ТОП 10:

В. О. Богатирьов, Г. Д. Борейко



В. О. Богатирьов, Г. Д. Борейко

ДИПЛОМНА РОБОТА
З РЕЖИСУРИ

(постановочний план вистави)

Методичний посібник для написання дипломних робіт

(кредитно-модульні технології навчання)

для студентів спеціальності

7.02020101 „Театральне мистецтво”

Рівне – 2015


УДК 792.071.2(07)

ББК 85.330.7 р

Б 73

Богатирьов В. О., Борейко Г. Д.

Б 73Дипломна робота з режисури (Постановочний план вистави): Методичний посібник для написання дипломних робіт. – Рівне: РДГУ, 2009. – 55 с.

 

Затверджено науково-методичною радою Рівненського державного гуманітарного університету

Протокол № 3 від 12 лютого 2014 року.

Рекомендовано до друку на засіданні кафедри театральної режисури протокол № 4 від 10 грудня 2014 року.

Рецензенти:

В.В. Вербець, доктор педагогічних наук, професор Рівненського державного гуманітарного університету;

Л.Т. Мельничук-Ізарова, професор РДГУ, народна артистка України, актриса Рівненського обласного академічного українського музично-драматичного театру.

 

Методичний посібник „Дипломна робота з режисури (Постановочний план вистави)” містить методичні поради для виконання дипломної роботи з режисури студентами денної та заочної форми навчання, схему постановочного плану вистави, додатки, які необхідні при постановці дипломної вистави, список рекомендованої літератури. Методичний посібник буде корисним при виконанні дипломної роботи студентами вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальністю 7.020201 „Театральне мистецтво”.

УДК 792.071.2(07)

ББК 85.330.7 р

 

© Богатирьов В.О., Борейко Г.Д., 2015

© РДГУ, 2015

 
 

ПЕРЕДМОВА


Дані методичні вказівки розроблені на підставі „Положення про дипломні роботи РДГУ” затвердженого Вченою радою РДГУ 26.11.1999 р. (протокол № 3) .

1. Дипломні роботи виконуються на завершальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі і передбачають:

– систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних умінь з основної фахової дисципліни-режисури та майстерності актора і застосування їх при постановці дипломної вистави у професійному або аматорському театральному колективі;

– вміння самостійно застосувати набуті теоретичні знання та практичні навички у постановці конкретної вистави у конкретному творчому колективі, починаючи з вибору п’єси, її ідейно-тематичного аналізу, створення режисерського задуму вистави, знаходження відповідних засобів його втілення та організації творчої діяльності театрального колективу.

2. Орієнтовна тематика дипломних робіт формується кафедрою театральної режисури з числа найбільш актуальних та високохудожніх творів української, сучасної та класичної драматургії. Студенту надається право самостійно обрати тему дипломної роботи з обґрунтуванням свого вибору з позицій художньої досконалості, актуальності та доцільності її постановки саме у даному театральному колективі.

3. Закріплення за студентом теми дипломної роботи згідно особистої заяви і за поданням кафедри (витягу з протоколу засідання кафедри) оформляється наказом ректора.

4. Керівниками дипломних робіт призначаються кандидати наук, доценти, ведучі висококваліфіковані спеціалісти, художні керівники курсів, провідні викладачі фахових дисциплін, керівники театрально-мистецьких закладів та установ.

Керівник розробляє завдання на виконання дипломної роботи. Графік виконання її етапів затверджується завідуючим кафедрою та разом із дипломною роботою представляється в ДЕК.

Керівник дипломної роботи надає допомогу студентові у розробці календарного графіка роботи на час написання постановочного плану, рекомендує необхідну літературу та інші джерела за обраною темою, надає необхідні консультації у розробці режисерського аналізу п’єси, задуму та його втілення у дипломній виставі.

На засіданнях кафедри періодично заслуховуються звіти керівників дипломними роботами про хід її написання.

5. На керівництво дипломною роботою, на здобуття освітнього рівня „спеціаліст”, відводиться до 26 годин. З метою забезпечення успішного виконання студентом творчих завдань, керівник дипломної роботи може надавати практичну допомогу та консультації на місці практичного втілення-постановки дипломної вистави у театральному колективі, брати участь у прийомі дипломної вистави та її обговоренні комісією на базі переддипломної практики .

