Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Посилення антифеодальної боротьби українського народу в умовах затвердження в Україні фільварково – панщинної системиСодержание книги
Поиск на нашем сайте
(кінець XVI – перша половина XVII ст.)
1. Посилення соцiального гнiту на українських землях. Змiни в становищi селянства. Затвердження фiльварково-панщинної системи. З переходом українських земель під управління польських феодалів їх становище погіршилося. Перш за все різко посилився соціальний гніт, тобто феодальна експлуатація. На це були свої причини. У XVI ст. вiдбувався бурхливий розвиток міст і промисловості у Західній Європі, що зумовило високий попит на сільськогосподарську продукцію, ціни на яку зросли також і внаслідок ”революції цін” (напливу великої кількості золота та срібла з іспанських колоній в Америці). Усе це створило сприятливу економічну кон’юнктуру, в результаті якої феодалам Речі Посполитої стало вигідним заводити власні господарства і активно займатися господарською діяльністю. Особливо ж вигідно це було робити на українських землях. Усе це й відбувалося у другій половині XVI ст. У 155 7 р. була прийнята ”Устава на волоки”, за якою проводилася ”волочна поміра”. А саме, землі селянських громад переділялися на волоки (до 20 га), як окремі наділи для селянських господарств. Кращі ж землі відводилися під власні господарства феодалів – фільварки. Тобто ”волочна поміра” фактично ліквідувала селянське громадiвське землеволодіння, позбавила селян власницьких прав на землю, одного з найважливіших їхніх громадянських прав. Справа в тому, що у XIV – XVI ст. правовий статус українського селянства визначався на засадах так званого ”руського” права, за яким за право користуватися землею, яка належала державі чи феодалу, селяни сплачували податки або виконували різні повинності, при цьому зберігаючи досить широкі громадянські права, а саме, були особисто вільними, за певних обставин могли покинути феодала, могли подати на феодала до суду,, свій наділ могли продати чи передати у спадщину. Основним господарством у селян було дворище (з 5–10 хат–димiв), яке представляло велику патріархальну родину. Декілька дворищ становили громаду, на чолі якої був старший (старець), отаман. Ліси, пасовиська, сіножаті, рибні озера були спільними для громади. Громади об’єднувалися у волость, на чолі якої був ”старець”, якого обирали ”мужі” з усієї волості на зібранні – віче, громада, копа. Був свій суд –”копний” суд, який діяв за нормами ”Руської правди”. Тобто українськi селяни мали своє самоврядування, суд, розпоряджалися землею. Але поступово правовий статус українських селян змінювався. Це вiдбувалося з поширенням ”польського права”, за яким селянство позбавлялося практично всіх прав і закріпачувалося. Поступово все селянство переводилося на панщину, яка у XV ст. становила 14 днів на рік, у другій половині XVI ст. – 2-3 дні на тиждень, а у першій половині XVII ст. – 4-5-6 днів на тиждень. Поступово селяни втратили свої громадянські права. Цi зміни в правовому статусі селянства добре простежуються по Литовським статутам (1529, 1566, 1588 рр.), а також по іншим актам. У 1447 р. привілей Казимира IV надавав феодалам право судити своїх селян, які втрачали свій суд. У 1557 р. ”Устава на волоки” i ”волочна поміра” спричинили втрату селянами власницьких прав на землю. Обмежувалося й право виходу селян від феодалів. У 1496 р. польський сейм обмежив вихід тільки одним селянським господарством на рік, а у 1505 р. встановив вихід тільки з дозволу феодала, і нарешті у 1572 р. постановою сейму Речі Посполитої і у 1588 р. III Литовським статутом запроваджувалося кріпосне право. Селяни остаточно були закріпаченi, втратили особисту свободу, а з нею й інші належні їм раніше громадянські права. І не випадково усе це відбувалося в останній третині XVI ст. Фільварки потребували робочої сили, звідси й закріпачення, збільшення панщини, різке посилення соціального гніту селянства, його феодальної експлуатації. Одночасно посилювався національний і релігійний гніт в Україні, що було взаємопов’язаним. Особливо різко погіршилося