Специфіка зображуваного в п’єсі життя

 

Життя і діяльність людини, як правило, спрямована до певної мети. Кожен вид людської діяльності (трудової, суспільно-політичної, творчої тощо) – це прагнення досягти конкретної мети у визначеній сфері існування. Досягнення цієї мети відбувається як ряд послідовних подій: реальне життя наповнене конфліктами і конфліктними ситуаціями. Виникнувши в конкретній сфері життєдіяльності, конфлікт так чи інакше впливає на все людське існування. Сфери дійсності, в яких драматург вивчає людські характери, максимально різноманітні, але одна п’єса не може відобразити всю різнобарвність людського життя. П’єса – це завжди ланка, вирвана з загального ланцюга життєвих подій, обмежена часовими рамками і сферою окремого виду діяльності, у межах якого відбувається конфлікт.

Прагнення персонажів і їх вчинки обумовлені суспільним середовищем, усім устроєм життя. Суспільне середовище – поживний ґрунт, на якому виростають конфлікти. Існуючі в ньому відносини (соціальні, політичні, правові, виробничі, сімейні, моральні) створюють умови для виникнення і подальшого розвитку конфліктів, визначають їх характер. П’єса – це завжди поєднання таких фактів, обставин і відносин, котрі неодмінно повинні викликати конфлікт. І тому студентів-режисерів мають зацікавити причини, що сприяють виникненню драми.

Для того, щоб вивчити життєву основу п’єси, режисер має знати 1) час написання п’єси; 2) основні проблеми суспільного життя у той період; 3) відображення цих проблем у п’єсі.

На даному етапі необхідно вивчити життя людей тієї історичної епохи, яку охоплюють події п’єси; проаналізувати і побачити в своїй уяві той конкретний проміжок часу, місця дії, те конкретне середовище, в якому відбувається конфлікт. Варто звернути особливу увагу не на те, як це буде виглядати на сцені, а уявити собі, як це могло бути у житті, побачити у своїй уяві конкретні події дійсності. Необхідно відповісти на запитання:

– де і коли відбувається дія п’єси;

– які суспільні відносини характеризують запропоновану історичну епоху і запропонований рамками п’єси час;

– спосіб життя того суспільного середовища, в якому відбувається дія п’єси;

– які основні події передували початку п’єси і створили умови для виникнення конфлікту.

 

Ряд подій

Ряд подій п’єси в цілому розкриває етапи розвитку драматичного конфлікту – наскрізної дії. Наступний етап аналізу п’єси – детальне вивчення її дійової основи – фабули.

Фабула – це кістяк або ланцюг основних подій п’єси. З олівцем в руках, ідучи точно за текстом, необхідно ретельно виявити факт за фактом, подію за подією і записати їх, тобто скласти дійовий конспект п’єси. Після прочитання цього конспекту в уяві режисера відтворюється вся п’єса.

Аналіз п’єси починається з визначення дієвих фактів, за якими студент-дипломник встановлює фабулу п’єси (дієвий конспект п’єси). Дієві факти п’єси – це об’єктивно дана режисерові дійсність, запропонована автором. Ланцюг подій п’єси дає можливість побачити послідовність, взаємовідношення подій, має початок і кінець. Запис подій у дієвому конспекті має бути лаконічним і відображати їх послідовність 1. 2. 3….

Дієвий конспект п’єси дозволяє зрозуміти її сюжет – тобто ряд подій у їхньому причинно-часовому зв’язку.

Зміст цього розділу дипломної роботи складає перелік подій п’єси, доповнений викладом сюжету. Ясно, логічно і детально виписана фабула дає зрозуміти - що власне відбувається у п’єсі і як розвивається у ній дія.

Слід зауважити, що кількість подій п’єси, як правило, співпадає з кількістю епізодів, але епізодів може бути дещо більше.

Ми розглядаємо подію, як дієвий факт композиційного розвитку конфлікту, який впливає на взаємовідносини усіх дійових осіб і ставить їх перед необхідністю прийняття рішення про подальшу поведінку, тобто змінює дію.

Працюючи над сюжетом п’єси, режисер має скласти „роман життя” героїв п’єси.

Складаючи такий „роман” із запропонованих обставин слід зрозуміти не лише як живуть персонажі, а й те, як вони жили до початку п’єси, як підійшли до сьогоднішнього дня, що сформувало їхні характери і наповнило їх душі, що впливало на становлення чи деградацію особистості.

В роботі над будь-якою п’єсою слід співставити зображене автором життя з історичним тлом, на якому відбуваються події.