6. Дипломна робота з режисури – постановочний план вистави виконується на основі глибокого вивчення літератури зі спеціальності та практичного застосування фахових умінь та знань у виборі, постановці та організації прокату театральної багатоактної або одноактної вистави на базі театрального колективу.

Дипломна робота з режисури складається:

- з плану в якому відображено структуру та зміст постановочного плану і вказано сторінки письмової роботи;

- із вступу,в якому визначається актуальність обраної для постановки п’єси, її відповідність творчим та технічним і матеріальним можливостям колективу, її ідейно-художні якості, проблематика та драматургічна досконалість, виховне значення постановки, ідейно-естетичну спрямованість та інші необхідні аспекти майбутньої постановки;

- основної частини, в якій викладаються основні результати режисерського аналізу п’єси, вивчення творчості автора та аналізу історичної епохи, зображеної в п’єсі; найважливіші параметри режисерського задуму вистави та етапи його практичного втілення в роботі з виконавцями;

- висновків, які відображають результати, досягнуті режисером в ході теоретичної та практичної постановочної роботи;

- переліку використаної літератури та інших джерел;

- а також додатківу яких відображено практичну роботу режисера-постановника над п’єсою в театральному колективі.

Обсяг дипломної роботи не повинен перевищувати 60-70 сторінок машинописного тексту надрукованого через 1,5 міжрядковий інтервал на аркушах стандартного (А 4) формату. Розмір шрифту (кегель) – 14. Шрифт “Times”. Береги зверху, знизу – 2 см, зліва – 2,5 см, праве поле – 1,5 см. Рекомендується виділяти заголовками окремі її частини, окремі розділи постановочного плану. Студент має скласти перелік використаної та цитованої літератури. Окремо подаються всі необхідні додатки за вказаними зразками.

Дипломна робота повинна бути надрукована чи набрана на комп’ютері, на стандартних листах і подана на кафедру у переплетеному вигляді з усіма додатками (див. Схему Постановочного плану).

7. Виконана письмова робота подається керівникові не пізніше, ніж за три тижні до початку Державних екзаменів.

Керівник протягом 10 днів перевіряє дипломну роботу і з короткими висновками подає завідуючому кафедрою для розгляду на засіданні кафедри для рекомендації до захисту в ДЕК.

У висновкахкерівник дипломної роботи відзначає ступінь самостійності студента, позитивні та негативні якості, володіння професійними уміннями та навичками, рекомендує або не рекомендує роботу до захисту з попередньою оцінкою.

У випадку, коли завідуючий кафедрою вважає роботу неготовою до захисту, то дане питання розглядається на засіданні кафедри з участю керівника дипломної роботи та студента. Протокол засідання затверджується проректором з навчальної роботи.

8. Допущена до захисту дипломна робота з режисури передається на зовнішнє рецензування. Склад рецензентів затверджується деканом факультету за поданням завідуючого кафедрою. Рецензія повинна мати оцінку за прийнятою шкалою. Рецензент у 5-ти денний строк ознайомлюється з роботою і дає письмову рецензію. Негативна рецензія не є підставою для відхилення роботи від її захисту.

Після цього дипломна робота з висновками та рецензією знаходиться на кафедрі, де з її змістом можуть познайомитись усі бажаючі. Студент-дипломник повинен ознайомитись із відгуком керівника та рецензією.

9. При захисті дипломної роботи з режисури до ДЕК подаються (не пізніше 1 тижня до захисту) :

– виконана дипломна робота із записом на ній висновку завідуючого кафедрою про допуск студента до захисту;

– письмовий відгук керівника з характеристикою самостійності роботи випускника під час підготовки дипломного постановочного плану;

– письмова рецензія на дипломну роботу, завірена підписом рецензента та печаткою відповідної установи;

- протокол прийому дипломної вистави комісією ДЕК (художньою радою театру), завірений печаткою установи, де здійснювалась постановка, з оцінкою.

До Державної комісії подаються також інші матеріали та документи, які свідчать про художньо-мистецьку цінність виконаної творчої роботи постановки вистави (рецензії, відгуки, публікації у пресі, фотографії, буклети, відеоматеріали, макети декорації тощо).

10. Захист дипломної роботи здійснюється на відкритому засіданні Державної екзаменаційної комісії за участю не менше половини її складу при обов’язковій присутності голови комісії.