становище українського селянства, коли після Люблінської унії польські магнати та шляхта почали отримувати у власність великі земельні володіння в Українi. Для засвоєння цих земель селян закликали на поселення – слободи, надаючи пільги на 15 – 30 років. Магнатська колонізація українських земель, особливо південних, прикордонних, з економічної точки зору була прогресивною, оскiльки сприяла їх економічному засвоєнню, зростанню продуктивних сил. Але одночасно зростала й експлуатація селянства, яка ставала нещадною. Правда, міра закріпачення і гноблення селянства на українських землях була нерівномірною, в залежності від наближення цих земель до Запорозької Січі. Тобто, сама наявність козацтва впливала на розвиток означених процесів в Україні. 2. Становище українського мiщанства та iнщих станiв в Речi Посполитiй. Непростим було становище й інших станів українського населення, також і міщан. Найбільші українські міста мали магдебурзьке право, тобто самоврядування і інші широкі права. Але православне українське населення міст, особливо в Західній Україні, було дискримінованим. Так, у Львові в межах міста могли проживати тільки 30 українських родин (“Руська вулиця”). Були обмеження і щодо цехового ремесла, що зачiпляло вже економiчнi права українських мiщан. Особливо негативно впливала на розвиток міст, як центрів торгівлі та ремесла, конкуренція з боку шляхти яка теж займалася цими видами господарської діяльності. Шляхта, як панівний стан в державі, забезпечувала себе всiлякими привілеями в господарській сфері, а саме, заборонялося своїм купцям привозити товари з-за кордону, себе ж звільняла від мита на ввіз та вивіз товарів та ін. Усе це пiдривало економічне підґрунтя існування міст. Ремісники і купці не витримували конкуренції з боку шляхти. До того ж багато міст знаходилося у володінні магнатів і піддавалися феодальній експлуатації. У результаті цього розвиток міського життя в Речі Посполитій був невисоким, меншим ніж міг бути. Недостатнiй розвиток мiського життя обумовив те, що королівська влада в Речi Посполитiй була слабкою, оскільки міста не могли стати сильним союзником у боротьбі проти магнатсько-шляхетської анархії. Тим більше, що шляхта панувала в законодавчому сеймі. З 1573 р. шляхта отримала право обирати короля і укладати з ним угоду. У 1505 р. сеймом було прийнято закон, за яким королю без згоди шляхти заборонялося видавати нові укази. Усе це робило центральну владу в Речi Посполитiй слабкою, підривало її як державу. Окрім селянства і міщанства, дискримінованими були й українська православна шляхта та духовенство. Також різним утискам піддавалося й українське козацтво. Тобто в останній третині XVI – першій половині XVII ст. становище практично всіх станів, верств українського населення погіршувалося. Всі вони мали підстави для незадоволення, особливо в умовах різкого посилення з останньої третини XVI ст. національного та релігійного гніту на українських землях. 3. Козацькi повстання. Опір різних станів українського народу соціальному та національно-релігійному гнобленню з боку польських феодалів за таких умов ставав неминучим. Крайньою формою цього опору стали козацькі повстання, які й розпочинаються вже наприкінці XVI ст. Вiдбувалися повстання: у 1591 – 1593 рр. пiд проводом Криштофа Косинського; у 1594 – 1596 рр. – Северина Наливайка; у 1619 р. укладена від імені козаків Петром Сагайдачним з польським урядом Роставицька угода фактично відвернула нове козацьке повстання; у 1625 р. пiд проводом Марка Жмайла; у 1630 р. – Тараса Федоровича (Трясила); у 1635 р. – Івана Сулими, пiд час цього повстання була захоплена козацька фортеця Кодак; у 1637 р. пiд проводом Павла Бута (Павлюка); у 1638 р.– Якова Острянина, Дмитра Гунi. Після поразки останнього повстання козаки визнали ”Ординацію війська Запорозького, що перебуває на службі у Речi Посполитої”, за якою різко обмежувалися привілеї і права реєстрового козацтва, особливо щодо їхнього самоврядування, права обирати старшину та ін. У 1639 р. поляками було відбудовано Кодак. 1638 – 1647 роки називали ”золотим спокоєм”, але це було затишшям перед бурею.