Скласти „роман життя” за п’єсою – це значить встановити всю лінію життя персонажів, зрозуміти логіку їхньої поведінки, знайти мотиви їхніх вчинків, відтворити у своїй уяві особливості їхнього побуту, оточуючого середовища.

 

Основні події п’єси

Передумови для виникнення драматичного конфлікту створюються цілою низкою обставин, але безпосереднє його виникнення – початкова подія.

Початкова подія передує початку п’єси, і знаходиться за її межами. Дійові особи ще не вступили у відкриту боротьбу, але необхідна ланка в ланцюгу обставин, що заклала підвалини конфлікту, вже створена. В цьому смислі, початкову подію можна порівняти із зведенням спускового гачка пістолета. Відкрита боротьба ще не почалася, але конфліктуючі сторони вже готові до неї. Зараз вони знаходяться у динамічній рівновазі, і для виникнення відкритої боротьби необхідно, щоб рівновага була порушена активною дією однієї із сторін, необхідно, щоб хтось натиснув на спусковий гачок.

Основна подія відбувається в результаті першого відкритого зіткнення і дає поштовх усієї дії п’єси. Пружина запущена у дію, рівновага порушена, конфлікт виявляє себе у діях – вчинках. Активні дії однієї із сторін викликають у відповідь дії іншої. Виникає відкрита боротьба, котру важко зупинити. Чим вона завершиться?

Відповісти на це питання означає – визначити головну подію п’єси.

Намагаючись досягнути своєї мети, кожна сторона здійснює ряд дій, які наштовхуються на дії-відповіді протилежної сторони. Виникає ряд подій. Події, що гостро змінюють напрямок зображуваного в п’єсі життя, її поворотні моменти – вузлові події. Але вони виникають не самі по собі, а органічно пов’язані і підготовлені низкою менш важливих подій. Сукупність усіх цих подій п’єси і складає її подійний ряд. Необхідно пам’ятати, що кожна подія органічно пов’язана як з попередніми, так і з наступними подіями. В цьому розділі “Постановочного плану” подійний ряд має бути записаний у вигляді ряду взаємопов’язаних вузлових подій п’єси.

Кожна п’єса – авторське дослідження певного протиріччя, проблеми, яка існує або існувала в житті. Щось примушує автора написати її, якесь життєве явище, яке викликає до життя ті чи інші події. Це явище в оточуючій дійсності, цей ґрунт, на якому виростає та базується проблема, протиріччя – основа для виникнення конфлікту, називається початковою запропонованою обставиною.

Початкова запропонована обставина не змінюється на протязі всієї п’єси (хіба що в самому кінці). Вона тісно пов’язана з авторським болем, з проблематикою п’єси.

Безглузда ворожнеча кланів – ось що турбує автора „Ромео і Джульєтти”. Початкова запропонована обставина „Ревізора” – царство шахраїв.

Визначаючи початкову запропоновану обставин п’єси, треба співставити відображене у п’єсі життя в історично-конкретною ситуацією того часу, в якому розвиваються події.

Драма – це завжди боротьба, конфлікт. Конфлікт можна визначити в кожній дії – це боротьба з заважаючими запропонованими обставинами. Але в кожній п’єсі є головний конфлікт – боротьба за розв’язання суперечностей, пов’язаних з головною проблемою твору, яка виявляється у конфлікті.

Конфлікт – це зіткнення початкової запропонованої обставини з ведучою.

Ведуча запропонована обставина знаходиться у протиріччі з початковою запропонованою обставиною, створюючи наче два полюси магніту, між якими виникає силове поле – напруження:

- ведуча запропонована обставина;

- початкова запропонована обставина.

Ведуча запропонована обставина завжди виникає в п’єсі на наших очах, і закінчується також. Конфлікт себе вичерпує у часових рамках – це закон драматургічного твору.

Якщо вважати, що будь-яка життєва подія виражає драматичну конфліктність процесу розвитку життя, то очевидно, що подія в драмі є виразником конфліктного розвитку дії п’єси.

Г.О. Товстоногов відзначає в методі дійового аналізу п’єси одну з найбільш суттєвих особливостей: „...сутність методу полягає у тому, що кожна хвилина, кожна секунда сценічної дії це неспинний двобій. Режисерові треба пам’ятати, що взагалі не існує сценічного життя без конфлікту... Побудувавши ланцюг подій, треба виявити в них послідовний ряд конфліктів, з яких виникає дія”. (Товстоногов Г.О. Про професію режисера. – М.,1967. –
с.261, 263.).

Подія завжди конфліктна (боротьба з заважаючими обставинами). Можна розглядати подію як одиницю життєвого простору – вона завжди триває і відбувається на наших очах. Подія в театрі завжди відбувається зараз, сьогодні тут і являє собою зорове часово-просторове існування дії. Подія триває доти, доки не з’явиться нова ведуча запропонована обставина, яка змінить мету дії персонажів.