Для розкриття змісту дипломної роботи студенту надається не більше 20 хвилин. Студент коротко повинен повідомити про мотиви вибору даного драматичного твору, його актуальність, особливості сучасного прочитання та режисерського трактування матеріалу, про основні параметри режисерського задуму та етапи його втілення у практичній роботі з театральним колективом. Після повідомлення зачитується відгук керівника, рецензія на письмову роботу, протокол прийому вистави на базі конкретного театрального колективу, рецензії на виставу, заслуховуються відповіді студента на запитання членів комісії.

ДЕК на закритому засіданні обговорює результати захисту та простою більшістю голосів виносить рішення про оцінку роботи: „відмінно”, „добре”, „задовільно”, „незадовільно”.

Повторно захист дипломної роботи з метою підвищення оцінки не дозволяється.

Члени ДЕК підписують протокол (спеціального зразка) і залікові книжки студентів, в яких у визначеному місці робиться запис про результати захисту дипломної роботи.

11. Після захисту дипломні роботи зберігаються на кафедрі протягом 5 років. Дипломними роботами можуть користуватися студенти, викладачі, аспіранти, працівники мистецьких закладів. За їх зберігання несуть відповідальність матеріально визначені особи – старший лаборант кафедри.

Згідно з „Положенням про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців” (Рівне: РДГУ, 2005) затвердженого Вченою радою РДГУ від 31.08.2005 року протокол № 1 – дипломна робота – це індивідуальне завдання науково-дослідницького, творчого чи проектно-конструкторського характеру, яке виконує студент на завершальному етапі фахової підготовки.

Дипломна робота з режисури є основною комплексною формою вияву рівня теоретичних знань і практичних умінь в розробці проекту постановочного плану вистави та його практичного втілення з творчим колективом.

Підготовка дипломної роботи з режисури вимагає певного рівня кваліфікації, володіння основами режисури та майстерності актора (на рівні бакалавра театрального мистецтва).

Теоретична, підготовча та практична частина дипломної роботи з режисури вимагають значних затрат часу на їх виконання і тому в структурі навчального плану на виконання дипломної роботи передбачено 4 кредити ECTS. Слід зауважити, що основна частина роботи виконується студентом самостійно під час проходження переддипломної практики терміном 12 тижнів на базі творчого колективу.

 

 

Проект постановочного плану дипломної вистави

Постановочний план вистави–це створений режисером за певним драматичним твором проект майбутньої вистави. Керуючись ним, режисер у творчій співдружності з колективом театру здійснює постановку даної п’єси на сцені. Постановочний план має на меті допомогти студентам-випускникам впорядкувати та систематизувати свою творчу роботу над п’єсою під час розробки задуму та здійснення її постановки.

Постановочний план повинен бути підготовлений під керівництвом викладача у 9 семестрі. Після здійснення постановки під час переддипломної практики студент допрацьовує постановочний план (редагування, оформлення, тощо).

Постановочний план вистави є теоретичною частиною дипломної роботи з режисури та майстерності актора. Разом з додатками він є свідченням самостійної постановочної режисерської роботи над виставою на базі конкретного театрального колективу. Титульна сторінка постановочного плану оформлюється за встановленим зразком ( див. Додаток 9).

Вступ

У вступі до Постановочного плану вистави студент-дипломник повинен визначити мету і завдання дипломної роботи з режисури, актуальність постановки обраної п’єси, відповідність її ідейно-художніх якостей творчим та матеріальним можливостям колективу театру.

Постановочний план – це проект майбутньої вистави, це фіксація задуму дипломної вистави та його оформлення в конкретний план. Режисерський проект вистави у своїх трьох розділах є відповідним відображенням послідовного процесу пізнання п’єси (аналіз), розробки режисерського задуму та його втілення у виставу.

Передує аналізу і реалізації задуму вибір драматургічного твору для постановки. У вступі студент-дипломник має викласти обґрунтування вибору п’єси для дипломної вистави.

У виборі п’єси, як правило, виявляється світоглядна позиція режисера, його творчі уподобання, прагнення ствердити своєю творчістю певні етичні та естетичні ідеали.

Пошук п’єси визначається ідейним змістом, проблематикою та формою, яка найбільш відповідає прагненням конкретного режисера, його відчуттям сучасності.

Перше, що слід визначити – це ідейна спрямованість п’єси, її проблематика, відчуття надзавдання автора та його актуальність – співзвучність основним проблемам сучасності.

Режисер має визначити – заради чого він сьогодні буде ставити цю виставу, чи викличе вона емоційний відгук у глядача?

