Київська Русь в системі міжнародних відносин Х – XIII ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Київська Русь в системі міжнародних відносин Х – XIII ст.



1. Відносини з Візантією.Київський Русі належало помітне місце в міжнародних відносинах X – XIII ст. В зовнішньополітичній діяльності київських князів одним з найважливіших напрямів був південний, який становили відносини з Візантією, бо саме тут найповніше забезпечувалися стратегічні інтереси правлячої верхівки Київської держави. Про це свідчить і хроніка основних подій: 907 р. – переможний морський похід князя Олега на Константинополь; 911 р. – договір князя Олега з Візантією, дуже вигідний для Русі, який забезпечував інтереси її торгівлі; 941 р. – невдалий морський похід князя Ігоря на Візантію; 944 р. – договір князя Ігоря з Візантією, менш вигідний, ніж договір 911 р.; 40 – 50-ті рр. X ст. – мирне посольство княгині Ольги до Константинополя; 969 – 971 рр. – війна князя Святослава з Візантією, яка закінчилася по суті поразкою, а формально – почесним миром; 988 або 989 р. – князь Володимир захопив Корсунь, візантійське місто в Криму, і повернув його в обмін на сестру візантійського імператора, яка стала його дружиною (ці події пов’язані з хрещенням Русі); 1043 р. – відбувся останній морський похід Русі на Константинополь при Ярославі Мудрому, який закінчився поразкою. У стосунках з Візантією київські князі частіше переслідували мету – забезпечити торговельні привілеї для Русі, оскільки Візантія становила найбільш вигідний ринок збуту для надлишків полюддя. І саме з Візантії частіше надходили на Русь речі престижного вжитку для панівної верхівки (ювелірні прикраси, дорогі тканини та ін.).

2. Відносини з Хозарським каганатом. Важливими для Русі були відносини і з Хозарським каганатом. Інтереси двох держав зіткнулися вже наприкінці X ст., коли князь Олег підкорив сіверян і радимичів, які до того платили данину хазарам. До 60-х рр. X ст., до підкорення їх Святославом, данину хазарам платили в’ятичі. У другій половині 60-х рр. X ст., внаслідок походів князя Святослава, Хозарський каганат був розгромлений і припинив існування. Тоді ж влада Києва поширилася на племена Північного Кавказу і Приазов’я, але після смерті Святослава майже всі ці землі було втрачено. Зникнення Хозарського каганату мало для Русі неоднозначні наслідки. Позитивним було те, що для Русі відкрилася пряма торгівля з країнами арабського Сходу. Негативним було зникнення бар’єру, роль якого виконував Хозарський каганат по відношенню до кочових народів на їх шляху до причорноморських степів, тобто до південних кордонів Русі.

3. Київська Русь і країни Західної Європи. Досить жвавими були стосунки з країнами Західної і Центральної Європи (Німеччина, Польща та ін.), які особливо посилилися при Ярославові Мудрому, що встановив династійні зв’язки з правителями інших держав, а саме з дітей Ярослава Мудрого (його називали тестем Європи) дочка Анна була одружена з королем Франції, інші дочки – з королями Норвегії і Угорщини, сини були одружені з сестрою польського князя, онукою німецького імператора. Мати ж Володимира Мономаха (дружина сина Ярослава Всеволода) була дочкою імператора Візантії – Костянтина IX Мономаха.

У цілому Київська Русь відігравала важливу роль у міждержавних відносинах країн Європи та Близького Сходу.

4. Відносини зі Степом. Печеніги, половці. Надзвичайно важливими для Русі були відносини з кочовими народами причорноморських степів. З 915 по 1036 рр. тут панували печеніги. Їх мирні відносини з Русю скоро змінилися на ворожі. У 972 р. в бою з печенігами загинув князь Святослав. При князі Володимирі боротьба з печенігами набула особливо гострого, жорстокого, запеклого характеру. Саме в цей час з’явилися „богатирські застави”, використовувалася оборонна тактика. У 1036 р. в битві під Києвом при Ярославі Мудрому печеніги зазнали нищівної поразки. Загроза з їхнього боку для Русі була ліквідована.

З 50-х рр. XI ст. по 30-ті рр. XIII ст. в причорноморських степах панували половці. В останній третині XI ст. їхні напади на Русь активізувалися. В умовах загострення князівських усобиць половці в цей час стали справжнім лихом для Русі. Найбільше у боротьбі з половцями уславився Володимир Мономах. Саме з його ініціативи наприкінці XI – на початку XII ст. були об’єднані сили руських князів та здійснено декілька великих походів проти половців, які були розбиті і відступили до Кавказу. Але із затвердженням на Русі феодальної роздробленості половці повернулися і відновили напади на Русь, беручи активну участь в князівських усобицях, особливо в другій половині XII ст. У 70 – 90-х рр. XII ст. об’єднані сили руських князів знову відбили наступ половців. У 1185 р. сталася подія, описана в „Слові о полку Ігоревім”.