14. Визвольна війна українського народу середини XVII ст., її суспільно-політичні та соціально-економічні наслідки. 1. Хід війни у 1648-1653 рр. З боку українського народу війна за характером була справедливою, загальнонародною, національно-визвольною. Рушійні сили її становили переважно козаки і селяни. Політичний провід належав козацтву. Спричинили війну політика королівського уряду та польсько-шляхетської адміністрації, спрямована на подальше посилення національно-релігійного та соціального гніту, що зачіпляла інтереси всіх верств українського народу. Наприкінці 1647 р. було заарештовано Б. Хмельницького за підозрою у підготовці повстання. Його звільнили на поруки, допомогли побратими. У грудні 1647 р. Б. Хмельницький тікає на Запоріжжя, де закріплюється на острові Бузький. Наприкінці січня 1648 р. він нападає на Січ, козаки переходять на його бік. 30 січня 1648 р. Б. Хмельницького на Січі обирають гетьманом. Він проводить широку підготовку до повстання, встановлює зв’язки з Кримським ханством, яке у перші роки війни було союзником Б. Хмельницького. Поляки готуються до придушення повстання. Навесні 1648 р. починають бойові дії. У травні 1648 р. у битвах під Жовтими Водами (5-6 травня) та Корсунем (26 травня) були розгромлені польські регулярні війська в Україні. 20 травня помирає Володислав IV, король Речі Посполитої. Б. Хмельницький з військом прямує в Україну, де влітку 1648 р. вибухнули масові повстання, почалася різанина. Б. Хмельницький готує військо, встановлює дипломатичні стосунки з іншими державами. 13 вересня 1648 р. у битві під Пилявцями було розгромлене польське військо. У вересні – листопаді 1648 р. триває похід в Західну Україну, проводиться облога Львова, Замостя. У жовтні 1648 р. новим королем стає Ян Казимир, а у листопаді 1648 р. Б. Хмельницький припиняє бойові дії і повертається назад до Києва. Влітку 1649 р. бойові дії відновлюються. 5-6 серпня 1649 р. у битві під Зборовим зрада кримського хана врятувала поляків. 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір, за яким під владу гетьмана переходили Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, де встановлювалася козацька автономія. На цій території не мали права перебувати королівські війська, всі посади займали лише православні, тобто була своя адміністрація, реєстр встановлювався у 40 тисяч, підтверджувалися козацькі вільності, питання про унію виносилося на найближчий сейм, київському митрополитові надавалося місце в сенаті, єзуїтам і євреям не можна було проживати на козацькій території, всім повстанцям гарантувалася повна амністія, а на гетьманську булаву передавався Чигирин з округою. Зборівський договір був компромісом, який обидві сторони не задовольняв. У лютому - березні 1651 р. поляки відновили бойові дії. 18-30 червня 1651 р. у битві під Берестечком, внаслідок втечі кримського хана, який полонив Б. Хмельницького, козаки зазнали тяжкої поразки, але основна частина війська була врятована. У червні - липні 1651 р. литовські війська здійснили наступ на Київ, а польські війська почали наступ в Україну. У відповідь спалахнули селянські повстання. Б. Хмельницький зібрав військо і зупинив наступ. Виникла патова ситуація. 18 вересня 1651 р. було укладено Білоцерківський договір, за яким під владу гетьмана передавалося Київське воєводство, козакам дозволили жити тільки в королівських володіннях, пани поверталися до своїх маєтків, реєстр встановлювався у 20 тисяч, заборонялося гетьману зноситися з іншими державами, питання про унію не обговорювалося, Чигирин з округою залишався при гетьмані. Білоцерківський договір був вимушеним компромісом, який ще менше влаштовував обидві сторони. В Україні ж почалася справжня селянська війна. Сейм Речі Посполитої не затвердив Білоцерківський договір, тому бойові дії відновилися. 22-23 травня 1652 р. у битві під Батогом було розгромлене двадцятитисячне польське військо. Козацькі війська знову займали Брацлавщину та Чернігівщину. Восени 1653 р. були відновлені бойові дії. У жовтні – листопаді 1653 р. у боях під Жванцем повторилася зборівська ситуація, кримський хан врятував польське військо від поразки. Б. Хмельницький змушений був погодитися на припинення бойових дій, але новий договір не укладає, бо змінюється зовнішньополітична ситуація. 2. Договір з Росією та події 1654-1657 рр. Усі ці роки Б. Хмельницький підтримує активні дипломатичні стосунки із іншими державами (Кримським ханством, Туреччиною, Молдовою, Литвою, Росією та інш.). Особливо він намагається укласти союз з Росією проти Речі Посполитої, погоджуючись визнати протекторат російського царя, але Росія зволікає. Пояснюється це тим, що внутрішнє становище Росії було нестабільним, її також насторожував союз з Кримським ханством і антифеодальний характер війни. До того ж, можливо, вона вичікувала послаблення обох сторін. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалює рішення взяти Україну під “високу руку государеву”. У грудні в Україну було направлене російське посольство. У грудні 1653 р. Б. Хмельницький, знаючи про це, з-під Жванця їде назустріч. 8 січня 1654 р. відбулася Переяславська рада, яка схвалила союз з Росією і перехід під владу царя, але не всі це рішення підтримали. Проти виступили вище духовенство Української православної церкви, старшина полтавського і кропивянського полків, Іван Богун,Іван Сірко та ін. Переяславська рада тільки формально схвалила це рішення, але його треба було закріпити документально. Тому до Москви було направлено українське посольство, яке 21 березня 1654 р. підписало “Березневі статті” – договір Б. Хмельницького з російським урядом. Цей договір підтверджував права, привілеї та вольності козацтва та української шляхти, реєстр встановлювався у 60 тисяч. Призначалася плата старшині та кошти на утримання козацького війська. Визнавалося право Запорізького війська обирати гетьмана, царю тільки повідомляли про це. Надавалося гетьману право зносин з іншими державами, обмеження встановлювалося лише для Туреччини та Речі Посполитої. Зберігалася місцева адміністрація, яка сама збирала податки. Царські воєводи та інші російські урядовці не могли втручатися у внутрішні справи Гетьманщини. Зберігалися права київського митрополита, який не підпорядковувався московському патріархові. Гетьману в рангове володіння надавалося Чигиринське староство. Також російські війська надавали допомогу Україні (військо під Смоленськ, військові залоги на кордоні з Польщею, оборона від нападів татар та ін.). Статті цього договору були складені нечітко, припускали двозначні тлумачення, обидві сторони по різному його розуміли. Б. Хмельницький і старшина розуміли його як військово-політичний союз двох рівноправних сторін із визнанням протекції сильнішої, але на договірній основі. Царський уряд же розумів, як ще один договір переходу під владу царя ще одного народу. Фактично ж Україна до складу Росії увійшла на засадах широкої автономії. При Б. Хмельницькому Гетьманщина фактично зберігала свою державну самостійність, до того ж була визнаною як суб’єкт міжнародних відносин іншими державами. У 1654 р. Росія починає війну з Річчю Посполитою, яка укладає союз з Кримським ханством. Навесні – влітку 1654 р. російсько-українські війська ведуть успішні дії на Смоленщині та в Білорусії. Восени 1654 р. - взимку 1655 р. російсько-українське військо здійснило успішний похід в Західну Україну, проводить воєнні дії в Білорусії. Але закріпити перемогу не змогли. Відволікали напади татар. Влітку 1655 р. війну з Річчю Посполитою, почала Швеція, війська якої зайняли більшість польських та литовських земель. За цих умов Росія влітку 1656 р. починає війну зі Швецією. 24 жовтня 1656 р. Росія з Річчю Посполитою укладає Віленське перемир’я. Українську делегацію на переговори не допустили, що викликало обурення Б. Хмельницького, до того ж мали місце конфлікти в Білорусії, втручання російських воєвод в українські справи. За таких умов Б. Хмельницький проводить самостійну політику. Союз з Росією він не розриває, але війну з Річчю Посполитою продовжує і укладає союз зі Швецією. Україна приєднується до коаліції держав проти Речі Посполитої, у складі Швеції, Бранденбурга, Литви, Семигородщини. Проте коаліція скоро розпалася. Зовнішньополітичні плани Б. Хмельницького зазнали невдачі, що стало тяжким ударом для гетьмана. 27 липня 1657 р. Б. Хмельницький помирає. 3. Наслідки війни. Війна, яка почалася у 1648 р., мала яскраво виражений національно-визвольний характер, але її особливістю було переплетіння національно-визвольної боротьби з соціальною боротьбою, тобто це була боротьба не тільки за національне, але й за соціальне визволення. Починалося все як велике козацьке повстання, але не як звичайне. Лідером була видатна особистість, до того ж слід враховувати міжнародний резонанс повстання, яке вийшло за межі внутрішніх справ Речі Посполитої (союз з Кримським ханством та відносини з іншими державами). Влітку 1648 р. розгортається широкомасштабна війна українського народу за національне і соціальне визволення під політичним проводом козацтва. Війна призвела до досить глибоких змін в розвитку українських земель: утворилася Українська держава і встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Це досить серйозні зміни, тому частина сучасних українських істориків, виходячи з того, що до корінних змін призводять революції, вважають події середини XVII ст. в Україні національною революцією. Проаналізуємо названі наслідки війни. До початку 1649 р. основу політичної програми керівників повстання становила ідея політичної автономії для козацького регіону, тобто