Вибір п’єси має враховувати 3 основних умови:

- інтелектуальні можливості та рівень культури майбутніх глядачів;

- професійні, естетичні та етичні можливості творчого колективу театру;

- художній рівень драматургії, умови її сценічного втілення, які диктує автор.

Відомо, що визначні драматургічні твори, художньо-досконалі, але надзвичайно складні для втілення на сцені.

Передчуття надзавдання вистави та її образу визначають мету постановки.

Мета дипломної роботи з режисури – створення проекту майбутньої вистави передбачає вирішення наступних завдань:

- вивчення творчості драматурга;

- теоретичний режисерський аналіз п’єси;

- створення задуму - режисерського вирішення майбутньої вистави;

- розробка основних принципів художнього, музичного оформлення та інших компонентів вистави.

Автор і епоха

 

Театральне мистецтво відображає дійсність не безпосередньо, а через призму авторського задуму. Драматург по-своєму побачив світ, надав своїм уявленням драматичної форми – написав п’єсу. У п’єсі він пропонує своє ставлення до хвилюючих його проблем, своє бачення політичних, соціальних, філософських запитань свого часу: п’єса відображає ту реальну дійсність, в якій живе і творить драматург. Ось чому у даному розділі необхідно проаналізувати епоху, в якій жив і творив драматург, його біографію, світобачення, особливості його творчості, обставини народження обраної для постановки п’єси.

Аналіз п’єси вимагає особливої уваги до постаті драматурга, його творчої манери, стилю автора, всього матеріалу, який допоможе адекватно зрозуміти авторський задум. Стиль автора – це сукупність ідейно-художніх особливостей його творчості: основні ідеї, які визначають його світогляд, зміст його творів, коло сюжетів, характерів, виразні засоби, мова. Стиль драматурга, його розуміння життя і спосіб, яким він відображає болючі проблеми обумовлені тими суспільно-історисними умовами, у яких він формувався як митець, і розвивалась його творчість.

Цей аналіз повинен проводитися на основі вивчення історичних, літературознавчих, біографічних, мемуарних, іконографічних та інших матеріалів.

До аналізу творчості автора, стилю і спрямованості його творчості слід додати інформацію про історію постановок даної п’єси.

Особливої ваги набуває сценічна історія класичної драматургії.

Огляд різних постановок даної п’єси наочно показує оригінальність режисерського трактування, розробленого студентом-дипломником.

 

Ряд подій

Ряд подій п’єси в цілому розкриває етапи розвитку драматичного конфлікту – наскрізної дії. Наступний етап аналізу п’єси – детальне вивчення її дійової основифабули.

Фабула – це кістяк або ланцюг основних подій п’єси. З олівцем в руках, ідучи точно за текстом, необхідно ретельно виявити факт за фактом, подію за подією і записати їх, тобто скласти дійовий конспект п’єси. Після прочитання цього конспекту в уяві режисера відтворюється вся п’єса.

Аналіз п’єси починається з визначення дієвих фактів, за якими студент-дипломник встановлює фабулу п’єси (дієвий конспект п’єси). Дієві факти п’єси – це об’єктивно дана режисерові дійсність, запропонована автором. Ланцюг подій п’єси дає можливість побачити послідовність, взаємовідношення подій, має початок і кінець. Запис подій у дієвому конспекті має бути лаконічним і відображати їх послідовність 1. 2. 3….

Дієвий конспект п’єси дозволяє зрозуміти її сюжет – тобто ряд подій у їхньому причинно-часовому зв’язку.

Зміст цього розділу дипломної роботи складає перелік подій п’єси, доповнений викладом сюжету. Ясно, логічно і детально виписана фабула дає зрозуміти - що власне відбувається у п’єсі і як розвивається у ній дія.

Слід зауважити, що кількість подій п’єси, як правило, співпадає з кількістю епізодів, але епізодів може бути дещо більше.

Ми розглядаємо подію, як дієвий факт композиційного розвитку конфлікту, який впливає на взаємовідносини усіх дійових осіб і ставить їх перед необхідністю прийняття рішення про подальшу поведінку, тобто змінює дію.

Працюючи над сюжетом п’єси, режисер має скласти „роман життя” героїв п’єси.

Складаючи такий „роман” із запропонованих обставин слід зрозуміти не лише як живуть персонажі, а й те, як вони жили до початку п’єси, як підійшли до сьогоднішнього дня, що сформувало їхні характери і наповнило їх душі, що впливало на становлення чи деградацію особистості.