5. Навала Батия та її наслідки для князівств Південно-Західної Русі.На початку XIII ст. відносини руських князів з половцями стають більш врівноваженими, але для Русі в Степу з’являється новий ворог – татари. У 1223 р. в битві на річці Калка русько-половецьке військо було розгромлене татарами. У 1236 р. почався похід татар на чолі з Батиєм до Східної Європи. У 1237 – 1238 рр. татари розгромили князівства Північно-Східної Русі. У 1239 – 1241 рр. вони розгромили князівства Південно-Західної Русі. У грудні 1240 р. військо Батия захопило Київ.

У 1242 – 1243 рр. Батий створив державу – Золота Орда, з центром в понизов’ї Волги. Руські князівства опинилися в залежності від золотоординських ханів і сплачували данину, давали військо, отримували ярлики на княжіння та ін.

Внаслідок навали Батия в Південно-Західній Русі припинило існування Переяславське князівство. Київ було страшно зруйновано, місто пережило повний занепад. У Чернігівському князівстві збереглася династія, але посилилась роздробленість. Галицько-Волинське князівство збереглося і посилилося при Данилі Галицькому, але у 1245 р. Батий надіслав Данилі Галицькому вимогу – „Дай Галич”. Данило Галицький спочатку підкорився, але почав готуватися до боротьби з татарами, шукаючи союзників. У середині 50-х рр. XIII ст. він виступив проти татар. Спочатку перемагав, але наприкінці 50-х рр. зазнав поразки і знову визнав залежність від Золотої Орди. Влада Золотої Орди над українськими землями тривала до 1362 р., коли тут затвердилася влада Великого князівства Литовського.

 

8. Галицько-Волинська держава в геополітичних процесах XIII – першої половини XIV ст.

1. Боротьба за Галич у першій половині XIII ст. Данило Галицький. По загибелі у 1205 р. Романа Мстиславича галицькі бояри вигнали його синів Данила та Василька з Галича. На галицький престол бояри посадили трьох синів Ігоря Святославича (героя „Слова о полку Ігоревім”). Їхньою матір’ю була дочка Ярослава Осмомисла. Бояри хотіли мати маріонеток, але Ігоревичі вступили в конфлікт з ними, 500 бояр було вбито, але самі князі загинули. У 1213 р. галицьким князем проголосив себе лідер галицьких бояр Володислав Кормильчич. Це було нечувано на Русі і стало приводом для втручання сусідів – Польщі та Угорщини. Галичина відійшла до Угорщини і була під її владою у 1214 – 1219 рр. Від угорців Галичину звільнив Мстислав Удатний з династії смоленських Ростиславичів (нащадків Володимира Мономаха), який князював у Галичі у 1219 – 1228 рр.

У 20-х рр. XIII ст. боротьбу за батьківський спадок почав Данило Романович (Галицький). Спочатку він з братом закріпився на Волині, яка була їх „вотчиною”. Кілька разів Данило Романович намагався закріпитися в Галичині, але бояри, чернігівські князі та угорці заважали. Тільки у 1238 р. він остаточно зайняв Галичину.

У 1238 р. в битві під Дорогичином Данило Галицький розгромив лицарів-хрестоносців, які захопили північ Волині. У 1240 р. він зайняв Київ, саме перед приходом Батия, його воєвода Дмитро очолив оборону міста. У 1245 р. в битві під Ярославом Данило Галицький розгромив своїх суперників – галицьких бояр, поляків, угорців, сина чернігівського князя, і остаточно закріпив свою владу над Галичиною. Але в цьому році Батий надіслав Данилі Галицькому вимогу „Дай Галич”. Данило Галицький шукає союзників. У 1253 р. від посланців папи римського він отримав королівську корону, але звільнитися від влади татар не зміг. У 1264 р. Данило Галицький помер.

2. Суперечності розвитку Галицько-Волинської держави в останній третині XIII – першій половині XIV ст. Молодший брат його Василько, як співправитель, князював на Волині. Правили вони дружно, як брати. По смерті Данила Галицького в Галичині князювали три його сини – Лев, Мстислав, Шварно, а на Волині син Василька – Володимир. Галицько-Волинська держава була поділена на уділи, але не розпалася. Її тримала єдина династія.

На початку XIV ст. (1303 – 1308 рр.) всі галицько-волинські землі об’єдналися під владою Юрія Львовича, який правив з титулом – „король Русі”. Це був період піднесення Галицько-Волинської держави.

У 1323 р. два сини Юрія Львовича – Лев та Андрій, останні представники династії Романовичів по чоловічій лінії, загинули у боротьбі чи то з татарами, чи з литовцями. Галицькі бояри запросили на галицько-волинський престол сина дочки Юрія Львовича та польського князя Юрія II Болеслава (1325 – 1340 рр.), але його політика потурання чужоземцям та католицизму призвели до того, що галицькі бояри його отруїли.

Так Галицько-Волинська держава втратила свою династію, а її землі стали об’єктом експансії з боку агресивних сусідів. У 1340 р. Волинь відійшла до Великого князівства Литовського. Тут закріпився син великого литовського князя Гедиміна – Любарт, споріднений Романовичам по жіночій лінії. На Галичину з 1340 р. польський король Казимир III здійснив кілька походів, але їх відбивали галичани. Тільки у 1349 р. Казимир III за погодженням з Угорщиною зміг підкорити Галичину. Власне, у 1349 р. Галицько-Волинська держава припинила існування.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.58.220 (0.007 с.)