окупованими залишилися лише східні райони Харківщини, Донбасу та Севастополь.

У травні 1942 р. радянські війська спробували провести наступальні операції в районі Харкова і Керчі, але зазнали поразки. В полон потрапило 440 тисяч чоловік. 28 серпня 1942 р. захопивши місто Свердловськ Ворошиловградської області, німецько-фашистські війська завершили окупацію українських земель. На їх території було встановлено жорстокий окупаційний режим.

2. Окупаційний режим в Україні.Вся територія України була поділена на кілька частин. Під назвою „Трансністрія” до складу Румунії включили Одещину, частини Миколаївської, Вінницької областей та Лівобережжя Молдови. Під назвою дистрикт (округ) Галичина до складу Генерал-губернаторства (польські землі) були включені західноукраїнські області (Львів, Тернопіль, Станіслав, Дрогобич). Прифронтові області безпосередньо підпорядковувалися військовому командуванню. Інші українські землі утворили Рейхскомісаріат „Україна”, очолений Еріхом Кохом, який виділявся своєю жорстокістю до слов’ян.

На окупованих землях було встановлено „новий порядок”, за яким місцеве населення перетворювалося у дискриміноване і нерівноправне. Були встановлені різні заборони, діяли закони військового часу. Проводилися репресії, особливо щодо єврейського населення. Всього було знищено 3,9 млн. цивільного населення і 1,3 млн. військовополонених.

Проводилася широкомасштабна програма економічного пограбування України. Вивозили продовольство, сировину, устаткування, пам’ятники культури, плодові дерева, навіть чорнозем. На каторжні роботи до Німеччини було вивезено 2.2 млн. людей, переважно молоді. Усі ці заходи здійснювалися у відповідності до плану „Ост”, розробленому ще напередодні війни, за яким вирішувалася доля окупованих східних земель, і України також. За цим планом передбачалося перетворення України в колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейху, „життєвий простір” для колонізації представниками „вищої раси”. Місцеве населення підлягало витісненню і фізичному знищенню.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.52.11 (0.015 с.)