Подія завжди визначається дієсловом або дієслівним іменником – приготування до зустрічі, чекання бенкет, бунт та інше.

Вивчаючи п’єсу, необхідно акцентувати увагу на головних, визначальних подіях тієї життєвої історії, яка складає основу сюжету. Це дозволяє режисерові охопити суть всіх ролей та розвитку конфлікту, розібратись в наскрізній дії та в контрдії п’єси, наблизити їх до надзавдання.

К. С. Станіславський пропонував поглянути на будь-який етап свого життя, згадати, яка подія на цьому відтинку життя була головною, визначальною. І тоді можна зрозуміти, як вона вплинула на ваші відносини з людьми. Щоб оцінити ту чи іншу подію п’єси, Станіславський пропонував подумки виключити її. Уявіть собі, як би склалося життя дійової особи, якби даного факту не сталося, якби Себастьян в „Дванадцятій ночі” В. Шекспіра не зустрівся з Олівією? Як склалась би доля Катерини, якби вона не зустріла Бориса („Гроза” О.М. Островського)?

Навіть там де зовнішня дія мало виявлена, де все підпорядковане внутрішньому розвитку, де життя втілюється в його природній течії, події складають основу для почуттів, думок, переживань героїв, як, наприклад, в творчості А.П. Чехова. Початковою подією, яка зруйнувала мирне життя в „Дяді Вані” А.П. Чехова, є відставка Серебрякова і наступний за цим приїзд подружжя Серебрякових в маєток до Войницьких, відкриття справжньої цінності професора та усвідомлення безглуздості власної жертви.

Вірно визначити події п’єси – це по суті, зробити крок до конкретного постановочного плану і до розподілу композиційної побудови вистави. Події п’єси – це ті зерна, з яких потім виростають образи майбутньої вистави.

Основні події п’єси:

1. Початкова подія обов’язково починається за межами п’єси і закінчується на наших очах; зрозуміло, що до відкриття завіси було вже якесь життя; вона дає поштовх дії п’єси, служить причиною подальших подій.

2. Основна подія (перша) – виникає там, де починається конфлікт, з неї починається боротьба по наскрізній дії п’єси; ведуча запропонована обставина п’єси одночасно є ведучою запропонованою обставиною основної події. (Вона є зав’язкою п’єси).

3. Центральна подія – найбільш напружений момент сценічної боротьби, коли конфлікт досягає найвищої точки в своєму розвитку і повинен вирішитись, — настає криза і момент переходу з однієї якості в іншу; поворот в розвитку наскрізної дії. (Це кульмінація розвитку конфлікту).

4. Фінальна подія – це подія, в якій ведуча запропонована обставина п’єси і закінчується боротьба по лінії наскрізної дії; наскрізна дія торжествує, стверджується, або зазнає поразки. (Це розв’язка п’єси).

5. Головна подія – починається у нас на очах і закінчується за фінальною завісою; це режисерська подія, яка безпосередньо пов’язана з надзавданням.

Режисер повинен дати визначення кожної події, зважаючи на суть того, що відбувається. Наприклад: початкова подія в п’єсі „Ромео і Джульєтта” – „провокація сутички”, головна подія „Перемир’я”.

Кожна подія розвивається протягом певного часу, має початок, розвиток і закінчення. В тексті п’єси потрібно знайти і підкреслити точні фрази, які умовно будуть межами подій, для того, щоб знати де починається одна подія і закінчується інша, а також для розподілу п’єси на режисерські епізоди.

Бажано, щоб назва (визначення) події була короткою, образною, збуджувала асоціації. Від назви події багато у чому залежать конкретні завдання, які повинен вирішувати режисер з акторами. Назви подій режисер буде визначати в залежності від того, що в п’єсі, яку він аналізує, буде головним, на чому зроблено акцент. Враховуючи, що зміст може розвиватися по лінії зовнішньої та внутрішньої дії, назва подій може визначатися в цих двох напрямках з акцентом на внутрішню дію. Наприклад: в якійсь умовній п’єсі зовні подія може бути названа „Бал”, а за характером внутрішньої дії та ж сама подія може називатися „Змова”.

Суттєве значення має для режисера уточнення, в якій частині композиційної побудови п’єси знаходиться дана подія; це може допомогти у визначенні її сутності. Перспектива назв подій повинна відчуватися за законами наростання в розвиткові сценічної боротьби. Це допомагає режисерові та акторам з’ясувати природу конфліктів, які рухають дію п’єси, визначити перші, другі та подальші плани сценічної дії.