В роботі над будь-якою п’єсою слід співставити зображене автором життя з історичним тлом, на якому відбуваються події.

Скласти „роман життя” за п’єсою – це значить встановити всю лінію життя персонажів, зрозуміти логіку їхньої поведінки, знайти мотиви їхніх вчинків, відтворити у своїй уяві особливості їхнього побуту, оточуючого середовища.

 

Основні події п’єси

Передумови для виникнення драматичного конфлікту створюються цілою низкою обставин, але безпосереднє його виникнення – початкова подія.

Початкова подія передує початку п’єси, і знаходиться за її межами. Дійові особи ще не вступили у відкриту боротьбу, але необхідна ланка в ланцюгу обставин, що заклала підвалини конфлікту, вже створена. В цьому смислі, початкову подію можна порівняти із зведенням спускового гачка пістолета. Відкрита боротьба ще не почалася, але конфліктуючі сторони вже готові до неї. Зараз вони знаходяться у динамічній рівновазі, і для виникнення відкритої боротьби необхідно, щоб рівновага була порушена активною дією однієї із сторін, необхідно, щоб хтось натиснув на спусковий гачок.

Основна подія відбувається в результаті першого відкритого зіткнення і дає поштовх усієї дії п’єси. Пружина запущена у дію, рівновага порушена, конфлікт виявляє себе у діях – вчинках. Активні дії однієї із сторін викликають у відповідь дії іншої. Виникає відкрита боротьба, котру важко зупинити. Чим вона завершиться?

Відповісти на це питання означає – визначити головну подію п’єси.

Намагаючись досягнути своєї мети, кожна сторона здійснює ряд дій, які наштовхуються на дії-відповіді протилежної сторони. Виникає ряд подій. Події, що гостро змінюють напрямок зображуваного в п’єсі життя, її поворотні моменти – вузлові події. Але вони виникають не самі по собі, а органічно пов’язані і підготовлені низкою менш важливих подій. Сукупність усіх цих подій п’єси і складає її подійний ряд. Необхідно пам’ятати, що кожна подія органічно пов’язана як з попередніми, так і з наступними подіями. В цьому розділі “Постановочного плану” подійний ряд має бути записаний у вигляді ряду взаємопов’язаних вузлових подій п’єси.

Кожна п’єса – авторське дослідження певного протиріччя, проблеми, яка існує або існувала в житті. Щось примушує автора написати її, якесь життєве явище, яке викликає до життя ті чи інші події. Це явище в оточуючій дійсності, цей ґрунт, на якому виростає та базується проблема, протиріччя – основа для виникнення конфлікту, називається початковою запропонованою обставиною.

Початкова запропонована обставина не змінюється на протязі всієї п’єси (хіба що в самому кінці). Вона тісно пов’язана з авторським болем, з проблематикою п’єси.

Безглузда ворожнеча кланів – ось що турбує автора „Ромео і Джульєтти”. Початкова запропонована обставина „Ревізора” – царство шахраїв.

Визначаючи початкову запропоновану обставин п’єси, треба співставити відображене у п’єсі життя в історично-конкретною ситуацією того часу, в якому розвиваються події.

Драма – це завжди боротьба, конфлікт. Конфлікт можна визначити в кожній дії – це боротьба з заважаючими запропонованими обставинами. Але в кожній п’єсі є головний конфлікт – боротьба за розв’язання суперечностей, пов’язаних з головною проблемою твору, яка виявляється у конфлікті.

Конфлікт – це зіткнення початкової запропонованої обставини з ведучою.

Ведуча запропонована обставина знаходиться у протиріччі з початковою запропонованою обставиною, створюючи наче два полюси магніту, між якими виникає силове поле – напруження:

- ведуча запропонована обставина;

- початкова запропонована обставина.

Ведуча запропонована обставина завжди виникає в п’єсі на наших очах, і закінчується також. Конфлікт себе вичерпує у часових рамках – це закон драматургічного твору.

Якщо вважати, що будь-яка життєва подія виражає драматичну конфліктність процесу розвитку життя, то очевидно, що подія в драмі є виразником конфліктного розвитку дії п’єси.