ідея козацького автономізму. Але вже взимку 1649 р. висловлюється ідея незалежної української соборної державності, тим більше, що держава вже утворюється. Утворення її починається вже влітку 1648 р. Юридично фактичне існування Української держави визначається Зборівським договором. Були визначені територія держави, її кордони, адміністративно-територіальний поділ на полки і сотні. Формується апарат управління. За зразок було взято організаційний устрій Запорозької Січі та реєстрового козацтва. Вищим органом влади стала козацька військова рада, яка вирішувала найважливіші питання (вибори гетьмана та інш.). Зростає значення старшинської ради, до якої по суті переходять всі функції загальної ради. На чолі виконавчої влади був гетьман, в руках якого зосереджувалися найважливіші владні функції: він скликав ради, видавав закони (універсали та інш.), роздавав землі, затверджував старшину, очолював апарат управління, відав фінансами, мав право помилування, очолював збройні сили, керував зовнішньою політикою та інш. Апарат управління був кількох рівнів. Центральний апарат представляли гетьман та генеральна старшина, які становили гетьманський уряд (обозний, суддя, підскарбій, писар, осавули, хорунжий, бунчужний). При гетьмані знаходилися Генеральна військова канцелярія - центральна адміністративна установа. Вищим судовим органом був Генеральний військовий суд. Полковий рівень становили полковник і полкова старшина (обозний, суддя, писар, осавул, хорунжий). Сотенний рівень становили сотник і сотенна старшина (осавул, писар, хорунжий). Селяни та міщани мали свої органи управління, але зверхніми над ними були козацькі органи. Тобто була територія, кордони, адміністративно-територіальний поділ (на початку 1657 р. – 18 полків), правитель – гетьман та центральний уряд, місцева адміністрація, своя судова система і закони, система оподаткування, військо, дипломатичні відносини з іншими державами, своя символіка. За Б. Хмельницького держава виступала як суб’єкт міжнародних відносин. Окрім цього глибокі зміни відбулися в соціально-економічній сфері, де встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Так, було ліквідоване магнатсько-шляхетське землеволодіння, особливо велике та середнє. Знищені фільварково-панщинна система господарювання і кріпацтво. Більшість земель перейшла у власність держави - Війська Запорізького. Затверджується козацька земельна власність, за природою - фермерського типу. Селяни, становище яких різко покращилося, дістають (обмежені) права власності на землю. Разом з тим збереглася база для відродження феодальних відносин.Зростало землеволодіння православних монастирів та церкви, частково збереглося землеволодіння шляхти, починає складатися гетьманське та старшинське землеволодіння. Також відбулися зміни і в соціальній структурі населення. Клас феодалів (світських землевласників - магнатів та шляхти) в Україні фактично було ліквідовано, дрібна шляхта залишилася, але її кількість різко зменшилася. Провідна роль у суспільстві перейшла до козацтва, особливо до козацької старшини, з якої формується нова політична еліта, новий панівний стан. Становище селян істотно поліпшилося, вони стали особисто вільними, дістали право вступу до козацького стану, а також право власності на землю. Зміцнився статус православного духовенства. В містах провідна роль перейшла до українського міщанства. Тобто зміни були досить суттєві, але чи можна ці події вважати революцією. Соціальна революція призводить до зміни суспільного ладу, або сприяє цьому. В України ж внаслідок подій середини XVII ст. зміни суспільного ладу не відбулося. Проте потенційно визначилися тенденції до появи та розвитку капіталістичних відносин. Але останнє переважно було гіпотетичним, хоча за певних обставин могло б реалізуватися, але за тих реальних обставин навряд чи. У цілому ж взимку - навесні 1648 р. все починалося як велике козацьке повстання, яке швидко переростає у широкомасштабну визвольну війну,в яку втягуються широкі верстви українського народу (особливо селяни) під політичним проводом козацтва. Але в цих подіях війни виявляються певні ознаки та риси національно-визвольної революції, суть якої в звільнені від національного та іншого гніту та створенні самостійної держави. До того ж будь-яка національно-визвольна революція має метою звільнення від іноземного панування, завоювання національної незалежності, ліквідацію національно-колоніального гніту, створення національної держави. Соціально-економічні завдання і класовий зміст національно-визвольної революції визначаються як внутрішніми умовами країни, так і характером тієї доби, під час якої вона відбувається.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 283; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.218.3.204 (0.011 с.) |