Розділ ІІІ. Реалізація задуму вистави

 

Цілісний образ вистави створюється гармонічною єдністю його складових: мистецтвом актора, художника, музиканта і т. д., які об’єднуються мистецтвом і волею режисера.

Узгодити, об’єднати зусилля всього творчого колективу для створення художнього цілого – вистави, для розкриття її надзавдання, – функція режисера як організатора творчого процесу. Основна ланка вистави через яку реалізується режисерський задум – актор, тому найголовнішим на етапі втілення є робота режисера з актором.

 

Робота режисера з актором

 

В основі роботи режисера з актором лежать відкриті К. С. Станіславським закони реалістичного методу акторського мистецтва, методологія створення художньої правди акторського існування в образі.

Працюючи з актором, режисер повинен:

- показати, якщо це необхідно, той чи інший образ, подію, сцену і т. д;

- підказати шляхи до втілення задуму, і втілення того чи іншого завдання;

- передбачити, що може вийти з такої-то знахідки, як сприйме таке-то вирішення глядацька зала: до чого можуть призвести ті чи інші помилки актора;

- досягнути здійснення свого задуму, проявити волю, наполегливість у складній справі організації вистави.

В професійному театрі режисер працює з актором-професіоналом, що володіє знаннями, вміннями і навиками акторської технології, а в аматорському театрі – з актором-аматором. Через те режисер в аматорському театрі поряд із завданнями постановочного характеру, пов’язаними безпосередньо з роботою над виставою, вирішує комплекс педагогічних завдань, пов’язаних, як з формуванням в акторів елементів професійної майстерності, так і з вихованням особистості самого учасника. Це визначає своєрідність роботи з актором режисера самодіяльного театру. В цій частині „Постановочного плану” студент повинен:

- дати характеристику колективу, в якому пропонується ставити виставу;

- визначити конкретні вимоги в сфері внутрішньої і зовнішньої психотехніки, що стоять перед акторами даної вистави;

- визначити комплекс педагогічних завдань, що вирішуються в процесі роботи над виставою;

- дати характеристику навчально-виховної роботи в колективі в процесі роботи над виставою, тобто відповісти на запитання: як конкретно вирішувалися навчально-виховні завдання в процесі роботи з акторами над роллю.

Режисерські вказівки можуть бути зроблені чи в формі пояснення, чи підказки, чи показу. Найдоцільнішим способом режисерського впливу на актора слід вважати поясненння: режисер має переконати актора, захопити його, навести приклади, емоційно заразити, попросити перевірити якісь обставини в етюді – все для того, щоб добитись потрібного творчого стану виконавця.

Навіть, коли режисер користується методом показу – важливо демонструвати загальне, «зерно» образу, а не особливості чи окремі пристосування. Показ має допомогти акторові осягнути внутрішню суть образу, спрямувати пошуки актора по вірному шляху, натякнути на рішення.

Слід звернути увагу на внутрішні перешкоди в акторській творчості. До них варто віднести відсутність уваги, чи нестійку недостатню увагу до партнера та оточуючого середовища. Кожну секунду перебування на сцені актор має все чути і бачити, сприймати необхідні за логікою сцени і дійової особи об’єкти, реагувати на них у відповідності до заданих запропонованих обставин.

Режисерові слід звернути увагу на наявність в актора зайвої м’язової напруги чи відсутність необхідної. Творча свобода на сцені можлива лише за умови м’язової свободи. Остання виникає від зосередженості актора на конкретному сценічному завданні.

Органічний процес спілкування (взаємодії), відчуття сценічної правди, належний емоційний стан та мобілізація – це основні вимоги до акторів на репетиціях вистави. Робота режисера з актором має на меті усунення причин, що заважають добитися необхідного творчого стану виконавців.

 

Сценографія вистави

Художня цілісність вистави створюється органічною взаємодією всіх компонентів. Мистецтво актора, художника, композитора існує в виставі не самостійно, само по собі, а займає своє, чітко визначене режисерським задумом місце, виконує свою функцію. Головне завдання режисерського мистецтва – привести до стильової єдності і загальної ідейної спрямованості всі компоненти вистави. Подібно до композитора, який оркеструє твір, пише окрему партію для кожного інструмента, визначаючи йому те чи інше місце в звучанні, режисер кожен з цих компонентів для даного епізоду вистави повинен вирішити симфонічно.

Звертаємо увагу на найбільш поширену в студентських роботах помилку: відірваність сценографії від ідейно-стильового рішення вистави. Необхідно пам’ятати, що оформлення вистави не фон, на якому відбуваються події, а матеріальне середовище, в якому відбуваються події нерозривно пов’язане з діючим актором на сцені та манерою його гри. Оформлення (декорації, реквізит, костюми, грим, світло) мають бути чітко узгоджені з обраною актором і розгаданою режисером манерою умовності, яка присутня у всіх компонентах вистави. Все, починаючи від загального пластичного образу і закінчуючи найменшими деталями, оформлення повинно бути підпорядковано ідейно-стильовій єдності вистави.

В першому випадку, ми хочемо створити враження абсолютної достовірності того, що відбувається на сцені, через те важлива конкретність матеріального середовища, важливі побутові деталі, які б мали спільність з побутовою достовірністю характерів. В другому – наявність в п’єсі двох жанрових пластів – героїко-патетичного і побутових жанрових замальовок – диктує поєднання умовності загального вирішення з достовірними побутовими деталями. В третьому – філософський характер п’єси визначає пошуки метафоричних сценічних узагальнень, де кожна деталь доведена до символу і т. д.

Завдання покладене в основу оформлення вистави – втілити в зримо-конкретній формі ідейно-стильовий зміст п’єси. Через призму покладеного в основу завдання і варто визначати окремі завдання оформлення:

– відтворити час, місце і обставини, за яких відбувається подія;

– передати настрій, атмосферу подій що відбуваються;

– створити зручне середовище для розвитку подій (наявність ігрових точок для вибудовування мізансцен);

– забезпечити швидку зміну декорацій (місця подій).

В цій частині „Постановочного плану” студент повинен:

– обґрунтувати вибір одного з двох принципів декоративного оформлення – розповідного чи метафоричного, виходячи із жанрового, стильового вирішення вистави у цілому;

– визначити прийоми декоративного оформлення (живописно-площинної, симутальної, „в сукнах” і т. д.);

– представити ескіз декорацій;

– представити монтувальні листи і макет (техніку зміни декорацій), ескізи костюмів і при необхідності, гриму;

– принцип світлового оформлення і світлову партитуру.