Г.О. Товстоногов відзначає в методі дійового аналізу п’єси одну з найбільш суттєвих особливостей: „...сутність методу полягає у тому, що кожна хвилина, кожна секунда сценічної дії це неспинний двобій. Режисерові треба пам’ятати, що взагалі не існує сценічного життя без конфлікту... Побудувавши ланцюг подій, треба виявити в них послідовний ряд конфліктів, з яких виникає дія”. (Товстоногов Г.О. Про професію режисера. – М.,1967. –
с.261, 263.).

Подія завжди конфліктна (боротьба з заважаючими обставинами). Можна розглядати подію як одиницю життєвого простору – вона завжди триває і відбувається на наших очах. Подія в театрі завжди відбувається зараз, сьогодні тут і являє собою зорове часово-просторове існування дії. Подія триває доти, доки не з’явиться нова ведуча запропонована обставина, яка змінить мету дії персонажів.

Подія завжди визначається дієсловом або дієслівним іменником – приготування до зустрічі, чекання бенкет, бунт та інше.

Вивчаючи п’єсу, необхідно акцентувати увагу на головних, визначальних подіях тієї життєвої історії, яка складає основу сюжету. Це дозволяє режисерові охопити суть всіх ролей та розвитку конфлікту, розібратись в наскрізній дії та в контрдії п’єси, наблизити їх до надзавдання.

К. С. Станіславський пропонував поглянути на будь-який етап свого життя, згадати, яка подія на цьому відтинку життя була головною, визначальною. І тоді можна зрозуміти, як вона вплинула на ваші відносини з людьми. Щоб оцінити ту чи іншу подію п’єси, Станіславський пропонував подумки виключити її. Уявіть собі, як би склалося життя дійової особи, якби даного факту не сталося, якби Себастьян в „Дванадцятій ночі” В. Шекспіра не зустрівся з Олівією? Як склалась би доля Катерини, якби вона не зустріла Бориса („Гроза” О.М. Островського)?

Навіть там де зовнішня дія мало виявлена, де все підпорядковане внутрішньому розвитку, де життя втілюється в його природній течії, події складають основу для почуттів, думок, переживань героїв, як, наприклад, в творчості А.П. Чехова. Початковою подією, яка зруйнувала мирне життя в „Дяді Вані” А.П. Чехова, є відставка Серебрякова і наступний за цим приїзд подружжя Серебрякових в маєток до Войницьких, відкриття справжньої цінності професора та усвідомлення безглуздості власної жертви.

Вірно визначити події п’єси – це по суті, зробити крок до конкретного постановочного плану і до розподілу композиційної побудови вистави. Події п’єси – це ті зерна, з яких потім виростають образи майбутньої вистави.

Основні події п’єси:

1. Початкова подія обов’язково починається за межами п’єси і закінчується на наших очах; зрозуміло, що до відкриття завіси було вже якесь життя; вона дає поштовх дії п’єси, служить причиною подальших подій.

2. Основна подія (перша) – виникає там, де починається конфлікт, з неї починається боротьба по наскрізній дії п’єси; ведуча запропонована обставина п’єси одночасно є ведучою запропонованою обставиною основної події. (Вона є зав’язкою п’єси).

3. Центральна подія – найбільш напружений момент сценічної боротьби, коли конфлікт досягає найвищої точки в своєму розвитку і повинен вирішитись, — настає криза і момент переходу з однієї якості в іншу; поворот в розвитку наскрізної дії. (Це кульмінація розвитку конфлікту).

4. Фінальна подія – це подія, в якій ведуча запропонована обставина п’єси і закінчується боротьба по лінії наскрізної дії; наскрізна дія торжествує, стверджується, або зазнає поразки. (Це розв’язка п’єси).

5. Головна подія – починається у нас на очах і закінчується за фінальною завісою; це режисерська подія, яка безпосередньо пов’язана з надзавданням.

Режисер повинен дати визначення кожної події, зважаючи на суть того, що відбувається. Наприклад: початкова подія в п’єсі „Ромео і Джульєтта” – „провокація сутички”, головна подія „Перемир’я”.

Кожна подія розвивається протягом певного часу, має початок, розвиток і закінчення. В тексті п’єси потрібно знайти і підкреслити точні фрази, які умовно будуть межами подій, для того, щоб знати де починається одна подія і закінчується інша, а також для розподілу п’єси на режисерські епізоди.

Бажано, щоб назва (визначення) події була короткою, образною, збуджувала асоціації. Від назви події багато у чому залежать конкретні завдання, які повинен вирішувати режисер з акторами. Назви подій режисер буде визначати в залежності від того, що в п’єсі, яку він аналізує, буде головним, на чому зроблено акцент. Враховуючи, що зміст може розвиватися по лінії зовнішньої та внутрішньої дії, назва подій може визначатися в цих двох напрямках з акцентом на внутрішню дію. Наприклад: в якійсь умовній п’єсі зовні подія може бути названа „Бал”, а за характером внутрішньої дії та ж сама подія може називатися „Змова”.

Суттєве значення має для режисера уточнення, в якій частині композиційної побудови п’єси знаходиться дана подія; це може допомогти у визначенні її сутності. Перспектива назв подій повинна відчуватися за законами наростання в розвиткові сценічної боротьби. Це допомагає режисерові та акторам з’ясувати природу конфліктів, які рухають дію п’єси, визначити перші, другі та подальші плани сценічної дії.

 

Дія і контрдія

Отже в центрі п’єси – предмет боротьби, навколо нього й розгортаються усі події. Кожен з персонажів не байдужий до нього, переслідує свої цілі „має на нього свої плани”. Наявність однакових цілей об’єднує персонажів в групи: мета стає загальною, вони діють спільно. Прагнення основної групи персонажів до досягнення своєї цілі – дія п’єси. Але в п’єсі є такі герої, які по відношенню до предмета конфлікту мають іншу мету, протилежну основній групі. Їхні дії протистоять наскрізній дії і є контрдією п’єси.

Боротьба в п’єсі не затихає ні на мить. Весь час хтось атакує, а хтось захищається. Але це не значить, що завжди „в атаці” сторона, яка веде дію п’єси. В процесі боротьби сторони часто міняються ролями, переходять від „атаки” до „захисту” і навпаки. Не завжди однорідні й групи тих, хто бореться: співпадаючи по суті, відрізняються в деталях і вчинки персонажів кожної групи, через те часто виникають протиріччя всередині групи (паралельний конфлікт); часто персонажі переходять в „ворожий табір”. Через те необхідно не лише чітко визначити дію і контрдію, але й прослідкувати і вказати в яких конкретних вчинках персонажів вони виявляються, розкрити взаємодію між персонажами в процесі боротьби. Варто пам’ятати, що дія і контрдія зазначаються дієсловами.

Дія у п’єсі найчастіше виявляє себе як наскрізна дія вистави – шлях боротьби, спрямований на досягнення надзавдання. У визначенні наскрізної дії слід викоористовувати слово «боротьба». Логічно, що у протиборстві, боротьбі є інша сторона, з якою необхідно боротися: контрдія, яка заважає, протидіє вирішенню поставленої автором проблеми.

Дія і контрдія – це вияв протидіючих сил у драматичному конфлікті.

 

Тема п’єси

 

Здавалося, визначити тему п’єси дуже легко, але саме тут студенти припускаються важливої помилки: визначають тему абстрактно, відривають її від конфлікту. Що ми вкладаємо в поняття “Тема п’єси”? Б.Є. Захава пише: „Темою ми будемо називати відповідь на запитання: про що в даній п’єсі йде мова? Іншими словами: визначити тему – значить визначити об’єкт зображення, тобто те коло явищ дійсності, котрі знайшли своє місце в даній п’єсі”. Приступаючи до роботи над даним розділом „Постановочного плану”, дипломник вже вивчив специфіку зображуваного в п’єсі життя, вивчив ту сферу життєдіяльності людини, в якій відбувається конфлікт, а значить розкрив тему в тому її значенні, як це розуміє Б.Є. Захава.

У цьому розділі слід виявити: на чому зіткнулися інтереси, прагнення всіх без винятку дійових осіб, навколо чого ведеться боротьба, що є її головним предметом. Таким чином, тема п’єси в нашому розумінні – це „камінь спотикання”, суспільна причина, що визначає конфлікт, це те, навколо чого ведуть боротьбу дійові особи.

Тема п’єси – завжди може виступати у вигляді соціальної, політичної, філософської, моральної або іншої проблеми. Тема п’єси – „столиця боротьби” за виразом (П. М. Єршова), до якої спрямовані інтереси усіх дійових осіб. Але крім головного, основного конфлікту в п’єсі можуть бути і побічні конфлікти, а значить, і побічні теми, котрі також повинні бути визначені в даному розділі „Постановочного плану”.

Головна тема п’єси має бути не лише визначена, названа, але й обгрунтована студентом-дипломником як основне коло проблем, поставлених драматургом і розкритих на певному життєвому матеріалі.

Визначення теми, як проблеми,тобто питання, яке потребує вирішення, і варіантів цього вирішення як мінімум два. В самому «зерні» теми як проблеми закладено авторську точку зору на проблему, певна позиція в драматичному конфлікті.

 

Ідея п’єси

Автор п’єси має свою життєву позицію, свою точку зору на предмет боротьби, яка може співпадати з точкою зору однієї з конфліктуючих сторін, а може й ні. Він може розділяти чиїсь погляди, чиїсь гнівно засуджувати і т. д., але він завжди має конкретне ставлення до предмету конфлікту і протилежних сторін боротьби. Авторська позиція, авторське ставлення до предмету конфлікту і сторін боротьби виражає ідею п’єси. Тут дипломник має використати матеріали першого розділу „Автор і епоха”.

Ідея п’єси – це головна думка автора, яка виявляє ставлення автора до зображуваних ним проблем дійсності. Ідея знаходиться у тісному зв’язку з темою п’єси, вона виявляє те, як автор прагне розв’язати хвилюючу його проблему.

Ідея тісно пов’язана з темою, вона розкриває яяк автор намагається вирішити тему, яку сторону у драматичному конфлікті він підтримує, це авторський вирок відображеній у п’єсі реальності.

Визначаючи ідею, студент має пам’ятати, що справжній глибинний смисл твору, обраного для постановки, повинен зачепити не лише думку, а й серце постановника. Ідея – це думка, яка «подряпала» серце митця, вона суб’єктивна і відображає також життєву позицію постановника, так само, як і авторську позицію.

 

Композиція п’єси

Боротьба, що розвивається в п’єсі обмежена визначеною сферою людської життєдіяльності і часом. Боротьба в п’єсі чітко побудована: кожен вчинок персонажу, кожна подія займає своє точно визначене місце у розвитку конфлікту. В даному розділі необхідно дослідити логіку боротьби, визначити основні етапи її розвитку, які вже намічені в основних подіях п’єси.

Кожна п’єса має свій початок і свій кінець. Початок боротьби, її виникнення в результаті перших активних дій однієї з сторін – зав’язка п’єси. Не складно помітити, що зав’язка – основна подія п’єси.

Виникнувши, боротьба охоплює всіх дійових осіб, весь час наростаючи, має свої підйоми та падіння. Атакує то одна, то інша сторона, часом настає тимчасове перемир’я, а потім – боротьба спалахує з новою силою, і доходить до своєї найвищої точки – кульмінації. Тут необхідно застерегти студентів від розповсюдженої помилки, коли до кульмінації відносять головну подію. В кульмінації боротьба досягає найвищого свого напруження, але її результат іще невідомий. Чому кульмінація тримає глядача в стані найвищої напруги? Та тому, що зараз має вирішитись: в якому напрямку буде далі розвиватись боротьба.

Фінальна подія – це результат конфлікту, це те, чим закінчилася боротьба – це розв’язка.

Основні етапи боротьби не відокремлюються один від одного демаркаційною лінією. Кожна наступна подія зароджується всередині попередньої, розвивається в часі. У багатьох п’єсах кожен етап розвитку боротьби не обмежений жорсткими часовими рамками. Події п’єси взаємопов’язані логікою конфлікту що розвивається, кожен його етап органічно продовжує попередній, і через те необхідно пам’ятати, що їх розмежування у процесі аналізу до певної міри умовне.

Від зав’язки до кульмінації і розв’язки – великий наповнений подіями часовий проміжок. Необхідно визначити ті події, котрі ведуть від зав’язки до кульмінації і розв’язки, визначити поворотні моменти боротьби і події в результаті яких вони відбулися, визначити місце кожної події в логіці розвитку конфлікту. Таким чином, у даному розділі дипломної роботи необхідно визначити:

Експозицію. Обставини, в яких розвивається конфлікт, умови і передумови його виникнення, знайомство з конфліктними сторонами. (Початкову подію).

Зав’язку. Перше зіткнення. Початок конфлікту. (Основну подію).

Розвиток дії. Розвиток боротьби в конкретних вчинках дійових осіб і в їх результаті – подіях.

Кульмінацію. Найвищу точку в розвитку конфлікту. (Центральну подію).







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.48.224 (0.189 с.)